ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/19322/19
провадження № 2/753/2250/22
"12" січня 2022 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Сердюковій Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольга Леонідівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суд -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Альфа-Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Юхименко О.Л., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Позов мотивований тим, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. виконавчий напис від 17 січня 2019 року, зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 944, щодо стягнення з неї - ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором № 4017233378 від 03.10.2016 року, укладеним нею ( ОСОБА_1 ) з АТ «Альфа-Банк» за період з 09.10.2016 року по 20.11.2018 року в сумі 12 438 грн. 32 коп., яка складається із таких складових: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 10 649 грн. 74 коп., прострочена заборгованість за процентами - 1 788 грн. 58 коп. Також за вчинення виконавчого напису нотаріусом стягнуто плату 650 грн. 00 коп., яка підлягала стягнення з боржника на користь стягувача. Загальна сума, яка підлягала стягненню, - 13 088 грн. 32 коп., вважаючи, що нотаріусом вчинено виконавчий напис за неукладеною угодою між нею та ТАТ «Альфа-Банк» про надання споживчого кредиту № 4017233378 від 03.10.2016 року, а тому банк має вимагати кошти з надавача послуг ТОВ «Єврокосметик», а не з неї, оскільки кредитні кошти вона мала отримати для забезпечення виконання укладеного нею з ТОВ «Єврокосметик» договору про надання косметичних процедур. Вважає, що послуги (процедури) обличчя від ТОВ «Єврокосметик» вона не отримувала, відповідно кредитні кошти нею не отримувались. 08.10.2016 року нею відкликано згоду на укладення угоди про надання споживчого кредиту та повідомлено ТОВ «Єврокосметик» про відмову від договору про надання послуг БМ 0210 від 10.10.2016 року. Заборгованість вважає надуманою, а стягнення - безпідставним. Отже, нотаріус не переконався про безспірність суми, що підлягає стягненню, за неукладеною угодою з банком про надання споживчого кредиту.
В судове засідання позивач повторно не з'явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення, що підтверджується зворотнім повідомленням рекомендованого листа, надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності з підтриманням позовних вимог, просив їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явивився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судої влади (суду). Звернувся до суду із заявою про розгляд справи за відсутності відповідача (а.с. 107 - 108)
Відповідачем відзив на позов не надано.
Третя особа в судове засідання повторно не з'явивився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судої влади (суду). Звернувся до суду із заявою про розгляд справи за відсутності третьої особи (а.с. 106), відзив на позов не надано.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - загального позовного провадження, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності сторін, третіх осіб, згідно поданих ними заяв.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Розгляд справи відбувся у порядку загального позовного провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу вчинення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. виконавчого напису від 17 січня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 944, щодо стягнення з позивачки ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором № 4017233378 від 03.10.2016 року, укладеним ОСОБА_1 з ПАТ «Альфа-Банк» за період з 09.10.2016 року по 20.11.2018 року в сумі 12 438 грн. 32 коп. (а.с. 70).
Так, як вбачається із оспорюваного виконавчого напису нотаріуса приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. на підставі статей 87-91 Закону України «Про нотаріат», пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі зиконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від червня 1999 року № 1172, стягнула з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором № 4017233378 від 03.10.2016 року, укладеним ОСОБА_1 з АТ «Альфа-Банк» за період з 09.10.2016 року по 20.11.2018 року в сумі 12 438 грн. 32 коп., яка складається із таких складових: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 10 649 грн. 74 коп., прострочена заборгованість за процентами - 1 788 грн. 58 коп. За вчинення виконавчого напису нотаріусом також стягнуто плату 650 грн. 00 коп., яка підлягала стягнення з боржника на користь стягувача. Загальна сума, яка підлягала стягненню, - 13 088 грн. 32 коп. (а.с. 70).
Позивач, як на підставу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, посилається на те, що, на його думку, нотаріусом вчинено виконавчий напис за неукладеною угодою мін нею та ПАТ «Альфа-Банк» про надання споживчого кредиту № 4017233378 від 03.10.2016 року, а тому вважає, що банк має вимагати кошти з надавача послуг ТОВ «Єврокосметик», а не з неї, оскільки кредитні кошти вона мала отримати для забезпечення виконання укладеного нею з ТОВ «Єврокосметик» договору про надання косметичних процедур. Вважає, що послуги (процедури) обличчя від ТОВ «Єврокосметик» вона не отримувала, відповідно кредитні кошти нею не отримувались. 08.10.2016 року нею відкликано згоду на укладення угоди про надання споживчого кредиту та повідомлено ТОВ «Єврокосметик» про відмову від договору про надання послуг БМ 0210 від 10.10.2016 року. Заборгованість вважає надуманою, а стягнення - безпідставним. Нотаріус не переконався про безспірність суми, що підлягає стягненню, адже стягнення відбувалося за неукладеною угодою з банком про надання споживчого кредиту.
Суд, надавши оцінку підставі, на яку посилається позивач, вважає доводи не обгрутнованими та не доведеними із встановлених підстав.
03.10.2016 року між ТОВ «Єврокосметик» та ОСОБА_1 укладеного договір про надання косметичних послуг (інтенсивний догляд: пілинг поверхневий обличчя - 5 процедур, комплекс антикупероз - 6 процедур, ультразвукова чистка обличчя - 1 процедура, відбулювання - 6 процедур, зволоження та відновлення - 6 процедур, консультація дерматолога - 2 процедури), вартість яких скалала 10 277 грн. 00 коп. (а.с. 10, 11). Як вбачається із Акту приймання-передачі наданих послуг за вказаним договором, що підтверджується його підписанням сторонами договору, замовник ОСОБА_1 прийняла від виконавця ТОВ «Єврокосметик» надані послуги на суму 10 277 грн. 00 коп. (а.с. 11).
03.10.2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-Банк» укладено угоду (оферта) на укладення Угоди про надання споживчого кредиту № 4017233378, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 (позичальник), перебуваючи в нормальному стані здоров'я, розуміючи значення своїх дій та маючи можливість такими діями керувати, не перебуваючи під впливом помилки, обману, дії тяжкої обставини, діючи добровільно та прагнучи настання наслідків, які випливають зі Угоди про надання споживчого кредиту, що укладається згідно з умовами Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Альфа-Банк», що укладений між нею та ПАТ «Альфа-Банк», запропонувала банку укласти Угоду про надання споживчого кредиту та надати їй споживчий кредит на умовах Продукт Споживчий Стандарт NSТ, а саме - сума кредиту 10 649 грн. 74 коп. з датою поверення кредиту до 04.08.2017 року (а.с. 12 - 13).
Між цими сторонами погоджений Графік платежів та Розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки (а.с.14, 15).
Умови угоди погоджені сторонами, що підтверджується їх підписами.
08.10.2016 року ОСОБА_1 звернулась ПАТ «Альфа-Банк» із заявою про відкликання згоди на укладення Угоди про надання споживчого кредиту № 4017233378 від 03.10.2016 року (а.с. 18-19).
Відповідно до ч.6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів) (чинною станом на час надання кредиту) споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.
Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини.
З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором.
Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі.
Споживач не зобов'язаний сплачувати будь-які інші збори у зв'язку з відкликанням згоди.
Кредитодавець зобов'язаний повернути споживачеві кошти, сплачені ним згідно з договором про надання споживчого кредиту, але не пізніше, ніж протягом семи днів. За кожний день затримки повернення споживачу коштів, сплачених ним згідно з договором про надання споживчого кредиту понад установлений строк (сім днів), споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка суми, належної до повернення кредитодавцем.
Тобто положення ч.6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів) (чинною станом на час надання кредиту) передбачався алгоритм (умови, порядок), за яких споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин, проте встановлено, що позивач як позичальник такого порядку не дотримався.
19.10.2016 року ПАТ «Альфа-Банк» на звернення ОСОБА_1 письмово повідомив про відсутність правових підстав для розірвання кредитного договору. Вказав, що внаслідок здійсненої банком перевірки встановлено, що грошові кошти, які були перераховані ПАТ «Альфа-Банк» за товар, не повернуті банку. Заявнику роз'яснено, що для закриття кредитного договору позичальнику необхідно сплатити всю існуючу заборгованість.
Як вбачається із матеріалів виконавчого напису нотаріуса, а також зі змісту виконавчого напису нотаріуса, наявна відсутня спірність (наявна) заборгованості по відповідальності боржника, або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Ті підстави, на які посилається позивач, а саме вчинення виконавчого напису за неукладеною угодою про надання споживчого кредиту № 4017233378 від 03.10.2016 року, спростовується матеріалами справи, позивачем як позичальником у порядку ч.6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів) (чинною станом на час надання кредиту) не вжито заходів для відклиння згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту - позивач як споживач не повернув кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором, не сплав відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі, а відтак вважається, що угода була укладеною, сторони досягли згоди на підтвердження дії (укладення) кредитного договору, позикодавець надав позичальнику кредитні кошти згідно із умовами кредитного договору.
Матеріали справи не місять доказів про те, що договір про надання споживчого кредиту № 4017233378 від 03.10.2016 рокувизнаний недійсним, зважаючи на позицію позивача про його незгоду про укладений договір, а тому не може бути підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
За загальним правилом ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч.1 ст.16 ЦК, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.18 ЦК нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом учинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, установлених законом.
Порядок учинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства (ч.1 ст.39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції від 22.02.2012 №296/5.
Учинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п.19 ст.34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена гл.14 Закону «Про нотаріат» та гл.16 розд.ІІ порядку вчинення нотаріальних дій.
Так, згідно зі ст.87 Закону «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів.
У ст.88 Закону «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті закону нотаріус учиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше ніж 3 роки, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше ніж рік. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається в межах цього строку.
Порядок учинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пп.1, 3 гл.16 розд.ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Згідно з пп.2.1 п.2 гл.16 розд.ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, в якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування й місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата й місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
Нотаріальна дія або відмова в її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови в її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (ст.50 закону «Про нотаріат»).
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.
Учинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус проводить свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції та не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає та не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, по захист якого він звернувся до нотаріуса, повинне існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст.88 Закону «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, учинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням приписів ст.ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом учинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне в стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить протилежного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, у судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Для правильного застосування положень ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент учинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час учинення нотаріусом виконавчого напису.
Аналогічного висновку щодо застосування вказаних норм матеріального права в аналогічних правовідносинах дійшла Велика палата ВС у постанові від 29.03.2019 року у цивільній справі №137/1666/16-ц.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч.ч. 5,6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, с обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-прівовнй акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Зважаючи на таку правову позицію та спірні правовідносини, суд встановив, що відповідач, звертаючись до нотаріуса із заявою про видачу виконавчого напису та документами, нотаріус встановив безспірність заборгованості позичальника перед кредитором, виконавчий напис містить інформацію про період стягнення по кожній складовій заборгованості з урахування строку позовної давності, наявність виникнення боргу саме на підставі дійсного кредитного договору, на момент учинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто заборгованість існувала та вона була саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та в ході розгляду цієї справи позивач не довів, що були наявні не вирішені по суті спори щодо заборгованості або її розміру станом на час учинення нотаріусом виконавчого напису, відповідно позивач не обгрунтував належними доказами, також не довів порушення процедури вчинення оспорюваного виконавчого напису натаріуса, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи в їх частині), а тому у задоволення позову необхідно відмовити.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.1 ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення .
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).
Ч.2 ст. 78 ЦПК України визначені критерії допустимості доказів. Так, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).
Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно, позивачем до суду не надано належних та допустимих доказів про неукладений договір, що вплинуло на наявність, на його думку, спірності заборгованості, як на підставу визнання виконавчого напису нотаріуса недійсним, такий позивач посилається.
Враховуючи наведене, за таких правових підстав та наданих позивачем доказів, суд вважає, що вимогипозивача не доведені, обставини, викладені в позовній заяві не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, відтак законні підстави для задоволення позову судом не встановлені.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Інші доводи позивача, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6
Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно, з урахуванням визначених підстав, правові підстави для задоволення цього позову уцілому відсутні.
Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України, й судові витрати (судовий збір) покласти на позивача.
Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).
На підставі вищевикладеного, ст. ст. 35, 37, 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України щодо безспірності документів, на підставі яких здійснюється стягнення, з урахуванням п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», керуючись ст.ст. п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольга Леонідівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанці.