іменем України
10 січня 2022 року
м. Харків
справа № 639/4506/20
провадження № 22ц/818/843/22
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Котелевець А.В.,
суддів - Маміної О.В., Яцини В.Б.,
імена (найменування) сторін:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Істамової Ірини Володимирівни - представника Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 травня 2021 року в складі судді Єрмоленко В.Б.,
В липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення коштів.
Позовна заява мотивована тим, що 22 травня 2019 року між нею та банком укладено Додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 13 жовтня 2006 року № SAMDN34000009156157, відповідно до умов якої сторони узгодили про зменшення заборгованості в частині сплати відсотків на 164 189,66 грн, комісії на 6 950,00 грн, пені на 12 649,21 грн. Вказані суми за рішенням банку прощені.
Встановлено на дату підписання цієї Додаткової угоди заборгованість за договором в розмірі 16 783,13 грн, що складає заборгованість за основним боргом 616,98 грн, відсотками 16 166,15 грн, комісії 0,00 грн, пені 0,00 грн. Дата остаточного договору - 23 травня 2019 року. Для виконання даного договору банк відкриває позичальникові рахунок НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості.
22 травня 2019 року на виконання умов Додаткової угоди № 1 вона сплатила кошти в сумі 16 783,13 грн, а також на рахунок банку НОМЕР_2 - суму в розмірі 3 416,97 грн, яка не була передбачена умовами Додаткової угоди № 1.
Зазначає, що після сплати коштів з'ясувалось, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» не укладався Кредитний договір від 13 жовтня 2006 року № SAMDN34000009156157, у зв'язку з чим Додаткова угода № 1 є недійсним (нікчемним) правочином.
03 липня 2020 року вона направила банку вимогу про повернення коштів, на яку відповідач не відреагував.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь грошові кошти в сумі 16 783,13 грн та в сумі 3 416,97 грн.
21 грудня 2020 року Шевченко Антон Олександрович - представник АТ КБ «ПриватБанк» подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відзив мотивовано тим, що 18 серпня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання заяви, відповідно до умов якого остання отримала кредит в розмірі 4 200,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 36,00% річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2018 року з позивачки на користь відповідача стягнута заборгованість за кредитним договором від 18 серпня 2006 року в загальному розмірі 80 981,61 грн та 1 762,00 грн судового збору. Після ухваленого заочного рішення між ОСОБА_1 та банком була укладена угода про реструктуризацію заборгованості, яка станом на травень 2019 року склала суму в розмірі 191 074,94 грн. Оскільки договір про реструктуризацію заборгованості пройшов внутрішню реєстрацію банку 13 жовтня 2006 року за референсом № SAMDN34000009156157, цей договір мав назву «Додаткова угода № 1 до кредитного договору № SAMDN34000009156157 від 13 жовтня 2006 року».
Зазначає, що під час укладення договору про реструктуризацію заборгованості позивачці було запропоновано компенсувати банку судові витрати у зв'язку з подачею позовної заяви та сплатою судового збору. Суму в розмірі 3 416,97 грн ОСОБА_1 сплатила на рахунок банку НОМЕР_2 в добровільному порядку.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 06 травня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти на загальну суму 20 200,10 грн, а на користь держави - судовий збір в розмірі 908 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кошти в сумі 16 783,13 грн перераховані позивачкою на рахунок відповідача за кредитним договором, який між сторонами не укладався (правовчин відсутній), а сума в розмірі 4 316,97 грн сплачена ОСОБА_1 без правової підстави, оскільки не надано доказів оплати банком судових витрат по кредитному договору № SAMDN34000009156157 від 13 жовтня 2006 року.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції послався на вимоги частини першої статті 1212 ЦК, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 травня 2021 року заява ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 задоволена. З АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 стягнуто 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час розгляду справи інтереси позивачки представляв ОСОБА_2 , який надав належні докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.
16 серпня 2021 року Істамова Ірина Володимирівна - представник АТ КБ «ПриватБанк» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про залишення позову без задоволення та відмову в задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що кошти за Додатковою угодою № 1 позивачка сплатила добровільно, отже остання схвалила цей правочин, вимог про визнання недійсним або нікчемним кредитного договору від 13 жовтня 2006 року № SAMDN34000009156157 та Додаткової угоди № 1 до кредитного договору ОСОБА_1 не пред'являлось. При цьому позивачка користується кредитними коштами, що підтверджується випискою по картковому рахунку.
Зазначає, що договір про реструктуризацію заборгованості пройшов внутрішню реєстрацію банку 13 жовтня 2006 року за референсом № SAMDN34000009156157 та мав назву «Додаткова угода № 1 до кредитного договору № SAMDN34000009156157 від 13 жовтня 2006 року». У зв'язку зі сплатою позичальником сум, погоджених в угоді щодо реструктуризації заборгованості, банк списав залишок заборгованості, а кредитний договір визначений як виконаний, стан рахунку закритий.
Вказує, що суму в розмірі 3 416,97 грн (витрати, понесені банком за подачу позовної заяви та судового збору) ОСОБА_1 сплатила на рахунок банку НОМЕР_2 в добровільному порядку.
Також зазначає, що наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, виключає можливість пред'явлення позову в порядку статті 1212 ЦК України. В такому випадку права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права (постанови Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15, від 25 лютого 2015 року у справі № 3-11гс15, від 25 березня 2015 року у справі № 3-5гс15, від 22 січня 2013 року у справі № 5006/18/13/2012, від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14; постанови Вищого господарського суду України від 02 липня 2012 року у справі № 5006/18/13/2012, від 15 березня 2017 року у справі № 910/10308/15).
Крім того, вважає, що витрати на професійну правничу допомогу не підтверджені належними доказами, оскільки в матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі наданих послуг, розрахунок витрат часу, витраченого адвокатом на вивчення справи в суді, підготовку документів, на участь в судовому засіданні.
09 липня 2021 року ОСОБА_2 - представник ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції не відповідають.
Матеріали справи свідчать, що 18 серпня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання заяви, відповідно до умов якого остання отримала кредит в розмірі 4 200,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 36,00% річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а. с. 49-50).
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2018 року з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» стягнута заборгованість за кредитним договором від 18 серпня 2006 року в загальному розмірі 80 981,61 грн (заборгованість за тілом кредиту - 616,98 грн, заборгованість за процентами - 70 382,17 грн, пеня - 5 650,00 грн, штрафи - 4 332,46 грн) та 1 762,00 грн судового збору (а. с. 53-56).
На виконання вказаного заочного рішення 21 грудня 2018 року Жовтневим районним судом м. Харкова видано виконавчий лист № 640/8341/18, який був пред'явлений для примусового виконання Міжрайонним відділом державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
22 травня 2019 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду до кредитного договору № SAMDN34000009156157 від 13 жовтня 2006 року.
В пунктах 1.1.-1.3. сторони узгодили про зменшення заборгованості в частині сплати відсотків на 164 189,66 грн, комісії на 6 950,00 грн, пені на 12 649,21 грн. Вказані суми за рішенням банку прощені. Встановлено на дату підписання цієї Додаткової угоди заборгованість за договором в розмірі 16 783,13 грн, що складає заборгованість за основним боргом 616,98 грн, відсотками 16 166,15 грн, комісії 0,00 грн, пені 0,00 грн. Дата остаточного договору - 23 травня 2019 року. Для виконання даного договору банк відкриває позичальникові рахунок НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості (а. с. 4).
Згідно з квитанціями від 22 травня 2019 року ОСОБА_1 сплатила на рахунок банку кошти в сумі 16 783,13 грн та в сумі 3 416,97 грн (а. с. 5-6).
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 червня 2020 року заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволена. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2018 року скасовано, справа призначена для розгляду в судовому засіданні.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без розгляду (а. с. 81-б - 81-г).
Постановою головного державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Нечитайло О.С. від 07 липня 2020 року виконавче провадження № 58749465 з примусового виконання виконавчого листа № 640/8341/18, виданого 21 грудня 2018 року Жовтневим районним судом м. Харкова видано виконавчий лист, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в загальному розмірі 82 743,61 закінчено у зв'язку з і скасуванням заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2018 року (а. с. 81-а).
Посилаючись на те, що кредитний договір № SAMDN34000009156157 від 13 жовтня 2006 року, на виконання якого було укладено Додаткову угоду № 1 від 22 травня 2019 року, між сторонами не укладався, позивачка вважала, що він є недійсним (нікчемним) правочином, у зв'язку з чим звернулась до суду з позовом, в яком просила стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь грошові кошти в сумі 16 783,13 грн та в сумі 3 416,97 грн.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
За частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом частин другої - п'ятої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Про факт укладання кредитного договору ОСОБА_1 свідчить її заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, яку ОСОБА_1 підписала 18 серпня 2006 року, роздруківка про рух грошових коштів по картці № НОМЕР_3 .
Однак під час розгляду вказаної справи позичальник - ОСОБА_1 не висловлювала доводів щодо недійсності кредитного договору, а тому позивачка не позбавлена права на спростування презумпції дійсності правочину шляхом пред'явлення відповідного позову до суду.
До висновків щодо можливості спростування презумпції дійсності договору дійшов Верховний Суд у постановах від 13 червня 2019 року у справі № 646/7523/16-ц (провадження № 61-24267св18), від 22 квітня 2020 року у справі № 348/1964/16-ц (провадження № 61-41441св18) та від 22 січня 2020 року у справі № 2610/24830/2012 (провадження № 61-3268св18), а також схожі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 20-20.2 постанови від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20).
Враховуючи викладене, правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» по стягнення коштів відсутні.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про залишення позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» по стягнення коштів без задоволення.
Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, додаткове рішення також підлягає скасуванню як похідне від рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 4, ч. 2 ст. 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Істамової Ірини Володимирівни - представника Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 травня 2021 року скасувати та ухвалити нову постанову.
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про стягнення коштів залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 10 січня 2022 року.
Головуючий А.В.Котелевець
Судді О.В.Маміна
В.Б.Яцина