Справа № 240/20461/20
Головуючий у 1-й інстанції: Токарева М.С.
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
11 січня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Курка О. П. Сторчака В. Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі Житомирський ОВК), в якому просив:
-визнати протиправним дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо непроведення виплати індексації до дня звільнення;
-зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 748 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 13.10.2018 по 29.10.2020 шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати індексації.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року позов задоволено частково:
-визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо непроведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 на день виключення його із списків особового складу та усіх видів забезпечення - 12.10.2018.
-стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.10.2018 по 30.10.2020 у сумі розміром 5106,26 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу в обгрунтуванні якої вказав на безпідставність застосування судом першої інстанції пропорційності розрахунку середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні по відношенню до невиплаченої суми при звільненні.
Зокрема, скаржником звернуто увагу, що суд першої інстанції необгрунтувано зменшив розмір середнього заробітку, оскільки сума невиплаченої індексації складає 34656,26 грн., а не 5106,26 грн., як вказав суд першої інстанції.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 проходив військову службу Збройних Силах України, а з 12.10.2018 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Однак, при звільненні з військової служби позивачу не було нараховано індексацію грошового забезпечення.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року у справі №240/3435/19 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 жовтня 2018 року.
30 жовтня 2020 року проведено остаточний розрахунок з позивачем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок останнього.
Вважаючи дії відповідача щодо несвоєчасної виплати при звільненні усіх належних сум протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зобов'язання Житомирський ОВК здійснити виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Приймаючи рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції виходив із того, що з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 5106,26 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ч.1 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
П. 2, 4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Згідно ч.2 ст. 24 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок та військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Так, п.242 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, врегульовано, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Таким чином, Велика Палата прийшла до висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
У постанові Великої Палати у справі № 821/1083/17 також зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Аналіз вищезазначеного свідчить про те, що нормами ст.117 КЗпП України визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні, в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже зважаючи на те, що в рамках розгляду даної справи з'ясовано, що відповідачем, на утриманні якого перебував позивач, при звільненні з військової служби з останнім не проведено повного розрахунку, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Як слідує із наявної в матеріалах справи виписки по картковому рахунку, остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 30.10.2020, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період з 13.10.2018 по 29.10.2020.
Поряд з цим, предметом апеляційного розгляду у даній справі є розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, стягнутий судом на користь позивача, який на переконання останнього є необгрунтовано заниженим.
Визначаючись щодо розміру компенсації за вищевказаний період, колегія суддів виходить із такого.
П.2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
У матеріалах справи міститься надана відповідачем довідка №9/512 від 27.05.2021, згідно якої позивачу за два останні повні місяці нараховано та виплачено грошове забезпечення 26456 грн. (61 робочий день).
Період затримки виплати складає 748 календарних днів, а середньоденний заробіток- 433,71 грн.
Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції при розрахунку середнього заробітку з застосуванням співмірності, посилається на постанови Верховного Суду у справах №761/9584/15-ц , №806/2473/18 та №260/348/19.
В свою чергу ОСОБА_1 зазначає, що з врахуванням висновків Верховного Суду у справах №761/9584/15-ц та № 6-39цс11 має складати саме 863917,36 грн. Саме така сума, на переконання останнього є справедливою та співмірною.
В той же час, як вірно звернуто увагу судом першої інстанції, в порівнянні із виплаченою позивачу сумою індексації невиплаченої позивачу, суму середнього заробітку за непроведення вчасного розрахунку при звільненні не можна вважати співмірною, оскільки остання майже в шість разів перевищує розмір виплаченої компенсації.
Так, Верховним Судом неодноразово висловлювалася різна правова позиція щодо способу визначення істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
-ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року в справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інші обставини справи.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року по справі №524/1714/16-а.
Крім того, Верховний Суд у постанові в справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Згідно висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 04 вересня 2020 року в справі № 120/2005/19-а, встановлюючи право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має визначити розмір такого відшкодування.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішення даного спору, колегія суддів, окрім іншого, враховує і позицію Верховного Суду, що міститься у справі №260/348/19, де Судом звернуто увагу, що позивач знав про всі виплати, які були включені до суми остаточного розрахунку, звернувся до суду про стягнення недоплачених коштів майже через рік після звільнення. Водночас будь-яких обставин стосовно того, що позивачу не було відомо про суми, включені до розрахунку при звільненні, суди не встановили. Відтак Верховний Суд вважає, що зменшення судом апеляційної інстанції суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні здійснено з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.
Як з'ясовано колегією суддів, позивач у цій справі достовірно знаючи, що при звільненні йому не виплачено індексацію грошового забезпечення, несвоєчасна виплата, якої слугувала підставою для подання даного позову, звернувся до суду більше ніж через шість після звільнення. Доказів про неможливість звернутися до суду в коротші терміни, останнім не надано.
Поряд з цим, колегія суддів, погоджується з твердженнями ОСОБА_2 , що судом першої інстанції невірно вказано суму індексації, яка виплачена позивачу на виконання рішення у справі №240/3435/19, оскільки 5106,26 грн. є тільки частиною вказаної суми, і як вбачається з наявних у матеріалах справи платіжних документів, розмір невиплаченої при звільненні індексації складає 34656,26 грн.
Однак, в порівнянні із виплаченою позивачу сумою індексації (34656,26 грн.), суму середнього заробітку за непроведення вчасного розрахунку при звільненні (324003,78 грн.), не можна вважати співмірною, оскільки остання значно перевищує розмір невиплачених сум.
Так, здійснюючи розрахунок середнього заробітку, з урахуванням принципу співмірності, колегія суддів вважає, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу становить 34 649,93 грн.: 433,74 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 10,68% х 747 (дні затримки розрахунку).
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 34656,26 грн./ 324003,78 грн. (невиплачена індексації грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку)х100% = 10,68 %.
Таким чином, враховуючи обставини справи, а також принцип справедливості та співмірності, колегія суддів приходить до висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає стягненню на користь позивача у розмірі 34 649,93 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18.
Відповідно до ч.ч.1-4 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повній мірі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно частково скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти в скасованій частині нову постанову про часткове задоволення позову.
Відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, то на користь останнього підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень-відповідача судовий збір в 630,60 грн.-(1/2 від судовий збір за подання апеляційної скарги).
Керуючись ст.ст. 139, 242, 243, 250, 304, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії скасувати в частині стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.10.2018 по 29.10.2020 у сумі розміром 5106,26 грн.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.10.2018 по 29.10.2020 року включно, в розмірі 34 649,93 грн. (тридцять чотири тисячі шістсот сорок дев'ять) грн. 93 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року залишити без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Житомирського обласного військового комісаріату 630,60 грн. судових витрат.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Курко О. П. Сторчак В. Ю.