ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
10 січня 2022 року м. Київ № 826/4276/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Шемчука Віктора Вікторовича
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Шемчука Віктора Вікторовича (далі - Член КДКП Шемчук В.В., відповідач) з вимогами:
- визнати незаконною бездіяльність Члена КДКП Шемчука В.В. в частині відмови у витребуванні та прийнятті повного, обґрунтованого рішення з посиланням на законодавчі акти та закони з постановленням порушених прав;
- зобов'язати КДКП відкрити дисциплінарне провадження з прийняттям законного рішення з встановленням цивільної відповідальності на відшкодування завданої майнової, матеріальної та моральної шкоди.
29.03.2018 судом направлений судовий запит судді Окружного адміністративного суду міста Києва Патратій О.В. щодо отримання копії позовної заяви ОСОБА_1 з додатками, що були предметом розгляду у справі №826/4278/18 з метою встановлення факту відсутності підстав для застосування положень пункту 5 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.04.2018 ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору; відкрито провадження в адміністративній справі і призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).
10.04.2018 суддею Окружного адміністративного суду міста Києва Патратій О.В. у відповідь на судовий запит надані копії позову ОСОБА_1 з додатками, на підставі яких судом було встановлено, що предметом оскарження у справі №826/4278/18 є рішення відповідача від 22.02.2018 за №283дс-18, а у адміністративній справі №826/4276/18 - рішення від 22.02.2018 за №288дс-18.
03.05.2018 КДКП на вимогу суду надані матеріали дисциплінарного провадження №11/2/4-288дс-18.
У відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 07.05.2018, КДКП просить суд закрити провадження в адміністративній справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір, керується такими мотивами.
Відповідно до розділу 4 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю досліджувати - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі Краска проти Швейцарії встановлено: ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті , тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами .
Згідно частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Стосовно порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес. Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який:
а) виходить за межі змісту суб'єктивного права;
б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;
в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;
г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;
д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;
є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Як свідчать матеріали справи, позивач реалізував своє право на звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, подавши скаргу стосовно відповідного прокурора, який, на думку позивача, вчинив дисциплінарний проступок.
Порядок дисциплінарного провадження щодо прокурора врегульовано Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII Про прокуратуру (далі - Закон № 1697-VII), зокрема частиною другою статті 45 цього Закону визначено право на звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів зі скаргою щодо дисциплінарного проступку прокурором має кожен, кому відомі такі факти.
Стаття 45 Закону № 1697-VII зазначає, що дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.
Дисциплінарне провадження включає:
1) відкриття дисциплінарного провадження;
2) проведення перевірки дисциплінарної скарги;
3) розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора;
4) оскарження рішення, прийнятого за результатами дисциплінарного провадження;
5) застосування до прокурора дисциплінарного стягнення.
Цим Законом визначено також і правові підстави для відкриття або відмови у відкритті дисциплінарного провадження.
Так, відповідно до частини першої статті 46 Закону № 1697-VII секретаріат Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у день надходження дисциплінарної скарги реєструє її та за допомогою автоматизованої системи визначає члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів для вирішення питання щодо відкриття дисциплінарного провадження.
Підстави для відмови у відкритті дисциплінарного провадження передбачено у частині другій статті 46 цього Закону.
Як зазначалося, позивач оскаржує бездіяльність члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів щодо невитребування зазначених позивачем у скарзі документів та щодо невідкриття дисциплінарного провадження за його скаргою.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі Перетяка та Шереметьєв проти України ).
За приписами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акту) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або яке безпосередньо стосується прав, свобод та інтересів даної особи.
Закон № 1697-VII надав право оскарження рішень про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорам як суб'єктам, прав та інтересів яких безпосередньо стосуються такі рішення (стаття 50).
Тобто прокурори, якщо їх було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, мають право оскарження відповідних рішень безпосередньо до суду чи, якщо це передбачено законом, попередньо до адміністративного органу або до прокурора вищого рівня.
У спірному випадку, відсутність регламентації права на оскарження рішень про відмову у відкритті дисциплінарного провадження щодо прокурора, бездіяльності щодо невідкриття такого провадження у національному праві іншими особами є розумним обмеженням у процедурі дисциплінарної відповідальності прокурора, покликаним не перевантажувати судову систему за умови, якщо чинне законодавство передбачає конкретні способи захисту прав та інтересів зацікавленої особи.
Особа, яка подала дисциплінарну скаргу про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, має право оскаржити рішення Комісії до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів на таке оскарження (частина десята статті 78 Закону № 1697-VII).
Крім того, у випадку невиконання прокурором процесуальних обов'язків Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України) передбачає порядок оскарження такої бездіяльності до слідчого судді (пункт 17 частини шостої статті 7, статей 24, 303-307 КПК України), а у випадку невиконання чинного рішення останнього передбачена кримінальна відповідальність (стаття 383 Кримінального кодексу України).
З огляду на зазначене та правовідносини, які виникли між позивачем та органом державної влади (прокуратурою) у зв'язку з досудовим розслідуванням злочину, стверджувані заявником порушення членом КДКП його суб'єктивних прав унаслідок невідкриття дисциплінарного провадження і незастосування до прокурора заходів дисциплінарного впливу не можна вважати обґрунтованими і такими, що дійсно порушують його індивідуальні охоронювані законом права та/або інтереси як потерпілого у кримінальному провадженні.
Обраний позивачем спосіб захисту, як оскарження бездіяльності члена Комісії, який, на думку позивача, порушив вимоги КПК, жодним чином позитивно не вплине на хід досудового розслідування і не відновить його прав як учасника кримінального провадження. Крім того, саме рішення Комісії за результатами розгляду дисциплінарної скарги, хоч його і прийнято у зв'язку з дисциплінарною скаргою заявника, не створює для нього жодних юридичних прав та/чи обов'язків, а з огляду на завдання дисциплінарного провадження і правовий статус Комісії у цих правовідносинах, рішення цього органу й не може порушувати особистих прав та/або інтересів заявника.
Отже, особи за дисциплінарною скаргою яких Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів приймає рішення у визначеному Законом № 1697-VII порядку, не є суб'єктами дисциплінарного провадження і не наділені правом на оскарження до суду рішень Комісії стосовно вирішення питання про його відкриття.
Позивач у цій справі як сторона у кримінальному провадженні має право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу виключно в порядку, встановленому КПК.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 800/559/17 та від 03.04.2018 у справі № 9901/152/18.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись ст. 5-11, 19, п.8 ч.1 ст.238, ст. 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Закрити провадження в адміністративній справі №826/4276/18 за позовом ОСОБА_1 до Члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Шемчука Віктора Вікторовича про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
2. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.293-297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 15 днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Н.А. Добрівська