22 листопада 2021 року Справа № 160/12075/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Ігренський виправний центр (№ 133)» про стягнення середнього заробітку, -
19.07.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Державної установи «Ігренський виправний центр (№ 133)» в якому просить:
- стягнути з Державної установи «Ігренський виправний центр (№ 133)» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2020 року по день фактичного розрахунку при звільненні, а саме, до 27.05.2021 року у сумі 155678 гривен 16 копійок (сто п'ятдесят п'ять тисяч шістсот сімдесят вісім гривен 16 копійок).
В обгрунтування позову позивачем зазначено, що він проходив службу в органах Державної кримінально - виконавчої служби України з 06.10.2005 року та був звільнений з неї з 20.10.2020 року. При звільненні відповідачем не було проведено повного розрахунку за неотримане речове майно, у зв'язку із чим він звернувся до суду із позовом про стягнення компенсації за неотримане речове майно в сумі 18141,83 грн. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 року по справі №160/17618/20, відповідачем 27.05.2021 року на його банківський рахунок було перераховано вартість неотриманого речового майна у сумі 17869,70 грн. Таким чином, повний розрахунок при звільненні було проведено лише 27.05.2021 року, у зв'язку із чим, у відповідності до положень ст. 117 Кодексу законів про працю України, відповідач повинен виплати компенсацію працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, яка складає 155678,16 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 року позовну заяву залишено без руху та надано строк позивачу для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 1556,78 грн.
03.08.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду поступила заява від ОСОБА_1 з доказами сплати судового збору у розмірі 1556,78 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2021 року прийнято справу до провадження та призначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою позивачу надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
14.09.2021 року від відповідача до суду поступив відзив на позовну заяву, в якому Державна установа «Ігренський виправний центр (№ 133)» проти позову заперечує та просить у задоволенні позову відмовити. Так, відповідачем зазначено, що установа з об'єктивних причин не мала можливості здійснити повний розрахунок при звільнення ОСОБА_1 зі служби, у зв'язку із чим, вважають, що підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2020 року по день фактичного розрахунку при звільненні, а саме, до 27.05.2021 року у сумі 155678 гривен 16 копійок, відсутні.
21.09.2021 року до суду надійшла від позивача відповідь на відзив на позовну заяву в якому ОСОБА_1 не погоджується з доводами відповідача про відсутність підстав для задоволення позову та просить його задовольнити у повному обсязі.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Матеріалами справи підтверджено, що в період з 06.10.2005 по 20.10.2020 позивач проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Відповідно до витягу з наказу Державної установи «Ігренський виправний центр (№133)» від 20.10.2020 № 110/ОС-20 підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 , заступника начальника установи з інтендантського та комунального-побутового забезпечення-начальника відділу інтендантського та господарського забезпечення державної установи «Ігренський виправний центр (№133)» було звільнено з 20.10.2020 у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію".
Судом також встановлено, що Державною установою «Ігренський виправний центр (№ 133)» 26.10.2020 було видано позивачу довідку №1 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, згідно якої загальна сума грошової компенсації, яка належить до виплати, становить 18 141,83 грн., однак сама компенсація виплачена не була.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 року по справі № 160/17618/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Ігренський виправний центр (№ 133)» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Ігренський виправний центр (№133)», що полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18 141,83 грн.
Стягнуто з Державної установи «Ігренський виправний центр (№133)» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18 141,83 грн. (вісімнадцять тисяч сто сорок одна гривня 83 копійок).
Рішення по справі № 160/17618/20 набрало законної сили 22.06.2021 року.
Згідно виписки по картці/рахунку, виданого Акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на його рахунок було переведено 17780,35 грн. у якості компенсації за речове майно відповідно до довідки від 20.10.2021 року № 1. Спору між сторонами щодо суми компенсації між сторонами не існує.
Вважаючи, що відповідачем протиправно не було проведено повний розрахунок при звільненні, а саме, не виплачено компенсацію за неотримане речове майно у сумі 18141,83 в день звільнення - 20.10.2020 року, позивач відповідно до норм ст. 117 Кодексу законів про працю України, просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2020 року по день фактичного розрахунку при звільненні, а саме, до 27.05.2021 року у сумі 155678 гривен 16 копійок.
При цьому, розмір суми середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача, було обраховано ОСОБА_1 виходячи із Довідки про доходи від 29.12.2020 року №133/4-1723, відповідно до якої грошове забезпечення позивача в жовтні 2020 року складало - 15295,21 грн., в вересні 2020 року - 20410,79 грн., а середньоденне грошове забезпечення складає - 714,12 грн. У зв'язку із затримкою у виплаті грошового забезпечення за період з 21.10.2020 року по 27.05.2021 року, підлягає стягненню 155678 гривен 16 копійок (714,12 х 218 днів затримки= 155678,16).
Перевіривши доводи сторін, дослідивши докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Частиною 5 вищенаведеної статті визначено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, Міністерством юстиції України було видано наказ від 28.03.2018 №925/5, яким затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.
Згідно пункту 3 розділу І вказаного Порядку грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 глави 22 розділу ІІ означеного вище Порядку днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, яка не повинна передувати даті звільнення.
Особа, звільнена зі служби, має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як було зазначено раніше, право на отримання компенсації за неотримане речове майно у розмірі 18 141,83 грн. визнано рішенням у справі № 160/17618/20.
Спірним питання у справі № 160/12075/21 є підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд зазначає, що за правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.
Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Зі змісту наведених положень можливо зробити висновок, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб поліцейських, під час несення ними служби.
Такі гарантії щодо забезпечення поліцейських доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) поліцейського.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, суд вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних поліцейському сум.
Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити поліцейському, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день звільнення.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день звільнення зі служби.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З урахуванням обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Позивачем загальний розмір належних при звільненні виплат розраховано у сумі - 155678 гривен 16 копійок на підставі Довідки про доходи від 29.12.2020 року №133/4-1723, відповідно до якої грошове забезпечення позивача в жовтні 2020 року складало - 15295,21 грн., в вересні 2020 року - 20410,79 грн., а середньоденне грошове забезпечення складає - 714,12 грн. У зв'язку із затримкою у виплаті грошового забезпечення за період з 21.10.2020 року по 27.05.2021 року, підлягає стягненню 155678 гривен 16 копійок (714,12 х 218 днів затримки= 155678,16).
Суд звертає увагу на ту обставину, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок).
Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.
Суд встановив, що позивача звільнено з 20 жовтня 2020 року (останній робочий день), відповідно, сума виплат за два календарні місяці роботи, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за серпень і вересень 2020року.
Так, відповідно до Довідки про доходи від 29.12.2020 року №133/4-1723, грошове забезпечення позивача в серпні 2020 року складало - 20410,79 грн., в вересні 2020 року - 20410,79 грн., середньоденний заробіток складає - 971,94 грн.
Тобто, виходячи з розрахунку середньоденного заробітку та кількості робочих днів за період з 21.10.2020 року (наступний день за днем звільнення) по 27.05.2021 року (день остаточного розрахунку) - 151 день, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає - 146762,94 грн. (971,94 грн. х 151 день = 146762,94 грн.)
Між тим, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 18141,83 гривень, як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, тобто у тому розмірі, що складала сума компенсації за неотримане речове майно.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 КАС України).
За таких обставин, проаналізувавши встановлені під час судового розгляду обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл витрат слід здійснити відповідно до частини 3 статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 9, 73-78, 90, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Державної установи «Ігренський виправний центр (№ 133)» (м. Дніпро, вул. Бехтєрова буд. 5, код ЄДРПОУ 08563027) про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Стягнути з Державної установи «Ігренський виправний центр (№ 133)» (код ЄДРПОУ 08563027) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 18141,83 гривень (вісімнадцять тисяч сто сорок одна грн. 83 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державної установи «Ігренський виправний центр (№ 133)» (код ЄДРПОУ 08563027) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 778,39 грн. (сімсот сімдесят вісім грн. 39 коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева