11 січня 2022 р. Справа № 520/11291/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2021, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., м. Харків, по справі № 520/11291/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Харківській області (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у Харківській області щодо невиплати при звільненні грошової компенсації за невикористанні у 2015-2020 роках 52 доби відпусток; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористанні у 2015-2020 роках 52 доби відпусток у розмірі 28 542,81 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі № 520/11291/21 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції у Харківській області щодо невиплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2015-2020 роках 52 доби відпусток.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані у 2015-2020 роках 52 доби відпусток.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2021 року у справі №520/11291/21 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що спеціальними нормами, що регулюють правовідносини щодо питань виплати грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні є Закон України «Про національну поліцію» та положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260. Так, відповідно до п. 8 розділу ІІІ Порядку № 260, виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Тобто, обов'язковою передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористану відпустку є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення. Крім того, відповідач зазначає, що в наказі про звільнення ОСОБА_1 від 22.01.2021 року № 26 о/с не зазначена кількість діб невикористаної частини відпустки, яка потребує компенсації. В свою чергу наказ про звільнення є актом індивідуальної дії, на підставі якого відділом фінансового забезпечення проводиться виплата коштів, позивач з наказом погодився та не оскаржив. Також відповідач зазначає, що висновки щодо відсутності правових підстав для виплати компенсації за невикористані не в році звільнення відпустки наведені у постановах Верховного Суду від 07.08.2019 року у справі № 820/5122/17, від 06.02.2020 року у справі № 818/1276/17, від 31.03.2020 року у справі № 808/2122/18.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача не скористався.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги відповідача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу в Головному управлінні Національній поліції в Харківській області на посаді слідчого слідчого відділення відділу спеціальної поліції ГУНП в Харківській області.
Наказом ГУНП в Харківській області №26 о/с від 22.01.2021 ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 25.01.2021 згідно з п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію», за власним бажанням. Стаж служби в поліції на день звільнення для встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки складав 15 років 05 місяців 22 дні.
Наказ про звільнення не містить відомостей щодо кількості днів невикористаних позивачем щорічних відпусток, які були позивачем не використані протягом попередніх років служби, не проведено їх підрахунок та не вказано про необхідність виплати їх грошової компенсації.
Відповідно до відомостей, наданих Управлінням кадрового забезпечення ГУНП в Харківській області листом №6аз/119-12/02--2021 від 04.02.2021, ОСОБА_1 в період із 2015 по 2020 роки не використано 52 доби щорічної чергової відпустки, а саме: за 2015 - 3 доби щорічної чергової відпустки; за 2016 - 9 діб щорічної чергової відпустки; за 2020 - 40 діб щорічної чергової відпустки.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо ненарахування та невиплатити грошової компенсації за невикористанні у 2015-2020 роках 52 діб відпусток, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Положеннями ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 45 Конституції України визначено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлено державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Відповідно до ст. 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У відповідності до ч. 1 ст. 24 Закону №504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
Законом України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) визначено правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Згідно з ч. ч. 1, 3 статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно зі ст. 60 Закону №580-VIII, проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. ч. 1, 2 статті 92 Закону №580-VIII, поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 4 статті 93 Закону №580-VIII, тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до ч. ч. 9, 10, 11 статті 93 Закону №580-VIII поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Положеннями ч. ч. 1, 2 статті 94 Закону №580-VIII визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 р. № 260 (далі - Порядок№260) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 встановлено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Отже, законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки».
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
З огляду на викладене, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19 січня 2021 року по справі № 160/10875/19, яка відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України враховується судом при вирішенні даної справи.
Як встановлено матеріалами справи, відповідно до листа Управління кадрового забезпечення ГУНП в Харківській області в №6аз/119-12/02-2021 від 04.02.2021, ОСОБА_1 в період із 2015 по 2020 роки не використано 52 доби щорічної чергової відпустки, а саме:
за 2015 - 3 доби щорічної чергової відпустки;
за 2016 - 9 діб щорічної чергової відпустки;
за 2020 - 40 діб щорічної чергової відпустки.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані у 2015-2020 роках 52 доби відпусток.
При цьому, здійснення розрахунків сум компенсації за невикористані щорічні відпустки за 2015, 2016 та 2020 роки відноситься до компетенції відповідача.
Посилання відповідача в своїй апеляційній скарзі на висновки, наведені у постановах Верховного Суду від 07.08.2019 року у справі № 820/5122/17, від 06.02.2020 року у справі № 818/1276/17, від 31.03.2020 року у справі № 808/2122/18 щодо відсутності правових підстав для виплати компенсації за невикористані не в році звільнення відпустки, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки правовідносини у цій справі не є аналогічними тим, що були предметом дослідження Верховного Суду в зазначених справах. Застосуванню в даній справі підлягають висновки, наведені вище у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 160/10875/19.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача не містять аргументів, які не були враховані під час вирішення справи судом першої інстанції.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2021 по справі № 520/11291/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)О.М. Мінаєва
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський З.О. Кононенко