29 грудня 2021 року
справа №380/10822/21
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий судя Кравців О.Р.,
за участю
секретар судового засідання Шийович Р.Я.,
позивач ОСОБА_1 ,
від відповідача Онищак М.П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, про визнання протиправними та скасування наказів про звільнення, поновлення на раніше займаній або на рівнозначній посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові (далі - відповідач 1, ТУ ДБР у м. Львові), директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові (далі - відповідач 2, директор ТУ ДБР у м. Львові), в якій просить:
- визнати протиправними та скасувати наказ директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 02.06.2021 № 228-о/с "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині припинення державної служби за ініціативою суб'єкта владних повноважень та звільнення, ОСОБА_1 з 01.06.2021 з посади слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців, а також накази Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Львові від 19.02.2021 № 27-о/с "Про звільнення ОСОБА_1 " та від 01.03.2021 №122-о/с "Про внесення змін до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 19.02.2021 № 27- о/с", які стали підставою для його фактичного звільнення з 01.06.2021;
- поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, або на рівнозначній посаді в структурі та штатному розписі слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, з 02.06.2021;
- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 02.06.2021 по день поновлення на роботі;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що оскаржені накази винесені відповідачем безпідставно. У наказі про звільнення не сформульовано чіткої підстави для звільнення. Жодного фактичного скорочення державної служби, яку займав позивач, внаслідок зміни структури або штатного розпису ТУ ДБР у м. Львові без скорочення чисельності або штату державних службовців не відбулося. Фактичного скорочення займаної посади слідчого, як посади державної служби, не відбулося, що свідчить про відсутність законних підстав для звільнення позивача. Також вважає, що директор ТУ ДБР у м. Львові не мав повноважень звільняти позивача з займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII. Звільненню позивача з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державної служби. Відповідачі під час звільнення не довели неможливості продовження позивачем державної служби, адже були наявні вакантні посади, в тому числі рівнозначні посади відповідно до категорії посади, що позивач обіймав до скорочення посади державної служби. Датою припинення державної служби позивача є 01.06.2021. Тому, до правовідносин звільнення позивача у зв'язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури необхідно було застосувати приписи ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», чинні на дату припинення державної служби, а саме щодо звільнення державного службовця на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Оскільки звільнення незаконне, позивач просив поновити його на тій самій або на рівнозначній посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, та допустити рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку до негайного виконання.
Ухвалою суду від 12.07.2021 провадження у справі відкрито та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження /арк.спр.40-41/.
Відповідач проти позову заперечив повністю з підстав викладених у відзиві /арк.спр.47-66/. Комплексний аналіз положень Закону України «Про державне бюро розслідувань» дає підстави виснувати, що законодавець передбачив єдиний можливий варіант призначення особи на посаду рядового та начальницького складу - в добровільному порядку за результатами відкритого конкурсу (який окрім іншого, на відміну від конкурсу на посади державної служби передбачає проходження військово-лікарської комісії, тесті на фізичну підготовку). Враховуючи те, що Законом України «Про державне бюро розслідувань», зокрема ст. 14-3 не передбачено переведення особи, що займає посаду державної служби на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом, Державним бюро розслідувань прийнято рішення регламентувати порядок дій у разі прийняття відповідних змін до штатного розпису центрального апарату та територіальних управлінь ДБР, яких бюро дотрималося. Наказом ДБР від 20.10.2020 №198 ДСК посаду державної служби - слідчого другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові виведено зі штатного розпису. Водночас введено посади рядового і начальницького складу (зі спеціальними званнями ДБР) - штатні посади у слідчих відділах та відповідних оперативних підрозділах. То ж позивача звільнено з посади державної служби у зв'язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців, із припиненням державної служби. Також вважає, що директор ДБР (або особа, що його заміняє), посада якого віднесена до посад, що підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, набуває повноваження керівника державної служби в ДБР, як державному правоохоронному органі. Крім того, право пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі, навіть за умов відповідності державного службовця кваліфікації, належить саме до варіативних дискреційних повноважень, в силу яких роботодавець вільний у виборі пропонувати таку посаду або не пропонувати її. Трудові права позивача не порушено, оскільки той не позбавлений можливості брати участь у конкурсі на заняття вакантних посад у ТУ ДБР у м. Львові, якщо вважає, що відповідає зазначеним щодо вказаної посади кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності.
Тому, накази ТУ ДБР у м. Львові про звільнення ОСОБА_1 мають очевидно правомірний характер, видані директором ТУ ДБР у м. Львові у межах своїх повноважень. Отже, всі похідні вимоги позивача також не підлягають задоволенню.
Позивач подав відповідь на відзив /арк.спр.151-168/ у якому наголосив, що на посаду в ДБР як в державному правоохоронному органі його призначено 11.01.2020 в порядку переведення з прокуратури Львівської області, з випробувальним строком 6 місяців, чому передувало проведення конкурсних випробувань. Станом на дату призначення на посаду державної служби на позивача поширювалися гарантії, встановлені статтею 49-2 КЗпП України (в редакції станом на 11.01.2020), зокрема і в частині обов'язку одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Така норма є більш сприятливою у порівнянні з редакцією ст. 87 Закону України «Про державну службу» станом на дату видання відповідачем спірних наказів про звільнення. Звернув увагу суду, що законодавець надалі визнав помилку та виправив положення Закону України «Про державну службу», що допускало свавільні звільнення державних службовців. Наголосив, що кількість слідчих в оновленій структурі ТУ ДБР у м. Львові не зменшено, доказів зміни правового статусу, обсягу завдань і основних функцій слідчого відповідачем не надано. Тому, можна зробити висновок про відсутність реального скорочення посади.
Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив /арк.спр.175-177/ у якому зазначив, що на момент звільнення позивача останній не міг бути переведений на посаду слідчого, оскільки на введені посади оголошувався конкурс і, як наслідок, саме за результатами конкурсу такі посади підлягали заміщенню. Також вважає, що на момент звільнення позивача відповідач повинен був керуватися чинним на той час законодавством, яке передбачало право роботодавця пропонувати вакантні посади (ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» в редакції станом на 19.02.2021 - дату звільнення позивача). Тому, просить не брати до уваги доводів позивача та відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 20.10.2021 підготовче провадження у адміністративній справі закрито та призначено до судового розгляду /арк.спр.216-217/.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив, просив задовольнити позов.
У судовому засіданні представник відповідача 1 правову позицію викладену у відзиві та запереченні підтримав, просив відмовити у задоволенні позову.
Суд заслухав вступне слово позивача, представника відповідача 1, з'ясував підстави позову та відзиву, фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, дослідив письмові докази, долучені до матеріалів справи та, -
Наказом ТУ ДБР, розташованого у м. Львові від 21.10.2020 №185-о/с ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, в порядку переведення з посади слідчого Другого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках. Головного слідчого управління ДБР з 22.10.2020. Присвоєно 4 ранг державного службовця /арк.спр.32/.
Наказом ДБР від 15.10.2020 №581 Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, було затверджено (п.1.1.) структуру Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, штатною чисельністю 122 штатних одиниць /арк.спр.96-98/.
Наказом ДБР №198дск від 20.10.2020 затверджено зміни до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік.
Наказом ТУ ДБР, розташованого у м. Львові від 22.10.2020 №188-о/с «Про попередження працівників» зобов'язано Сектор кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Львові персонально попередити працівників ТУ ДБР у м. Львові, посади яких скорочуються про наступне вивільнення /арк.спр.81-82/.
Наказом ДБР №303дск від 30.12.2020 затверджено зміни до наказу ДБР №198дск від 20.10.2020 затверджено зміни до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік /арк.спр.203-204/.
Наказом ДБР від 25.01.2021 №46дск затверджено та введено в дію штатний розпис ТУ ДБР у м. Львові на 2021 рік /арк.спр.205-207/.
Наказом ТУ ДБР у м. Львові від 28.01.2021 №19о/с внесено зміни до наказу ТУ ДБР, розташованого у місті Львові від 22.10.2020 №188о/с в частині попередження працівників ТУ ДБР у м. Львові словосполучення з 31.01.2021 замінено на словосполучення з 28 лютого 2021 року.
22.10.2020 позивачу вручено Попередження про наступне вивільнення від 22.10.2020 № 12-12-26828 вих.20, за підписом Директора ТУ ДБР у м. Львові, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 №198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік», у зв'язку із скороченням посади державної служби, яку ОСОБА_1 обіймає, на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» /арк.спр.86/.
Наказом ТУ ДБР, розташованого у м. Львові від 19.02.2021 №27-о/с припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м. Львові 01.03.2021 у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців. Підстава: наказ ТУ ДБР, розташованого у м. Львові від 22.10.2020 №188 о/с «Про попередження працівників» /арк.спр.33/.
Відповідно до листка непрацездатності серії АЛБ №672491 позивач перебував у стані тимчасової непрацездатності з 22.02.2021 по 09.03.2021 /арк.спр.104/.
Наказом ТУ ДБР, розташованого у м. Львові від 01.03.2021 №122-о/с пункт 1 наказу ТУ ДБР, розташованого у м. Львові від 19.02.2021 №27-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 » викладено у такій редакції:
«Звільнити ОСОБА_1 з посади слідчого другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м. Львові у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців. Підстава: наказ ТУ ДБР, розташованого у м. Львові від 22.10.2020 №188 о/с «Про попередження працівників», службова записка від 01.03.2021 №12-12-127вн-21 /арк.спр.34/.
Згідно з наступними листками непрацездатності ОСОБА_1 перебував у стані тимчасової непрацездатності з 10.03.2021 по 31.05.2021 /арк.спр.105-111/.
Наказом ТУ ДБР, розташованого у м. Львові від 02.06.2021 №228-о/с припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м. Львові 01.06.2021 у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців. Підстава: наказ ТУ ДБР, розташованого у м. Львові від 22.10.2020 №188 о/с «Про попередження працівників», персональне попередження про наступне вивільнення від 22.10.2020 №12-12-26828 вих-20, наказ ТУ ДБР, розташованого у м. Львові від 19.02.2021 №27-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 », наказ ТУ ДБР, розташованого у м. Львові від 01.03.2021 №122-о/с «Про внесення змін до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові від 19.02.2021 №27-о/с», листки непрацездатності, акт про прибуття на роботу /арк.спр.35-36/.
Вважаючи звільнення незаконним, проведеним з порушенням передбаченої законодавством процедури та таким, що порушує його трудові права закріплені Конституцією України, позивач звернувся за їх захистом до суду.
Вирішуючи справу, суд керується таким.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Головним питання цього спору є оцінка дій та рішень суб'єктів владних повноважень в частині звільнення позивача з посади державної служби.
Спірні правовідносини регулюються, зокрема, нормами Конституції України, Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон №889-VIII), Закону України «Про Держане бюро розслідувань» від 12.11.2015 №794-VIII (далі - Закон №794-VIII) (у відповідних редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з ч. 1 та 6 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною 2 статті 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частин 2, 3 ст. 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону. На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки. Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у цих підрозділах затверджуються Директором Державного бюро розслідувань. Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад, визначених у частині першій статті 10, частині першій статті 13 та частині першій статті 24 цього Закону, здійснюється за результатами відкритого конкурсу, що проводиться в порядку, визначеному Директором Державного бюро розслідувань на основі Типового порядку проведення відкритого конкурсу, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про державну службу» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Положеннями статті 1 Закон України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній до 27.12.2019) передбачено, що державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Тобто, законодавець при регулюванні трудових відносин при проходженні та припинені державної служби згідно з Законом України «Про державну службу» та державної служби особливого характеру, згідно з Законом України «Про Державне бюро розслідувань», встановив певні відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців, у тому числі введено особливості щодо проходження служби та реалізації повноважень службовців Державного бюро розслідувань.
При цьому, враховуючи правовий статус Державного бюро розслідувань, державні службовці, які працюють у вказаному правоохоронному органі на відміну від державних службовців органів виконавчої влади мають певні особливості вступу, проходження та припинення державної служби, які визначені спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про Державне бюро розслідувань».
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач перебував у трудових відносинах з ТУ ДБР, розташованому у м. Львові та мав статус державного службовця.
Пунктом 4 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Редакція статті 87 Закону України «Про державну службу» зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19.09.2019 №117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», які набули чинності з 25.09.2019, була чинною на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення та підлягала застосуванню.
Відповідно до частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу», в редакції Закону від 14.01.2020 №440-IX, суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
02.02.2020 набрав чинності Закон України від 12.12.2019 №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції.
Нормами зазначеного Закону змінений порядок скорочення державних службовців.
Відповідно до частини 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Отже, після внесення Законом України від 14.01.2020 №440-IX змін до Закону України «Про державну службу» положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України в частині обов'язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.
Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу», на час прийняття спірного наказу була врегульована процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, тому до спірних правовідносин слід застосовувати саме норми спеціального законодавства.
Підставою для прийняття оскаржуваного наказу слугувало скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Згідно з статтею 1 Закон України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній з 27.12.2019) державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
Отже, із Законом України від 03.12.2019 №305 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності з 27.12.2019 відбулась зміна правового статусу Державного бюро розслідувань: з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.
Відповідно до частин 1-4 статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки.
Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.
Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад Директора Державного бюро розслідувань, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату Державного бюро розслідувань та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань. Типове положення про конкурсну комісію та порядок проведення відкритого конкурсу затверджує Директор Державного бюро розслідувань.
Порядок присвоєння спеціальних звань особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань та їх співвідношення з іншими спеціальними, а також військовими званнями і рангами державних службовців затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Статтею 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» передбачено, що державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».
Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.
Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.
Беручи до уваги положення статті 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», переведення працівників ДБР між посадами різних категорій є неможливим і суперечить вимогам закону.
Відповідно до частини 6 статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» територіальні управління Державного бюро розслідувань діють на підставі положень, що затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Директор ДБР: затверджує структуру та штатну чисельність територіальних органів Державного бюро розслідувань; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.
Наказом Державного бюро розслідувань від 28.12.2019 №343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (із змінами, внесеними наказами від 02.01.2020 №1 та від 03.01.2020 №2) затверджений Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу (далі по тексту - Порядок №343).
Відповідно до пункту 6 Порядку №343 зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження. Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу. З прийняттям рішення Директором Державного бюро розслідувань або особою, яка виконує його повноваження, про зміну категорії посади, Управління кадрової роботи та державної служби готує проекти наказів:
- «Про затвердження Переліку посад у центральному апараті (територіальних управліннях) Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» - щодо внесення відповідних змін до Переліку посад;
- «Про внесення змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань» та відповідні зміни, погоджує з заінтересованими самостійними структурними підрозділами та подає на підпис Директору Державного бюро розслідувань.
Після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Таким чином, внаслідок реалізації приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» та Указу Президента України від 05.02.2020 №41/2020 фактично відбулась заміна структури Державного бюро розслідувань шляхом віднесення до державного правоохоронного органу із створенням нової структури шляхом реорганізації державного органу.
При цьому скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.
Отже, наведена правова норма пов'язує припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 (справа №640/11024/20).
У зазначеній вище постанові Верховного Суду від 28.07.2021 (справа №640/11024/20) також висвітлена наступна правова позиція: «Водночас, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення».
Таким чином, відповідач не зобов'язаний пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у ДБР.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже слід виснувати, що при звільненні державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», положення ч. 2 ст. 40 та ч. 2 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються.
У цьому контексті суд наголошує, що норми частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» не скасовувались та неконституційними не визнавались, а відтак немає підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачу будь-яку вакантну посаду державної служби у Державному бюро розслідувань, оскільки це є правом державного органу, а не обов'язком, що на переконання суду є дискреційними повноваження відповідного органу.
При цьому, суд зазначає, що позивач не був позбавлений права взяти участь у відкритому конкурсі на зайняття посад рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.
Щодо доводів позивача про підписання оскаржених наказів не уповноваженою особою, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частин1 та3 статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» директори територіальних управлінь Державного бюро розслідувань та їх заступники, керівники підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань та їх заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Директором Державного бюро розслідувань. Такі особи призначаються на посади Директором Державного бюро розслідувань за поданням конкурсних комісій, що проводять конкурс на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому частиною третьою статті 14 цього Закону.
Директор територіального управління Державного бюро розслідувань, серед іншого:
1) організовує роботу відповідного територіального управління щодо виконання повноважень Державного бюро розслідувань, наказів і розпоряджень Директора Державного бюро розслідувань;
2) призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 цього Закону.
За змістом статті 14 вказаного Закону до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань. Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки. Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Водночас відповідно до підпункту 3 та 7 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну службу» керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов'язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі; суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
Системний аналіз положень законодавства свідчить, що директор ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, видавав накази щодо звільнення позивача в межах своєї компетенції та з дотриманням положень відповідних законів.
З огляду на викладене, оскаржуваний наказ є таким, що прийнятий у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні.
Як наслідок, відсутні підстави і для задоволення інших похідних позовних вимог в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі позовні вимоги є похідними від попередніх.
Стосовно доводів позивача щодо проявів дискримінації, що полягає у вибірковому підході щодо залишення певних працівників на роботі, суд зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» від 11 червня 2002 року, заява № 36042/97).
Відмінність у ставленні також є дискримінаційною, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року, заява № 20060/92; рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. В іншому разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року №14-рп/2004).
Наявність правомірної, об'єктивно обґрунтованої мети, способи досягнення якої є належними та необхідними, також виключає дискримінацію, що випливає з визначень прямої та непрямої дискримінації, наданих у Законі України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні».
Враховуючи, що підстави та процедура звільнення державних службовців визначені Законом №889-VIII (у редакції, чинній на момент спірних відносин), а можливість прийняття особи на роботу після її звільнення за рішенням суб'єкта призначення є його правом, а не обов'язком, судом не встановлено наявність ситуації, за якої позивач зазнає менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб. Позивачем зворотнього не доведено.
За таких обставин, доводи позивача у цій частині є необґрунтованими та не свідчать про протиправність прийнятого наказу.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За приписами частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Обставини справи свідчать, що дії та рішення суб'єкта владних повноважень в процесі звільнення позивача з посади державної служби вчинені відповідно до законодавства України, та зокрема, з дотриманням критеріїв передбачених ч. 2 ст. 2 КАС України, а позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.
Оскільки інші позовні вимоги у справі є похідними, у їх задоволенні теж слід відмовити.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про законність і підставність дій та рішень відповідача, необґрунтованість позовних вимог, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Відповідно до ст. 139 КАС відшкодування судових витрат позивачу, якому у задоволенні позову відмовлено повністю не передбачено.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 294, 371, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 10.01.2022.
Суддя Кравців О.Р.