Справа № 620/8041/21
10 січня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Степанюка А.Г.
За участю секретаря: Шевченко Е.П.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року, суддя Непочатих В.О., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу в зарахуванні до трудового стажу періоду роботи слюсарем вентустановок 4 розряду у Відкритому акціонерному товаристві "Донецький завод іграшок", а також періоду навчання на курсах в Донецькому обласному учбовому комбінаті, при призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати відповідача зарахувати стаж роботи позивача слюсарем вентустановок 4 розряду у Відкритому акціонерному товаристві "Донецький завод іграшок", з 14.06.1982 по 07.07.1983, а також період навчання на курсах підготовки водія транспортних засобів категорії "ВС", з 01.08.1983 по 31.12.1983, у Донецькому обласному учбовому комбінаті, при призначенні пенсії за віком.
Позовні вимоги обґрунтувано тим, що позивач має право на призначення пенсії за віком, оскільки досяг 60 років та має стаж роботи не менше 28 років. Проте, при призначенні пенсії, відповідачем протиправно не враховано стаж роботи позивача слюсарем вентустановок 4 розряду у ВАТ "Донецький завод іграшок", з 14.06.1982 по 07.07.1983, а також період навчання на курсах підготовки водія транспортних засобів категорії "В,С", з 01.08.1983 по 31.12.1983, у Донецькому обласному учбовому комбінаті, що зазначені у трудовій книжці та підтвердженій у довідці, виданій органом, який створений на непідконтрольній території України, тим самим порушивши його право на соціальний захист та пенсійне забезпечення.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до трудового стажу періоду роботи слюсарем вентустановок 4 розряду у Відкритому акціонерному товаристві "Донецький завод іграшок", а також періоду навчання на курсах в Донецькому обласному учбовому комбінаті, при призначенні пенсії за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати стаж роботи ОСОБА_1 слюсарем вентустановок 4 розряду у Відкритому акціонерному товаристві "Донецький завод іграшок" з 14.06.1982 по 07.07.1983, а також період навчання на курсах підготовки водія транспортних засобів категорії "В,С" з 18.07.1983 по 21.12.1983 у Донецькому обласному учбовому комбінаті.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційну скаргу подано на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 25.03.2021 ОСОБА_1 , у зв'язку з досягненням 60 років, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком (а.с. 6).
Листом від 21.04.2021 № 2500-0303-8/22153 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу підтвердженого документами. Також зазначено, що за наданими документами та індивідуальними відомостями про застраховану особу страховий стаж позивача складає 26 років 11 місяців 5 днів. При цьому, до страхового стажу не зараховано період роботи з 14.06.1982 по 07.07.1983, оскільки в трудовій книжці відсутня назва організації, а для зарахування до страхового стажу періоду навчання на курсах в Донецькому ОАУК необхідно додати уточнюючу довідку (а.с. 15, 16).
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
У відповідності до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Частиною 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно із статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Для підтвердження стажу роботи необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Відповідно до абзацу 1 пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу підтвердженого документами та зазначив, що для зарахування до страхового стажу періоду навчання на курсах в Донецькому ОАУК позивачу роз'яснено про необхідність надати уточнюючу довідку, що підтверджує статус навчального закладу (зазначених довідок, за спірний період роботи, позивачем не надано).
Окрім того, відповідачем не взято до уваги довідку з державного архіву документаційного забезпечення Донецької народної республіки від 21.05.2021 № 646/01-44, про періоди роботи з 14.06.1982 по 07.07.1983 у ВАТ "Донецький завод іграшок", оскільки даний населений пункт віднесений до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
З копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 03.12.1979, слідує, що позивач працював з 14.06.1982 по 07.07.1983 слюсарем по ремонту вентустановок у цеху водопостачання у ВАТ "Донецький завод іграшок", а з 18.07.1983 по 21.12.1983 проходив навчання у Донецькому обласному автомобільному учбовому комбінаті по програмі підготовки водіїв третього класу категорії "В, С" (а.с. 8-11).
Таким чином, стаж роботи позивача у період з 14.06.1982 по 07.07.1983 у ВАТ "Донецький завод іграшок" та навчання у Донецькому обласному автомобільному учбовому комбінаті у період з 18.07.1983 по 21.12.1983, підтверджується основним документом, а саме копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 03.12.1979.
Окрім того, архівною довідкою від 21.05.2021 № 646/01-44, виданою державним архівом "Донецької народної республіки" підтверджено, що наказом ВАТ "Донецький завод іграшок". від 11.06.1982 № 164 ОСОБА_1 був прийняти на роботу слюсарем по ремонту вентустановок 4 розряду у цеху водопостачання з 14.06.1982 та наказом від 07.07.1983 ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП УСРР (а.с. 12).
Також архівною довідкою від 21.05.2021 № 647/01-44, на підставі особових рахунків по нарахуванню заробітної плати працівникам ВАТ "Донецький завод іграшок", підтверджено виплату позивачу заробітної плати за період з червня 1982 року по серпень 1983 рік (а.с. 13).
Окрім того, як вбачається з копії свідоцтва Донецького обласного автомобільного учбового комбінату № 449443 від 21.12.1983 ОСОБА_1 з 01.08.1983 по 21.12.1983 проходив навчання в Донецькому обласному учбовому комбінаті по програмі підготовки водіїв категорії "В,С" (а.с. 14).
Колегія суддів зазначає, що довідка державного архіву "Донецької народної республіки" від 21.05.2021 № 646/01-44 про періоди роботи позивача, з 14.06.1982 по 07.07.1983, у ВАТ "Донецький завод іграшок", була визнана Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві недійсним документом з тих підстав, що м. Донецьк розташоване на тимчасово окупованій території, визначеній розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р.
Разом з тим, ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачають, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Надаючи правову оцінку зазначеним доводам, колегія суддів першочергово наголошує на тому, що згідно зі ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Разом з тим м. Донецьк розташоване у Донецькій області, яка не є частиною території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
Отже, положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не визначає правового режиму на території Донецької області.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з преамбулою Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» Верховна Рада України, враховуючи те, що особливості правового режиму на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя визначаються Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.
Вказаний Закон не містить положень, які б прямо вказували на безумовну недійсність будь-яких актів, виданих органами, що розміщені на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.
Окрім того, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави-члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів». Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів (окупаційної влади) далеке від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать». При цьому, у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Враховуючи викладене, Верховний Суд визнав можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину, який працював на роботах зі шкідливими умовами праці.
Такі висновки викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 583/392/17, від 30 жовтня 2018 року у справі №234/3038/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 360/1628/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 235/2773/17 та від 04 березня 2020 року у справі № 235/2008/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 242/1568/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 677/831/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 522/6812/17.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 1 Основного Закону Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, період роботи позивача з 14.06.1982 по 07.07.1983 у ВАТ "Донецький завод іграшок", а також навчання у Донецькому обласному автомобільному учбовому комбінаті, з 18.07.1983 по 21.12.1983, мають бути зараховані до загального трудового стажу ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу в зарахуванні до трудового стажу періоду роботи слюсарем вентустановок 4 розряду у Відкритому акціонерному товаристві "Донецький завод іграшок", а також періоду навчання на курсах в Донецькому обласному учбовому комбінаті, при призначенні пенсії за віком та зобов'язання відповідача зарахувати стаж роботи позивача слюсарем вентустановок 4 розряду у Відкритому акціонерному товаристві "Донецький завод іграшок" з 14.06.1982 по 07.07.1983, а також період навчання на курсах підготовки водія транспортних засобів категорії "В,С" з 18.07.1983 по 21.12.1983 у Донецькому обласному учбовому комбінаті.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Степанюк А.Г.