Справа № 366/2150/21 Суддя (судді) першої інстанції: Гончарук О.П.
10 січня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Парінова А. Б. Кучми А. Ю., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції на рішення Іванківського районного суду Київської області від 23 жовтня 2021 року (місце ухвалення: Київська область, смт Іванків, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 23.10.2021) у справі за позовом ОСОБА_1 до УПП в Житомирській області поліцейського капітана поліції Барановського Віталія Віталійовича 1 батальйон 1 роти, третя особа: Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови,-
ОСОБА_1 звернувся до Іванківського районного суду Київської області з позовом до УПП в Житомирській області поліцейського капітана поліції Барановського Віталія Віталійовича 1 батальйон 1 роти, третя особа: Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції, в якому просив суд:
- скасувати постанову серії ЕОА № 4537022 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 25.07.2021 року, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП у вигляді накладення адміністративного стягнення ( штрафу) у розмірі 340,00 гривень та провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 23 жовтня 2021 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, вважаючи, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Апелянт зазначає, що співробітником поліції справу про адміністративне правопорушення розглянуто відповідно до вимог ст. 258 КУпАП з дотриманням вимог ст. 283 КУпАП та з врахуванням ч. 2 ст. 33 КУпАП, ст. 251 КУпАП, ст. 252 КУпАП правомірно винесено спірну постанову якою на позивача накладено стягнення у вигляді штрафу.
Крім того, апелянтом зазначено, що фіксація допущеного порушення здійснена приладом TruCAМ TC008363, Б/К АМ-00015, (серійний номер ТС008363), отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29.08.2012 №UA TR.001 241-18 Rev.0 від 26.12.2018р. та є належним засобом вимірювання швидкості руху транспортних засобів.
Більш того, апелянтом зазначено, що суд першої інстанції розглядаючи даний спір невірно встановив суб'єктний склад даного спору, оскільки належним відповідачем в даних правовідносинах є саме Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції, а не інспектор.
До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито провадження за апеляційною скаргою Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції на рішення Іванківського районного суду Київської області від 23 жовтня 2021 року та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 10.01.2022 року.
В судове засідання сторони не з'явились, про причини неявки суду не повідомили, у зв'язку із чим, судом апеляційної інстанції постановлено про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.07.2021 року о 11:00 годині на 151 км ОСОБА_1 керував транспортним засобом Toyota Camry, д.н.з. НОМЕР_1 , у населеному пункті Коростень позначений дорожнім знаком 5.45 зі швидкістю 93 км/год та перевищив обмеження швидкості на 43 км/год, чим порушив вимоги п.п 8.4 ПДР України.
Фіксація порушення здійснена приладом TruCAМ TC008363, Б/К АМ-00015, який тримав в руках працівник поліції.
У зв'язку із наведеним, постановою від 25.07.2021 року, ОСОБА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, за порушення п. 12.4 ПДР України та накладено штраф у розмірі 340,00 гривень ( а.с.10).
Вважаючи дії інспектора щодо складання акту огляду транспортного засобу, винесення постанови про накладення адміністративного стягнення та евакуації належного позивачу транспортного засобу позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що, відповідачем не надано жодних доказів щодо способу використання, закріплення приладу «Трукам», яким поліцейський здійснював вимірювання швидкості руху автомобіля позивача. Законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів «Трукам» працівниками патрульної поліції, ніж розміщення виключно в порядку ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», а надані відповідачем докази щодо відповідності даного пристрою нормам чинного законодавства, його сертифікації та належного використання не розцінено як належний доказ в розумінні КАС України. Відтак, судом першої інстанції в діях позивача склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, не встановлено, оскільки факт порушення ним вимог 12.4 ПДР України, не підтверджується належними та зібраними у справі доказами, які відповідач мав би дослідити під час прийняття оскаржуваної постанови та відомості про наявність і дослідження яких повинні бути внесені до змісту такої постанови.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року №80731-X; Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року № 3353-XII; Закону України «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005 року №2862-IV; Постанови Кабінету Міністрів України «Про Правила дорожнього руху» від 10.10.2001 року №1306; Наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 4 липня 2006 року №191 «Про затвердження національних стандартів, змін до національних стандартів та скасування нормативних документів», ДСТУ 4278:2019 «Дорожній транспорт. Знаки номерні транспортних засобів. Загальні вимоги. Правила застосування».
Закон України «Про Національну поліцію», визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги. (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію»)
Так, згідно з п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до положень ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно з приписами ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 44-1, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно з ч. 4 ст. 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.
Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про національну поліцію», з метою встановлення нормативно-правового регулювання здійснення проваджень уповноваженими особами Національної поліції України у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07 листопада 2015 року затверджено Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.
Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127,статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП.
Згідно з п. 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ст. 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до п. 5 розділу ІІІ Інструкції, поліцейський під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до її компетенції розгляд цієї справи; 2) чи правильно складено протокол (якщо складання протоколу передбачено КУпАП) та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи повідомлено належним чином осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду (якщо справа не розглядається на місці); 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали, які потрібні для вирішення справи; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Згідно з п. 9-10 розділу ІІІ Інструкції, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка.
Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до п. 1 розділу IV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За змістом п. 12.4 Правил дорожнього руху України, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З матеріалів справи слідує, що 25.07.2021 року о 11:00 годині на 151 позивач керував транспортним засобом Toyota Camry, д.н.з. НОМЕР_1 , у населеному пункті Коростень, та був притягнутий поліцейським до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП за порушення п. 12.4 Правил дорожнього руху України, а саме: перевищив встановлені обмеження швидкості руху в населеному пункті та рухався зі швидкістю 93 км/год.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи містять докази вчинення позивачем передбаченого приписами КпАП України адміністративного правопорушення, зокрема, факт руху автомобіля позивача зі швидкістю 93 км/год, що підтверджується фотознімком, здійсненим за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCAM № TC008363 (а.с. 28), який отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки та пройшов повірку.
Відповідно до Переліку засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05 квітня 2012 року № 437 вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCAM фірми Laser Technology, Inc., США, (номер за Державним реєстром засобів вимірювальної техніки) У3197-12 міжповірочний інтервал становить 1 рік.
Лазерний вимірювач, яким було зафіксовано перевищення швидкості позивачем, сертифікований та може бути застосований у вимірюванні швидкості. Встановлено, що лазерний вимірювач швидкості TruСАМ LTI 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки. На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний TruСАМ LТІ 20/20», який було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ197 (а.с. 30, 32).
Відповідно до копії свідоцтва про перевірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22/3/В/21/376-18 виданого 26.12.2018, ДП «Укрметртестстандарт» лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів «TruCAM LTI 20/20» відповідає вимогам технічної документації на вимірювач.
Згідно копій експертних висновків Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та додатку до висновку №04/05/02-3560 виданого 24.12.2020, № 04/05/02-3561 від 24.12.2020 та № 04/05/02-3561 від 24.12.2020, в лазерному вимірювачі швидкості LTI 20/20 TruCAM № TC008363, правильно реалізовано криптографічний алгоритм шифрування АЕS відповідно до ДСТУ ISO/IEC 18033-3:2015, із довжиною ключа 128 біт. Лазерний вимірювач швидкості LTI 20/20 TruCAM № TC008363 забезпечує конфіденційність, цілісність та автентичність зареєстрованих даних. Термін дії висновків до 24.12.09.2023 та 2025 років (а.с. 33-35).
Лазерний вимірювач швидкості TruCam здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.
Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому, враховується похибка приладу. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.
Правильність реалізації у приладі TruCam зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.
При цьому, лазерний вимірювач TruCam відноситься саме до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто, конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань. Крім основного, ручного режиму роботи, вимірювач TruCam також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортних засобів в автоматичному режимі.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав стверджувати про те, що факт перевищення позивачем максимально допустимої швидкості руху у межах населеного пункту, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Також безпідставними є висновки суду першої інстанції щодо не підтвердження відповідачем, що на відрізку дороги наявні дорожній знак « 5.45» «населений пункт» та зона його дії в кілометровій відмітці зазначеної автодороги.
Суд першої інстанції зазначає, що оскаржувана постанова не містить покликання на докази місцезнаходження дорожнього знаку « 5.45» «населений пункт» та зони його дії в кілометровій відмітці вказаної автодороги, що могло б дати змогу встановити фактичні обставини щодо вчинення правопорушення.
Натомість, на фотознімку правопорушення (з приладу TruCam,) зазначені відстань - 259,3 м, швидкість, - 93 км/год та місце скоєння правопорушення, а саме - М 07, 151 КМ місто Коростень, а також географічні координати.
Більш того, із вказаного фотознімку правопорушення є очевидним, що транспортний засіб позивача знаходився в межах населенного пункту Коростень.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем до відзиву надано відомості щодо розташування пристроїв вимірювання швидкості та лист Служби автомобільних доріг у Житомирській області від 14.01.2020 року № 05-03/87 із зазначенням інформації щодо розташування дорожніх знаків та їх дії (а.с. 29,38-39).
Зазначені докази безпідставно залишено судом першої інстанції поза увагою, оскільки такі у повній мірі спростовують доводи позивача щодо дотримання ПДР України.
Також не знайшли свого підтвердження висновки суду першої інстанції щодо порушення відповідачем порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Судом першої інстанції зазначено, що поліцейським під час розгляду справи не враховано клопотання позивача про надання правової допомоги.
Поряд із цим, колегія суддів дослідивши наданий до відзиву на позов оптичний диск, що містить відеоряд з місця події здійснений нагрудною камерою поліцейського, згідно з яким клопотань від позивача щодо необхідності отримання правової допомоги не надходило, хоча всі права та обов'язки позивачу роз'яснені були.
Крім іншого, колегія суддів також вважає за необхідне зауважити, що відповідно до приписів ч.1 ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію», Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
За змістом ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, зокрема, справи про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (в тому числа та не виключно, порушення ч.1 ст.122 КУпАП).
Відповідно до ч.2ст.222 КУпАП від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Оскільки, позивач притягався до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, то розгляд такої справи про адміністративне правопорушення віднесено до компетенції Національної поліції України.
Пунктом 3 ч.1ст.288 КУпАП передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених ст. 122 КУпАП уповноваженні особи відповідного орану діють не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені органів Національної поліції України.
Отже, уповноваженні особи відповідного орану не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями ст.222 КУпАП покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 122 КУпАП.
Використання у зазначених вище нормах формулювань «від імені органів Національної поліції», «розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222-244-20 КУпАП» вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Відтак, позов ОСОБА_1 пред'явлено не до належного відповідача.
Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглянувши доводи викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню та прийняттям нової постанови, якою позовні вимоги слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції на рішення Іванківського районного суду Київської області від 23 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до УПП в Житомирській області поліцейського капітана поліції Барановського Віталія Віталійовича 1 батальйон 1 роти, третя особа: Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови задовольнити.
Рішення Іванківського районного суду Київської області від 23 жовтня 2021 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя А. Ю. Кучма
Суддя А. Б. Парінов
(Повний текст постанови складено 10.01.2022)