05.01.22
Справа № 2-432/11
05 січня 2022 року Приморський районний суд м. Одеси, у складі:
головуючого судді: - Чернявської Л.М.
за участю секретаря судового засідання Тофан Л.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Приморського районного суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,
13 березня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за розпискою від 02.07.2007 року у розмірі 757 500, 00 грн., стягнення 3 % від суми позики, стягнення 3 % річних від простроченої суми.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13.03.2008 року відкрито провадження у справі.
13 березня 2008 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову. Накладено арешт на майно, яке належить відповідачу ОСОБА_2 , а саме: 331/1000 частин квартири АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; все інше майно, належне ОСОБА_2 .
13 березня 2008 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси задоволено заяву ОСОБА_1 про витребування доказів. Витребувано від ЗАТ «Одісей» СМУ-11 договір інвестування, придбання укладеного з ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_3 .
13 березня 2008 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову. Заборонено ЗАТ «Одісей» СМУ-11 здійснювати переоформлення договору інвестування квартири АДРЕСА_3 , який був укладений ОСОБА_2 та ЗАТ «Одісей» СМУ-11, а також заборонити переоформлення будь-яких інших договорів інвестування, які були укладені між ОСОБА_2 та ЗАТ Одісей» СМУ-11, на будь-яких осіб.
21 березня 2008 року на адресу суду від ЗАТ «Одісей» СМУ-11 надійшли документи, а саме: копія договору № 64 від 02.12.2005 року, копія угоди від 20.12.2006 року про заміну сторони в договорі № 64 від 02.12.2005 року, які були надані на виконання ухвали суду від 13.03.2008 року.
У зв'язку з закінченням повноважень судді Приморського районного суду м. Одеси Крусяна А.В., справа передана для розгляду судді Приморського районного суду м. Одеси - Чернявській Л.М. для продовження розгляду. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17.09.2008 року справа призначена до попереднього судового розгляду.
29 вересня 2008 року від представника Відповідача ОСОБА_3 надійшли заперечення на позовну заяву, в яких представник просив залишити позовну заяву без розгляду.
27 листопада 2008 року від представника Відповідача надійшла заява про скасування заходів забезпечення позову та зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 та з квартири АДРЕСА_2 .
09 лютого 2009 року від Відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про зупинення провадження у справі до вирішення кримінальної справи № 0920090033 по відношенню до ОСОБА_1 по факту замаху на майно ОСОБА_2 , шляхом зловживання довірою.
10 лютого 2009 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси задоволено заяву ОСОБА_2 . Зупинено провадження у справі до набрання законної сили судового рішення по кримінальній справі щодо притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1
28 грудня 2011 року від Портофранківського ВМ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, на запит суду № 2-432/11 від 21.11.2011 року, надійшла відповідь про рух кримінальної справи. Зазначено, що 02.03.2010 року кримінальна справа № 0920090033 прокуратурою Приморського району м. Одеси направлена для подальшого розслідування в СВ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області.
19 листопада 2012 року від Слідчого відділу Приморського районного відділу Одеського міського управління ГУ МВС України в Одеській області, на запит суду, надійшла відповідь.
10 квітня 2013 року від Слідчого відділу Приморського районного відділу Одеського міського управління ГУ МВС України в Одеській області, на запит суду, надійшла відповідь в якій вказано, що кримінальна справа № 0920090033 11.03.2011 року направлена до СУ ГУМВС України в Одеській області і до теперішнього часу до СВ Приморського РВ не надходила.
19 квітня 2013 року від Слідчого управління ГУМВС України в Одеській області, на запит суд № 2-432/11 від 04.02.2013 р., надійшла відповідь в якій вказано, що кримінальна справа № 0920090033 14.09.2011 р. була направлена до Київського науково-дослідницького інституту судових експертиз. Справ не повернута.
27 листопада 2014 року від Портофранківського ВМ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, на запит суду № 2-432/11 від 03.10.2014 р., надійшла відповідь в якій вказано що кримінальна справа № 0920090033 14.09.2011 р. яка була направлена до Київського науково-дослідницького інституту судових експертиз не повернута.
15 липня 2015 року від Прокуратури Приморського району міста Одеси, на запит суду, надійшла відповідь в якій вказано, що кримінальна справа № 0920090033 до прокуратури не поверталася.
07 жовтня 2015 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси відновлено провадження у справі.
20 жовтня 2015 року від Слідчого управління Головного управління МВС України в Одеській області, на запит суду № 2-432/11 від 28.09.2015 року, надійшла відповідь в якій вказано, що кримінальне провадження по відношенню до ОСОБА_1 - закрито у зв'язку відсутністю доказів.
25 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до Приморського районного суду м. Одеси з вимогою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою від 02.07.2007 року та розпискою від 17.09.2007 року. Разом з позовною заявою Позивачем надано розрахунок заборгованості станом на 25.11.2015 року.
В судовому засіданні 25 листопада 2015 року представнику Позивача судом роз'яснено, що заявою від 25.11.2015 року Позивач збільшує розмір позовних вимог. При цьому до позовної заяви не додано підтверджень оплати судового збору. Позовну заяву залишено без руху.
08 лютого 2016 року від Позивача на адресу суду надійшла заява про приєднання до матеріалів справи квитанції про оплату суми судового збору.
08 лютого 2016 року від представника ОСОБА_2 до суду надійшла заява про застосування позовної давності до частини позовних вимог, а саме просив відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів та похідних від розписки від 17 вересня 2007 року.
08 лютого 2016 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси витребувано із Слідчого управління Національної поліції в Одеській області матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесені 19 грудня 2013 року до ЄРДР за № 120131701100039990.
19 квітня 2016 року від Позивача до суду надійшли письмові пояснення.
16 травня 2016 року від Національної поліції України МВС України, на виконання ухвали суду від 08.02.2016 року, надійшли матеріали кримінального провадження № 120131701100039990.
17 червня 2016 року від Позивача на адресу суду надійшла заява про забезпечення позову.
17 червня 2016 року від представника Відповідача адвоката Судакова В.В. надійшла заява про призначення судової технічної експертизи документу.
10 жовтня 2016 року в судовому засіданні представником Позивача надана уточнену позовну заяву з розрахунками станом на 25.11.2015 року. Зазначено Співвідповідача ОСОБА_3 . Задоволено клопотання представника Позивача про залучення у справі співвідповідача. Позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 02.07.2007 року:
- 2 014 950 грн. - сума позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання;
- 2 272 500грн. - проценти за позикою, нараховані відповідно до договору позики за весь строк користування позиченими коштами;
177 317, 26 грн. - три процента річних від простроченою суми;
За договором позики від 17.09.2007 року в сумі:
2 885 317, 05 грн. - сума позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання;
2 895 165, 00 - проценти за позикою, нараховані відповідно до договору позики за весь строк користування позиченими коштами;
240 872, 54 грн. - три процента річних від простроченою суми.
13 грудня 2016 року представником Позивача надані заперечення на клопотання про призначення експертизи, в яких останні просить відмовити у задоволенні заяви про призначення судової технічної експертизи документу від 17.06.2016 року.
16 лютого 2017 року від відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, на запит суду № 2-432/11 від 11.01.17, надійшла відповідь в які вказано, що ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .
22 червня 2017 року на адресу суду від Позивача надійшли заперечення на клопотання про призначення експертизи, в яких останній просить відмовити у задоволенні заяви про призначення судової технічної експертизи документу від 17.06.2016 року.
29 серпня 2017 року в судовому засіданні представником Позивача надані доповнення до заперечень на клопотання про призначення експертизи. Представником Відповідача надано адвокатський запит та копії відповідей на адвокатський запит.
09 жовтня 2017 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладання арешту на нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_5 .
Також, 09 жовтня 2017 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси задоволено клопотання представника Відповідача про призначення судової технічної експертизи. Зупинено провадження у справі на час проведення експертизи.
26 березня 2019 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2017 року про призначення у справі експертизи і зупинення провадження у справі залишено без змін.
21 травня 2019 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси поновлено провадження у справі для вирішення питань викладених в клопотанні судового експерта Шовкової В.Г. щодо надання необхідних матеріалів, яке надійшло 02.05.2019 року.
10 червня 2019 року на виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси Позивачем надано супровідний лист з оригіналами розписок від 17.09.2007 року та 02.07.2007 року.
01 жовтня 2019 року на адресу суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло повідомлення про неможливість надання висновку судово-технічної експертизи документів у цивільній справі № 2-432/11.
В судовому засіданні 22 листопада 2019 року представник відповідача адвокат Судаков В.В. надав пояснення щодо проведення судової технічної експертизи документу та просив повторно направити до експертної установи матеріали справи для проведення експертизи.
22 листопада 2019 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси призначено у справі судово-технічну експертизу. Проведення експертизи доручено Київському науково дослідному інституту судових експертиз. Зупинено провадження по справі на час проведення експертизи.
23 січня 2020 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси поновлено провадження у справі для вирішення питань викладених в клопотанні експерта, які надійшли до суду 21.01.2020 року.
25 березня 2020 року на адресу суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло повідомлення про неможливість надання висновку судово-технічної експертизи документів у цивільній справі № 2-432/11.
05 серпня 2020 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси призначено у справі судово-технічну експертизу. Проведення експертизи доручено Київському науково дослідному інституту судових експертиз. Зупинено провадження по справі на час проведення експертизи.
08 грудня 2020 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси поновлено провадження у справі.
09 березня 2021 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси заяву представника Позивача виклик та допит свідка задоволено.
28 травня 2021 року в судовому засіданні допитаний свідок ОСОБА_7 . Представником Відповідача адвокатом Подорожнім А.С. заявлено про застосування строків позовної давності у вимогах до відповідача ОСОБА_3
17 серпня 2021 року представником Відповідача ОСОБА_2 адвокатом Гжибовським А.О. надано до суду письмові пояснення по справі. Заявлено про застосування строків позовної давності.
18 серпня 2021 року Позивачем надано заяву про залучення до матеріалів справи уточнених розрахунків. Надано розрахунок станом на 14.07.2016 року.
18 серпня 2021 року в судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив задовольнити. Представник ОСОБА_2 позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, сповіщалась належним чином.
10 листопада 2021 року від представника ОСОБА_3 адвоката Подорожнього А.С. до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності.
10 грудня 2021 року від представника Позивача до суду надійшла заява про залучення до матеріалів справи копій з матеріалів іншої справи, та клопотання про огляд матеріалів іншої справи.
10 грудня 2021 року судом протокольно поновлено строк на подачу клопотання про долучення до матеріалів справи копій іншої справи та відмовлено у задоволенні клопотання про огляд справи № 2-3984/09 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
20 грудня 2021 року від представника ОСОБА_2 адвоката Гжибовського А.О. до суду надійшло клопотання про долучення розрахунків щодо заборгованості за розписками від 02.07.2007 року та від 17.09.2007 року відповідно.
В судовому засіданні 05 січня 2022 року представник позивача позов підтримав, просив задовольнити повністю, надав пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви. Представник відповідача ОСОБА_2 просив відмовити у задоволені позову з підстав зазначених у письмових поясненнях. Просив застосувати строки позовної давності.
Суд, дослідивши доводи учасників справи та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
13.03.2008 року ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до Приморського районного суду м. Одеси з вимогою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою від 02.07.2007 року. Згідно вимог, Позивач просив стягнути суму боргу у розмірі 757 500, 00 грн., 3% в місяць від суми позики з 02.07.2007 року до дня повернення позики, 3% річних від простроченої суми.
25.11.2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до Приморського районного суду м. Одеси з вимогою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою від 02.07.2007 року та розпискою від 17.09.2007 року.
Разом з позовною заявою Позивачем надано розрахунок заборгованості станом на 25.11.2015 року.
Аналізуючи вимоги, вбачається, що Позивач у заяві від 25.11.2015 року збільшив розмір позовних вимог, що полягало у зміні розміру стягнення та факту оплати суми судового збору.
Відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України (в редакції яка діяла на момент подання заяви), крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір», де зазначено, що у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до статті 7 цього Закону.
14.07.2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до Приморського районного суду м. Одеси з вимогою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою від 02.07.2007 року та розпискою від 17.09.2007 року.
Залучено у справі як співвідповідача ОСОБА_3 .
В додатках до позовної заяви надано розрахунок заборгованості станом на 25.11.2015 року.
Суми боргу визначених позивачем у розрахунках станом на 25.11.2015 року, які подані 25.11.2015 року та 14.07.2016 року є ідентичними. Загальна сума стягнення визначена у розмірі 10 486 122, 03 грн.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
З урахуванням викладеного, суд розглядає вимоги, які визначені Позивачем та подані у відповідності до вимог ЦПК України станом на 25.11.2015 року.
Матеріалами справи встановлено, що 02.07.2007 року ОСОБА_2 позичав у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 757 500, 00 грн., про що ним власноруч було складено розписку, відповідно до якої він зобов'язався повернути отримані кошти, а також 3 % в місяць від позиченої суми у строк до 5 лютого 2008 року.
Також встановлено, що 17.09.2007 року ОСОБА_2 позичав у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 984 750, 00 грн., про що ним власноруч була складено розписку, відповідно до якої він зобов'язався повернути отримані кошти, а також 3 % від позиченої суми у строк до 30 вересня 2007 року.
Так, позивач зазначає, що відповідач ухиляється від отримання вимоги та боргового зобов'язання не виконав, що на його думку, свідчить про порушення відповідачем ст. 530 ЦК України, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, а також, ч. 1 ст. 625 ЦК України, якою встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Таким чином, між сторонами виникло зобов'язання із договору позики, за яким боржник зобов'язався повернути позикодавцеві (позивачу) таку ж суму грошових коштів (суму позики), яка ним отримана та відсотки за користування коштами.
Відповідач ОСОБА_2 отримав кошти, однак в строк не повернув та ухиляється від їх повернення.
Спірні правовідносини регулюються ст. 1046 ЦК України, відповідно якої за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.1049 ЦК).
Згідно з нормами ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Судом встановлено, що оригінал боргової розписки перебуває в позикодавця, отримані позичальником кошти кредитору не повернуті.
Отже, договір позики є реальним правочином і вважається укладеним з моменту передання грошей, що виступають предметом зазначеного договору. Надана суду розписка є належним доказом, що свідчить про укладення сторонами договору позики.
Зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1ст. 598 ЦК України). Такі підстави зазначені у статтях 599-601,604-609 ЦК України.
Не сплачуючи заборгованість відповідач порушує вимоги діючого законодавства України, а саме:ст. 526 ЦК України,ст.530ЦК України та ст. 629 ЦК України, згідно якої, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відтак, вказані розписки підтверджують отримання відповідачем від позивача як позику коштів, а договори позики передбачають обов'язок позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики).
В порядку ч. 1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму.
В силу статті 1051 Цивільного кодексу України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Так, письмова розписка є належним доказом, що свідчить про отримання відповідачем грошових коштів.
Суд дійшов висновку, що між сторонами виникло зобов'язання із договору позики, за яким боржник (відповідач) зобов'язався повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики), яка ним отримана від позивача. Зазначені договори оформлені письмовими розписками, складеними відповідачем, які було передано позивачу, та які є борговими документами. Оригінали розписок було надано позивачем та оглянуто судом.
Отже, договори позики є реальними правочинами і вважаються укладеними з моменту передання грошей, що виступають предметом зазначеного договору. Надані суду розписки є належним доказом, що свідчить про укладення сторонами договору позики.
Зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1ст. 598 ЦК України). Такі підстави зазначені у статтях599-601,604-609 ЦК України.
Згідно зі ст. 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання, в розумінні ст. 610 Цивільного Кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За вимогами, станом на 25.11.2015 року, Позивач просив стягнути з Відповідача заборгованість за договором позики від 02.07.2007 року:
- 2 014 950 грн. - сума позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання;
- 2 272 500грн. - проценти за позикою, нараховані відповідно до договору позики за весь строк користування позиченими коштами;
177 317, 26 грн. - три процента річних від простроченою суми;
Стягнути з Відповідача на користь Позивача заборгованість за договором позики від 17.09.2007 року в сумі:
2 885 317, 05 грн. - сума позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання;
2 895 165, 00 - проценти за позикою, нараховані відповідно до договору позики за весь строк користування позиченими коштами;
240 872, 54 грн. - три процента річних від простроченою суми.
Відповідно до позиції Верховного суду у постанові від 03.10.2018 року по справі № 390/1875/16-ц, де зазначено, що право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку позики.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно статтей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
«Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку позики. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.»
Велика палата Верховного суду у постанові по справі № 444/9519/12 від 28.03.2018 року вказала: «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.»
Позиція Великої палати ВС полягає в тому, що проценти за правомірне користування грошовими коштами можуть нараховуватись лише в межах визначеного договором строку кредитування. Після спливу строку кредитування, нарахування процентів за користування кредитом припиняється в силу приписів статей 1048, 1054 ЦКУ, що підтверджується висновками Великої палати ВС (пункти 48-55 постанови від 28.03.2018 № 444/9519/12).
Позивач просить стягнути борг з урахуванням штрафних санкцій передбачених статтею 625 ЦК України.
За ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з наданих позивачем розрахунків заборгованості за ст. 625 ЦК України, останній здійснює розрахунок не з наступного дня після спливу строку на повернення позики, а з першого дня отримання відповідної позики, що є порушенням законодавства та як наслідок приводить до невірних розрахунків. Поряд з цим, Позивач здійснює нарахування за ч. 2 ст. 625 ЦК України на суму позики, яка включає в себе суму відсотків за користування коштами, що відповідно до практики Великої палати Верховного суду є подвійним стягнення.
У постанові Верховного Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19, на яку посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, зазначено, що «з огляду на вимоги частини п'ятої статті 236, статті 237 і статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».
Представником Відповідача адвокатом Гжибовським А.О. надано до суду розрахунки по заборгованості за розписками від 02.07.2007 року та 17.09.2007 року.
Судом перевірено розрахунки які надані Позивачем та Відповідачем та з урахуванням практики Верховного Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, суд погоджується з розрахунком здійсненим Відповідачем щодо стягнення відсотків за користування коштами, 3% річних та суми інфляційних збитків та вважає, що ці вимоги підлягають задоволенню.
Судом встановлено, що строк виконання зобов'язання за розпискою від 02.07.2007 року настав 05.02.2008 року, за розпискою від 17.09.2007 року - 30.09.2007 року.
Тобто, перебіг позовної давності почався зі спливом строку виконання вказаного зобов'язання, а саме з 06.02.2008 року за розпискою від 02.07.2007 року та 01.10.2007 року за розпискою від 17.09.2007 року. Саме з 06.02.2008 року та 01.10.2007 року позивач міг і повинен був довідатися про порушення свого права на повернення боргу.
Судом встановлено, що з вимогами про стягнення боргу за розпискою від 02.07.2007 року Позивач звернувся до суду 13.03.2008 року. 25.11.2015 року, Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з Відповідача боргу за розпискою від 17.09.2007 року.
Суд не бере до уваги доводи Позивача, що останній вважав що вимоги про стягнення боргу за розписками від 02.07.2007 року та 17.09.2007 року розглядаються в рамках однієї справи.
Так в позовній заяві від 25.11.2015 року Позивач зазначає: «Враховуючи, що сторони в спірних правовідносинах є однаковими, а вимоги однорідними, вважаю необхідним збільшити позовні вимоги з огляду на розписку від 17.09.2007 року.»
Згідно ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2012 року по справі № 2-3819/11 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою від 17.09.2007 року залишені без розгляду. Ухвала не оскаржена.
Згідно частини 1 ст. 265 ЦК України, залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.
Позивачу достеменно було відомо про всі матеріали справи під час судового провадження, про що свідчать розписки про ознайомлення з матеріалами справи самого Позивача та його представників.
14.07.2016 року Позивач звертається з уточненою позовною заявою до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за розписками. Розмір позовних вимог відповідає вимогам заяви від 25.11.2015 року.
Проте, звернувшись до суду з позовом 25.11.2015 року та 14.07.2016 року, жодних поважних причин пропущення позовної давності позивач не до суду не заявляв і доказів на підтвердження таких причин не надавав.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки (статті 256 та 257 ЦК України).
Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Досліджуючи пояснення позивача щодо пропуску строків позовної давності суд керується усталеною судовою практикою.
Так у постанові Верховного Суду від 29.12.2020 у справі №909/1165/19 у пункті 6.20 судді Верховного Суду зазначили, що чинне законодавство не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.
Відповідно до Постанови Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №645/545/17 акцентовано увагу на тому, що вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності необхідно враховувати, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк.
У Постанова Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №908/1846/17 колегія дійшла висновку, що Цивільний кодекс України у статті 267 передбачає можливість визнання судом поважними причини пропуску позовної давності, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Вирішення питання щодо визнання поважними причини пропуску позовної давності перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для визнання їх поважними. Разом з тим, якщо пропуск позовної давності має місце зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, рішення про визнання поважними причини пропуску позовної давності може порушити принцип юридичної визначеності.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо.
Виходячи з вищевикладеного, суд не вважає причини пропуску строку позовної давності позивачем переконливими, а заперечення на застосування строків позовної давності не є поважними з огляду на те що позивачу було відомо про розмір виникнення заборгованості за розписками, відомо про хід розгляду справи та заявлені позовні вимоги.
Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Гжибовським А.О. заявлено про застосування строків позовної давності до вимог за розпискою від 17.09.2007 року. Представником ОСОБА_3 заявлено вимогу про застосування строків позовної давності.
Таким чином суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення боргу за розпискою від 02.07.2007 року розмірі 2 336 465 гривень 28 копійок, яка складається з: 757 500, 00 грн. - сума позики, 159 075, 00 грн - відсотки за користування коштами, 1 244 367, 51 - інфляційні втрати та 175 522, 77 грн. - три відсотки річних з відповідача ОСОБА_2 .
Під час укладення рішення суд вирішує, в тому числі, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 264 ЦПК України).
У статті 133 ЦПК України йдеться мова про те, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1)на професійну правничу допомогу; 2)пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1)у разі задоволення позову-на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем було сплачено в порядку статті 4 Закону України Про судовий збір за подання позовної заяви та збільшення розміру позовних вимог на суму 6966, 00 грн. (т. 1 а.с. 1, 170, 171)
Документами, що підтверджують сплату судового збору є подані позивачем оригінали квитанцій про сплату збору за подачу позову у розмірі 66 гривень (витрати на ІТЗ та держмито) (т.1 ас. 1) та 6900 гривень (т.1 а.с. 170, 171) за подання заяви про збільшення розміру позовних вимог.
Позивачем не надано (у відповідності до статей 137, 139, 141 ЦПК України) інших письмових доказів про витрати на правову допомогу.
У зв'язку із зазначеним з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 1553, 42 гривень судового збору.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики. - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 , ІПН НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики (розписки) від 02.07.2007 року розмірі 2 336 465 (два мільйони триста тридцять шість тисяч чотириста шістдесят п'ять) гривень 28 копійок, яка складається з: 757 500, 00 грн. - сума позики, 159 075, 00 грн - відсотки за користування коштами, 1 244 367, 51 - інфляційні втрати та 175 522, 77 грн. - три відсотки річних.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 , ІПН НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 1553 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят три) гривні 42 копійки.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення підписано та складено 10 січня 2022 року.
Суддя Чернявська Л.М.