Справа №523/23962/21
Провадження №1-кп/523/999/22
05.01.2022 Суворовський районний суд м.Одеси у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисників обвинувачених - адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
в присутності обвинувачених - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши в підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, -
В провадженні Суворовського районного суду м.Одеси знаходиться обвинувальний акт та додані до нього документи за обвинуваченням ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
В ході підготовчого судового розгляду прокурор заявив клопотання про обрання відносно ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки існує ризик вчинення ними інших кримінальних правопорушень та невиконання покладених на них процесуальних обов'язків.
В судовому засіданні прокурор просив про задоволення клопотання з підстав викладених у ньому.
Захисник ОСОБА_5 , заперечував проти задоволення клопотання прокурора та просив обрати його підзахисному запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, мотивуючи тим, що ОСОБА_6 , не має наміру переховуватися від суду, чи яким небудь іншим способом перешкоджати судовому процесу. Обвинувачений ОСОБА_6 , підтримав думку свого захисника.
Захисник ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення клопотання прокурора та просила обрати її підзахисному запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, мотивуючи тим, що ОСОБА_7 , не має наміру переховуватися від суду, чи яким небудь іншим способом перешкоджати судовому процесу. Обвинувачений ОСОБА_7 , підтримав думку свого захисника.
Заслухавши думку учасників кримінального провадження, а також дослідивши матеріали справи та перевіривши надані прокурором на теперішній час докази обвинувачення, суд вважає необхідним обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, відносно ОСОБА_7 , цілодобовий домашній арешт за наступних підстав.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що:
- обвинувачений ОСОБА_6 , раніше не судимий, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відносяться до категорії тяжких та за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до десяти років, одружений, дітей на утриманні не маючий, офіційно не працюючий, маючий місця реєстрації та проживання.
- обвинувачений ОСОБА_7 , раніше не судимий, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відносяться до категорії тяжких та за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до десяти років, не одружений, дітей на утриманні не маючий, офіційно не працюючий, маючий місця реєстрації та проживання де характеризується задовільно.
Під час судового засідання, суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Відповідно до положень ст.ст.177, 183 зазначеного Кодексу, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який може бути застосований лише до підозрюваного чи обвинуваченого у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний чи обвинувачений не виконає покладені на нього процесуальні обов'язки, а також для запобігання його спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Згідно зі ст.ст. 2,9 наведеного Кодексу, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності і в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, а кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Статтями 22, 26 означеного Кодексу регламентовано, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позиції, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, а сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, та сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
За ч.3 ст.194 вказаного Кодексу, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе наявність обґрунтованої підозри, але не доведе існування ризиків та недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні.
Крім того, строки застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою передбачено у ст.197 КПК України, з огляду на що й дотримуючись положень ст.28 цього ж Кодексу, під час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою, суд повинен дотримуватись вимог розумності такого строку.
В силу ч.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на право на свободу та особисту недоторканість.
Частиною 1 ст.12 КПК України встановлено, що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.
За ст.8 КПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року встановлюють, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерел права.
Відповідно до вимог ч.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п.60 рішення від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України»), після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою обвинуваченого, а тому суд у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Разом із тим, за п.196 рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», Суд наголосив на тому, що для того, щоб позбавлення свободи можна було вважати не свавільним у розумінні п.1 ст.5 Конвенції, відповідності цього заходу вимогам національного закону недостатньо та застосування такого заходу має також бути необхідним за конкретних обставин, а за п.39 рішення у справі «Хайредінов проти України», існує презумпція на користь звільнення. Суд постійно зазначав у своїй практиці, що другий аспект п.3 ст.5 Конвенції не надає судам вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний
строк і тимчасовим його звільненням під час провадження. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з-під варти, як тільки його подальше тримання від вартою перестає бути обґрунтованим.
Опріч викладене, згідно з п.п.61, 62 рішення ЄСПЛ у справі «Боротюк проти України», Суд визнає, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення заявником тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою. Але Суд неодноразово зазначав, що тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою, а у практиці ЄСПЛ існує презумпція на користь звільнення особи з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними». У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів.
Як слідує з п.37 рішення ЄСПЛ у справі «Волосюк проти України», подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою.
Наряду з наведеним, за п.21 рішення ЄСПЛ у справі «Подвезько проти України», Суд встановлює, що п. 3 статті 5 Конвенції вимагає надання переконливого обґрунтування органами влади будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є. Аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.
Слід також зауважити на тому, що згідно рішення Конституційного суду України №14-рн/2003 від 08.07.2003 року у справі про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу, тяжкість злочину не визначається законом як підстава для застосування запобіжного заходу, зокрема, у вигляді тримання під вартою.
Згідно зі ст.ст.179, 181 КПК України, особисте зобов'язання полягає у покладенні на обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього судом обов'язки, передбачені ст.194 цього Кодексу, а домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Приймаючи до уваги викладені підстави та наведені і встановлені в судовому засіданні ризики, обставини інкримінованого обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.121 КК України, суд приходить до висновку, що на даний час жоден із більш м'яких запобіжних заходів до ОСОБА_6 , не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, а тому вважає за необхідне обрати на час судового розгляду цього кримінального провадження запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», при цьому в задоволені клопотання прокурор щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 , слід відмовити та обрати відносно нього запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Керуючись ст.ст.177-178, 183, 197, 217, 331, 369-372, 392, КПК України, суд, -
Клопотання прокурора ОСОБА_8 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Обрати щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, строком на 2 місяці, із забороною залишати місце свого фактичного проживання: АДРЕСА_1 , звільнивши його з під варти в залі суду.
Покласти на ОСОБА_7 наступні обов'язки:
1) прибувати до прокурора та суду за першою вимогою;
2) не відлучатися із м. Одеси без дозволу прокурора або суду;
3) утримуватись від спілкування з іншими особами в даному кримінальному провадженні.
В разі невиконання вищевказаних зобов'язань може бути застосований більш жорстокий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.
Контроль за виконанням домашнього арешту здійснює прокурор.
Клопотання прокурора ОСОБА_8 , про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 - задовольнити.
Обрати щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком 60 днів, до 06.03.2022 року включно.
Оголосити перерву в підготовчому судовому засіданні до 12 години 00 хвилин 25.01.2022 року.
Копію ухвали направити в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» для виконання.
Ухвала в частинні обрання ОСОБА_6 , запобіжного заходу може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з дня її проголошення, в іншій частині оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: /підпис/ ОСОБА_1
З оригіналом згідно,
головуючий суддя: ОСОБА_1