Єдиний унікальний номер справи 185/4190/21
Провадження № 1-кп/185/182/22
11 січня 2022 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021041370000165 від 07 квітня 2021 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новомосковська Дніпропетровської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
за участю:
прокурора - ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_3 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,
Від прокурора надійшло клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , строк якого спливає 17 січня 2022 року, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не перестали існувати.
Обвинувачений ОСОБА_3 заперечував проти продовження йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просив замінити йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 заперечував щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просив змінити на домашній арешт, заявив клопотання про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, посилаючись на те, що на теперішній час відсутні ризики ухилення ОСОБА_3 від суду з посиланням на конкретні докази його реального існування.
Прокурор заперечував проти зміни обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.
З'ясувавши думку сторін кримінального провадження із зазначеного питання, кожного окремо, проаналізувавши та співставляючи зазначені питання між собою та у сукупності з позицією сторін кримінального провадження, змістом обвинувального акту, а також вимогами КК та КПК України, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, до спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 закінчиться до наступного судового засідання, однак завершити кримінальне провадження неможливо, у зв'язку із чим є необхідність відкладення розгляду справи з незалежних від суду причин.
Статтею 176 КПК України передбачений перелік запобіжних заходів, одним з яких є й такий запобіжний захід, як тримання під вартою.
Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам, в тому числі:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Окрім того, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про запобіжний захід, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, необхідно враховувати в тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність його соціальних зв'язків, наявність постійного місця роботи, навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання раніше застосованих запобіжних заходів та інше.
На виконання вказаних вимог Закону судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 раніше судимий, відповідно до ст. 12 КК України обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення у період іспитового строку, яке відносяться до категорії тяжких, покарання за вчинення якого, у разі доведеності вини, передбачено на строк до восьми років позбавлення волі, в разі обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, може ухилятися від явки до суду, знаходячись на свободі може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, тому ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не перестали існувати і мають місце при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Враховуючи обсяг пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення, є достатні підстави вважати, що, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує останньому, у разі визнання останнього винуватим у кримінальному правопорушенні, ОСОБА_6 , перебуваючи під загрозою застосування тяжкого покарання, може переховуватися від суду, тобто наявний ризик, передбачений п. 1) ч. 1 ст. 177 КПК України, а відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Ілійков проти Болгарії» «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування». Ця обставина, у свою чергу, може зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства.
На думку суду, оскільки в цей час продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовження обвинуваченому строку тримання під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.
Суд вважає, що на даній стадії судового провадження, встановлені ризики на цей час продовжують існувати, є реальними, що виправдовує тримання обвинуваченого ОСОБА_3 під вартою і застосування саме такого запобіжного заходу у цьому випадку буде виправданим. З урахуванням вищезазначеного, суд зазначає, що тяжкість злочину не є єдиною підставою продовження строку тримання під вартою.
Досліджуючи клопотання сторони захисту щодо зміни обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, суд, враховуючи вік та задовільний стан здоров'я обвинуваченого, відомості про його міцні соціальні зв'язки, вважає, що вказані відомості про особу обвинуваченого в сукупності із обсягом пред'явленого йому обвинувачення та встановленими ризиками, передбаченими п.п. 1), 4) ч. 1 ст. 177 КПК України, дають достатні підстави вважати, що альтернативні запобіжні заходи не здатні запобігти вказаному ризику та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 у зв'язку з чим клопотання сторони захисту та самого обвинуваченого, про зміну ОСОБА_6 запобіжного заходу, задоволенню не підлягає.
Суд погоджується з думкою прокурора про те, що враховуючи ймовірну тяжкість покарання обвинуваченому ОСОБА_6 у разі визнання останнього винуватими у кримінальному правопорушенні, йому може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк, перебуваючи під загрозою тяжкого покарання, є підстави вважати, що ОСОБА_6 може переховуватися від суду. Ця обставина, у свою чергу, може зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства та вказує на недопустимість застосування більш м'яких запобіжних заходів обвинуваченому.
Таким чином, продовження існування зазначених вище обставин у їх сукупності, виправдовують подальше перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, що відповідає, і є співрозмірним тяжкості і характеру діяння, яке інкримінується останньому, та більш м'які запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної його поведінки, а тому продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою є найбільш прийнятним за наявних умов.
Оцінюючи вищевказані обставини, суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінювання ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Даний висновок не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, який неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Згідно з ч. 4 ст. 183 КПК України розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, не визначається, оскільки ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочину із застосуванням насильства.
Таким чином, суд вважає за необхідне продовжити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 182, 183, 331, 372 КПК України, суд -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 - задовольнити.
Продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - до 10 березня 2022 року.
В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_3 , про зміну обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт - відмовити.
На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя: ОСОБА_1