ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.01.2022Справа № 910/18020/21
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА»
до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА»
про стягнення 4 114, 35 грн,
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» (надалі-відповідач) про стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 4 114, 35 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем у силу положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Оскільки відповідальність власника транспортного засобу, водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/18020/21, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
18.11.2021 від МТСБУ на виконання вимог ухвали суду надійшли відомості щодо умов укладеного відповідачем страхового договору (полісу).
29.11.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що в дорожньо-транспортній пригоді відсутня вина його страхувальника, дана подія не є страховим випадком та заявлений позивачем попередній розрахунок витрат на правничу допомогу в сумі 6 000, 00 грн не співмірний зі складністю справи.
Беручи до уваги наведене вище та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
У зв'язку з перебуванням судді Карабань Я.А. у період з 20.12.2021 по 06.01.2022 у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 10.01.2022.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
22.01.2021 між позивачем (страховик) та ОСОБА_1 (надалі - страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Автоцивілка навпаки» 025083/4640/0000421 (надалі - договір), відповідно до пунктів 1. та 2.2. якого предметом договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом «Ford Fusion» державний номер НОМЕР_1 та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням.
Згідно п. 1.2.3. страхова сума складає 100 000, 00 грн.
Відповідно до п. 1.2.6. договору строк його дії встановлено з 00 год 00 хв 23.01.2021 до 24 год 00 хв 22.01.2022.
28.02.2021 о 19:10 год по вулиці Кленовій, 1, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Ford Fusion» державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу «Volkswagen Passat» державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 .
Як убачається з матеріалів справи, водієм транспортного засобу «Volkswagen Passat» державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_4 та водієм транспортного засобу «Ford Fusion» державний номер НОМЕР_1 ОСОБА_5 було складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду № б/н від 28.02.2021 (європротокол), згідно з яким, ОСОБА_4 визнав свою винну в скоєнні ДТП.
Дослідивши зазначений європротокол, суд зазначає, що європротокол заповнений обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди в частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А та транспортний засіб В, не містить виправлень, у відповідних пунктах зазначено дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема дорожньо-транспортної пригоди, а також відсутні будь-які відмітки про наявність з боку сторін зауважень стосовно відомостей, які зазначені в даному європротоколі.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку що повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду № б/н від 28.02.2021 (європротокол) є належним доказом, який підтверджує факт настання дорожньо-транспортної пригоди.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено, зокрема, автомобіль марки «Ford Fusion» державний номер НОМЕР_1 .
01.03.2021 водій транспортного засобу «Ford Fusion» державний номер НОМЕР_1 звернувся до позивача із заявою про подію, що має ознаки страхового випадку.
Відповідно до ремонтної калькуляції № 00409281 від 01.03.2021 вартість ремонтних робіт транспортного засобу «Ford Fusion» державний номер НОМЕР_1 складає 5 924, 60 грн.
14.03.2021 позивачем було складено страховий акт № 00409281 на розрахунок суми страхового відшкодування, відповідно до якого сума страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу становить 4 114, 35 грн.
Згідно з платіжним дорученням № 207175 від 15.03.2021 позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування на рахунок страхувальника в розмірі 4 114, 35 грн.
Отже, у відповідності до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, в зв'язку із настанням страхового випадку (ДТП) позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 4 114, 35 грн.
Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Таким актом є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі за текстом - Закон), який містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
У відповідності до ст. 5 Закону, об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до ст. 22 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.
Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Як зазначає Верховний Суду України в листі від 19.07.2011, перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
Хоч і регрес, і суброгація виникають на підставі закону, проте вказані підстави є різними. Так суброгація виникає, зокрема, на підставі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", а регрес, зокрема, на підставі ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Між поняттями суброгації та регресу існують відмінності. За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.
Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку. При суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку. При регресі - з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.
Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.
За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.
У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України №6-112цс13 від 25.12.2013.
За ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно з частинами 1-3 статті 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.
Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
При цьому, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.
Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 14.05.2013 у справі №5011-50/17049-2012, від 30.07.2013 у справі №910/3655/13 та від 27.01.2014 у справі №910/3023/13.
Отже, до позивача перейшло в межах суми 4 114, 35 грн право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Як убачається з матеріалів справи, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «Volkswagen Passat» державний номер НОМЕР_2 застрахована відповідачем на підставі полісу серії ЕР № 200461813 з лімітом відповідальності по майну в сумі 130 000,00 грн та франшизою 0, 00 грн.
Так, з метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу заяву за № 29672 вих. № 00409281 від 25.03.2021 на виплату страхового відшкодування на суму 4 114, 35 грн.
25.03.2021 відповідач у відповідь на вказану вище заяву надав позивачу лист, у якому відмовився здійснювати виплату страхового відшкодування останньому посилаючись на те, що в діях ОСОБА_3 , вина відсутня.
Судом встановлено вище, що повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду № б/н від 28.02.2021 (європротокол) є належним доказом, який підтверджує факт настання дорожньо-транспортної пригоди згідно з яким, ОСОБА_4 визнав свою винну в скоєнні ДТП.
У даному випадку саме відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності автомобіля «Volkswagen Passat» державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , тобто особи, яка визнана винною в ДТП, має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок ДТП в межах ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи, а позивач, як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок ДТП, набув право вимоги, яке ця особа має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи та в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 4 114, 35 грн підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 4 114, 35 грн виплаченого страхового відшкодування.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 6 000, 00 грн витрат на правову допомогу.
Згідно із ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Позивачем на підтвердження понесення витрат на правову допомогу долучено до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги № 1/20ю від 31.12.2020, копію довіреності № 1 від 16.09.2021, копію ордера серії КС № 138682 від 16.09.2021, копію додатку № 1 від 28.10.2021 до договору про надання правової допомоги № 1/20ю від 31.12.2020, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії РН № 1639, копію акта № 155 від 28.10.2021 з детальним розрахунком та описом робіт (наданих послуг), виконаних за договором на суму 6 000, 00 грн, копію рахунок № 155 від 28.10.2021 на оплату послуг за договором про надання правової допомоги № 1/20ю від 31.12.2020 та копію платіжного доручення № 2863 від 28.10.2021 на суму 6 000, 00 грн.
Частини 1 та 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У відзиві відповідачем заявлено про зменшення витрат на правову допомогу позивача в зв'язку з тим, що заявлений до стягнення розмір понесених витрат не співмірний зі складністю справи.
З урахуванням вказаного клопотання відповідача, з огляду на спірні правовідносини сторін, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідає критерію розумності та їх стягнення у повному обсязі становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
За наведених обставин суд дійшов висновку про зменшення заявлених до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу до 1 000,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» (02081, місто Київ, вулиця Здолбунівська, будинок 7-Д, ідентифікаційний код 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (04112, місто Київ, вулиця Олени Теліги, будинок 6, літ. В, ідентифікаційний код 20033533) 4 114 (чоти тисячі сто чотирнадцять) грн 35 коп. страхового відшкодування, 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. судового збору та 1 000 (одну тисячу) грн 00 коп. витрат на правову допомогу.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань