Житомирський апеляційний суд
Справа №273/1766/21 Головуючий у 1-й інст. Васильчук О. В.
Категорія 32 Доповідач Григорусь Н. Й.
11 січня 2022 року м. Житомир
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді: Григорусь Н.Й.,
суддів: Галацевич О.М., Микитюк О.Ю.,
секретаря судового засідання Бірюченка Д.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 273/1766/21 за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Церем» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросоюз» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним
за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросоюз» Семеньки Василя Михайловича на рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 16 вересня 2021 року, ухвалене суддею Васильчук О.В. у м. Баранівка (повний текст виготовлено 16 вересня 2021 року),
У липні 2021 року представник ПСП «Церем» звернувся до суду із позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 20 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ПСП «Церем» укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,2640 га з кадастровим номером 1820686500:02:000:0155, яка знаходиться на території Хижівської сільської ради Баранівського району Житомирської області строком на 10 років, та належить ОСОБА_1 на підставі державного акту та зареєстровано договір у Державному реєстрі земель 20 грудня 2012 року за № 182060004003074.
Позивач вказав, що використовує вказану земельну ділянку за призначенням.
В жовтні 2020 року позивач дізнався, що за ТОВ «Агросоюз» здійснено реєстрацію речового права (права оренди земельної ділянки) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1820686500:02:000:0155 на підставі договору оренди земельної ділянки від 24 вересня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Агросоюз» строком на 49 років.
Оскільки строк дії первинного договору оренди земельної ділянки, укладеного та зареєстрованого 20 грудня 2012 року не закінчився та є чинним, з метою захисту прав ПСП, позивач просив визнати укладений договір оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та ТОВ «Агросоюз» недійсним.
Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 16 вересня 2021 року позов задоволено. Вирішено питання відшкодування судових витрат.
Не погодившись із вказаним рішенням представник ТОВ «Агросоюз» подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати, у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Вважає рішення районного суду незаконним та ухваленим із порушення норм матеріального та процесуального права.
Так, на думку представника, судом не враховано, що договір оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 і ТОВ «Агросоюз» укладений 24 вересня 2020 року з дотримання норм чинного законодавства, умовами вказаного договору підтверджено, що земельна ділянка не відчужена, не передана в іпотеку, не перебуває під забороною, інші особи не мають на неї будь-яких прав. Представник ТОВ «Агросоюз» зазначив, що акт приймання-передачі не є обов'язковим при укладенні договору оренди землі.
Також зазначив, що позивачем не надано доказів можливого звернення до правоохоронних органів із заявою про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо можливих неправомірних дій відповідачів.
Оскільки при укладенні вказаного договору скаржник не був попереджений ОСОБА_1 про існування договору оренди землі від 20 грудня 2012 року, тому представник ТОВ «Агроосоюз» не вбачає законних підстав для визнання договору оренди земельної ділянки від 24 вересня 2020 року недійсним.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надійшло.
Представник позивача ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, подав заяву, в якій просив справу розглядати в його відсутності, у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник відповідача ТОВ «Агросоюз» в судове засідання не з'явився, подав заяву, в якій просив справу розглянути в його відсутності, підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити на обставинах, викладених в ній.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, подав заяву, в якій просив справу розглянути в його відсутності, вважав рішення суду першої інстанції обґрунтованим, а в задоволенні апеляційної скарги просив відмовити, оскільки будь-яких договорів з ТОВ «Агросоюз» не укладав.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія вважає, що оскаржуване рішення таким критеріям відповідає у зв'язку з наступним.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що у власності ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,2640 га, розташована на території Хижівської сільської ради Баранівського району Житомирської області, з кадастровим номером 1820686500:02:000:0155, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку (а.с. 9-10).
20 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ПСП «Церем» укладено договір оренди, за умовами якого ОСОБА_1 передав ПСП «Церем» належну йому на праві власності земельну ділянку кадастровий номер 1820686500:02:000:0155 в оренду строком на 10 років - до 20 грудня 2022 року (а.с. 11-15)
Згідно п. 37 вказаного договору, дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін, рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно п. 38 вказаного договору, розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається в разі: - невикористання орендованої земельної ділянки за цільовим призначенням, а також у сільськогосподарських цілях протягом одного року; несвоєчасна виплата орендної плати в строки передбачені договором.
За п. 42 договору оренди, договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
Згідно наданої позивачем інформації договір зареєстрований у відділі Держземагенства у Баранівському районі, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 грудня 2012 року № 182060004003074 (а.с. 22).
24 вересня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агросоюз» укладено договір оренди, за умовами якого ОСОБА_1 передав в оренду ТОВ «Агросоюз» належну йому на праві власності земельну ділянку з кадастровим номером 1820686500:02:000:0155 в оренду строком на 49 років - до 24 вересня 2069 року та державним реєстратором Стриївської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області прийнято рішення від 25 вересня 2020 року про державну реєстрацію речового права - права оренди ТОВ «Агросоюз» на спірну земельну ділянку, відомості про яке внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 27-30).
Відповідно до довідки ПСП «Церем» № 133 від 31 травня 2021 року ОСОБА_1 орендарем ПСП «Церем» за період з 2012 року по 2020 рік нарахована та виплачена орендна плата у повному обсязі (а.с. 35).
Згідно довідки ПСП «Церем» № 134 від 31 травня 2021 року станом на 01 травня 2021 року земельна ділянка площею 3,2640 га, яка перебуває в оренді, засіяна підприємством соєю (а.с. 36).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовної заяви, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки договір оренди землі від 20 грудня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ПСП «Церем», не був припинений на момент укладення оспорюваного правочину, є чинним та недійсним визнаний не був, то договір оренди землі від 24 вересня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Агросоюз», порушує права та законні інтереси ПСП «Церем», яке на законних підставах користується земельною ділянкою з 2012 року, у зв'язку з чим правочин, укладений під час дії іншого договору, підлягає визнанню недійсним.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками з огляду на наступне.
Згідно частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною другою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі». Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 13, 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається в письмовій формі.
Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» визначені істотні умови договору оренди землі, якими є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (ч. 2 ст. 15 ЗУ «Про оренду землі»).
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Таким чином, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину.
При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).
З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 4, 12 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Отже, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Колегія суддів наголошує на тому, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив, що первісний договір оренди від 20 грудня 2012 року земельної ділянки з кадастровим номером 1820686500:02:000:0155 між ОСОБА_1 та ПСП «Церем», на момент укладення договору оренди від 24 вересня 2020 року тієї ж земельної ділянки між ОСОБА_1 та ТОВ «Агросоюз» був чинним. Матеріали справи не містять інформації щодо припинення, розірвання чи визнання недійсним первісного правочину.
Тому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що права ПСП «Церем» як первісного орендаря порушені укладенням договору оренди спірної земельної ділянки ОСОБА_1 та ТОВ «Агросоюз» 24 вересня 2020 року, у зв'язку з чим вказаний договір визнається недійсним.
Інші аргументи апеляційної скарги є аналогічними доводам, зазначеним у відзиві на позовну заяву, зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та не спростовують висновку суду першої інстанції, обґрунтовано викладеного у мотивувальній частині судового рішення, який не потребує додаткового правового аналізу.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на правильність прийнятого рішення.
Рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка її подала.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросоюз» залишити без задоволення, а рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 16 вересня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складено 11 січня 2022 року.