12 січня 2022 року № 320/11410/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в місті Києві за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправними дій, -
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом, у якому просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про заборону в'їзду в Україну від 18.11.2019 № 142;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення про заборону в'їзду в Україну від 18.11.2019 № 142;
- визнати протиправними та скасувати рішення Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про скасування посвідки на тимчасове проживання від 21.11.2019 № 80111500004551 .
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування посвідки на тимчасове проживання від 21.11.2019 № 80111500004551.
На обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення відповідача є безпідставними, необґрунтованими, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки не відповідають критеріям необхідності у демократичному суспільстві, тому що для позивача та членів його сім'ї скасування посвідки має наслідком повну зміну способу життя родини.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечив та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
На підставі ст. ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Узбекистан, документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні від 01.04.2019 № НОМЕР_1 (строк дії до 29.03.2020).
Позивач 04.03.2020 звернувся до Центру надання адміністративних послуг Печерської районної у місті Києві державної адміністрації із заявою щодо обміну посвідки на тимчасове проживання у звязку із закінченням терміну її дії. Підстава - участь в діяльності філій, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій іноземих держав.
До заяви був наданий повний пакет необхідних документів.
Рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 31.03.2020 позивачу відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання відповідно до п.п. 3 п. 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знпищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 №322 (далі - Порядок №322).
На адвокатський запит від 28.07.2020 відповідачем надано відповідь, якою повідомлено, що до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 28.10.2019 надійшло подання Управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми ГУ НП у м. Києві від 21.10.2019 №2120/125/20/01-19 «Про скасування посвідки на тимчасове проживання, примусове повернення та зоборону в'їзду на території України», у якому зазначено, що дії ОСОБА_1 призводять до погіршення криміногенної обстановки в Україні та порушують громадський порядок.
Розглянувши дане подання, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийняло рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 .
На підставі подання Управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми ГУ НП у м. Києві від 21.10.2019 №2120/125/20/01-19, керуючись ст. 13 ЗУ «Про вирішення питання щодо заборони в'їзду» та ст. 13 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» 18.11.2019 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про заборону вїзду в Україну на 5 років громадянину Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також зазначено, що 16.10.2019 за працевлаштування без відповідного дозволу на застосування праці іноземцями та особами без громадянства, необхідність якого передбачено законодавством України, стосовно громадянина Узбекистану ОСОБА_1 складено адміністративний протокол та прийнято постанову ПН МКМ 000760.
Позивач, не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями, звернувся до суду за захистом воїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд зазначає таке.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначено Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Пунктом 18 статті 1 цього закону встановлено, що посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Підстави скасування посвідки визначено пунктом 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322 (далі - Порядок №322), відповідно до якого посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:
1) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;
2) отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи;
3) коли іноземця або особу без громадянства засуджено в Україні до позбавлення волі;
4) коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;
5) коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в'їзду в Україну;
6) отримання особою паспорта громадянина України (тимчасового посвідчення громадянина України), посвідки на постійне проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, якій надано додатковий захист;
6-1) якщо з'ясується, що в іноземця або особи без громадянства припинилися підстави для перебування на території України, або якщо після оформлення посвідки з'ясується, що юридичний факт підтверджений/засвідчений відповідним документом, зазначеним у частинах четвертій - сімнадцятій статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", який подавався іноземцем або особою без громадянства для оформлення посвідки, визнано недійсним, скасованим, нікчемним або таким, що не відбувся;
6-2) отримання від іноземця або особи без громадянства заяви про скасування виданої посвідки;
7) в інших випадках, передбачених законом.
Пунктами 64-66 Порядку № 322 передбачено процедуру винесення такого рішення, зокрема, рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.
Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дня його прийняття.
Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п'яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.
Як встановлено судом, відповідач мотивував оскаржуване рішення про скасування посвідки посиланням на п.п.4 п.63 Порядку № 322.
Обґрунтовуючи посилання на таку норму права, відповідач зазначив, що 28.10.2019 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надійшло подання Управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми ГУ НП у м. Києві від 21.10.2019 №2120/125/20/01-19 про скасування посвідки на тимчасове проживання гр. Республіки Укбекистану ОСОБА_1 № НОМЕР_1 .
У поданні зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав посвідку на тимчасове проживання за клопотанням відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації Фундація «Захист прав іноземців», оскільки є учасником даної організації. Працював продавцем одягу на торгівельній точці без відповідних документів. За порушення правил перебування іноземних громадян на території України гр. ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 203 КУпАП.
Судом встановлено, що інформацію, яка стала підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання, отримано відповідачем 28.10.2019, рішення про скасування посвідки винесено 21.11.2019, тобто, з порушенням строку, передбаченого пунктом 64 Порядку № 322.
Окрім того, до суду не надано доказів направлення такого рішення позивачу у строк, визначений пунктом 65 Порядку №322.
Суд зазначає, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у ч.2 ст.2 КАС України.
Зокрема, прийняття рішень у спосіб, визначений законом, означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
У межах спірних правовідносин відповідачем порушено принципи гласності та своєчасного прийняття рішення, а саме право позивача знати про рішення, прийняте суб'єктом владних повноважень, а також не дотримано часові рамки, що визначені у нормативно-правових актах, не обґрунтовано невиправдане для конкретної ситуації зволікання.
Суд зазначає, що за своєю суттю правовий акт управління - це державно-владне волевиявлення, що містить управлінське рішення із приписом, адресованим іншим суб'єктам права. Визнаючи акт протиправним, суд констатує відсутність у ньому цих сутнісних рис та його нездатність регулювати суспільні відносини. Разом із тим, з метою захисту прав та інтересів суб'єкта права суд встановлює правові наслідки протиправності акту, а саме його скасування.
Враховуючи встановлені судом порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваного рішення від 21.11.2019, суд доходить висновку про його протиправність та скасування.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення від 18.11.2019 про заборону в'їзду в Україну громадянину Республіки Узбекістан ОСОБА_1 , суд зазначає таке.
На адресу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 28.10.2019 надійшло подання Управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми ГУ НП у м. Києві від 21.10.2019 №2120/125/20/01-19, в якому зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 отримав посвідку на тимчасове проживання за клопотанням відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації Фундація «Захист прав іноземців», оскільки є учасником даної організації. Працював продавцем одягу на торгівельній точці без відповідних на те документів.
За порушення правил перебування іноземних громадян на території України гр. ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 203 КУпАП.
У поданні зазначено, що, перебування на території України, гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 може призвести до погіршення криміногенної обстановки в Україні та порушень громадського порядку, тому відповідно до ч. 1 ст ч. 3 ст. 13 ЗУ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", а також з метою унеможливлення та припинення зловживань правовим статусом іноземців, які прибули на тимчасове проживання на території України, вважається за доцільне прийняти рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області щодо заборони вїзду на територію України строком на три роки відносно громадянина Узбекістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про заборону в'їзду в Україну від 18.11.2019 № 142 заборонено громадянину Узбекістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в'їзд в Україну строком на 5 років з посиланням на ст.13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Перевіряючи відповідність вимогам закону оскаржуваного рішення, суд зазначає, що правовідносини з приводу прийняття органами державної влади рішень про заборону фізичним особам - громадянам в'їзду до України унормовані ЗУ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЗУ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду.
За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України (ч.2 ст.13 Закону).
Частиною 3 ст.13 Закону №3773-VI визначено, що рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну.
Тобто, законодавством передбачено, що обмеження у свободі пересування фізичної особи - громадянина у просторі на території України не може перевищувати трьох років, у той час як відповідачем у оскаржуваному рішенні встановлено строк п'ять років.
Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні у справі «Ukrainian Media Group v. Ukraine» від 29.03.2005 Європейський Суд нагадує, що закон має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість розумною, залежно від обставин, мірою передбачити наслідки певної дії. Ступінь передбачуваності значною мірою залежить від змісту акту, який розглядається, сфери, яку він має охопити, та кількості та статусу тих, кому його адресовано (рішення у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28.03.1990).
Суд зазначає, що невиправдане відхилення від процедури, яка передбачена національним законодавством, може суперечити принципу правової визначеності.
У рішеннях у справах Amann v. Switzerland та Rotaru v. Romania Суд вказує на те, що в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією.
Крім того, незазначення у рішенні конкретної підстави для прийняття оскаржуваного рішення, а лише посилання на норму статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" суперечить приписам ч.2 ст.2 КАС України, а саме свідчить про недотримання відповідачем принципів добросовісності та обґрунтованості, чим, зокрема, порушено право позивача знати визначену законом підставу заборони в'їзду на територію України.
Виходячи з викладеного суд доходить висновку про протиправність оскаржуваного рішення відповідача від 18.11.2019, що має наслідком його скасування.
Відповідно до п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04, 10 лютого 2010 року) Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах знайшов своє підтвердження під час судового розгляду. Доказів протилежного відповідачем як суб'єктом владних повноважень до суду не надано.
На підставі викладеного суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1681,60 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 18.11.2019 № 142 про заборону в'їзду в Україну громадянину Республіки Узбекістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення про заборону в'їзду в Україну від 18.11.2019 № 142.
Визнати протиправними та скасувати рішення Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про скасування посвідки на тимчасове проживання від 21.11.2019 № НОМЕР_2 .
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування посвідки на тимчасове проживання від 21.11.2019 № 80111500004551.
Стягнути на користь громадянина Республіки Узбекістан ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лапій С.М.