10.01.2022м. СумиСправа № 920/1185/21
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/1185/21 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін
за позовом Приватного підприємства «Торгівельний центр «Київ» (юридична адреса: 36029, м. Полтава, вул. Зінківська, 6; поштова адреса: 40000, м.Суми, вул. Кооперативна, 1; код 36324299),
до відповідача Фізичної особи-підприємця Гладченко Марини Сергіївни ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ),
про стягнення 27 498,86 грн.
Встановив:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 27498,86 грн. заборгованості (в т.ч.: 18924,25 грн основного боргу, 3784,85 грн штрафу, 2593,23 грн пені, 545,65 грн 3% річних, 1650,88 грн інфляційних збитків) за неналежне виконання умов договору суборенди частини нерухомого майна №2-332-2019/ТЦ від 28.12.2019, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи. Крім того, в пункті 1 прохальної частини позову позивачем заявлене клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 08.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 920/1185/21, задоволено клопотання позивача, викладене в пункті 1 прохальної частини позовної заяви про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи. Копія зазначеної ухвали надіслана на адреси сторін, зазначені позивачем у позовній заяві.
17.11.2021 копія ухвали від 08.11.2021 про відкриття провадження у справі №920/1185/21, надіслана на адресу відповідача - Фізичної особи-підприємця Гладченко Марини Сергіївни : АДРЕСА_1 , повернута поштовим відділенням зв'язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до витягу з ЄДР, сформованого за електронним запитом суду, місцезнаходженням відповідача - ФОП Гладченко Марини Сергіївни , є: АДРЕСА_1 , що співпадає з адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві.
За приписами частини першої статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.
Відповідач ні відзиву на позов з аргументованими запереченнями, ні доказів сплати боргу не подав.
Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання заяв по суті справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
28.12.2019 між Приватним підприємством «Торгівельний центр «Київ» (далі - орендар, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Гладченко Мариною Сергіївною (далі - відповідач, суборендар) укладено договір №2-332-2019/ТЦ суборенди частини нерухомого майна (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору орендар передає, а суборендар приймає, у відповідності до умов даного договору, у тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення площею 31,8 кв.м., яка розташована на 2 поверсі, межі та розташування якого визначено у Додатку №1 (надалі - Об'єкт суборенди) Об'єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (надалі - Торгівельний центр, Торговий центр, ТЦ).
Цільове призначення Об'єкта суборенди: розміщення закладу громадського харчування. Об'єкт суборенди може використовуватися суборендарем виключно у відповідності до цільового призначення. Цільове призначення використання Об'єкта суборенди, протягом терміну дії даного договору може бути змінене за письмовим узгодженням сторін (пункт 1.3. договору).
Відповідно до п. 2.3.3. договору суборендар зобов'язаний розпочати цільове використання Об'єкта суборенди з дати підписання сторонами Акту прийому-передачі Об'єкта суборенди.
Пунктом 2.3.4. договору встановлено, що суборендар повинен протягом 3-х банківських днів з моменту виставлення рахунків орендарем компенсувати витрати на комунальні послуги, якими він користується під час проведення Опоряджувальних робіт (електроенергія, водопостачання, опалення й т.д.).
Згідно з п. 2.3.5. договору суборендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати суборендну плату, компенсацію комунальних та оплату експлуатаційних витрат, маркетингового платежу.
Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками cторін та скріплення їх підписів печатками cторін та діє до « 31» серпня 2020 року включно. Орендар зобов'язаний передати суборендарю, а суборендар зобов'язаний прийняти в користування Об'єкт суборенди не пізніше « 01» січня 2020 року (пункти 3.1. та 3.2. договору).
Відповідно до п. 4.1. договору передача в суборенду та повернення Об'єкта суборенди оформлюється Актом прийому-передачі Об'єкту суборенди в суборенду, в якому фіксується детальний стан Об'єкту суборенди. Строк суборенди (нарахування суборендної плати) у відповідності до умов цього договору починається з дати підписання сторонами Акту прийому-передачі Об'єкту суборенди в користування і закінчується в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі (повернення) Об'єкта суборенди. Акт прийому-передачі (повернення) Об'єкта суборенди після закінчення (дострокового закінчення) строку суборенди повинен бути підписаний сторонами протягом 3-х (трьох) робочих днів від дати закінчення строку суборенди. Обов'язок по підготовці Акта прийому-передачі (повернення) Об'єкта суборенди покладається на орендаря. Акт прийому-передачі Об'єкту суборенди в користування є Додатком № 2 до даного Договору.
Згідно з п. 5.1. договору суборендар зобов'язаний вносити суборендну плату за користування Об'єктом суборенди в розмірах та в строки, обумовлені даним договором. Додатково суборендар здійснює компенсацію вартості комунальних послуг, сплачує вартість експлуатаційних послуг, маркетинговий та гарантійний (забезпечувальний) платіж. Сторони домовилися, що будь-які та всі положення цього договору, що стосуються визначення суборендної плати та будь-яких інших платежів, передбачених договором, які суборендар зобов'язаний сплачувати орендареві, є істотною умовою цього договору суборенди та, відповідно, порушення будь-якого із таких положень договору суборенди є істотним порушенням. Розрахунки за цім Договором здійснюються у національній валюті України - гривні.
Розмір суборендної плати визначений п. 5.3. договору. Пункт 5.7. Договору передбачає порядок сплати суборендної плати, зокрема, не пізніше 20-го числа місяця, що передує оплачуваному місяцю, суборендар вносить авансовий платіж у розмірі мінімальної місячної суборендної плати на підставі виставленого орендарем рахунку в період з 1 по 15 число місяця (п. 5.7.1. договору); остаточна сума суборендної плати (доплата, надалі - ДОП) за відповідний календарний місяць суборенди, визначена з урахуванням даних місячного Товарообігу з реалізації товарів (послуг), сплачується суборендарем не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним (оплачуваним) місяцем на підставі виставленого Орендарем рахунку в період з 6 по 8 число місяця (5.7.2. договору).
Згідно з п. 5.8 договору, у разі відсутності у суборендаря рахунку на оплату суборендної плати та/або рахунку на компенсацію комунальних, вартість експлуатаційних послуг, та маркетинговий платіж, за будь-якими причинами, суборендар зобов'язаний сплатити зазначені платежі у термін визначений в п. 5.7. договору за реквізитами розділу 16 договору.
Відповідно до п. 5.9. договору суборендар, крім платежів з суборенди, повинен компенсувати орендарю витрати на комунальні послуги, якими він користується (електроенергію, водопостачання, водовідведення, тепло) та витрати на комунальні послуги, які споживаються відвідувачами в місцях загального користування та які розподіляються між всіма суборендарями Об'єкту нерухомості пропорційно площі Об'єкту суборенди до орендної площі Об'єкту нерухомості, шляхом 100% попередньої оплати в розмірі вартості фактичних спожитих послуг за попередній місяць. Орендар зобов'язаний надати рахунок суборендарю для сплати до 10 числа поточного місяця, а суборендар сплатити його на протязі 3-х банківських днів.
Пунктом 5.10. договору визначено розмір платежу з експлуатаційних витрат, який суборендар зобов'язаний сплатити не пізніше 20-го числа місяця, що передує оплачуваному місяцю.
Пункт 5.11. договору встановлює розмір маркетингового платежу, який суборендар зобов'язаний сплатити не пізніше 20-го числа місяця, що передує оплачуваному місяцю.
За невиконання чи неналежне виконання даного Договору Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством і цим Договором. Сторона, винна в порушенні зобов'язань за цим Договором, відшкодовує іншій Стороні, що потерпіла внаслідок подібного порушення, усі заподіяні збитки в повному обсязі (п.п. 10.1 та 10.2. договору).
Відповідно до п. 10.5. договору за прострочення оплати платежів з суборендної плати, експлуатаційних витрат та компенсації комунальних послуг, маркетингового платежу орендар має право вимагати, а суборендар зобов'язаний протягом 3-х (трьох) банківських днів від дня отримання такої вимоги від орендаря, сплатити останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від несплаченої суми за весь час прострочення.
Пунктом 10.5.1 договору, відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, сторони узгоджують, що нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Пеня може нараховуватись упродовж трьох років.
Згідно з п. 10.6. договору, у випадку прострочення оплати платежів з суборендної плати, витрат на утримання Об'єкту суборенди та компенсації комунальних послуг, маркетингового платежу передбачених даним договором, суборендар сплачує на користь орендаря наступну штрафну санкцію (на вимогу орендаря):
- у випадку прострочення від 3 (трьох) робочих днів до 5 (п'яти) робочих днів - договірну штрафну санкцію у розмірі 5 % (п'яти відсотків) від суми прострочення;
- у випадку прострочення від 6 (шести) робочих днів до 9 (дев'яти) робочих днів - договірну штрафну санкцію у розмірі 10 % (десяти відсотків) від суми прострочення;
- у випадку прострочення від 10 (десяти) робочих днів до 14 (чотирнадцяти) робочих днів - договірну штрафну санкцію у розмірі 15 % (п'ятнадцяти відсотків) від суми прострочення;
- у випадку прострочення більш, ніж на 15 (п'ятнадцять) робочих днів - договірну штрафну санкцію у розмірі 20 % (двадцяти відсотків) від суми прострочення.
Суборендар зобов'язаний сплатити договірну штрафну санкцію протягом 3 (трьох) банківських днів, від дня отримання відповідної вимоги.
01.01.2020 між сторонами спору підписано акт прийому-передачі Об'єкта Суборенди в користування.
01.01.2020, 01.03.2020, 17.03.2020, 18.06.2020, 29.06.2020, 01.08.2020, 01.09.2020 між позивачем та відповідачем укладено Додаткові угоди до договору, якими в т.ч.: змінювались умови та порядок сплати суборендної плати, маркетингового платежу, витрат, пов'язаних з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням Об'єкту суборенди.
У період з січня 2020 року по вересень 2020 року сума нарахованих зобов'язань відповідачу по платежам згідно з умовами договору склала 80948,70 грн, водночас, як зазначає позивач, відповідачем здійснено розрахунок на суму 38228,81 грн, у зв'язку з чим станом на 30 вересня 2020 року заборгованість відповідача за договором склала 42719,89 грн.
16.10.2020 позивач надіслав відповідачу претензію, в якій зазначив, що 30.09.2020 строк дії договору №2-332-2019/ТЦ від 28.12.2019 закінчився. Станом на 15 жовтня 2020 року за відповідачем рахується заборгованість за даним договором в сумі 42719,89 грн, яку позивач вимагав негайно сплатити.
27.10.2020 між Приватним підприємством «Торгівельний центр «Київ» (далі - кредитор, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Гладченко Мариною Сергіївною (далі - відповідач, боржник) укладено договір №27-10/20-1 про розстрочення заборгованості за Договором суборенди частини нерухомого майна №2-332-2019/ТЦ від 28.12.2019 (далі - договір від 27.10.2020).
Відповідно до п. 1. договору від 27.10.2020 сторони підтверджують, що заборгованість боржника перед кредитором за надані послуги за Договором суборенди частини нерухомого майна №2-332-2019/ТЦ від 28 грудня 2019 року станом на 27 жовтня 2020 року становить 42719,89 грн, в тому числі ПДВ.
Пунктом 2 договору від 27.10.2020 визначено, що боржник зобов'язується в строк з 27 жовтня 2020 року по 30 квітня 2021 року здійснити погашення заборгованості за надані послуги за Договором суборенди частини нерухомого майна № 2-332-2019/ТЦ від 28 грудня 2019 року за наступним графіком:13500,00 грн до 31 жовтня 2020 року; 4870,00 грн до 30 листопада 2020 року; 4870,00 грн до 31 грудня 2020 року; 4870,00 грн до 31 січня 2021 року; 4870,00 грн до 28 лютого 2021 року; 4870,00 грн до 31 березня 2021 року; 4869,89 грн до 30 квітня 2021 року.
Згідно з п. 3. договору від 27.10.2020, у випадку прострочення строків погашення дебіторської заборгованості, визначеного пунктом 2 даного договору, більше ніж на 10 календарних днів, кредитор має право звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості з нарахуванням всіх санкцій передбачених умовами Договору суборенди частини нерухомого майна №2- 332-2019/ТЦ від 28 грудня 2019 року та даного договору, без попередження боржника.
Відповідно до п. 4 договору від 27.10.2020, у випадку передання спору щодо погашення боргу за надані послуги по Договору суборенди частини нерухомого майна №2-332-2019/ТЦ від 28 грудня 2019 року на розгляд до суду, кредитор матиме право вимагати, а боржник буде зобов'язаний сплатити:
-пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення. Відповідно до п.6 ст.232 ГК України, Сторони узгоджують, що нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання, не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Пеня може нараховуватись упродовж трьох років;
-у зв'язку з терміном прострочення платежу понад 15 (п'ятнадцять) робочих днів, відповідно до п. 10.6. Договору суборенди № 2-332-2019/ТЦ від 28 грудня 2019 року,- договірну штрафну санкцію у розмірі 20 % (двадцяти відсотків) від суми прострочення;
-відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Умови даного договору розповсюджуються на порядок оплати заборгованості боржника перед кредитором, яка існує станом на 27 жовтня 2020 року за надані послуги за договором суборенди частини нерухомого майна №2-332- 2019/ТЦ від 28 грудня 2019 року і ні в якому разі не змінює умов вище зазначеного договору суборенди (пункт 5 договору від 27.10.2020).
07.07.2021 позивач надіслав відповідачу вимогу №97 від 02.07.2021 про погашення заборгованості по договору суборенди частини нерухомого майна №2-332-2019/ТЦ від 28.12.2019, в якій зазначив, що станом на 02.07.2021 борг відповідача перед позивачем за договором склав 18924,25 грн. Водночас, у зв'язку із неналежним виконанням умов договору, позивач нарахував відповідачу 1147,90 грн пені, 3784,85 грн штрафу, 251,98 грн 3% річних. Зазначену заборгованість позивач вимагав відповідача сплатити негайно, але не пізніше 5 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги.
Відповідач вимогу позивача від 02.07.2021 залишив без виконання, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, 20.10.2020 на підставі власного рішення припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця Гладченко Марини Сергіївни .
Згідно з ч. 4 ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських Формувань», фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
При цьому, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її' права й обов'язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
Дані висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 р. у справі № 127/23144/18, що відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України мають враховуватись судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у вказаній постанові, господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Враховуючи, що Договір суборенди частини нерухомого майна № 2-332-2019/ТЦ від 28.12.2019 був укладений між ПП «Торгівельний центр «Київ» та Гладченко Мариною Сергіївною саме як фізичною особою-підприємцем та пов'язаний з підприємницькою діяльністю останньої, спір у даній справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, тобто позивач правомірно звернувся до суду з даним позовом.
Водночас, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Гладченко Марина Сергіївна з 04.10.2021 зареєстрована знов як фізична особа-підприємець.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Виходячи з правової природи укладеного правочину суд дійшов висновку, що між сторонами склались відносини з суборенди майна, що регулюються параграфом 5 ГК України та главою 58 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.ч. 1, 2, 5 ст. 762 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 1 ст. 785 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджується неналежне виконання відповідачем умов договору від 28.12.2019 №2-332-2019/ТЦ суборенди частини нерухомого майна.
Відповідач ні аргументованих заперечень, ні доказі сплати заборгованості не подав.
Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 18924,25 грн боргу з оплати платежів з суборендної плати за договором є законними, обґрунтованими та такими, що задовольняються судом.
Щодо стягнення з відповідача 1650,88 грн інфляційних збитків та 545,65 грн 3% річних суд зазначає наступне:
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За невиконання чи неналежне виконання даного Договору Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством і цим Договором. Сторона, винна в порушенні зобов'язань за цим Договором, відшкодовує іншій Стороні, що потерпіла внаслідок подібного порушення, усі заподіяні збитки в повному обсязі (п.п. 10.1 та 10.2. договору).
Відповідно до розрахунку, поданого позивачем у позові, останнім нараховано відповідачу 1650,88 грн інфляційних збитків за період з 01.12.2020 по 30.09.2021 та 545,65 грн 3% річних за період з 01.12.2020 по 31.10.2021.
З огляду на вищенаведене, перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем умов договору, суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1650,88 грн інфляційних збитків та 545,65 грн 3% річних.
Щодо стягнення 3784,85 грн штрафу та 2593,23 грн пені суд зазначає.
Судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати платежів з суборендної плати за договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"
За змістом ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 1 та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 10.5. договору за прострочення оплати платежів з суборендної плати, експлуатаційних витрат та компенсації комунальних послуг, маркетингового платежу орендар має право вимагати, а суборендар зобов'язаний протягом 3-х (трьох) банківських днів від дня отримання такої вимоги від орендаря, сплатити останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від несплаченої суми за весь час прострочення.
Пунктом 10.5.1 договору, відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, сторони узгодили, що нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Пеня може нараховуватись упродовж трьох років.
Згідно з п. 10.6. договору, у випадку прострочення оплати платежів з суборендної плати, витрат на утримання Об'єкту суборенди та компенсації комунальних послуг, маркетингового платежу передбачених даним договором, суборендар сплачує на користь орендаря наступну штрафну санкцію (на вимогу орендаря):
- у випадку прострочення від 3 (трьох) робочих днів до 5 (п'яти) робочих днів - договірну штрафну санкцію у розмірі 5 % (п'яти відсотків) від суми прострочення;
- у випадку прострочення від 6 (шести) робочих днів до 9 (дев'яти) робочих днів - договірну штрафну санкцію у розмірі 10 % (десяти відсотків) від суми прострочення;
- у випадку прострочення від 10 (десяти) робочих днів до 14 (чотирнадцяти) робочих днів - договірну штрафну санкцію у розмірі 15 % (п'ятнадцяти відсотків) від суми прострочення;
- у випадку прострочення більш, ніж на 15 (п'ятнадцять) робочих днів - договірну штрафну санкцію у розмірі 20 % (двадцяти відсотків) від суми прострочення.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3784,85 грн штрафу та 2593,23 грн пені за період з 01.12.2020 по 31.10.2021.
Судом встановлено, що термін прострочення відповідачем сплати платежів за Договором суборенди частини нерухомого майна №2-332-2019/ТЦ від 28 грудня 2019 року складає більше 15 робочих днів, що надає право позивачу відповідно до п. 10.6. договору нарахувати штрафну санкцію у розмірі 20 % від суми прострочення, відповідно до розрахунку: 18924,25 х 20% = 3784,85 грн.
Враховуючи узгоджений між позивачем і відповідачем графік погашення заборгованості по договору суборенди частини нерухомого майна № 2-332-2019/ТЦ від 28.12.2019, який був відображений в договорі про розстрочення заборгованості №27-10/20-1 від 27.10.2020, платіж в розмірі 4870,00 грн мав бути проведений відповідачем до 30.11.2020. Проте Відповідач порушив чергові домовленості і не здійснив платіж у визначений термін. Таким чином, з 01.12.2020 позивачем здійснено нарахування штрафних санкцій, в т.ч. пені в сумі 2593,23 грн за період з 01.12.2020 по 31.10.2021 з урахуванням п. 10.5.1 договору, за яким нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання не припиняється через шість місяців, від дня, коли зобов'язання мало б бути виконане.
З огляду на зазначене, перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку пені та штрафу, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем умов договору, суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3784,85 грн штрафу та 2593,23 грн пені за період з 01.12.2020 по 31.10.2021.
Разом з тим, частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Таким чином, розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 ЦК України, 233 ГК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.
Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г.
Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Суд приймає до уваги те, що заявлені до стягнення 18924,25 грн основного боргу, 545,65 грн річних та 1650,88 грн інфляційних збитків у повній мірі компенсують знецінення несплачених відповідачем коштів, а також зменшення судом розміру неустойки є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Таким чином, оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши матеріали справи, вважає за можливе зменшити розмір неустойки (штрафу та пені) на 50%.
Отже, позивачу за рахунок відповідача підлягає стягненню 1296,61 грн. пені та 1892,42 грн штрафу, а в іншій сумі стягнення пені розміром 1296,62 грн та 1892,43 грн - суд відмовляє, у зв'язку з їх зменшенням.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до ст. 78 даного Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову в частині стягнення з відповідача 18924,25 грн основного боргу за договором, 545,65 грн 3% річних, 1650,88 грн інфляційних збитків, 1892,42 грн штрафу та 1296,61 грн пені. Водночас, в частині стягнення 1892,43 грн штрафу та 1296,62 грн пені - відмовляє у зв'язку із зменшенням останніх на 50 %.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
У поданому позові позивач просить стягнути з відповідача судові витрати, які складаються з 2270,00 грн судового збору.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір в сумі 2270,00 грн покладається на відповідача.
Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гладченко Марини Сергіївни ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства «Торгівельний центр «Київ» (юридична адреса: 36029, м. Полтава, вул. Зінківська, 6; поштова адреса: 40000, м. Суми, вул. Кооперативна, 1; код ЄДРПОУ 36324299) 18924,25 грн (вісімнадцять тисяч дев'ятсот двадцять чотири грн 25 коп.) основного боргу за договором, 545,65 грн (п'ятсот сорок п'ять грн 65 коп.) 3% річних, 1650,88 грн (одну тисячу шістсот п'ятдесят грн 88 коп.) інфляційних збитків, 1892,42 грн (одна тисяча вісімсот дев'яносто дві грн 42 коп.) штрафу та 1296,61 грн (одна тисяча двісті дев'яносто шість грн 61 коп.) пені, а також 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят грн 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.
3. В іншому відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256, ст. 257 ГПК України).
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повний текст рішення складено та підписано 11.01.2022.
Суддя В.Л. Котельницька