Справа: № 635/8233/21 Головуючий І інстанції: ОСОБА_1
Провадження: № 11-кп/818/3761/21 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: Продовження строку тримання під вартою (ч.4 ст. 422-1 КПК України)
29 грудня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , без участі сторін, належним чином повідомлених про розгляд справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові дану справу, в порядку ч.4 ст.422-1 КПК України, тобто без виклику сторін, за умови, що ніхто із учасників не заявив клопотання про розгляд справи з участю сторін, за апеляційною скаргою обвинуваченого на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 17.12.2021року,-
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною вище ухвалою продовжено строк застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 14.02.2022 року, включно.
Обґрунтовуючи прийняте рішення суд першої інстанції оцінив в сукупності всі обставини, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винуватим у кримінальних правопорушеннях, суспільну небезпечність таких правопорушень, його соціальні зв'язки, репутацію та дійшов до висновку, що ризики, передбачені п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, які стали підставою для обрання запобіжного заходу, не зменшилися.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити йому міру запобіжного заходу не пов'язану з триманням під вартою.
В апеляційній скарзі обвинувачений вказує, що суд першої інстанції намагався обмежити його право на оскарження судового рішення надавши йому лише вступну та резолютивну частину оскаржуваної ухвали.
Також зазначив, що суд повинен врахувати вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків, майновий стан. Вказує, що матеріали провадження містять заяву про поручительство.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Враховуючи, що, в порядку ч.4 ст.422-1 КПК України, що ніхто із учасників не заявив клопотання про розгляд справи з участю сторін, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу без їх участі.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного .
Суд апеляційної інстанції, відповідно до положень ч.1 ст.404 КПК України, переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.156, ч.1 ст.156-1, ч.2 ст.301, ч.1 ст.301-1 КК України, за один з яких передбачено покарання у виді позбавлення волі до 8 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_6 в силу ст.89 КК України не судимий, офіційно не працевлаштований, негативно характеризується за місцем проживанням.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо наявності підстав для продовження строку тримання під вартою, встановив, що з часу обрання запобіжного заходу не змінилися підстави для такого запобіжного заходу.
Такі висновки суду не є безпідставними з огляду на зміст обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_6 , згідно якого вбачається, що останній вчинив дії спрямовані на розбещення малолітньої особи, пропозиції зустрічі, у тому числі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем або технологій, малолітній особі, з метою вчинення стосовно неї будь-яких дій сексуального характеру або розпусних дій, у разі якщо після такої пропозиції було вчинено хоча б одну дію, спрямовану на те, щоб така зустріч відбулася, розповсюдження зображень порнографічного характеру, а також зберігання дитячої порнографії без мети збуту чи розповсюдження.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Враховуючи фактичні обставини злочинів, які інкримінуються ОСОБА_6 , передбачені ч.2 ст.156, ч.1 ст.156-1, ч.2 ст.301, ч.1 ст.301-1 КК України, а саме вчинення злочинів проти статевої свободи та недоторканості, а також проти громадського порядку та моральності, що становить загрозу суспільству та свідчить про особливий цинізм їх вчинення та про суспільний інтерес у даному кримінальному провадженні, який підлягає захисту.
За таких обставин, обґрунтування ризику втечі від правоохоронних органів та суду, вплив на свідків та потерпілих, вчинення нових правопорушень об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні та не спростовані доводами апеляційної скарги.
Доводи щодо порушення судом першої інстанції права обвинуваченого на оскарження судового рішення, колегія суддів оцінює критично, оскільки ОСОБА_6 реалізував право на апеляційне оскарження подавши апеляційну скаргу, яка є предметом розгляду.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати, яким неможливо запобігти іншим більш м'яким запобіжним заходом, у тому числі у вигляді застави.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 та відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги обвинуваченого.
Керуючись ч.2 ст.376, ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426, ч.4 ст.422-1 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 17.12.2021 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 14.02.2022 року, включно, щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , - залишити без змін.
Апеляційну скаргу обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ ____________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4