Справа №752/16980/17
Провадження № 2/752/270/21
Іменем України
17.11.2021 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді - Колдіної О.О.
з участю секретаря - Потапенко Д.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виділ частки майна в натурі та припинення спільної часткової власності,
позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виділ частки майна в натурі та припинення спільної часткової власності.
Відповідно до поданої заяви позивач просить:
- припинити право спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ,
- виділити в натурі, належну їй Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 , що згідно технічного паспорту на житловий будинок від 07.09.2012 р., виготовленого Київським міським бюро технічної інвентаризації, складається з таких приміщень:
а) цокольний (підвальний) поверх під літ.А:
2-19 сходи, площею 6,0 кв.м.,
2-20 підсобне приміщення, площею 10,1 кв.м.
б) перший поверх в літ.А,
2-3 камінний зал, площею 26,2 кв.м.
2-4 кухня, площею 13,9 кв.м.
Разом Ѕ частка площею 56,2 кв.м.,
- залишити у власності ОСОБА_2 ,, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 інші приміщення будинку, що на момент переходу права власності на Ѕ частину житлового будинку станом на 25.10.2004 р. складалися з наступних приміщень:
1-1 коридор, площею 3,5 кв.м.,
1-2 ванна, площею 3,4 кв.м.,
1-3 кухня, площею 10,5 кв.м.,
1-4 коридор, площею 3,9 кв.м.,
1-5 кладова, площею 6,9 кв.м.,
1-6 житлова кімната, площею 9,6 кв.м.,
1-7 житлова кімната, площею 17,1 кв.м.
Разом Ѕ частка площею 54,9 кв.м.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.08.2004 р. відповідно до Договору купівлі-продажу Ѕ частини жилого будинку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибігою С.Е. в реєстрі під № 4013, та зареєстрованому в Київському міському бюро технічної інвентаризації 25.10.2004 р. в реєстрі під №3361, позивач набула право власності на Ѕ частину будинку по АДРЕСА_1 . Даний будинок був двоквартирним з окремими входами. Зазначена 1/2 частина, що належала ОСОБА_5 відповідно до технічного паспорту від 18.06.2004 р. складалась з квартири № 2 ,площею 57,3 кв.м. та містила наступні приміщення:
2-1 коридор, площею 5,8 кв.м.,
2-2 кухня, площею 10,2 кв.м.,
2-3 житлова кімната, площею 5,7 кв.м.,
2-4 житлова кімната, площею 13,9 кв.м.,
2-5 коридор, площею 10,2 кв.м.,
2-6 котельня, площею 9,8 кв.м.,
2-7 ванна, площею 5,0 кв.м.
Інша Ѕ частина будинку належала ОСОБА_6 , рахувалась як квартира № 1 і складалась з наступних приміщень:
1-1 коридор, площею 3,5 кв.м.,
1-2 ванна, площею 3,4 кв.м.,
1-3 кухня, площею 10,5 кв.м.,
1-4 коридор, площею 3,9 кв.м.,
1-5 кладова, площею 6,9 кв.м.,
1-6 житлова кімната, площею 9,6 кв.м.,
1-7 житлова кімната, площею 17,1 кв.м.
Після смерті ОСОБА_6 , власником Ѕ зазначеного будинку став ОСОБА_7 .
Позивач посилається на те, що в 2006 році нею було проведено реконструкцію належної їй 1/2частини жилого будинку без втручання в несучі конструкції та інженерні мережі, при цьому будівельні роботи проводились в межах площі її розташування на момент укладання договору купівлі-продажу.
Інша частина будинку також була реконструйована ОСОБА_7 та зменшено площа приміщень на 27,9 кв.м.
Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 22.01.2010 р. між сторонами був визначений порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 та виділено кожному із співвласників 0,0453 га, відповідно до розміру частки у спільній частковій власності.
В 2012 році ОСОБА_7 помер та його спадкоємцями є: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних частках
Позивач також зазначає, що відповідачі чинять їй постійні перешкоди як користуванні належної їй частини будинку, так і земельної ділянки, не визнаючи рішення суду щодо порядку користування.
Відповідно до технічного паспорту Київського міського бюро технічної інвентаризації станом на 2012 р., а також висновку експерта після реконструкції Ѕ частина будинку, що належить позивачу, становить 251 кв.м. і виділ зазначеної частки в натурі є можливим.
Оскільки між сторонами, як співвласниками будинку постійно виникають конфлікти та суперечки з приводу користування приміщеннями і збереження спільного майна, відповідачі не надають добровільну згоду на введення в експлуатацію реконструйованих приміщень, позивач просить вирішити спір в судовому порядку, виділивши їй в натурі Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 , що складається з приміщень, які існували на час укладання договору купівлі-продажу, площею 56,2 кв.м.
22.08.2017 р. на підставі ухвали Голосіївського районного суду м.Києва відкрито провадження у справі.
Відповідачі подали заперечення на позовну заяву, відповідно до яких просять відмовити у задоволенні позову, оскільки частина будинку, яку позивач просить виділити в натурі, була реконструйована, містить самовільно збудовані приміщення, які не введені в експлуатацію, а отже не підлягають виділу згідно закону, а також відповідачі зазначили на недопустимість висновку експерта, як доказу у справі, який не містить заключень про можливість виділення в натурі Ѕ частини будинку, що належить ОСОБА_1 , площею 56,2 кв.м.
29.05.2018 р. судом вирішено питання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.
02.10.2018 р. в судовому засіданні позивачем подана заява про зміну предмету позову, у прийнятті якої судом було відмовлено, оскільки вона подана на стадії судового розгляду, про що постановлена ухвала із занесенням до журналу судового засідання.
Позивач та її представник в ході судового розгляду підтримали позовні вимоги і обґрунтування позову в повному обсязі, просили суд їх задовольнити, зазначаючи про те, що Ѕ частина будинку АДРЕСА_1 належить позивачу на праві власності, є окремим ізольованим приміщенням, і виділ зазначеної частки є технічно можливим відповідно до висновку експерта. Крім того, позивач та її представник звернули увагу суду, що вони просять виділити в натурі лише ті приміщення, які були придбані на підставі договору купівлі-продажу станом на 2004 рік, площею 56,2 кв.м.
Відповідач ОСОБА_2 , та представник відповідачів заперечували проти задоволення позову, посилаючись на те, що частина будинку, яку позивач просить виділити в натурі, містить самовільно збудовані приміщення, які не введені в експлуатацію, і які ОСОБА_1 не набула у власність у визначений законом спосіб, а тому їх виділ в натурі неможливий. Також представник відповідачів зазначила, що матеріали справи не містять жодного висновку про технічну можливість виділення в натурі частини будинку, площею 56,2 кв.м.
Вислухавши сторони та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 20.08.2004 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено Договір купівлі-продажу Ѕ частини жилого будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибігою С.Е. в реєстрі під № 4013, та зареєстрованому в Київському міському бюро технічної інвентаризації 25.10.2004 р. в реєстрі під №3361, відповідно до якого позивач набула право власності на Ѕ частину будинку по АДРЕСА_1 . Зазначений будинок в цілому складався з житлового будинку під літ.А, жилою площею 46,30 кв.м.,сараю під літ.Б, вбиральні під літ.Д, Е, спорудження під № 1-2.
Придбана частина будинку в технічному паспорті на житловий будинок, виготовленому КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» станом на 18.06.2004 р. значилась квартирою № 2 і складалась з наступних приміщень:
2-1 коридор, площею 5,8 кв.м.,
2-2 кухня, площею 10,2 кв.м.,
2-3 житлова кімната, площею 5,7 кв.м.,
2-4 житлова кімната, площею 13,9 кв.м.,
2-5 коридор, площею 10,2 кв.м.,
2-6 котельня, площею 9,8 кв.м.,
2-7 ванна, площею 5,0 кв.м., а всього площею 57,3 кв.м.
Інша Ѕ частина будинку на час набуття ОСОБА_1 права власності належала ОСОБА_6 , рахувалась як квартира № 1 і складалась з наступних приміщень:
1-1 коридор, площею 3,5 кв.м.,
1-2 ванна, площею 3,4 кв.м.,
1-3 кухня, площею 10,5 кв.м.,
1-4 коридор, площею 3,9 кв.м.,
1-5 кладова, площею 6,9 кв.м.,
1-6 житлова кімната, площею 9,6 кв.м.,
1-7 житлова кімната, площею 17,1 кв.м., а всього площею 54,9 кв.м.
Після смерті ОСОБА_6 , власником Ѕ зазначеного будинку став ОСОБА_7 , а після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкоємцями є: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних долях.
Як вбачається з матеріалів технічної інвентаризації, а саме технічного паспорту станом на 18.06.2004 р. приміщення квартири № 2 містить прибудову під літ.а2, площею 20,0 кв.м., до складу якої входять приміщень 2-1 та 2-2, що є самочинно збудованим приміщенням.
В подальшому як позивач, так і відповідачі здійснювали реконструкції квартир в житловому будинку, що підтверджується матеріалами технічної інвентаризації (технічним паспортом), виготовленим КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» станом на 07.09.2012 р., відповідно до якого квартира № 2 складається з жилих і нежилих приміщень, загальною площею 251,1 кв.м.
Судом встановлено, що незважаючи на те, що частини житлового будинку, що належать як позивачу, так і відповідачам, є окремими ізольованими приміщеннями, з окремим входом, однак між ними виникають суперечності щодо порядку користування будинком та можливості реалізації права власності кожного в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
В силу положень ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно з ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні. Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.
У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ст.367 ЦК України)..
Відповідно до частин першої третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
У постанові Верховного Суду України від 03.04.2013 року у справі № 6-12цс13 зроблено висновок про те, що виділ часток (поділ) жилого будинку, який перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.
Тобто, для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, враховується не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.
Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі.
Така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 601/180/16.
У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові від 03 квітня 2013 року, справа № 6-12цс13, а також постанові від 23 січня 2019 року у справі № 757/24164/17-ц.
Оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна відповідно до статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, який підлягає державній реєстрації.
Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2020 року у справі № 725/602/18.
Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна затвердженою наказом №55 від 18.06.2007 року Міністерства з питань житлово-комунального господарства України.
Згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об'єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об'єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси.
Відповідно до ч.2 ст.376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Тобто, стосовно об'єктів самочинного будівництва особа не може ставити питання про їх врахування при виділі у натурі належної їй частки у праві спільної часткової власності.
Разом з тим, щодо частини нерухомого майна, право власності на яку не є припиненим, співвласник вправі ставити питання про виділ у натурі належної частини без урахування об'єктів самочинного будівництва, що не суперечить Інструкції № 55, яка застосовується суб'єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об'єктів нерухомого майна (п.1.1 Інструкції № 55).
Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ст.71 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.77 ЦПК України)..
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Висновок експерта від 07.03.2017 р. № 119, складений Науково-технічним центром «Будівельна експертиза», на який посилається позивач як на доказ, що підтверджує технічну можливість виділення в натурі Ѕ частини належної їй будинку АДРЕСА_1 , не є належним доказом в розумінні ст.77 ЦПК України, оскільки на вирішення експертів не ставились такі питання і відповідно до даного висновку експертом досліджувалось питання та зроблені відповідні висновки щодо можливості виділення в натурі Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , площею 251,1 кв.м., яка реконструйована і містить приміщення, що не введені в експлуатацію.
Тобто, в матеріалах справи відсутні докази н а підтвердження технічної можливості виділення в натурі із спільної часткової власності Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 , площею 56,2 кв.м., що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 20.08.2004 р.
Крім того, звертаючись до суду позивач просить виділити їй в натурі Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності, загальною площею 56,2 кв.м., які вона набула на підставі договору купівлі-продажу від 20.08.2004 р.
Однак, як встановлено в ході судового розгляду і це підтверджується матеріалами технічної інвентаризації (технічним паспортом) від 18.06.2004 р. до складу зазначеної частини будинку входить самовільно побудована прибудова а2, а отже в силу положень ст.331 ЦК України позивач не може ставити питання про виділ її в натурі, оскільки право власності на неї не зареєстровано у встановленому законом порядку.
Враховуючи викладені обставини в їх сукупності, суд не вбачає визначених законом підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Керуючись положеннями ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виділ частки майна в натурі та припинення спільної часткової власності відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя