Справа № 755/4756/21
"06" січня 2022 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Арапіної Н.Є., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації в особі Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб за участю третьої особи ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію місця проживання, усунення перешкод у користування та розпорядженні правом власності шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням,
позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації в особі Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб за участю третьої особи ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію місця проживання, усунення перешкод у користування та розпорядженні правом власності шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням. Свої вимоги мотивувала тим, що з 17 червня 2004 року позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з третьою особою ОСОБА_3 , який 11 листопада 2014 року придбав квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В спірній квартирі зареєстровані позивач та відповідач ОСОБА_2 . Оскільки спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, тому для реєстрації ОСОБА_2 у спірній квартирі потрібна згода позивача. У зв'язку з чим просить визнати незаконним та скасувати рішення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в особі Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , у квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу співвласника квартири ОСОБА_1 ; усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю шляхом позбавлення ОСОБА_2 права користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
22 березня 2021 року ухвалою суду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третіх осіб ОСОБА_3 , Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації в особі Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб про визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію місця проживання, усунення перешкод у користування та розпорядженні правом власності шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням залишено без руху.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
20 липня 2021 року ухвалою суду відповідь позивача - ОСОБА_1 на відзив відповідача - Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації повернуто позивачу без розгляду.
Згідно вимог ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.
З 17 червня 2004 року позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з третьою особою ОСОБА_3 (а.с. 10), який 11 листопада 2014 року придбав квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11-13).
У зазначеній квартирі зареєстровані позивач та відповідач ОСОБА_2 (а.с. 14, 22).
11 лютого 2021 року листом Дніпровського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повідомлено позивача про відсутність належних підстав для скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , у квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 18-19).
Позивач просить визнати незаконним та скасувати рішення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в особі Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , у квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу співвласника квартири ОСОБА_1 .
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що спірна квартира є спільною сумісною власністю, оскільки придбана у шлюбі, а тому для реєстрації ОСОБА_2 у спірній квартирі потрібна згода позивача.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Представник відповідача Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації в особі Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений строк, відповідно до якого позовні вимоги не визнав повністю, оскільки відділ реєстрації місця проживання Дніпровської районної в місці Києві державної адміністрації відповідно до чинного законодавства України, а саме, до постанови КМУ від 02 березна 2016 року № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру», 23 вересня 2020 року здійснив реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 відповідно до поданої нею заяви.
На підтвердження відзиву представник відповідача подав до суду заяву ОСОБА_2 про реєстрацію місця проживання (а.с. 51), заяву ОСОБА_2 про зняття з реєстрації місця проживання (а.с. 52), витяг з державного реєстру прав на нерухоме майно про належність ОСОБА_3 на праві приватної власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с 53), договір купівлі-продажу квартири від 11 листопада 2014 року (а.с. 54-59).
Відповідач ОСОБА_2 не скористалася процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений строк.
Третя особа ОСОБА_3 не скористався процесуальним правом подачі письмових пояснень щодо позову.
Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
Згідно ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Згідно ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно зі ст. 3 вказаного Закону реєстрація це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.
На виконання вимог Закону України «Про свободу пересування та вільний вибіг місця проживання в Україні», постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 затверджено Правила реєстрації місця проживання, яким визначено, що для реєстрації місця проживання особа або її представник подає:
1) заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8;
2) документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження. Реєстрація місця проживання дітей, які є іноземцями чи особами без громадянства, здійснюється за умови внесення даних про дітей до посвідки на постійне або тимчасове проживання їх батьків та копії свідоцтва про народження. Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;
3) квитанцію про сплату адміністративного збору (у разі реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з попереднього місця проживання адміністративний збір стягується лише за одну послугу);
4) документи, що підтверджують:
• право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників);
• право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи, - довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи за формою згідно з додатком 9, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у цих установах або закладах);
• проходження служби у військовій частині, адреса якої зазначається під час реєстрації, - довідка про проходження служби у військовій частині, видана командиром військової частини за формою згідно з додатком 10 (для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби);
5) військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку);
6) заяву про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 11 (у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання).
Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
22 вересня 2020 року відповідачем ОСОБА_2 через Управління (Центр) надання адміністративних послуг Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації було подано заяви про реєстрацію місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації місця проживання (а.с. 51, 52), яка містить згоду ОСОБА_3 на реєстрацію місця проживання у спірній квартирі (а.с. 51 зв.).
Позивачем не надано належних та допустимих доказів права власності на Ѕ частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , чим не виконано вимоги ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З урахуванням викладеного суд приходить висновку, що Відділ реєстрації місця проживання Дніпровської районної в місці Києві державної адміністрації відповідно до чинного законодавства України, а саме до постанови КМУ від 02.03.2016 №207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру», 23 вересня 2020 року здійснив реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 відповідно до поданої нею заяви.
За встановлених обставин у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію місця проживання, слід відмовити повністю.
Крім того, позивач просить усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю шляхом позбавлення ОСОБА_2 права користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідач не проживає у спірній квартирі.
На підтвердження позовних вимог позивач надала суду акт Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт-Таун» від 01 лютого 2021 року про не проживання відповідача у квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15), талон-повідомлення про прийняття і реєстрацію заяви позивача та ОСОБА_4 про вчинення ОСОБА_2 психологічного та домашнього насильства (а.с. 16, 17).
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено в статті 41 Конституції України, в якій гарантовано право кожному володіти, користуватись та розпоряджатись своєю приватною власністю, набутою у порядку, визначеному законом.
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право користування полягає в тому, що власник має юридично закріплену можливість використовувати корисні якості речі (майна) для себе, здобувати з цього користь, вигоду. Право розпорядження означає юридично забезпечену можливість встановлювати, змінювати, припиняти юридичну долю речі (майна). Право розпорядження закріплює абсолютну владу власника над річчю (майном), яка може виражатися навіть у відчуженні або знищенні речі (майна).
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 ЦК України).
Статтею 379 ЦК України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них (ст. 380 ЦК України). Відповідно до ст. 383 ЦК України квартира використовується власником для власного проживання та проживання членів його сім'ї.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 Житлового кодексу громадянин, який має в особистій власності квартиру, користується нею для особистого проживання і проживання членів його сім'ї та має право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Стаття 369 ЦК України вказує на те, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника квартири, які проживають разом із ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до ч.4 ст. 156 ЖК до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені у частині другій ст. 64 цього кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про прядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спіднє господарство.
Згідно положень ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь який час.
Однак позивачем не надано належних та допустимих доказів права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , чим не виконано вимоги ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Тому з урахуванням викладеного, суд приходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації в особі Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб за участю третьої особи ОСОБА_3 про усунення перешкод у користування та розпорядженні правом власності шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням.
Керуючись ст.ст. 19, 41, 129 Конституції України, ст.ст. 316, 317, 319, 321, 358, 369, 379, 380, 383, 391, 393, 405 ЦК України, ст.ст. 150, 156 ЖК України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 247, 259, 263, 264-265, 273, 353 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації в особі Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб за участю третьої особи ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію місця проживання, усунення перешкод у користування та розпорядженні правом власності шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.Є.Арапіна