СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/28870/21
пр. № 2-о/759/47/22
10 січня 2022 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого судді Твердохліб Ю.О.
за участю секретаря судових засідань Коваленко І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у приміщенні суду заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Святошинський у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті,
встановив:
Заявник ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Честякове, Донецької області, Україна.
На підтвердження факту смерті надано копію довідки про причину смерті № 484 від 04.10.2021 року та копію свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 05.10.2021 року, видане Відділом РАЦС Торезького міського управління юстиції Міністерства юстиції ДНР.
Встановлення факту смерті є необхідним для його належної реєстрації в діючому державному реєстрі України, тільки після чого даний факт є офіційним та дає підстави для звернення до відповідних органів.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2021 р. визначена справа передана до провадження судді Святошинського районного суду м. Києва Твердохліб Ю.О. 21.12.2021 року.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21.12.2021 року заяву залишено без руху.
04.01.2022 року ОСОБА_1 надала суду заяву на усунення недоліків зазначених в ухвалі суду від 21.12.2021 року та квитанцію про сплату судового збору.
Заява передана судді 10.01.2022 року.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 10.01.2022 року відкрито провадження у справі.
Сторони в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не відомі.
Враховуючи те, що сторони до судового засідання не з'явились, суд, керуючись ч.2 ст. 247 ЦПК України, розглянув справу без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками якої є батько: ОСОБА_4 , мати ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 19.08.1994 року (а.с. 11)
ОСОБА_6 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьками якої є батько: ОСОБА_7 , мати ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 14.10.1966 року (а.с. 19)
ОСОБА_6 зареєструвала шлюб 04.06.1988 року з ОСОБА_4 та змінила прізвище на " ОСОБА_8 ", що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 від 04.06.1988 року (а.с. 18)
ОСОБА_1 зареєструвала шлюб 03.08.2019 року з ОСОБА_9 та змінила прізвище на " ОСОБА_10 ", що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 від 03.08.2019 року (а.с. 10)
Родинні відносини, що ОСОБА_1 доводиться онукою ОСОБА_2 , підтверджуються відповідними свідоцтвами про народження (а.с. 11,19).
На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 , заявником суду надано копію довідки про причину смерті № 484 від 04.10.2021 року та копію свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 05.10.2021 року, видане Відділом РАЦС Торезького міського управління юстиції Міністерства юстиції ДНР (а.с. 24,25).
Заявник зазначає, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Чистякове, Донецька область Україна, проте вона має свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 від 05.10.2021 року, видане Відділом РАЦС Торезького міського управління юстиції Міністерства юстиції ДНР, у зв'язку з чим зареєструвати смерть баби в органах державної реєстрації актів цивільного стану не вбачається можливим, оскільки вказаний документ виданий на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження .
У теперішній час заявник позбавлена можливості отримати свідоцтво про смерть, адже державна реєстрація смерті, відповідно до діючого законодавства, проводиться на підставі лікарського свідоцтва про смерть (або дубліката), за формою, затвердженою наказом МОЗ України, на якому має бути кутовий штамп та кругла печатка лікарської установи, а документи, видані медичними закладами, які розташовані на тимчасово неконтрольованій території, вказують на відсутність підпорядкування медичного закладу у відповідності до відомчої підпорядкованості, що ставить під сумнів легітимність оформлення лікарського свідоцтва про смерть закладами охорони здоров'я, органами, установами, організаціями, місцем розташування яких є населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження відповідно.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р було затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно якої м. Єнакієве Донецької області відноситься до такої території, де органи державної влади не здійснюють свої повноваження в повному обсязі внаслідок проведення антитерористичної операції.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Відповідно до п. 1 Постанови Верховної Ради України "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями" визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
Згідно з ч. 1-2 ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
На сьогоднішній час лікарське свідоцтво про смерть, видане органом, який діє поза межами Конституції та законодавства України та не визнається на території України, а також довідка про причину смерті, видана медичним закладом тимчасово окупованої території, не є підставою для реєстрації смерті на території України.
Статтею 17 ч. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно зі ст. 18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа, встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або оголошення її померлою.
Розділом 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України N 52/5 від 18.10.2000 року, з із змінами, передбачено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма N 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 N 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть); в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням не судових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб.
Оцінюючи надані заявником документи, суд враховує, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані "намібійські винятки": документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі "Лоізіду проти Туречини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.96, § 45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що "Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
Враховуючи досліджені у судовому засіданні письмові докази та оцінюючи їх в сукупності, суд вважає за можливе встановити факт смерті ОСОБА_2 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Торез, Донецької області.
Доказів смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Чистякове Донецької області суду не надано.
Отже, заява підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст. ст. 4, 7, 10, 12, 76, 77, 258, 259, 263, 265, 317-319ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженки м. Шахтарськ, Донецької області, адреса: АДРЕСА_1 , заінтересована особа: Святошинський у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті задовольнити частково.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Часов-Яр, Донецької області, громадянки України, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , в місті м. Торез, Донецька область, Україна.
В іншій частині залишити без задоволення.
Рішення суду підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів.
Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Можливість отримати інформацію щодо справи, учасники справи мають на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет. Веб-адреса сторінки: http://sv.ki.court.gov.ua
Суддя Ю.О. Твердохліб