Житомирський апеляційний суд
Справа №295/4574/21 Головуючий у 1-й інст. Лєдньов Д. М.
Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.
11 січня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т. М.,
суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І.,
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/4574/21 за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вердикт Капітал» про захист прав споживача та визнання частково недійсним договору відступлення права вимоги, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 листопада 2021 року, ухвалене під головуванням судді Лєдньова Д.М. в м. Житомирі,
У квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги №2612-01 від 26 грудня 2019 року, який укладено між ТОВ «ФК «Профіт Капітал» та ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» в частині передачі прав щодо кредитного договору №014/4708/73/135938 від 01.07.2008, укладеного між ним та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», яке перейменоване в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а на даний час в АТ «Райффайзен Банк Аваль», з моменту його укладення.
В обґрунтування позову зазначає, що 01 липня 2008 року між ним та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено кредитний договір №014/4708/73/135938, за умовами якого йому надано кредит в сумі 28 480 доларів США зі сплатою 13,8 % річних за користування кредитними коштами, на придбання рухомого майна - легкового автомобіля. Вказує, що згідно п.1.2 договору цільове використання кредиту - на споживчі цілі (придбання транспортного засобу). Зазначає, що 20 жовтня 2011 року на користь банку ним було сплачено 15 600 доларів США.
Зазначає, що 23 листопада 2011 року Богунським районним судом м. Житомира ухвалено заочне рішення по справі №2-3428/11 за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зобов'язано його повернути банку 14 446,58 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ на той час 115 348,72 грн. Вказує, що 18 грудня 2019 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Оксі Банк» укладено договір про відступлення права вимоги №114/2-28 за кредитним договором №014/4708/73/135938 від 01.07.2008. Стверджує, що 18.12.2019 між ПАТ «Оксі Банк» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» укладено договір про відступлення права вимоги №114/2-28-1. Крім того, зазначає, що 26 грудня 2019 року між ТОВ «ФК «Профіт Капітал» та ТОВ «ФК «Вердикт капітал» укладено договір про відступлення права вимоги №2612-01. Вважає, дані договори про відступлення права вимоги фіктивними правочинами. Зазначає, що АТ «Оксі Банк» не являється фінансовою установою, що підтверджується відповіддю Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг, а тому не може здійснювати господарську діяльність в сфері фінансових послуг.
Крім того, вважає укладені договори договорами факторингу, що передбачає особливу спеціальну суб'єктну участь за такими правочинами з можливістю набуття їх сторонами прав та обов'язків в сфері банківської діяльності, валютного регулювання та контролю. Зазначає, про відсутність у юридичних осіб як набувачів прав вимоги за кредитним договором, укладеним в іноземній валюті, передбачених вимогами Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ризиків фінансових послуг», «Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв'язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 09.08.2002 №297, відповідних генеральних ліцензій на право здійснення операцій з іноземною валютою.
Вказує, що 06.10.2020 між ТОВ «ФК «Профіт Капітал» та ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» укладено додаткову угоду до договору про відступлення права вимоги №2612-01, на підставі якої та у зв'язку з виявленням технічних помилок у номері та/або даті кредитного договору, сторони виклали реєстр боржників та реєстр поручителів у новій редакції.
Враховуючи вищевикладене, просить визнати недійсним укладений між ТОВ «ФК «Профіт Капітал» та ТОВ «ФК «Вердикт капітал» договір про відступлення права вимоги №2612-01 від 26 грудня 2019 року в частині передачі прав щодо кредитного договору №014/4708/73/135938 від 01.07.2008, укладеного між ним та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» з підстав невідповідності положенням ст. 203 ЦК України, які визначають загальні умови, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 11 листопада 2021 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення по суті заявлених позовних вимог.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що судом першої інстанції не встановлено порушення його прав як боржника при укладенні договору відступлення права вимоги від 26.12.2019. Зазначає, що ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій валютними цінностями, тому ТОВ «ФК «Профіт Капітал» та ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» не міг набути право вимоги за валютними договорами. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірним договором не порушуються його права. Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що недійсність обох договорів про відступлення права вимоги від 18 грудня 2020 року оскаржені до суду. Враховуючи вищевикладене, просить рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 01 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено кредитний договір №014/4708/73/135938, за умовами якого ОСОБА_1 як позичальник отримав грошові кошти в сумі 28 480 доларів США зі сплатою 13,8 % річних за користування кредитними коштами строком на 84 місяці із забезпечення виниклих зобов'язань договором застави транспортного засобу №311528/4708/055276 від 01.07.2008.
Встановлено, що рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 23 листопада 2011 року зобов'язано ОСОБА_1 повернути ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 14 446,58 доларів США, а у випадку відсутності цього майна - стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість по кредитному договору, яка станом на 29.06.2011 становить 115 358,72 грн.
18 грудня 2019 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Оксі банк» укладено договір про відступлення права вимоги №114/2-28 щодо передачі прав щодо кредитного договору №014/4708/73/135938 від 01.07.2008.
18 грудня 2019 року між ПАТ «Оксі банк» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» укладено договір про відступлення права вимоги №114/2-28-1 щодо передачі прав щодо кредитного договору №014/4708/73/135938 від 01.07.2008.
26 грудня 2019 року між ТОВ «ФК «Профіт Капітал» та ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» укладено договір про відступлення права вимоги №2612-01 щодо передачі прав щодо кредитного договору №014/4708/73/135938 від 01.07.2008.
Згідно з договором про відступлення права вимоги №2612-01 від 26 грудня 2019 року на умовах, встановлених договором та відповідно до ст. 512-519 ЦК України первісний кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні первісному кредитору права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі.
Загальний розмір вимоги, що відступається, становить 48 681 908,97 грн., 65 314 440,88 доларів США, 369 429,30 Євро.
Відповідно до п.3 договору новий кредитор здійснює плату загальної вартості (ціни договору), яка погоджена сторонами на рівні 611 142,11 грн шляхом безготівкового переказу.
06 жовтня 2020 року між ТОВ «ФК «Профіт Капітал» та ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» укладено Додаткову угоду до Договору про відступлення права вимоги №2612-01 від 26.12.2019, на підставі якої та у зв'язку з виявленням технічних помилок у номері та/або даті кредитного договору, сторони виклали Реєстр боржників (Додаток №2 до договору) та Реєстр поручителів (Додаток №6 до договору) у новій редакції.
Зі змісту Додатку до Додаткової угоди від 06 жовтня 2020 року до Договору про відступлення права вимоги №2612-01 від 26.12.2019, до ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» перейшло право вимоги за кредитним договором №014/4708/73/135938 від 01.07.2008, де боржником виступає ОСОБА_1 .
Встановлено, що ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 24 березня 2021 року, яка залишена без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 29 липня 2021 року замінено сторону (стягувача) ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у виконавчому провадженні щодо виконання виконавчого листа, виданого за рішенням суду від 23 листопада 2011 року на ТОВ «Вердикт-капітал».
Постановою державного виконавця від 30 червня 2021 року виконавче провадження з виконання виконавчого листа про зобов'язання ОСОБА_1 повернути ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 14 446,58 доларів США, а у випадку відсутності цього майна - стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість по кредитному договору, яка станом на 29 червня 2011 року становить 115 358,72 грн. - закінчено на підставі п.9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» - фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Предметом справи, що переглядається є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №2612-01 від 26 грудня 2019 року, укладеного між ТОВ «ФК «Профіт Капітал» та ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» в частині передачі прав щодо кредитного договору №014/4708/73/135938 від 01.07.2008.
Розглядаючи даний спір колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно зі статтею 1048 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон №2664-ІІІ) фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону №2664-ІІІ фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов'язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов'язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.
Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом №2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.
При розмежуванні правочину відступлення права вимоги та договору факторингу слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.
Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.
Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з'ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.
Згідно зі статтею 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Відповідно до частини першої статті 178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Право вимоги у зобов'язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України.
Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
Зміст зобов'язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.
Статтею 235 ЦК України визначено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Встановлено, що 26 грудня 2019 року між ТОВ «ФК «Профіт Капітал» та ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» укладено договір про відступлення права вимоги №2612-01 за кредитним договором №014/4708/73/135938 від 01.07.2008, укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».
У пункті 3 сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору новий кредитор сплачує банку грошові кошти у сумі 611 142,11 грн.
Із наведеного вбачається, що ТОВ «ФК «Профіт Капітал» продав ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» майнове право вимоги виконання боржниками зобов'язань за кредитним та забезпечувальним договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж).
Відтак, оспорюваний позивачем договір за своїми ознаками є договором, за яким первісний кредитор у зобов'язаннях за кредитним договором замінений на відповідача як нового кредитора, при цьому ТОВ «ФК «Вердикт Капітал», як новий кредитор, не набув право здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договорів купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов'язань за кредитним договором. Договір не містить умов про те, що новий кредитор має право на отримання дисконту/відсотків чи розраховувати на будь-яку іншу фінансову вигоду, на яку може розраховувати фактор по договорам факторингу. При цьому різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому, а відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав кваліфікувати даний договір як договір факторингу.
Саме з зазначених підстав, суд також відхиляє посилання позивача на необхідність отримання ТОВ «ФК «Профіт Капітал» та ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» відповідної ліцензії на ведення діяльності, пов'язаної з наданням фінансових послуг-факторингу.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачем не надано суду доказів, та не доведено, що укладені між відповідачами договори про відступлення прав вимоги порушують права позивача, а решта доводів, викладених в апеляційній скарзі, зводяться до незгоди позивача з фактом укладення договорів. Обґрунтованих підстав для визнання договору недійсним - матеріали справи не містять.
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наявність інтересу означає, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Отже порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права. Звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).
Отже, відповідно до ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16.
Виходячи з встановлених конкретних обставин справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Судом першої інстанції в повній мірі досліджено усі доводи позивача, які повторюються в апеляційній скарзі та надано їм всебічну обґрунтовану оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 11 січня 2022 року.
Головуючий
Судді