Справа № 636/3888/20 Головуючий суддя І інстанції Гуменний З. І.
Провадження № 22-ц/818/3963/21 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: Справи у спорах, що виникають з житлових правовідносин
22 грудня 2021 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Котелевець А.В., Хорошевського О.М.,
за участю секретаря судового засідання Волошиної А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 23 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Гуменного З.І., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова про зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2020 року адвокат Коваль А.П. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовною заявою до квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, в якій просив визнати за ОСОБА_1 право на виключення з числа службових КЕВ м. Харкова квартири АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідача подати до Чугуївської міської ради Харківської області клопотання про виключення з числа службових КЕВ м. Харкова вказаної квартири.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що позивач є військовослужбовцем та разом з дружиною і двома дітьми постійно проживають та зареєстровані у вищевказаній службовій квартирі КЕВ м. Харкова. В зазначену 3-х кімнатну квартиру, житловою площею 47,4 м.кв., він разом з сім'єю вселився на підставі службового ордера № 015142 від 31.10.2007, виданого виконавчим комітетом Чугуївської міської ради. На цей час позивач перебуває на військовій службі в в/ч НОМЕР_1 , має календарну вислугу на військовій службі 25 років, є учасником бойових дій ООС. Зважаючи на те, що службовий статус наданої квартири значно обмежує можливість реалізації встановлених чинним житловим законодавством прав та наявності права на отримання постійного житла шляхом зняття статусу «службове» з вказаної квартири, позивач звернувся до житлової комісії в/ч НОМЕР_1 з відповідним проханням. Рішенням житлової комісії в/ч НОМЕР_1 від 19.03.2019 та наказом командира в/ч НОМЕР_1 № 234 від 19.03.2019 надано згоду для зняття статусу «службове» з квартири, в якій мешкає ОСОБА_1 з родиною. Але на звернення позивача з цього приводу до КЕВ м. Харкова, він отримав відмову, яка мотивована тим, що заступником Міністра оборони України Марценюком О. винесено розпорядження № 19360/з від 12.12.2019 у вигляді Окремого доручення щодо зупинення подання командирами військових частин пропозицій (погодження виключення квартир з числа службових) щодо розгляду питань виключення квартири з числа службових. Тобто, на даний час КЕВ м. Харкова не визнає права ОСОБА_1 на виключення займаного ним житла з числа службових. Позивач вважав, що дана відмова КЕВ м. Харкова не узгоджується з чинним законодавством, а саме п.п. 3, 11 22 «Порядку забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей житловими приміщеннями», затвердженого постановою КМУ від 03.08.2006 № 1081, п. 10 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями та п. 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP, затвердженого постановою Ради Міністрів від 04.02.1988 № 37, тому звернувся до суду цим позовом.
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 23 березня 2021 року задоволено позов ОСОБА_1 до КЕВ м. Харкова про зобов'язання вчинити певні дії.
Визнано за ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Вовчанськ, Харківська область, право на виключення з числа службових Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова квартири АДРЕСА_1 для забезпечення його сім'ї постійним житлом.
Зобов'язано Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова подати до Чугуївської міської ради Харківської області клопотання про виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових квартирно-експлуатаційного відділу.
В апеляційній скарзі КЕВ м. Харкова просить рішення скасувати та ухвалити в нове рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом було невірно застосовано норми матеріального права, а також не взято до уваги доводи відповідача, що мають значення для вирішення справи.
Вказано, що в першому абзаці п. 11 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями зазначено, що «Житлове приміщення виключається з числа службового, якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено з числа житлових приміщень».
Відповідач вважає, що порядком передбачено саме право Квартирно-експлуатаційного органу на подання клопотання, а не обов'язок. З зазначеного випливає, що твердження суду в рішенні про те, що «відповідач лише повинен подати клопотання за заявою військовослужбовця» є хибним та не відповідає п. 11 Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 року № 1081.
Зазначено, що попри висновок районного суду про те, що питання виключення житла з числа службового має вирішуватися виконавчим комітетом Чугуївської міської ради, у резолютивній частині рішення суд зобов'язав подати клопотання саме до Чугуївської міської ради, що суперечить нормам та позиції викладеній у його мотивувальній частині та відповідно нормативно-правовому акту, яким суд керувався при винесенні даного рішення.
Відповідач послався на те, що ОСОБА_1 включено до списків осіб, що користуються правом першочергового отримання житла, що підтверджується довідкою наявною у матеріалах справи, однак даний список складається за часом зарахування на облік (№ 57) та позивач буде забезпечений житлом для постійного проживання при настанні черги. Житловим кодексом та Законами України передбачено вичерпний перелік категорій осіб яким житло надається поза чергою, до яких як вбачається з довідки, відповідач не відноситься.
Відповідач також вважає, що виконання рішення Чугуївського міського суду Харківської області про подання апелянтом до Чугуївської міської ради клопотання разом з належно оформленими документами, що на думку суду є підставою для виключення житла з числа службового створює, як наслідок, прийняття Чугуївською міською радою неправомірного рішення.
Вказано, що сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.
Також відповідач зазначив, що Постанова Верховного Суду України від 21 вересня 2020 року по справі № 953/18314/19 встановлює законний порядок вирішення даного питання, який передбачений пунктами 3-7 розділу 7 «Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями» затвердженої наказом Міністра оборони України № 380 від 31.07.2018.
Зазначено, що посилання Чугуївського міського суду на рішення Європейського суду з прав людини від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» у даному випадку є безпідставним, оскільки останнє було прийнято внаслідок порушення прав особи у сфері спадкових відносин та відносин найму житла.
ОСОБА_1 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить останню залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.
Вказав, що за умови набуття позивачем права на виключення його квартири з числа службових, відповідачу кореспондується обов'язок сприяти реалізації набутого права позивача та подати відповідне клопотання.
Послався на те, що теза відповідача про порушення черговості отримання житла вже розглядалась в тотожних справах Чугуївського міського суду Харківської області, переглядалась Харківським апеляційним судом та Касаційним цивільним судом в складі Верховного суду України (в тому числі: справа № 636/1514/19 (22ц/818/4515/16) за позовом ОСОБА_2 , № 636/1525/19 (22ц/818/4576/19) за позовом ОСОБА_3 , № 636/1527/19 (22-ц/818/909/20) за позовом ОСОБА_4 та ін.). Зазначені справи переглядались Касаційним цивільним судом Верховного суду України (Постанова від 04.03.2020 р. у справі № 636/1514/19, провадження № 61-19985 св 19, суддя доповідач Синельников Є.В.; Постанова-від 15.07.2020 р. у справі № 636/1527/19, провадження № 61-4425св20, головуючий суддя Луспеник Д.Д.; справа № 636/1525/19, провадження № 61-20675ск19, суддя доповідач Ігнатенко В.М.).
Зазначив, що справа № 636/1514/19, провадження № 61-19985 св 19, суддя доповідач Синельников Є.В., Постанова від 04.03.2020 р., визнана Верховним Судом України зразковою і від викладеній в ній правовій позиції касаційний суд не відступав. Це стосується в т.ч. справ № 636/1525/19 (22ц/818/4576/19) за позовом ОСОБА_3 , № 636/1527/19 (22-ц/818/909/20) за позовом ОСОБА_4 за результатами яких рішення суду першої та апеляційної інстанції на користь позивачів, - касаційним судом залишено без зміни.
Щодо посилань на нерелевантність практики ЄСПЛ, врахованої районним судом, вказав, що легітимні сподівання позивача ОСОБА_1 на отримання постійного житла шляхом його виключення з числа службового під час проходження військової служби чітко визначені вказаними нормативно-правовими актами України та підтверджені існуючою судовою практикою Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду України на час його перебування на квартирному обліку, тобто, є конкретними. Таким чином на них поширюється режим «існуючого майна». За змістом судової практики Європейського суду з прав людини захист законних сподівань (очікувань) є одним з аспектів правової визначеності. Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.
Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про судове засідання, що відповідно до ст.ст. 131, 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та розглянутого судом позову, та вважає, що скарга не підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Нормою ч. 1 ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За правилом ч. 1 ст. 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржуване рішення відповідає вказаним вимогам.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з витягом з особової справи військовослужбовця ОСОБА_1 про проходження дійсної військової служби у Збройних Силах України, ОСОБА_1 проходить військову службу в Збройних Силах України з 03.07.1995 по теперішній час (а. с. 16-17). Таким чином, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі понад 25 років.
ОСОБА_1 зареєстрований в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 разом з дружиною ОСОБА_5 та синами ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (а. с. 10). В зазначену квартиру позивач ОСОБА_1 вселився на підставі службового ордера № 015142 від 31.10.2007, який видано виконавчим комітетом Чугуївської міської ради, у зв'язку з проходженням військової служби (а. с. 12).
Рішенням житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 з даної квартири знято статус «службова», що підтверджується витягом з протоколу № 3 від 19.03.2019 (а. с. 13).
ОСОБА_1 звертався до КЕВ м. Харкова з проханням надати йому житло для постійного проживання, однак з відповіді № 3041 від 10.07.2020 КЕВ м. Харкова вбачається, що згідно з окремим дорученням заступника Міністра оборони України від 12.12.2019 № 19360/з з метою створення службового житлового фонду у гарнізонах ЗСУ в зв'язку з реформуванням шляхів забезпечення військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби в запас або у відставку, житлом в межах чинного законодавства, надано відповідне розпорядження стосовно неподавання командирами військових частин, керівниками установ та організацій ЗСУ до квартирно-експлуатаційних відділів пропозицій щодо виключення житла із числа службового до окремого розпорядження (а. с. 19).
Позивач є військовослужбовцем, має календарну вислугу більше 25 років, є учасником ООС, ветераном війни - учасником бойових дій, на підтвердження чого надано посвідчення серії НОМЕР_3 (а. с. 15), перебуває на квартирному обліку в КЕВ м. Харкова у Чугуївському гарнізоні у загальній черзі з 17.02.2003 та у першочерговій з 26.02.2015, що підтверджується довідкою про перебування на обліку № 5249 від 26.10.2020, але постійного житла до цього часу не отримав. Позивач мешкає в службовій квартирі, яка призначена для тимчасового проживання, а її службовий статус значно обмежує можливість реалізації встановлених чинним житловим законодавством житлових прав.
Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що посилання відповідача на рішення заступника Міністра оборони України № 19360/з/1-2019 від 09.04.2020 позбавлене юридичного сенсу з огляду на те, що вказане рішення не є нормативно-правовим актом, який регламентує питання, пов'язані з предметом позову. Ніякого зв'язку вказане рішення з предметом спору не має, та не може бути підставою для обґрунтування відмови від подання клопотання про виключення житла з числа службового.
Суд вважав, що бездіяльність відповідача має наслідком унеможливлення реалізації права на житло, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституції України.
Районний суд послався на те, що питання виключення житла з числа службового має вирішуватися Виконавчим комітетом Чугуївської міської ради, а не квартирно-експлуатаційним відділом м. Харкова. Відповідач лише повинен подати клопотання за заявою військовослужбовця про розгляд цього питання разом з клопотанням начальнику гарнізону та командира військової частини. Не подаючи відповідне клопотання, квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова прямо порушує конституційні права позивача на житло та гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Крім того, чинним законодавством не встановлено підстав для відмови КЕВ у поданні клопотання про виключення житлового приміщення з числа службового до виконавчого органу відповідної ради.
Суд дійшов висновку, що внаслідок бездіяльності відповідача, позивач фактично позбавлений можливості реалізувати свої права на житло, що є порушенням житлових прав у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», яке набуло статусу остаточного 2 березня 2011 року, визнано, що в цій справі мало місце порушення прав заявників, гарантованих ст. 8 Конвенції. Зокрема Європейський суд з прав людини констатував, що заявників було позбавлено адекватних процесуальних гарантій у процесі прийнятій рішення щодо їхнього права на житло. Пунктом 51 вказаного Рішення встановлено, що з огляду на ненадання державними органами належного обґрунтування для відхилення доводів заявників. Суд зазначив, що заявників було позбавлено адекватних процесуальних гарантій у процесі прийняття рішення щодо їхнього права на житло.
Таким чином, бездіяльність відповідача щодо неподання відповідного клопотання є позбавленням адекватних процесуальних гарантій у процесі прийняття рішення щодо права на житло.
Суд зазначив, що доводи відповідача про недотримання правил черговості на отримання житла у разі звернення із клопотанням про виключення квартири із числа службових не спростовують висновків суду, оскільки клопотання про виключення квартири з числа службових лише створить правові умови для реалізації позивачем його права на житло.
Ухвалюючи рішення у справі, суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, оскільки позивач є військовослужбовцем, перебуває на військовій службі, мав на момент звернення до суду вислугу на військовій службі 25 років 3 місяці 29 діб, є учасником ООС, ветераном війни - учасником бойових дій, перебуває на квартирному обліку в КЕВ м. Харкова, але постійного житла до цього часу не отримав, отже має право на забезпечення житлом, зокрема право на виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання.
Суд вважав, що квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова не надав доказів на підтвердження обґрунтованості відмови у поданні клопотання за заявою військовослужбовця про розгляд питання про виключення житла з числа службового при наявності клопотання командира військової частини з цього приводу. Немотивована бездіяльність квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова обмежує права позивача на забезпечення житлом, гарантовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а посилання відповідача на необхідність дотримання черговості при вирішенні питання щодо виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання суд вважав необґрунтованим, оскільки позивач вже забезпечений службовим житлом у порядку черговості.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
На органи державної влади поширюється спеціально-дозвільний тип правового регулювання - заборонено все, що прямо не дозволено законом, тобто відповідачу дозволено лише те, що прямо передбачено законом.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації. Лише після вирішення питання про зняття з даного житла статусу службового, воно може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому Законом.
За змістом статті 118 Житлового кодексу Української РСР, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі підрозділів всіх видів і родів ЗСУ, як в воєнний, так і в мирний час. Учасникам бойових дій надаються зокрема, такі пільги, як першочергове забезпечення житлом осіб, що потребують поліпшення житлових умов.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.
Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
Статтею 125 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, не може бути виселено із службового житла.
Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 3 серпня 2006 року, а саме пунктом 3 встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання проводиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями на сьогодні передбачено чотири способи забезпечення житлом військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше: 1) наданням один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого; 2) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, виключеного з числа службового; 3) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб; 4) надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
У пункті 11 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями встановлено механізм виключення житлового приміщення з числа службового, передбачено, що виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно- експлуатаційного органу.
Пунктом 10 розділу 7 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства оборони України № 380 від 31 липня 2018 року, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 06 вересня 2018 року, передбачено, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров'я, віком, у зв'язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.
Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.
Колегія суддів погоджується з висновком районного суду, що, не подаючи відповідне клопотання, квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова прямо порушує конституційні права позивача на житло та гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в той час як чинним законодавством не встановлено підстав для відмови КЕВ у поданні клопотання про виключення житлового приміщення з числа службового до виконавчого органу відповідної ради.
Внаслідок бездіяльності відповідача, позивач фактично позбавлений можливості реалізувати свої права на житло, що є порушенням житлових прав у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи відповідача про недотримання правил черговості на отримання житла у разі звернення із клопотанням про виключення квартири із числа службових не спростовують висновків суду, оскільки клопотання про виключення квартири з числа службових лише створить правові умови для реалізації позивачем його права на житло.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 березня 2020 року у аналогічній справі № 636/1514/19, в якій суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення районного та апеляційного судів, погодився з їх висновком щодо правомірності покладення на відповідача обов'язку подати до Чугуївської міської ради Харківської області клопотання разом з належно оформленими документами про виключення з числа службового житла спірної квартири.
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не свідчать про наявність підстав для скасування чи зміни рішення суду, апеляційний суд у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Підстав для перерозподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не встановлено.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова - залишити без задоволення.
Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 23 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 10 січня 2022 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії А.В. Котелевець.
О.М. Хорошевський.