про відмову у відкритті касаційного провадження
11 січня 2022 року
м. Київ
справа № 280/6317/21
адміністративне провадження № К/9901/48609/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району про зобов'язання вчинити дії,
22 липня 2021 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району, в якій позивач просив суд стягнути з Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району на користь ОСОБА_1 нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 15 березня 2021 року по 14 березня 2021 року на суму заборгованості нарахованої на виконання постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня 2011 року у справі № 2а-979/2011 у загальній сумі 95 206,70 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті касаційна скарга направлена до Верховного Суду 28 грудня 2021 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження.
За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.
Підставою звернення до суду стало те, що постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня 2011 року у справі № 2а-979/2011, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2013 року, Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради у Жовтневому районі зобов'язано здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 у встановленому розмірі щорічної разової допомоги на оздоровлення як інваліду Чорнобиля 2-ої групи з 07 серпня 2010 року по 04 квітня 2011 року та одноразову компенсацію у розмірі 45 мінімальних заробітних плат відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У справі видано виконавчий лист, який був пред'явлений позивачем до виконання.
Зважаючи на те, що на час звернення до суду сума заборгованості на підставі судового рішення не була фактично виплачена позивачу, позивач звернувся до суду із позовом.
Розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доведення обставин, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, право на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої та підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказані підстави мотивує тим, що судом першої інстанції під час прийняття рішення не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 331/6352/16-ц, від 13 липня 2019 року у справі № 335/10856/61-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 335/6976/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 335/6979/19, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц. Вважає, що касаційна скарга містить виключну правову проблему, яка має бути вирішена шляхом формування єдиної правозастосовчої практики.
Колегія суддів критично оцінює посилання скаржника на вищенаведену судову практику, оскільки вона стосується нарахованих, проте не виплачених грошових зобов'язань, тоді як, у цій справі убачається, що сума грошових зобов'язань не була визначена ані судовим рішенням, ані відповідачем на виконання судового рішення.
З урахуванням вищевикладеного, є необґрунтованими посилання скаржника на те, що Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 642/6005/17, від 18 листопада 2014 року у справі № 21-518а14, від 07 листопада 2012 року у справі № 6-131цс12, від 27 серпня 2020 року у справі № 804/871/16, від 18 липня 2018 року у справі № 2а-11823/1570, від 08 лютого 2018 року у справі № 826/22867/15 сформовано протилежні правові позиції, оскільки, зі змісту вказаних рішень убачається, що підставою для задоволення позовних вимог стало те, що відповідачем на підставі судових рішень, які набрали законної сили, було нараховано, проте не виплачено грошові зобов'язання.
Аналогічне застосування норм права відображено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року у справі № 826/7444/16, якою керувалися суди першої та апеляційної інстанцій під час прийняття рішення.
З огляду на викладене, Суд критично оцінює наведені підстави касаційного оскарження, оскільки вказане обґрунтування не дає підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що посилання скаржника на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, є необґрунтованими, оскільки на поточний день ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Щодо заявленого скаржником клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 340 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач в порядку підготовки справи до касаційного розгляду вирішує, зокрема, письмово заявлені клопотання учасників справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Відповідно до частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо:
1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції;
2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;
3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 347 Кодексу адміністративного судочинства України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу (частина друга статті 347 цього Кодексу).
Відповідно до частини третьої статті 347 Кодексу адміністративного судочинства України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції.
Враховуючи вищенаведене, вирішуючи питання про можливість задоволення клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що зазначені ним в касаційній скарзі мотиви, не є такими, що в розумінні наведених законодавчих приписів можуть слугувати підставою для передачі даної адміністративної справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, а відтак у задоволенні вказаного клопотання слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району про зобов'язання вчинити дії.
3. Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя В.М. Шарапа