Справа №755/132/21 2/760/6366/21
24 листопада 2021 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Ішуніної Л. М.,
за участю секретаря судового засідання Омельченко Ю. М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», третя особа - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд»» (далі - ТОВ «ФК «Аланд»), в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, № 33756 від 08 вересня 2020 року, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О. С.
Свої вимоги мотивує тим, що 02 листопада 2020 року постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В. Л. відкрито виконавче провадження № 63458517 на підставі вище зазначеного виконавчого напису.
Позивач вважає, що вказаний виконавчий напис вчинено з порушенням вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, оскільки відповідачем не надано всі необхідні документи, що підтверджують правомірність стягнення з позивача боргу, зокрема оригіналу нотаріально посвідченого кредитного договору. Крім того, позивач зазначає, що виконавчий напис було вчинено поза межами строку позовної давності, що свідчить про незаконність та протиправність таких дій.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та просить позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 06 січня 2021 року вищевказану цивільну справу передано за підсудністю до Солом'янського районного суду міста Києва.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 березня 2021 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 04 березня 2021 року вищевказану позовну заву було залишено без руху.
На виконання зазначеної ухвали 22 березня 2021 року позивачем надано до суду квитанцію про сплату судового збору.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 23 березня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін за вищевказаним позовом.
Оскільки розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторони в судове засідання не викликались.
Згідно з даними зворотніх повідомлень про вручення поштових відправлень, учасники справи отримали копії ухвал про відкриття та позовних заяв з додатками.
Відповідач у встановлений судом строк не скористався своїм правом на подання відзиву, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Треті особи пояснення до суду не надали.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд виходить з наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріусами виконавчих написів визначений у Главі 14 Закону України «Про нотаріат» та Главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
Суд встановив, що 30 грудня 2013 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 001-13600-301213, згідно з яким останній отримав кредит у розмірі 18 394,86 грн. Строк кредиту - 48 місяців, тобто до 30 грудня 2017 року.
З матеріалів справи вбачається, що 08 вересня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О. С . вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 33756 про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Аланд» заборгованості в розмірі 15 658,72 грн з урахуванням плати за вчинення виконавчого напису в розмірі 500 грн.
З виконавчого напису вбачається, що відповідно до договору Відступлення прав вимоги від 23 березня 2018 року № 340/К до ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» від ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги за кредитним договором від 30 грудня 2013 року, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , яка, у свою чергу, за договором Відступлення прав вимоги за кредитними договорами № 11/08/2020-ФА від 11 серпня 2020 року передала право вимоги за кредитним договором від 30 грудня 2013 року ТОВ «ФК «Аланд».
Крім того, період за який проводиться стягнення на підставі виконавчого напису становить з 11 серпня 2020 року по 17 серпня 2020 року. Сума заборгованості за виконавчим написом складає 15 158,72 грн, з яких: 14 356,24 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 802,48 грн - прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
02 листопада 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В. Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63458517 на підставі виконавчого напису № 33756, виданого 08 вересня 2020 року про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Аланд» заборгованості в розмірі 15 658,72 грн.
13 листопада 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В. Л. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі- Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти до наступних висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Таким чином, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання стягувачем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на викладене, та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 та узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).
Позивач, звертаючись до суду з указаним позовом, посилався на те, що виконавчий напис вчинено з порушенням Закону України «Про нотаріат» та Порядку вичнення нотаріальних дій, посилаючись на те, що заборгованість не є безспірною, та з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років.
Як вбачається з матеріалів справи на підставі виконавчого напису від 08 вересня 2020 року № 33756 з ОСОБА_1 стягнуто на користь ТОВ «ФК «Аланд» заборгованість за кредитним договором від 30 грудня 2013 року № 001-13600-301213 у розмірі 15 158,72 грн, яка утворилася за період з 11 серпня 2020 року по 17 серпня 2020 року та складається з простроченої суми кредиту та простроченої заборгованості по несплаченим відсоткам.
Натомість із копії кредитного договору від 30 грудня 2013 року № 001-13600-301213 вбачається, що ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 18 394,86 грн, в якому строк кредиту визначений - 48 місяців, тобто до 30 грудня 2017 року.
Інших доказів, які б підтверджували розмір заборгованості матеріали справи не містять, а тому неможливо визначити, що заборгованість у розмірі 15 658, 72 грн складається саме із суми не виплаченого ОСОБА_1 тіла кредиту та прострочених процентів, та її можна вважати безспірною.
Крім того, відповідно до пункту 1 Переліку документів, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
У матеріалах справи, що розглядається відсутні докази того, що укладений між банком та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, був посвідчений нотаріально.
Таким чином, серед документів наданих нотаріусу для вчинення виконавчого напису оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, відсутній, а отже не може бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц).
Крім того, статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (частина перша, п'ята статті 261 ЦК України).
Відповідно до пункту 3.4. Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.
Як вбачається з кредитного договору від 30 грудня 2013 року № 001-13600-301213 кінцевий термін повернення кредиту 30 грудня 2017 року, однак для вчинення виконавчого напису ТОВ «ФК «Аланд» звернулося до приватного нотаріуса лише 08 вересня 2020 року, тобто через два роки дев'ять місяців після виникнення права вимоги, що не перевищує загальну позовну давність тривалістю у три роки, встановлену нормами чинного законодавства.
Водночас з оспорюваного виконавчого напису нотаріуса вбачається, що сума заборгованості в тому числі за процентами визначена за період з 11 серпня 2020 року по 17 серпня 2020 року.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України та частиною першою статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
З аналізу вищевикладених норм, суд приходить до висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження - № 14-10 цс 18).
З огляду на викладене ТОВ «ФК «Аланд», відповідно до статті 1048 ЦК України, має право на стягнення заборгованості по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 30 грудня 2017 року. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, що також свідчить про те, що заборгованість ОСОБА_1 не є безспірною.
Отже, нотаріус не з'ясував, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу, не надав цим обставинам відповідної оцінки, та не встановив, чи підтверджують надані банком документи безспірність боргу.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідач наведені позивачем обставини не спростував, доказів наявності законних підстав, передбачених для видачі виконавчого напису не надав.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та їх задоволення.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Згідно з частиною першою статті 133 та частиною першою статті 141 ЦПК України судові витрати понесені позивачем, що включають судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 908 грн та за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 454 грн,підлягають стягненню на його користь з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, статтями 15, 16, 18. 257 ЦК України, статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Ствнславовичем від 08 вересня 2020 року № 33756.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 362 грн.
Відомості щодо учасників справи:
позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;
відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова команія «Аланд», код ЄДРПОУ: 42642578, місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 14, оф. 301;
третьої особи - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, місцезнаходження: 10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 35.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення подається учасниками справи безпосередньо (частина перша статті 355 ЦПК України) або через суд першої інстанції (п. 15.5 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України) до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л. М. Ішуніна