Справа № 643/17063/19 Головуючий суддя І інстанції Сугачова О. О.
Провадження № 22-ц/818/4873/21 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: інших видів кредиту
22 грудня 2021 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Яцини В.Б.
суддів: - Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,
за участю секретаря : Волошиної А.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Василенко Таміли Володимирівни на рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2021 року, ухвалене у складі головуючого судді Сугачової О.О., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договорів недійсними,
встановив:
17 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договорів недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що 22.08.2004 у ОСОБА_1 в результаті грабежу були викрадені паспорт та довідка про присвоєння ідентифікаційного коду. 22.06.2007 позивач отримав судовий наказ Московського районного суду м. Харкова від 11.06.2007 про стягнення заборгованості на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором №HAGARC55690014, який нібито укладений з позивачем 18.07.2006. Із додатків, що були додані до судового наказу позивач дізнався, що в ксерокопії паспорту, який був наданий при укладанні кредитного договору від його імені, не його фото, в копії кредитного договору підпис від його імені в цьому договорі виконаний іншою особою. Отже, до викраденого у позивача паспорту були внесені незаконні зміни та цей підроблений паспорт був використаний сторонньою особою для отримання в своїх інтересах коштів шляхом укладання від імені позивача кредитного договору з відповідачем.
Вказав, що 23 листопада 2016 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис № 6115 про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором №HAGARC55690014 від 18.07.2006. Зазначений виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 26.02.2018. Після цього, претензій з боку банку припинилася, але в середні 2019 почалися здійснюватися систематичні телефонні дзвінки від імені відповідача на телефон позивача з вимогами повернути грошові кошти та на під'їзді почали розклеюватись об'яви про розшук боржника.
Зазначив, що у липні 2019 позивач звернувся до ПриватБанку та отримав довідку від 15.07.2019 про те, що станом на 15.07.2019 нібито існує заборгованість перед банком за угодою HAGARC55690014@93903 від 19.07.2006 (розстрочка (комбінована комісія) в сумі 70687,62грн. та за угодою №GC6HADLA0CI99 від 06.12.2016 (дебіторська заборгованість) в сумі 1300грн., про існування останньої повивачу взагалі невідомо.
Позивач зазначає, що укладанням від його імені з відповідачем на підставі підроблених документів кредитного договору від 18.07.2006 та угоди від 06.12.2016 не відповідають волевиявленню позивача, а тому вважає зазначені договори недійсними.
На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними кредитний договір №HAGARC55690014 від 18.07.2006 та угоду № GC6HADLA0CI99 від 06.12.2016, які укладені від імені ОСОБА_1 з АТ КБ «ПриватБанк» та стягнути з відповідача на свою користь судові витрати, а саме, судовий збір в сумі 1536,80грн., листування з відповідачем в сумі 144,44грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 10000грн.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Василенко Т.В. просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення незаконне, необґрунтоване, прийнято при неповному з'ясуванні дійсних та фактичних обставин справи, з невірним застосування норм матеріального та процесуального права.
Вказано, що суд не надав належної оцінки доказам у справі і як доводи апеляційної скарги виклала вимоги та доводи позовної заяви. При цьому вказала, що договорів з банком ОСОБА_1 не підписував, це свідчить про відсутність його волевиявлення, спрямованого на виникнення прав та обов'язків за кредитними договорами, а отже при вчиненні оспорюваних правочинів не була дотримана ч.3 ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання їх недійсними. 22.08.2004 року під час пограбування у нього було викрадено паспорт, та 16.09.2004 року ним було отримано новий.
Зазначила, що ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 30.10.2019 року було задоволено клопотання про витребування доказів, в якому просив витребувати у АТ КБ «ПриватБанк» оригінали угоди № HAGARC55690014@93903 від 19.07.2006 та угоди № GC6HADLA0CI99 від 06.12.2016, які укладені від імені ОСОБА_1 з АТ КБ «ПриватБанк» та документи, які стали підставою для укладення зазначених договорів. Відповідачем зазначена ухвала суду виконана не була. Ненадання оригіналів угоди № HAGARC55690014@93903 від 19.07.2006 та угоди № GC6HADLA0CI99 від 06.12.2016, які укладені з АТ КБ «ПриватБанк» та документів, які стали підставою для укладення зазначених договорів, може бути розцінене як їхня відсутність, а отже і відсутність підстав для виникнення у позивача обов'язків перед відповідачем. Разом з тим, позивач не мав іншого способу захистити свої права та отримати докази підроблення договорів, які були складені нібито від його імені.
Вважає, що оскільки відповідач не надав ці докази на вимогу суду та не повідомив про причини такого неподання, а інших шляхів отримати ці докази у позивача не було, суд безпідставно зазначив про недостатність доказів для задоволення його позовних вимог щодо визнання договорів недійсними, не застосувавши до відповідача ні заходів процесуального примусу, ні наслідків невиконання ухвали суду про витребування доказів.
Вказує, що з правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду (зокрема, від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, від 25 квітня 2018 року у справі № 710/2175/15-ц, від 11.06.2020 у справі № 141/875/17-ц, від 19.05.2020 у справі № 624/600/16-ц, від 03.07.2019 у справі № 201/13235/15-ц, від 11.06.2018 у справі № 916/613/17), вбачається усталена практика стосовно того, що «якщо що спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою, такий спірний договір укладений без волевиявлення позивача, а тому є правильним висновок про недійсність спірного договору на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України».
Відзив на скаргу не надійшов.
У письмових поясненнях, поданих електронною поштою 27.07.2021 року, представник банку Шевченко А.О. звертає увагу суду, що позичальнику ОСОБА_1 був наданий кредит, 22.06.2007 року він отримав поштою судовий наказ про стягнення заборгованості за кредитом, тобто йому було відомо, а з позовом він звернувся лише у 2020 році, у зв'язку з чим пропустив строк позовної давності. Посилається на правові позиції касаційного суду, які були викладені у справах №№ №6-75 цс15, 6-2469 цс16.
Вказує, що клопотань про призначення експертизи позивачем не було заявлено. Ухвалу суду про витребування договорів банк не отримував.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та розглянутого судом позову, за відсутності учасників судового засідання, які повідомлялись судом апеляційної інстанції відповідно до ст.ст. 128, 131 ЦПК України, що згідно ст. 372 України не перешкоджає її подальшому розгляду, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржуване рішення відповідає вказаним вимогам.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів правові підстави визначені стст.203,215 ЦК України для визнання договору недійсним.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту визначені в ст. 16 ЦК України. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Відповідно до положень Цивільного кодексу України правочин може бути визнаний судом недійсним лише з підстав, визначених кодексом (ч. 1-3, 5, 6 ст. 203, ст. 215, 218-235).
За правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 627 ЦК України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зокрема, стаття 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Судом встановлено, що 18.07.2006 між ПАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №HAGARC55690014, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти в розмірі 3400,95грн. на строк до 17.07.2007 зі сплатою за користування кре6дитом відсотків у розмірі 0,01% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.
Згідно судового наказу від 11.06.2007 з ОСОБА_1 стягнуто на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №HAGARC55690014 від 18.07ю2006 у розмірі 4762,35грн. разом із судовими витратами.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 22.08.2004 відносно нього вчинений грабіж під час якого викрадені паспорт та довідка про присвоєння ідентифікаційного коду. У викрадений у позивача паспорт були внесені незаконні зміни та паспорт використаний сторонньою особою для отримання в своїх інтересах коштів шляхом укладання від імені позивача кредитного договору з відповідачем. Кредитний договір не укладав, його не підписував, кошти не отримував тощо.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ч. 1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовини і електронними доказами; 2) висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.80 ЦПК України).
Доказування не може гуртуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Позивач, обґрунтовуючи свої доводи та вимоги позову в якості доказів надав суду копії таких документів: паспорт громадянина України серія НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 , лист СО Московського РО ГУМВД України в Харківській області від 24.05.2007, судовий наказ від 11.06.2007, фотокопія паспорту громадянина України ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 , картка фізичної особи-платника податків на ім'я ОСОБА_1 , кредитний договір №HAGARC55690014 від 18.07.2006, рішення Московського районного суду м. Харкова від 26.02.2018, довідка про заборгованість, об'ява, заява ОСОБА_1 до АТКБ «Приватбанк» від 29.07.2019, лист АТКБ «ПриватБанк» від 06.08.2019, постанова про відмову в порушені кримінальної справи від 04.07.2007 (а.с. 5-15,18,19.76).
При цьому позивач також не довів той факт, що його паспорт, який був використаний для укладення спірних договорів, був викрадений, оскільки згідно постанови від 04.07.2007 у порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_1 про викрадення паспорту було відмовлено (а.с. 76). У справі відсутні відомості, що вказана постанова була оскаржена та є нечинною.
Крім того, позивач не довів, що при укладенні спірного договору був використаний підроблений паспорт на його ім'я. До справи була додана ксерокопія паспорту, яка за доводами позову була використана при укладенні спірних договорів та копія спірного кредитного від 18.07.2006р., укладеного між сторонами, яка містить підпис від імені позивача ОСОБА_1 та підпис представника банку Кравченко Н.В. (а.с. 9-12). При цьому у справі відсутні відомосте про звернення позивача ОСОБА_1 до правоохоронних органів з приводу протиправних дій працівника банку ОСОБА_2 при укладенні спірного договору, на що позивач посилається у доводах свого позову та апеляційної скарги. Згідно ч. 1 ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Відповідних висновків експертів з питань щодо підроблення паспорту на ім'я позивача та його підпису під спірним договором, або відповідних клопотань до суду зі сторони позивача, який був представлений в судах першої та апеляційної інстанції адвокатом, - не надходило.
Отже, аналізуючи надані позивачем докази, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, не є належними та достатніми у своїй сукупності та не дають змогу дійти висновку про обґрунтованість заявлених вимог щодо визнання кредитного договору недійсним в розумінні положень ст.ст.203,215 ЦК України.
Аналогічного висновку суд дійшов і щодо вимог про визнання недійсною угоди №GC6HADLA0CI99 від 06.12.2016. Крім того, відповідачем роз'яснено, що угода №GC6HADLA0CI99 від 06.12.2016. та заборгованості в сумі 1300 грн., яка зазначена у довідці банку, то вказана сума сплачена останнім під час звернення до нотаріуса із заявою про видачу виконавчого напису і банк такі суми обраховує на окремих рахунках, оскільки така сума використана та сплату такої суми і банк від позивача не вимагає, це не є угодою, т.я. банк таким чином відображає на окремому рахунку факт сплати судового збору, оплати послуг нотаріуса тощо.
У відповідності до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Так, ст.12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не укладав з АТ КБ «Приватбанк» заяву від 18 липня 2006 року на отримання кредиту, не підписував документи; 22 серпня 2004 року у нього було викрадено паспорт громадянина України, у зв'язку з чим звертався до поліції, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки позивач не довів ці обставини належним чином, а також не надав до суду апеляційної інстанції належних і допустимих доказів, що він не зміг самостійно отримати ці докази. Тому передбачених у ч. 1 ст. 84 ЦПК України підстав для подальшого витребування таких доказів колегія суддів не вбачає, що не позбавляє його права звернутися до суду із аналогічним, належно обґрунтованим позовом.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, викладені в апеляційній скарзі доводи є непереконливими, такими що не спростовують висновків суду першої інстанції.
Інші доводи скарги правового значення не мають і з цих підстав суд апеляційної інстанції їх також відхиляє.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які отримали передбачену ст. 89 ЦПК України оцінку на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального і процесуального права, на підставі чого дійшов обґрунтованих висновків про недоведеність позову. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Оскільки рішення суду ухвалено судом з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення суду - без змін.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, передбачених ст. 141 ЦПК України підстав для перерозподілу судових витрат не вбачається.
Керуючись ст.259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Василенко Таміли Володимирівни - залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м.Харкова від 21 квітня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 10 січня 2022 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді І.В.Бурлака.
О.М.Хорошевський.