12 січня 2022 року справа №320/6344/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Обухівської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Обухівської міської ради Київської області, у якому просить суд:
- визнати протиправним (незаконним) та скасувати рішення восьмої сесії восьмого скликання Обухівської міської ради Київської області від 30.03.2021 №243/52-8-VIII "Про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 »;
- зобов'язати Обухівську міську раду Київської області розглянути на пленарному засіданні чергової сесії заяву ОСОБА_1 від 10.03.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , площею 2,0000 га, кадастровий номер 3223182002:02:011:0080, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні суду.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначила, що на підставі рішення Григорівської сільської ради Обухівського району Київської області від 13.10.2020 №2037.58.УІІ нею був розроблений проект землеустрою з відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 2,00 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 3223182002:02:011:0080).
Однак, спірним рішенням Обухівської міської ради Київської області (як правонаступника Григорівської сільської ради Обухівського району Київської області) від 30.03.2021 №243/52-8-VIII було відмовлено у затвердження проекту землеустрою з посиланням на те, що під час передачі земельної ділянки у власність фізичній або юридичній особі сплачується відновна вартість земельних насаджень.
Позивачка не погоджується з правомірністю цього рішення та зазначає, що викладені у рішенні обставини не є підставою для відмови у затвердженні землевпорядної документації згідно з положеннями чинного законодавства, зокрема, земельного кодексу України та Закону України «Про землеустрій». Позивачка стверджує, що розроблений нею проект землеустрою містить усі необхідні матеріали та погодження, а тому перешкоди у його затвердженні відсутні.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач проти позову заперечував та пояснив, що згідно зі статтею 50 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає, серед іншого, розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, однак такий документ у складі землевпорядної документації позивача був відсутній.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянинкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 .
Рішенням Григорівської сільської ради Обухівського району Київської області від 13.10.2020 №2037.58.УІІ позивачці надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки орієнтовним розміром 2,0 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства.
На підставі цього рішення Приватним підприємством «Єдиний центр» на замовлення позивачки був розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Під час реєстрації земельної ділянки їй був присвоєний кадастровий номер 3223182002:02:011:0080.
Проект землеустрою був погоджений Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області, що підтверджується висновком від 20.11.2020 №25327/88-20.
Після цього позивачка звернулася до Обухівської міської ради Київської області (як правонаступника Григорівської сільської ради Обухівського району Київської області) із заявою від 10.03.2021 про затвердження проекту землеустрою.
За результатом розгляду землевпорядної документації відповідачем було прийнято рішення від 30.03.2021 №243/52-8-VIII, яким відмовлено у затвердженні проекту землеустрою у зв'язку з тим, що під час передачі земельної ділянки у власність фізичній або юридичній особі сплачується відновна вартість земельних насаджень. Визначення відновної вартості земельних насаджень здійснюється комісією виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, яка складає акт обстеження зелених насаджень. Даний документ відсутній.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом, з приводу чого суд зазнає таке.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 Земельного кодексу України).
Частинами третьою та четвертою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з положеннями частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Частинами дев'ятою-одинадцятою цієї ж статті визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою врегульовано статтею 186 Земельного кодексу України, частиною третьою якої визначено, що проекти землеустрою погоджуються та затверджуються в такому порядку:
- проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (п.6).
Відповідно до частини восьмої-десятої статті 186 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб'єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати:
- додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, визначеного Законом України "Про землеустрій";
- надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами чи організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею;
- проведення будь-яких обстежень, експертиз чи робіт.
Кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб'єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження такої документації іншими органами.
Висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб'єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.
Згідно зі статтею 50 Закону України «Про землеустрій» (в редакції станом на момент прийняття відповідачем спірного рішення) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають:
- завдання на розроблення проекту землеустрою;
- пояснювальну записку;
- копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності);
- рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом);
- письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду;
- матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);
- відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);
- копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці;
- розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);
- розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);
- акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки);
- акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки);
- перелік обмежень у використанні земельних ділянок;
- викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);
- кадастровий план земельної ділянки;
- матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки);
- матеріали погодження проекту землеустрою.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року по справі № 820/4149/17 вказано, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою є невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Як було вказано вище, спірне рішення про відмову у затвердження розробленого позивачкою проекту землеустрою з відведення у власність земельної ділянки мотивовано тим, що під час передачі земельної ділянки у власність фізичній або юридичній особі сплачується відновна вартість земельних насаджень. При цього у складі землевпорядної документації відсутній акт обстеження зелених насаджень, який має бути складений комісією виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області.
Пунктом 5 частини другої статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об'єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів, озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об'єктів тощо.
Відповідно до частин першої та третьої статі 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» охороні та відновленню підлягають усі зелені насадження в межах населених пунктів під час проведення будь-якої діяльності, крім зелених насаджень, які висаджені або виросли самосівом в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв.
Видалення дерев, кущів, газонів і квітників здійснюється в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 11 Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2006 №1045 (далі - Порядок №1045), відновна вартість зелених насаджень, розташованих на земельній ділянці, що відведена в установленому порядку фізичній або юридичній особі (крім відновної вартості зелених насаджень, посаджених (створених) цією особою), сплачується під час передачі такої ділянки у власність відповідної особи.
При цьому відповідно до пункту 2.1 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства Будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 105 від 10.04.2006, відновна вартість зелених насаджень - це вартість, яка визначає їхню цінність, включаючи витрати на відновлення.
Тобто, законодавством передбачена відновна вартість зелених насаджень, основною метою якої є компенсація цінності таких насаджень.
Натомість стаття 50 Закону України «Про землеустрій» не містить приписів стосовно того, що проект землеустрою має містити докази сплати відновної вартості зелених насаджень, розташованих на земельній ділянці, а стаття 186 ЗК України (якою визначено виключні підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою) не передбачає таку сплату як вимогу для затвердження проекту землеустрою.
Посилання відповідача на те, що згідно зі статтею 50 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає, серед іншого, розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва суд вважає непереконливими, оскільки наведений розрахунок не є тотожним поняттю визначення відновної вартості зелених насаджень.
Так, відповідно до положень статті 207 Земельного кодексу України втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель.
Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом, а також внаслідок використання для будівництва, розміщення і експлуатації об'єктів нафтогазовидобування, облаштування родовища та надрокористування з метою дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення.
Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон.
Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.
Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (крім втрат сільськогосподарського виробництва, які визначаються відповідно до частини шостої цієї статті) визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Втрати сільськогосподарського виробництва, що відшкодовуються при зміні цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення, внаслідок якої земельні ділянки переводяться до земель інших категорій, становлять 30 відсотків різниці між нормативною грошовою оцінкою відповідної земельної ділянки після та до зміни її цільового призначення.
Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. N 1279.
Цим Порядком передбачено, що відшкодуванню підлягають:
- втрати сільськогосподарського виробництва, спричинені вилученням сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сіножатей, пасовищ) для використання їх у цілях, не пов'язаних із веденням сільського господарства;
- втрати лісогосподарського виробництва, спричинені вилученням лісових земель і чагарників (вкритих лісовою рослинністю земель, незімкнутих лісових культур, лісових розсадників, плантацій, рідколісся, згарищ, загиблих насаджень, зрубів, галявин, лісових шляхів, просік, протипожежних розривів тощо), для використання їх у цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства;
- втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, спричинені обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості земель, зумовленим впливом діяльності підприємств, установ і організацій.
Однак, обставини відведення позивачці земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства не підпадають під жоден з вищевказаних випадків.
Як було вказано вище, порядок сплати відновної вартості зелених насаджень, розташованих на земельній ділянці, що відведена в установленому порядку фізичній або юридичній особі, врегульовано Порядком №1045, пунктом 3 якого передбачено, що видалення зелених насаджень на території населеного пункту здійснюється, зокрема, за рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради на підставі ордера (крім випадків, передбачених пунктами 7 - 10 цього Порядку).
Положеннями пункту 4 Порядку №1045 визначено, що підставою для прийняття рішення компетентним органом є заява про видалення зелених насаджень, подана юридичною чи фізичною особою (далі - заявник).
Після надходження заяви компетентний орган утворює комісію з питань визначення стану зелених насаджень та їх відновної вартості (далі - комісія), до складу якої входять представники заявника, власника земельної ділянки (користувача), компетентного органу, територіального органу Держекоінспекції, а у разі потреби - балансоутримувача території та комунального підприємства, що здійснює утримання зелених насаджень.
Комісія у п'ятиденний строк після її затвердження визначає стан зелених насаджень, розташованих на земельній ділянці, і їх відновну вартість та складає акт обстеження тих насаджень, що підлягають видаленню (далі - акт), за формою, затвердженою Мінрегіоном.
Відновна вартість зелених насаджень визначається згідно з методикою, затвердженою Мінрегіоном.
Голова комісії готує в п'ятиденний строк проект рішення компетентного органу про видалення зелених насаджень, в якому зазначається інформація про кількість зелених насаджень, що підлягають видаленню і залишаються на земельній ділянці.
Компетентний орган у місячний строк після надходження зазначеного проекту рішення про видалення зелених насаджень приймає відповідне рішення і видає наступного дня заявнику його копію для оплати відновної вартості зелених насаджень, що підлягають видаленню.
З аналізу наведених норм вбачається, що сплата відновної вартості зелених насаджень здійснюється у разі наміру їх видалення та подання особою відповідної заяви з висловленням такого наміру.
Суд зазначає, що передача у власність особі земельної ділянки з розташованими на ній зеленими насадженнями (у даному випадку - для ведення особистого селянського господарства) не означає обов'язкового видалення таких насаджень за відсутності наміру особи на це та за наявності бажання особи зберегти такі насадження.
При цьому, суд зауважує, що передача особі земельної ділянки із зеленими насадженнями та без сплати відновної вартості таких насаджень не означає можливості знищення таких насаджень, оскільки чинним законодавством встановлена відповідальність за порушення правил видалення зелених насаджень.
Так, відповідно до статті 153 Кодексу України про адміністративні правопорушення знищення або пошкодження зелених насаджень, окремих дерев, чагарників, газонів, квітників та інших об'єктів озеленення в межах населених пунктів, невжиття заходів для їх охорони, а також самовільне перенесення в інші місця під час забудови окремих ділянок, зайнятих об'єктами озеленення; пошкодження дерев і чагарників за межами населених пунктів, що не віднесені до лісового фонду, або їх незаконна порубка тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб або фізичних осіб - підприємців - від тридцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Окрім адміністративної відповідальності винна особа несе матеріальну відповідальність та зобов'язується відшкодувати завдану матеріальну шкоду. Розмір завданої матеріальної шкоди визначається згідно з Таксами для обчислення розміру шкоди, заподіяної підприємствами, установами, організаціями та громадянами зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 559 від 08.04.99 року.
При цьому, як було вказано вище, здійснення самоврядного контролю за охороною зелених насаджень пунктом 5 частини другої статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» віднесено до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
У будь-якому разі суд ще раз звертає увагу на те, що стаття 50 Закону України «Про землеустрій» не містить приписів стосовно того, що проект землеустрою має містити докази сплати відновної вартості зелених насаджень, розташованих на земельній ділянці, а стаття 186 ЗК України (якою визначено виключні підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою) не передбачає таку сплату як вимогу для затвердження проекту землеустрою. При цьому, на переконання суду, відповідач не був позбавлений можливості, у разі необхідності, визначити відновну вартість зелених насаджень, яку необхідно компенсувати позивачу, та покласти на нього обов'язок по такій компенсації одночасно із затвердженням землевпорядної документації.
Відтак, відповідач відмовив у затвердженні проекту землеустрою з підстави, яка не передбачена ЗК України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.
При цьому ефективний захист порушеного права позивачки також потребує задоволення і похідної вимоги у вигляді зобов'язання Обухівську міську раду Київської області розглянути на пленарному засіданні чергової сесії заяву ОСОБА_1 від 10.03.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , площею 2,0000 га, кадастровий номер 3223182002:02:011:0080, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні суду.
Отже, позов підлягає задоволенню повністю.
Щодо клопотання позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі №903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).
При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 15.04.2021 між адвокатом Крамар Олегом Петовичем (Адвокат) та Дзюба Оксаною Валеріївною (Клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги, за яким адвокатом була надана позивачці правова допомога у цій справі.
Згідно з актом приймання-передачі виконаної роботи №1 від 25.05.2021 вартість послуг адвоката за договором становить 20000,00 грн. та складається з таких послуг:
- попередня консультація адвоката - 1000 грн.;
- підготовка позовної заяви - 10000 грн.;
- підготовка адвокатського запиту - 2000 грн.;
- представництво адвоката в суді (3 судових засідання) - 7000 грн.
В якості доказів оплати вартості послуг з надання правничої допомоги позивачка надала суду квитанцію, якою адвокат підтвердив отримання коштів в сумі 20000,00 грн.
Надаючи оцінку обставинам пов'язаності заявлених до відшкодування витрат з розглядом судом справи, суд зазначає, що не відповідають ознакам «неминучості» такі складові заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу:
- попередня консультація адвоката - 1000 грн.;
- підготовка адвокатського запиту - 2000 грн.
Суд вважає, що такі дії представника не відповідають ознакам «неминучості» їх понесення, не були необхідними та обов'язковими для захисту порушеного права позивача та, окрім того, представником позивача до складу витрат включена вартість інших дій, які фактично охоплюють необхідність таких підготовчих дій, зокрема, послуги зі складання позовної заяви - 10000,00 грн.
Також суд звертає увагу на те, що дана справа розглядалася у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, а тому позивачем необґрунтовано включено до складу послуг вартість представництва (7000 грн.).
Верховний Суд у пунктах 48-49 додаткової постанови від 08.04.2021 у справі № 922/2321/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 96172760) виклав правовий висновок, за яким зазначені окремо у Акті надання правової допомоги послуги адвоката зі здійснення аналізу нормативного матеріалу, консультації, пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, публікацій науковців, коментарів спеціалістів охоплюються послугою зі здійснення підготовки відзивів на касаційні скарги; правова позиція боржника викладена у відзивах на касаційні скарги вже була сформована до касаційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається.
Суд вважає, що цей правовий висновок у повній мірі застосовний до цієї справи, з огляду на що вищевказані послуги, надані адвокатом, на загальну суму 10000,00 грн. не відповідають критерію «неминучості», охоплені за свою суттю іншою послугою, не підтверджуються фактично, а тому не підлягають розподілу.
Суд зауважує, що наведене зменшення вартості витрат на правничу допомогу не стосується оцінки співмірності таких витрат (що може здійснюватися виключно за наявності відповідного клопотання сторони про це), позаяк у даному випадку суд надає оцінку не вартості, а обсягу наданих послуг, що не є тотожним. При цьому, на переконання суду, ретельне дослідження обсягу витрат на правничу допомогу є обов'язком суду, виконання якого є запобіжником штучного збільшення недобросовісними учасниками процесу вартості судових витрат шляхом необґрунтованого включення до їх обсягу робіт (послуг), які фактично не виконувалися (не надавалися), або охоплюються іншими роботами (послугами), або не пов'язані критерієм «неминучості» з розглядом справи тощо. Отже, оцінка обсягу та складових наданих представником послуг та їх відношення до розгляду справи (у тому числі через критерій «неминучості») має передувати оцінці розміру таких послуг на предмет їх співмірності зі складністю справи, витраченим часом, ціною позову тощо.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача виключно витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані зі складанням позовної заяви, вартістю 10000,00 грн. Оцінку співмірності розміру таких витрат суд не надає, враховуючи відсутність клопотання відповідача про це.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 26.05.2021 №28011.
Враховуючи задоволення позовних вимог, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Обухівської міської ради Київської області.
Отже, загальна сума судових витрат, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Обухівської міської ради Київської області, становить 10908,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Обухівської міської ради Київської області від 30.03.2021 №243/52-8-VIII.
3. Зобов'язати Обухівську міську раду Київської області розглянути на пленарному засіданні чергової сесії заяву ОСОБА_1 від 10.03.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 3223182002:02:011:0080, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати на суму 10908,00 грн. (десять тисяч дев'ятсот вісім грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Обухівської міської ради Київської області (ідентифікаційний код 35161650, місцезнаходження: 08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Київська, 10).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.