Справа № 320/13680/20
11 січня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Степанюка А.Г.
За участю секретаря: Шевченко Е.П.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року, суддя Панченко Н.Д., у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці, соціального захисту та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Бучанської міської ради, третя особа: Бучанська міська рада про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління праці, соціального захисту та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Бучанської міської ради, третя особа: Бучанська міська рада, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у видачі позивачці посвідчення члена сім'ї загиблого та зобов'язати відповідача видати позивачці посвідчення члена сім'ї загиблого.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивачка звернулася до Управління праці, соціального захисту та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Бучанської міської ради із заявою про видачу посвідчення члена сім'ї загиблого на підставі статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки є дружиною померлого ОСОБА_2 , який за життя був інвалідом 1 групи та мав права на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, проте Управлінням праці, соціального захисту та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Бучанської міської ради було відмовлено у наданні такого посвідчення, у зв'язку із відсутністю правових підстав.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивачка звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно зі свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 15.11.1969, після одруження дружині присвоєно прізвище ОСОБА_1 .
Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 01.07.2020 №466, за результатами розгляду звернення родичів з приводу смерті ОСОБА_2 і надану згідно Переліку та зареєстровану в ЦМЕК 04.05.2020 документацію померлого ОСОБА_2 на предмет встановлення причинного зв'язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, встановлено основний діагноз: Помірнодиференційована зроговіла плоско клітинна карцинома легень. Кахексія. Висновок: захворювання, що призвело до смерті, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 № 2а-142/12, судом встановлено, що в 1986 році ОСОБА_2 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі невоєнізованого формування ЦО Трипільського управління по монтажу теплових та атомних електростанцій тресту «Південтеплоенергомантаж» в період з 20 по 25 травня, з 02 по 09 та з 17 по 23 червня, з 30 червня по 07 липня, з 12 по 18 серпня, з 07 по 30 вересня, з 16 по 31 жовтня, з 16 по 30 листопада та з 16 по 30 грудня 1986 року і був залучений до виконання аварійно-відновлювальних робіт, що підтверджується довідкою управління з питань надзвичайних ситуацій від 21.12.2011.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 10.10.2017 ОСОБА_2 є інвалідом 1 групи і має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Бучанським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до довідки Бучанського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 10.12.2020 №3509/21.7-28, останнім на адвокатський запит повідомлено про відсутність актових записів про шлюб, складених відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до довідки Управління праці, соціального захисту та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Бучанської міської ради від 21.10.2020 № 443 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги як дружина померлого громадянина ЧАЕС 1 категорії.
Судом встановлено, що 29.10.2020 позивачка звернулася із заявою до Управління праці, соціального захисту та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Бучанської міської ради про видачу посвідчення члена сім'ї померлого ветерана війни.
Листом від 06.11.2020 за № С-2974 Бучанська міська рада відмовила позивачці у встановленні статусу "Члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни", відповідно до статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія судді зазначає наступне.
Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон).
Відповідно до ст. 4 Закону ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону №3551-XІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Відповідно до абз. 1 п. 1 ст. 10 Закону чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Згідно абз. 16 п. 1 ст. 10 Закону до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.
Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців *, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з приміткою до ст.10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
Як убачається із матеріалів справи, відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 № 2а-142/12, судом встановлено, що в 1986 році ОСОБА_2 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі невоєнізованого формування ЦО Трипільського управління по монтажу теплових та атомних електростанцій тресту «Південтеплоенергомантаж» в період з 20 по 25 травня, з 02 по 09 та з 17 по 23 червня, з 30 червня по 07 липня, з 12 по 18 серпня, з 07 по 30 вересня, з 16 по 31 жовтня, з 16 по 30 листопада та з 16 по 30 грудня 1986 року і був залучений до виконання аварійно-відновлювальних робіт, що підтверджується довідкою управління з питань надзвичайних ситуацій від 21.12.2011.
Також згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 10.10.2017 ОСОБА_2 є інвалідом 1 групи і має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 01.07.2020 №466, за результатами розгляду звернення родичів з приводу смерті ОСОБА_2 і надану згідно Переліку та зареєстровану в ЦМЕК 04.05.2020 документацію померлого ОСОБА_2 на предмет встановлення причинного зв'язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, встановлено основний діагноз: Помірнодиференційована зроговіла плоско клітинна карцинома легень. Кахексія. Висновок: захворювання, що призвело до смерті, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Таким чином, Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" поширюється і на членів сім'ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби, пов'язаних з ліквідацією наслідків на Чорнобильській АЕС, які є ветеранами війни відповідно до ст. 7 Закону №3551-XІІ.
Відповідно до ст. 10 Закону №3551-XІІ до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема: батьки.
Оскільки позивачка є дружиною померлого внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС ОСОБА_2 , колегія суддів приходить до висновку щодо наявності у позивачки права на встановлення їй статусу члена сім'ї померлого ветерана війни.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача встановити позивачці статус члена сім'ї померлого ветерана війни та видати відповідне посвідчення, колегія суддів вважає, що вказані вимоги також підлягають задоволенню, оскільки спосіб захисту порушеного права має бути ефективним.
Згідно з пунктом 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім'ї загиблого".
Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Уразі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.
У відповідності до абз.1 ч. 4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Враховуючи, що оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, а право позивачки на отримання статусу члена сім'ї померлого ветерана війни підтверджується матеріалами справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зобов'язати відповідача встановити позивачці вищевказаний статус та видати відповідне посвідчення.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону (ч.2 ст.317 КАСУ).
Отже, оскільки судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, вважати законним таке судове рішення не має правових підстав, а тому рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління праці, соціального захисту та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Бучанської міської ради щодо відмови у наданні ОСОБА_1 статусу члена сім'ї померлого ветерана війни ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зобов'язати Управління праці, соціального захисту та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Бучанської міської ради встановити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) статус дружини померлого ветерана війни відповідно до вимог частини 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати відповідне посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого».
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Степанюк А.Г.