про відмову у відкритті касаційного провадження
11 січня 2022 року
м. Київ
справа № 420/10182/21
адміністративне провадження № К/9901/48334/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про визнання протиправним та скасування пункту 6 рішення № 1788-VІІІ від 03 червня 2021 року та зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати п. 6 рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області від 03 червня 2021 року № 1788-VIII «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області, у зв'язку з неможливістю визначення місця розташування земельної ділянки: 6.1. ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України, за рахунок несформованих земельних ділянок, що передані у власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області: - земельна ділянка за межами населеного пункту Коси Слобідка, яка позначена на публічної кадастровій карті: КОАТУУ: 5122983400, зона: 01, квартал: 002, площею більше 29,5689 га, та має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122983400:01:002:0206; - земельна ділянка за межами с. Коси, яка позначена на кадастровій карті КОАТУ: 5122983400, зона: 01, квартал: 001, площа більше 10 га, та має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122983400:01:001:0315; - земельна ділянка за межами села Вишневе, яка позначена на Публічної кадастровій карті: архівний кадастровий номер: 5122987400:01:001:0474 загальна площа 391998.77 кв.м.; - земельна ділянка за межами села Гонората, яка позначена на кадастровій карті КОАТУ: 5122981700, зона: 01, квартал: 002, площа більше 8 га, та має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122981700:01:002:0109.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року, залишеного без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року. Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті касаційна скарга направлена до Верховного Суду 21 грудня 2021 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження.
За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з відмовою відповідача надати позивачу дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області.
Розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доведення обставин, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, право на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої та підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказані підстави мотивує тим, що наразі відсутній висновок Верховного Суду з питання «чому заборонено заявнику подавати до клопотання декілька земельних ділянок». Вказує, що існує інша позиція Верховного Суду з цього приводу, яка викладена у постанові від 20 травня 2021 року у справі № 804/2631/17, в якій зазначено, що чітких критеріїв, як саме повинно бути зображено бажане місце розташування земельної ділянки у графічних матеріалах, що додаються до клопотання про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою, чинне законодавство не містить.
Зазначає, що у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі № 120/4542/18-а визначено, що у разі надання особою пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з недоліками щодо комплектності, форми чи змісту, відповідний орган має право звернутися до заявника з пропозицією усунути виявлені недоліки. Така дія є правомірним способом поведінки органу і має на меті створення громадянам умов для реалізації їх прав на землю. Зазначена позиція щодо усунення недоліків не може вважатися «відмовою у наданні дозволу» у розмінні частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України. Проте звернення з такою пропозицією не звільняє відповідний орган від обов'язку прийняти рішення щодо надання дозволу (або) відмову в межах встановленого законом місячного строку.
Також скаржник вказує на те, що справа має виняткове значення для нього, оскільки протиправною бездіяльністю відповідача порушено конституційне право на отримання у власність земельної ділянки. Зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастовочої практики та буде сприяти в подальшому захисту громадян в Подільському районі Одеської області від протиправних дій органів місцевого самоврядування.
Суд критично оцінює наведені підстави касаційного оскарження, оскільки вказане обґрунтування не дає підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, керуючись частиною першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року № 858-IV висловила позицію, що проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Отже, якщо земельна ділянка сформована, то розробка проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження позбавлені будь-якого сенсу.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач звернувся з заявою про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка вже є складовою частиною сформованої земельної ділянки з присвоєним кадастровим номером, яка перебуває в комунальній власності селищної ради, при цьому зміна цільового призначення земельної ділянки не проводилась, звернення щодо поділу сформованої земельної ділянки не надходило, тому її подальше формування здійснюється на підставі технічної документації, а не за проєктом землеустрою, про що просить позивач.
Посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 травня 2021 року у справі № 804/2631/17, від 03 квітня 2020 року у справі № 120/4542/18-а колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки вони є нерелевантними до обставин у цій справі.
Верховний Суд, надаючи оцінку зазначеним в касаційній скарзі підставам касаційного оскарження, дійшов висновку, що скаржник, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання відсутності норми права у подібних правовідносинах, не конкретизував щодо питання застосування яких конкретно норм матеріального та/або процесуального права Верховний Суд не сформулював правової позиції, а також не вказав, у межах яких саме подібних правовідносин немає висновку Верховного Суду (охарактеризувати зміст відносин (певний їхній аспект), яких (якого) стосується касаційна скарга, для можливості чіткого визначення відсутності правових висновків Верховного Суду за критерієм подібності предмету спірних відносин).
Суд вважає за доцільне зазначити, що формальне наведення в касаційній скарзі посилання на відсутність висновку Верховного Суду у взаємозв'язку з посиланням на неправильне застосування або тлумачення зазначених правових норм при ухваленні оскаржуваного судового рішення, не може свідчити про виконання скаржником вимог щодо форми і змісту касаційної скарги в частині належного викладення підстав касаційного оскарження судових рішень згідно пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Посилання скаржника на те, що справа має виняткове значення для нього колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки вони носять загальний характер притаманний алогічним справам.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що посилання скаржника на існування обставин, визначених підпунктами «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, є необґрунтованими, оскільки на поточний день ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про визнання протиправним та скасування пункту 6 рішення № 1788-VІІІ від 03 червня 2021 року та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя В.М. Шарапа