10 січня 2022 року
м. Київ
справа № 280/7431/20
адміністративне провадження № К/9901/46549/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року у справі №280/7431/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області - про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив суд: визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки, лікарняних) із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; зобов'язати відповідача провести перерахунок суддівської винагороди позивачу за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», та виплатити недоотриману частину з урахуванням загальнообов'язкових податків та зборів.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки, лікарняних) із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 нараховану, проте недоплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 в розмірі 117812,80 грн (сто сімнадцять тисяч вісімсот дванадцять гривень 80 коп), з відрахуванням обов'язкових податків та зборів. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
20 грудня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 червня 2021року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року у справі №280/7431/20.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Предметом розгляду цієї справи є: визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати суддівської винагороди; зобов'язання провести перерахунок суддівської винагороди.
Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій вбачається, що ОСОБА_1 обіймає посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя.
Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду).
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до частини першої статті 328 КАС Україниучасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржником зазначено такі підстави касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій:
- «судами попередніх інстанцій під час розгляду адміністративної справи не було враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2021 року в справі №340/1916/20, щодо застосування статей 135, 148-149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». При цьому, скаржник зауважує, що правовідносини у справі №340/1916/20 є подібними з правовідносинами цієї адміністративної справи;
- судами попередніх інстанцій під час розгляду адміністративної справи не було враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23 січня 2019 року в справі №820/2462/17, від 25 липня 2019 року в справі №804/3790/17, від 23 грудня 2019 року в справі №814/1274/17 в частині застосування частини другої статті 152 Конституції України, статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд», що полягає у застосуванні до спірних правовідносин рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020, яке не підлягало застосуванню».
Також скаржник указує на наявність підстав для касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України: незастосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин положень, які підлягали застосуванню:, а саме: статті 19 Конституції України, статей 23, 51 Бюджетного кодексу України, частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень та пунктів 47-48 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, неправильне тлумачення положень статті 130 Конституції України. Недотримання судом апеляційної інстанції вимог пункту 3 частини четвертої статті 246 КАС України щодо ненадання мотивованої оцінки доводам Територіального управління.
Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертоїстатті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Суд відхиляє доводи скаржника щодо наявності підстави для касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах №340/1916/20, №820/2462/17, №804/3790/17, №814/1274/17, на які він посилається, з цією справою.
Щодо посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, то Суд зазначає, що вказана норма є відсильною та обґрунтування необхідності касаційного оскарження таким пунктом можливе лише у взаємозв'язку із посиланням на відповідний підпункт та частину статті 353 КАС України.
Водночас касаційна скарга не містить посилань на відповідний підпункт частин другої, третьої статті 353 КАС України та належних обґрунтувань таких посилань.
З урахуванням викладеного, підстав для касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, Судом зі змісту касаційної скарги не встановлено.
Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв'язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
За таких підстав клопотання скаржника про відстрочення строку сплати судового збору, про зупинення виконання судових рішень не підлягають вирішенню.
Керуючись статтями 248, 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року у справі №280/7431/20 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська