Справа № 640/22288/21
10 січня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Степанюка А.Г., суддів Бужак Н.П., Кобаля М.І., перевіривши матеріали апеляційної скарги Державної судової адміністрації України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Київського апеляційного суду про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, -
У серпні 2021 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної судової адміністрації України (далі - Відповідач-1, ДСА України), Київського апеляційного суду (далі - Відповідач-2) в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення належного фінансування фонду заробітної плати Київського апеляційного суду та дії щодо обмеження нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік»;
- стягнути з Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів, суми недоотриманої суддівської винагороди за рахунок коштів окремої бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» на користь ОСОБА_1 582 506,32 гри. суддівської винагороди в частині суми обмеження, встановленого ч. 1 ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників»;
- допустити до негайного виконання рішення суду у межах суми виплати суддівської винагороди за один місяць у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2021 позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо обмеження нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік»;
- стягнуто з Державної судової адміністрації України (01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795) як головного розпорядника бюджетних коштів, суми недоотриманої суддівської винагороди за рахунок коштів окремої бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 582 506,32 грн. (п'ятсот вісімдесят дві тисячі п'ятсот шість грн. 32 коп.) суддівської винагороди в частині суми обмеження, встановленого ч. 1 ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2021 апеляційну скаргу було залишено без руху, оскільки до неї не надано документ про сплату судового збору на суму 10 099,59 грн. Судом надано строк для усунення недоліків - п'ять днів з моменту отримання копії зазначеної ухвали, яку було отримано ДСА України 17.12.2021.
На виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху ДСА України 30.12.2021 подано клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення у справі, яке обґрунтоване відсутністю бюджетних асигнувань, посиланням на те, що доступ до правосуддя не може бути обмежений судовими витратами, а також необхідністю врахування позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №0940/2276/18.
Надаючи оцінку заявленому клопотанню, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Водночас, згідно ч. 2 ст. 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Порядок відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати регламентовано статтею 8 Закону України «Про судовий збір», приписи якої не містять підстав та умов для звільнення суб'єктів владних повноважень від сплати судового збору, зменшення його розміру, відстрочення або розстрочення.
Порядок відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати регламентовано статтею 8 Закону України «Про судовий збір», приписи якої не містять підстав та умов для звільнення суб'єктів владних повноважень від сплати судового збору, зменшення його розміру, відстрочення або розстрочення.
Посилання Апелянта на скрутне матеріальне становище та висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №0940/2276/18 в якості підстави для відстрочення сплати судового збору є помилковим з огляду на таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 зазначено, що у нормах частини другої статті 132 КАС України відсилання до норм Закону України «Про судовий збір», зокрема, до підстав для звільнення від сплати судового збору, визначених статтею 8, передбачене лише щодо питання звільнення від сплати судового збору.
Це означає, що юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату. Крім того, із наведеного убачається, що прийняти рішення про відстрочення або розстрочення сплати судового збору суд може і з власної ініціативи у тому разі, коли юридична особа звертається із клопотанням про звільнення від сплати судового збору.
Разом з тим, судова колегія звертає увагу, що у межах справи №0940/2276/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо можливості відстрочення чи розстрочення сплати судового збору юридичним особам. Натомість, положення Закону України «Про судовий збір», як і приписи КАС України оперують поняттями юридична особа і суб'єкт владних повноважень, які не є тотожними.
Так, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, у розумінні процесуального закону статус суб'єкта владних повноважень не можна ототожнювати із статусом юридичної особи, позаяк обов'язкової вимоги щодо наявності у суб'єкта владних повноважень статусу юридичної особи законодавцем не вимагається.
Крім іншого, колегія суддів звертає увагу, що, на відміну від юридичної особи, яка у разі вирішення справи на її користь має право на присудження на її користь усіх судових витрат, у тому числі пов'язаних із сплатою судового збору (ч. 1 ст. 139 КАС України), суб'єкт владних повноважень у випадку задоволення його позовних вимог має право лише на стягнення судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз (ч. 2 ст. 139 КАС України).
Таким чином, відмінність правового статусу юридичної особи і суб'єкта владних повноважень в адміністративному процесі свідчить, що висловлена Великою Палатою Верховного Суду позиція щодо можливості відстрочення чи розстрочення сплати судового збору юридичним особам не може за аналогією поширюватися на суб'єктів владних повноважень безвідносно до наявності у них статусу юридичної особи. Відтак суд приходить до висновку, що положеннями ст. 8 Закону України «Про судовий збір» не передбачено можливість відстрочення сплати судового збору суб'єкту владних повноважень.
До того ж, Апелянтом не надано доказів того, що станом на дату розгляду та вирішення справи судом апеляційної інстанції його майновий/фінансовий стан зміниться і належна до сплати сума судового збору буде сплачена.
Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981 № R (81) 7: «В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).
Колегія суддів звертає увагу, що сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.
Разом з тим, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» право на суд не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
З урахуванням наведеного клопотання ДСА України про відстрочення сплати судового збору задоволенню не підлягає.
При цьому жодних доказів вчинення дій, спрямованих на забезпечення сплати судового збору на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, Апелянтом не надано, а довідка ДСА України від 24.12.2021 №12-12/1257 про неможливість сплати судового збору не може бути належним аргументом існування підстав для відстрочення його сплати з огляду на вищевикладені мотиви.
Судом враховується, що законодавчо закріплений обов'язок суду надати достатній для усунення недоліків апеляційної скарги строк, насамперед, обумовлений специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не забезпечив оскарження у встановленому законом порядку рішення суду першої інстанції, відносини стають стабільними із набранням законної сили рішенням суду.
Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб'єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.01.2021 у справі № 500/2544/19.
Таким чином, зважаючи на викладене та з огляду на подання Апелянтом виключно клопотання про відстрочення сплати судового збору без надання доказів вчинення дій, спрямованих на його сплату, суд приходить до висновку про необхідність відмови в його задоволенні, що свідчить про те, що станом на 10.01.2022 недоліки апеляційної скарги усунуті не були. До того ж, суд звертає увагу, що заявлене клопотання було подано поза межами встановленого судом строку для усунення недоліків.
Відповідно до ч. 2 ст. 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 4 статті 169 КАС України передбачено, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до ч. 5 ст. 298 КАС України питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п'яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне повернути апеляційну скаргу Апелянту, відмовивши у задоволенні заявленого клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 133, 169, 248, 298, 321, 325 КАС України, суд, -
У задоволенні клопотання Державної судової адміністрації України про відстрочення сплати судового збору - відмовити.
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Київського апеляційного суду про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, - повернути особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Н.П. Бужак
М.І. Кобаль