ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.01.2022Справа № 910/19142/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопромпідшипник", м.Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сет", м. Київ
про стягнення 128 498,92 грн,
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Автопромпідшипник" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сет" про стягнення основного боргу в сумі 86 841,62 грн, інфляційних втрат в сумі 12466,62 грн, пені в розмірі 14 303,89 грн, 3% річних в сумі 6202,63 грн та штрафу 10% в сумі 8684,16 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов'язків за договором поставки товару №9226 від 07.08.2018 в частині оплати в повному обсязі поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/19142/21; визнано справу малозначною; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного провадження.
Ухвалою від 24.11.2021 встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.
Відповідач відзиву на позов не подав, клопотання про продовження строку на подачу відзиву не заявив, проте, про розгляд справи був повідомлений належним чином з урахуванням наступного.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з ч. 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03115, м.Київ, вул.Верховинна, буд 36-А. Одночасно, в матеріалах справи наявна ще одна адреса відповідача: 18008, м.Черкаси, вул.Смілянська, 130/5. На вказані адреси судом і було скеровано 29.11.2021 ухвалу про відкриття провадження у справі.
Конверти з копіями ухвали суду про відкриття провадження було повернуто до Господарського суду міста Києва з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Наразі, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
07.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автопромпідшипник" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Сет (покупець) було укладено договір поставки товару №9226, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти й оплатити на нижчезазначених умовах підшипники, паси привідні, кільця стопорні, ланцюги привідні, манжети та іншу продукцію виробничо-технічного призначення, партіями, в асортименті, кількості й за цінами, зазначеними у погоджених рахунках.
За умовами п.2.1 договору №9226 від 07.08.2018 загальна сума договору визначається як вартість товару, переданого постачальником відповідно до погоджених рахунків до даного договору.
Відповідно до п.3.1 договору №9226 від 07.08.2018 покупець здійснює оплату кожної партії товару по відповідному рахунку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом терміну дії рахунку або протягом 15 банківських днів з моменту передачі товару. Оплата переданого товару здійснюється у термін, зазначений у п.3.1 даного договору, але не пізніше останнього робочого дня кварталу, в якому було передано даний товар (п.3.3 договору №9226 від 07.08.2018).
Згідно п.п.8.5, 8.6 договору №9226 від 07.08.2018 за порушення зобов'язання по оплаті товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. За порушення зобов'язання по оплаті понад тридцять календарних днів, покупець сплачує постачальнику додатково штраф у розмірі 10% від неоплаченої суми шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, а також відшкодовує заподіяні збитки.
Даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 07.08.2021 (п.7.1 договору №9226 від 07.08.2018).
Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі №5023/3905/12.
Слід зауважити, що на теперішній час договір №9226 від 07.08.2018 у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №9226 від 07.08.2018 як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що на виконання договору №9226 від 07.08.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Автопромпідшипник" було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Сет" прийнято у період з 06.02.2019 по 04.06.2019 товар на загальну суму 89435,03 грн, що підтверджується доданими до матеріалів справи видатковими накладними.
Проте, за поясненнями позивача, відповідачем лише частково було здійснено оплату поставленого у період з 06.02.2019 по 04.06.2019 товару, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сет" утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Автопромпідшипник" на суму 86841,62 грн, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.ч.1, 2 ст.692 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.3.1 договору №9226 від 07.08.2018 покупець здійснює оплату кожної партії товару по відповідному рахунку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом терміну дії рахунку або протягом 15 банківських днів з моменту передачі товару. Оплата переданого товару здійснюється у термін, зазначений у п.3.1 даного договору, але не пізніше останнього робочого дня кварталу, в якому було передано даний товар (п.3.3 договору №9226 від 07.08.2018).
Як було встановлено вище, що на виконання договору №9226 від 07.08.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Автопромпідшипник" було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Сет" прийнято у період з 06.02.2019 по 04.06.2019 товар на загальну суму 89435,03 грн.
Отже, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що строк оплати поставленого у період з 06.02.2019 по 04.06.2019 позивачем у вересні 2019 товару, настав.
Проте, як вказувалось вище, за поясненнями позивача, відповідачем не було проведено розрахунки за отриманий товар в повному обсязі, внаслідок чого у останнього станом на теперішній час утворилась заборгованість з оплати на суму 86 841,62 грн.
Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Проте, вступереч наведеного, відповідачем обставин, які повідомлено позивачем, не спростовано, доказів відсутності заборгованості з оплати отриманого у період з 06.02.2019 по 04.06.2019 товару не надано.
За таких обставин, суд дійшов висновку щодо задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопромпідшипник" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сет" в частині стягнення основного боргу в сумі 86 841,62 грн.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 12466,62 грн, пені в розмірі 14 303,89 грн, 3% річних в сумі 6202,63 грн та штрафу 10% в сумі 8684,16 грн. При цьому, суд виходив з такого.
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно п.п.8.5, 8.6 договору №9226 від 07.08.2018 за порушення зобов'язання по оплаті товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. За порушення зобов'язання по оплаті понад тридцять календарних днів, покупець сплачує постачальнику додатково штраф у розмірі 10% від неоплаченої суми шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, а також відшкодовує заподіяні збитки.
З огляду на порушення відповідачем строків внесення плати за поставлений товар, позивачем за період з 26.06.2019 по 27.12.2019 було нараховано пеню в сумі 14303,89 грн.
Проте, здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є необгрунтованим в частині визначення загального періоду, за який може бути нараховано неустойку.
Зокрема, при визначенні загального періоду нарахування неустойки позивачем не враховано, що відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Зміст укладеного між сторонами правочину та зазначення про нарахування за кожен день прострочення, за висновками суду, не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст.232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки. При цьому, судом враховано, що нормою ст.252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами, або ж посиланням на певну обставину (зокрема, дату оплати). Умовами договору №9226 від 07.08.2018 передбаченим чинним цивільним законодавством України способом іншого строку нарахування неустойки не визначено.
Тобто, враховуючи, що на підставі узгоджених сторонами умов договору неможливо дійти однозначного висновку про наявність у сторін взаємного волевиявлення на зміну передбаченого ст.232 Господарського кодексу України строку нарахування неустойки, суд вважає за необхідне обмежити період нарахування неустойки шістьма місяцями.
Отже, за розрахунком суду, обґрунтованим є стягнення з відповідача пені на суму 8767,73 грн, саме виходячи із можливого періоду нарахування за прострочення оплати за кожною із спірних видаткових накладних та в межах суми заборгованості.
Одночасно, виходячи з того, що прострочення оплати поставленого товару становить більш як 30 календарних днів, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення штраф в сумі 8684,16 грн. Здійснивши перевірку наведеного розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №9226 від 07.08.2018, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних за період з 26.06.2019 по 11.11.2021 на суму 6202,63 грн. та інфляційні втрати за липень 2019 - жовтень 2021 на суму 12 466,62 грн.
Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в частині стягнення нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, такими, що підлягають задоволенню.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопромпідшипник" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сет" про стягнення основного боргу в сумі 86 841,62 грн, інфляційних втрат в сумі 12466,62 грн, пені в розмірі 14 303,89 грн, 3% річних в сумі 6202,63 грн та штрафу 10% в сумі 8684,16 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сет"( 03115, місто Київ, вул..Верховинна, будинок 36-А, ЄДРПОУ 39841384) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопромпідшипник" (61052, Харківська обл., місто Харків, пров.Сімферопольський, 6, літ."Ч-2", ЄДРПОУ 31151565) основний борг в сумі 86841,62 (вісімдесят шість тисяч вісімсот сорок одну) грн 62 коп., пеню в сумі 8767 (вісім тисяч сімсот шістдесят сім) грн 73 коп., 3% річних в розмірі 6202 (шість тисяч двісті дві) грн 63 коп., інфляційні втрати в сумі 12466 (дванадцять тисяч чотириста шістдесят шість) грн 62 коп., штраф в сумі 8684 (вісім тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн 16 коп. та судовий збір в сумі 2172 (дві тисячі сімдесят дві) грн 20 коп.
3. Відмовити в задоволенні позовних в частині стягнення пені на суму 5536,16 грн.
4. Судовий збір в сумі 97,80 грн залишити за позивачем.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено 10.01.2022.
Суддя В.В. Князьков