10 січня 2022 року
м. Київ
справа № 540/2384/21
адміністративне провадження № К/9901/47314/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду 26липня 2021 року на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року у справі №540/2384/21 за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, Державної міграційної служби України, Олешківського районного відділу Управління державної міграційної служби України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 звернулася до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області щодо збирання, обробки, внесення до Єдиного державного демографічного реєстру персональних даних ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, стать, ідентифікаційний номер, місце народження, місце проживання, відцифровані відбитки пальців рук, відцифроване обличчя, відцифрований підпис), присвоєння унікального номеру запису у реєстрі (УНЗР), відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , замість втраченого паспорта громадянина України у вигляді пластикової картки типу ID-1;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , замість втраченого паспорта громадянина України у вигляді пластикової картки типу ID;
- визнати протиправною бездіяльність Державної міграційної служби України як розпорядника Єдиного державного демографічного реєстру щодо невжиття заходів із вилучення (знищення, видалення, анулювання) інформації (файлу) персональних даних на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідь № КО-39/6/6501-21/6501.3/3416-21 від 09.04.2021), яка надана Управлінням Держаної міграційної служби України в Херсонській області, яка зберігається в Єдиному державному демографічному реєстрі, а саме: прізвища, ім'я, по-батькові, дати народження, статі, ідентифікаційного номеру, місця народження, місця проживання, відцифрованих відбитків пальців рук, відцифрованого обличчя, відцифрованого підпису, у тому числі вилучити (знищити, видалити, анулювати) унікальний номер запису у реєстрі;
- зобов'язати Державну міграційну службу України як розпорядника Єдиного державного демографічного реєстру вилучити (знищити, видалити, анулювати) інформацію (файл) персональних даних на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду 26липня 2021 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Олешківського районного відділу Управління державної міграційної служби України в Херсонській області щодо відмови ОСОБА_2 в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки замість втраченого паспорта громадянина України у формі ID-картки.
Зобов'язано Олешківський районний відділ Управління державної міграційної служби України в Херсонській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, замість втраченого паспорта громадянина України у формі ID-картки.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з вказаною касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII.
Частиною першою статті 13 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 КАС України).
Аналіз зазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмета доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
У цій справі суд першої інстанції, урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи.
Оскаржуючи судові рішення у справі, прийнятій за правилами спрощеного позовного провадження, скаржник зазначає, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес.
У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Однак, скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин та який зв'язок відповідних питань із конкретними висновками, викладеними в судових рішеннях Верховного Суду.
Верховний Суд звертає увагу, що вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо. Однак, скаржник не навів конкретних фактів наявності значного суспільного інтересу саме до цієї конкретної справи.
Доводи, наведені позивачем у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Суд зазначає, що посилання у касаційній скарзі на частину четверту статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень прийнятих у малозначній справі, не виключає застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд ураховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) в ухвалі від 09 жовтня 2018 року, щодо неприйнятності заяви у справі «Азюковська проти України» (заява №26293/18), в якій заявником оскаржувалася відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, ЄСПЛ указав, що застосування критерію малозначності у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі яка розглянута за правилами спрощеного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 3, 12, 328, 333 КАС України
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду 26липня 2021 року на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року у справі №540/2384/21 за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, Державної міграційної служби України, Олешківського районного відділу Управління державної міграційної служби України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов М.В. Білак А.Г. Загороднюк