Справа № 640/18941/21 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.
10 січня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.
Кучми А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року по справі за позовом Міністерства оборони України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування постанови, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Міністерство оборони України з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просило суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн. від 15 червня 2021 року ВП №64005142.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправність оскаржуваної постанови відповідача, оскільки рішення суду виконане у повному обсязі, а саме повторно розглянуто питання щодо призначення допомоги, у відповідності вимогами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку №975 та наказу Міноборони №530.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою та посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує доводи аналогічні викладеним у позовній заяві та разом з цим наголошує, що рішення суду виконано, а отже підстав для накладення штрафу відсутні.
За наведених обставин, позивач стверджує, що оскаржуване судове рішення не відповідає обставинам справи, нормам чинного законодавства та наявним у справі доказам.
Позивач та відповідач у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суду не повідомили.
За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Частиною 4 статті 229 КАС України встановлено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №64005142 про примусове виконання виконавчого листа, виданого 15 грудня 2020 року Харківським окружним адміністративним судом №520/819/2020, про зобов'язання МОУ повторно розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 з підстав встановлення йому інвалідності на підставі довідки МСЕК від 28 жовтня 2015 року з урахуванням правової оцінки наданої судом в даному рішенні.
Державний виконавець 28 грудня 2020 року виніс постанову про відкриття виконавчого провадження у якій зобов'язав боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26 лютого 2021 року ВП №64005142 про накладення штрафу за невиконання без поважних причин рішення, на МОУ накладено штраф у розмірі 5100,00 грн.
За повторне невиконання без поважних причин рішення суду, державний виконавець постановою від 15 червня 2021 року ВП №64005142 наклав на МОУ штраф у розмірі 10200,00 грн.
Отже, позивач, вважаючи постанову про накладення штрафу протиправним та таким, що порушують його права та інтереси, звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відомостей про повне фактичне виконання рішення суду боржником на користь стягувача не надано, як не надано доказів на підтвердження поважності причин невиконання рішення суду у справі №520/819/2020 та повідомлення про відповідний факт державного виконавця, а отже, накладення відповідачем на позивача штраф за невиконання рішення суду є обґрунтованим.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (надалі - Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини другої статті 18 наведеного Закону виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників (підпункти 1,2 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII).
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення регламентовано положеннями статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження", згідно частини першої якої за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до частини 2 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Частиною 1 статті 75 Закону № 1404-VII встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Згідно частини 2 статті 75 Закону № 1404-VII у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передумовою для накладення на боржника штрафу за невиконання без поважних причин в установлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника вчинити дії, є встановлення виконавцем за наслідками перевірки, що проводиться наступного дня після спливу десятиденного терміну з дня отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, факту невиконання такого рішення без поважних причин.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується апелянтом, що Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2020 року по справі №520/819/2020 апеляційну скаргу задоволено частково; рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2020 року по справі №520/819/2020 скасовано; прийнято нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, скасування протоколу задоволено частково; визнано протиправну бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у не вирішенні питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з підстав встановлення йому інвалідності в наслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби на підставі довідки МСЕК від 28.10.2015 р.; визнано протиправним та скасовано п.79 протоколу №78 від 14.06.2019 р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги; зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 з підстав встановлення йому інвалідності на підставі довідки МСЕК від 28.10.2015 р. з урахуванням правової оцінки наданої судом в даному рішенні (постанові); в іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Щодо посилання апелянта на те, що в рішенні суду не зобов'язано відповідача вчинити певні дії, колегія суддів не приймає до уваги, з наступних підстав.
Так, в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції по справі №520/819/2020 «…з наявних в матеріалах справи довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААА №106423 від 28.10.2015, довідки акта огляду МСЕК серії 12 ААА №459818 від 13.10.2017, а також з витягу Центральної військово - лікарської комісії Міністерства оборони України від 17.07.2015 №2639 вбачається, що у позивача по справі встановлено як поранення, контузія, так і захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. При цьому, Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум при розгляді питання про призначення і виплату одноразової грошової допомоги позивачу не досліджувала питання щодо виплати грошової допомоги з приводу захворювання позивача, що пов'язано з виконання останнім обов'язків військової служби в країнах, де велися бойові дії. Вказані обставини не відображені в п. 79 протоколу №78 від 14.06.2019 р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 31.10.2019 р. по справі №520/11476/18. Посилання відповідача на те, що захворювання є результатом (похідним) від отриманого позивачем поранення (контузії), через, що для призначення позивачу одноразової грошової допомоги, необхідно надати документи про причини та обставини отриманого ним поранення, колегія суддів вважає такими, що не впливає на той факт, що відповідачем в оскаржуваному по даній справі рішення Комісії Міністерства оборони України (п. 79 протоколу №78 від 14.06.2019 р.) не вирішувалося питання щодо виплати грошової допомоги з приводу захворювання позивача, що пов'язано з виконання останнім обов'язків військової служби в країнах, де велися бойові дії.».
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 169 від 17.12.2020 року (що було прийнято на виконання рішення суду у справі № 520/819/2020) підставою для відмови у призначенні і виплати одноразової грошової допомоги позивачу є те, що заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (травми, каліцтва), який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги..., затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975. Висновок фахівця з питань судово-медичної експертизи від 25.06.2015 № 620-2015, який складено зі слів заявника, та висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 17.07.2015 № 2639, які подано разом з іншими документами, не є документами, що свідчать про обставини поранення (травми, каліцтва). При цьому, вказано, що аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 10.04.2019 справа №822/220/18. Висновок про причинний зв'язок травми, поранення, контузії складається на підставі документів, передбачених пунктами 21.7 та 21.8 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, які не подано на розгляд комісії. Також зазначено, що аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 10.04.2019 справа № 822/220/18, від 31.07.2019 справа № 440/3614/18, від 29.04.2020 справа № 520/8686/18, від 04.03.2020 справа № 806/2879/18, від 12.06.2020 справа № 622/19/17. Крім того, вказано, що рішенням суду не спростовано факт необхідності подання документа, що свідчить про причини та обставини поранення ОСОБА_1 , якому встановлено ІІІ групу внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія 12ААА №106423 від 27.10.2015), у зв'язку з чим прийняти рішення про виплату одноразової грошової допомоги наразі неможливо.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року по справі № 640/7284/21 підтверджено правомірність прийняття державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України постанови в рамках виконавчого провадження (ВП №64005142) від 26.02.2021 року про накладення штрафу на Міністерство оборони України в розмірі 5100,00 грн, за невиконання рішення суду по справі №520/819/2020.
Крім того, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року по справі № 640/7284/21 встановлено, що питання саме щодо виплати грошової допомоги з приводу захворювання позивача, що пов'язано з виконання останнім обов'язків військової служби в країнах, де велися бойові дії залишилося невирішеним при прийнятті протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 169 від 17.12.2020 року , який прийнято на виконання рішення суду по справі № 520/819/2020.
У відповідності до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач за результатами повторного розгляду питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 прийняв рішення з тих же підстав та не врахував висновків Другого апеляційного адміністративного суду, викладених в постанові від 23 вересня 2020 року по справі №520/819/2020, що свідчить про невиконання цього рішення суду, а отже відповідачем правомірно повторно накладено штраф на позивача за не виконання рішення суду по справі № 520/819/2020.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним позовній заяві, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 311, 313, 315-316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
А.Ю. Кучма