10.01.2022м. СумиСправа № 920/1082/21
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/1082/21 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПАП" (вул. Московська, 12, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 30198424),
до відповідача Дочірнього підприємства "Аромат" (вул. Івана Мазепи, буд. 10, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 30737268) в особі Філії "Сумський молочний завод" (вул. Білопільський шлях, буд. 15, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 26438113),
про стягнення 42346,25 грн.
Встановив:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить стягнути з відповідача суму заборгованості за договором №020088 від 20.02.2018: основний борг в розмірі 29364,16 грн, пеню в сумі 5975,64 грн, три відсотки річних в сумі 2495,76 грн, інфляційні збитки в сумі 4510,69 грн, а також судові витрати в сумі 2270,00 грн.
Ухвалою від 04.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 920/1082/21; задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження; справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті справи. Копія зазначеної ухвали надіслані на адресу учасників справи.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідач - Дочірнє підприємство "Аромат" в особі Філії "Сумський молочний завод", 06.10.2021 був повідомлений належним чином про розгляд даної справи судом.
Водночас, копія ухвали від 04.10.2021 про відкриття провадження у справі №920/1082/21, направлена на адресу відповідача - Дочірнього підприємства "Аромат": вул. Івана Мазепи, буд. 10, м. Київ, 01010, була повернута поштовим відділенням 18.10.2021 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до витягу з ЄДРПОУ, сформованого за електронним запитом суду, місцезнаходження ДП «Аромат»: 01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 10, співпадає з адресою, зазначеною позивачем у позові, та адресою, на яку судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у даній справі.
Частиною четвертою статті 89 Цивільного кодексу України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. За приписами частини першої статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі №910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином був повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.
Відповідач ні аргументованих заперечень щодо позовних вимогог, ні доказів сплати заборгованості суду не подав.
12.10.2021 позивачем подано клопотання (вх№8684/21), в якому позивач зазначає, що ним допущено описки у позовній заяві, а тому він просить вважати вірним наступне:
1)замість Філії «СІМСЬКИЙ МОЛОЧНИЙ ЗАВОД» вірна назва - Філія «СУМСЬКИЙ МОЛОЧНИЙ ЗАВОД», що підтверджено Витягом з реєстру;
2)на другому аркуші позовної заяви в абзаці 10 замість «Відповідно п. 8.3. договору - у випадку прострочення оплати за поставлену партію Товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої в строк партії Товару за кожний день прострочення, крім того, поставка наступної партії Товару можлива після повної оплати партії Товару, строк оплати за якою настав і такі дії Постачальника не вважатимуться непоставкою/недопоставкою Товару за Договором та не матимуть підстав для застосування санкцій для останнього. Сторони погодились, що пункт 8.3. автоматично втрачає чинність у випадку передоплати всього замовленого Товару» вважати вірним - «Відповідно п. 9.4. договору - У випадку прострочення оплати за поставлену партію Товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої в строк партії Товару за кожний день прострочення;
3)в пункті 3 прохальної частини замість - «Стягнути судові витрати в розмірі 2102 грн 00 копійок стягнути з Відповідача Дочірнім підприємством «АРОМАТ» в особі Філії «СІМСЬКИЙ МОЛОЧНИЙ ЗАВОД» (код ЄДРПОУ: 26438113, місцезнаходження відокремленого підрозділу: Україна, 40009, 40009, Сумська обл., місто Суми, Ковпаківський район, вул. Білопільський шлях, будинок 15) на користь Позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПАП» (49000, м. Дніпро, вул. Московська, 12, UA523282090000026006010017875, код ЄДРПОУ 30198424)» вважати вірним - «Стягнути судові витрати в розмірі 2270 грн 00 копійок стягнути з Відповідача Дочірнім підприємством «АРОМАТ» в особі Філії «СУМСЬКИЙ МОЛОЧНИЙ ЗАВОД» (код ЄДРПОУ: 26438113, місцезнаходження відокремленого підрозділу: Україна, 40009, 40009, Сумська обл., місто Суми, Ковпаківський район, вул. Білопільський шлях, будинок 15) на користь Позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПАП» (49000, м. Дніпро, вул. Московська, 12, UA523282090000026006010017875, код ЄДРПОУ 30198424)».
Інші умови позову у поданому клопотанні (вх№8684/21 від 12.10.2021) позивач просить залишити незмінними.
Розглянувши зазначене клопотання позивача суд приймає до розгляду дане клопотання та долучає його до матеріалів справи, беручи до уваги вірну назву відповідача та суму судового збору, яку позивач просить стягнути з відповідача. Водночас, суд звертає увагу, що пункт 9.4. договору поставки від 20.02.2018 №020088, викладений позивачем у даному клопотанні, не відповідає змісту пункту 9.4. договору, доданого до позовної заяви, оскільки останнім передбачено пеню в розмірі облікової ставки НБУ, а не подвійної облікової ставки НБУ, як зазначено позивачем у поданому клопотанні.
Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, враховуючи принцип незмінності складу суду, передбачений ст.32 ГПК України, розгляд справи в зв'язку з відпусткою судді Котельницької В.Л. здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
20.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Імпап» (далі - позивач, продавець) та Дочірнім підприємством «Аромат» в особі Філії «Сумський молочний завод» (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки №020088 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця пакувальні матеріали (надалі - «Товар»), а покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його згідно з умовами цього Договору.
Пунктом 1.2. договору визначено, що кількість, асортимент та ціна Товару визначається в видаткових накладних, які складаються продавцем згідно з даними відповідних заявок покупця та є невід'ємною частиною цього Договору. Видаткова накладна затверджується двома сторонами та скріплюється печатками сторін.
Згідно з п. 2.3. договору загальна вартість цього договору складається з сум загальних вартостей Товару що вказані в видаткових накладних, за якими покупець отримав Товар від продавця.
Цей Договір вступає в дію з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2018 року. Якщо після закінчення строку Договору, Сторонами не було надано пропозиції про зміну умов цього договору або його припинення за 15 (п'ятнадцять) календарних днів до закінчення його терміну дії, то договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік (п. 3.1. та 3.2. договору).
Відповідно до п. 5.1. договору поставка товару здійснюється за попередньою письмовою заявкою покупця, на базисних умовах поставки DDP (відповідно до ІНКОТЕРМС-2010) за адресою: 40009, м. Суми, вул. Білопільський шлях, 15.
Згідно з п. 5.4. договору у накладних на Товар, який поставляється за відповідною заявкою, продавець зазначає найменування кожної асортиментної позиції Товару, його кількість та вартість.
Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплату відповідної партії Товару покупець зобов'язаний здійснити протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставку Товару покупцю.
Відповідно до п. 9.1. договору у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством України-на момент порушення. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання умов цього договору.
Згідно з п. 9.4. договору у разі порушення строків оплати поставленого Товару покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який проводяться нарахування, від суми, сплату якої построчено, за кожен день такого прострочення.
Пунктом 9.5. договору визначено, що сплата штрафних санкцій та відшкодування збитків не звільняє Сторони від виконання своїх обов'язків за Договором, якщо ними не буде додатково погоджено інше.
У період з січня 2019 року по квітень 2019 року в межах договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 33992,16 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: від 18.01.2019 №ИК-0000051 на суму 8628,00 грн, від 25.01.2019 №ИК-00001473 на суму 9544,32 грн, від 01.03.2019 №ИК-0000191 на суму 9544,32 грн, від 04.04.2019 №ИК-0000339 на суму 6275,52 грн.
Товар за даними накладними отримано уповноваженим за довіреністю № 1 від 18.01.2019 на одержання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «ІМПАП» в рамках дії договору №020088 від 20.02.2018 представником відповідача, про що свідчить підпис такого представника, скріплений печаткою підприємства покупця.
09.09.2021 позивач надіслав відповідачу претензію, у якій зазначив, що покупцем не сплачено вартість поставленого товару у терміни, передбачені п. 6.1. договору. Крім того, у претензії позивач звернув відповідача на наступне:
1)по видатковій накладній №ИК-0000051 від 18.01.2019 на суму 8628,00 грн поставлено Товар, який сплачено частково, залишок боргу - 4000,00 грн, дата оплати з урахуванням відстрочення платежу 30 календарних днів настала 18.02.2019;
2)по видатковій накладній №ИК-0000143 від 25.01.2019 на суму 9544,32 грн поставлено Товар, за який взагалі не сплачено, дата оплати з урахуванням відстрочення платежу 30 календарних днів настала 25.02.2019;
3)по видатковій накладній №ИК-0000191 від 01.03.2019 на суму 9544,32 грн поставлено Товар, за який взагалі не сплачено, дата оплати з урахуванням відстрочення платежу 30 календарних днів настала 01.04.2019;
4)по видатковій накладній №ИК-0000339 від 04.04.2019 на суму 6275,52 грн поставлено Товар, за який взагалі не сплачено, дата оплати з урахуванням відстрочення платежу 30 календарних днів настала 06.05.2019.
У зв'язку з чим, заборгованість в сумі 29361,16 грн за поставлений товар згідно зазначених чотирьох накладних продавець просив покупця негайно сплатити.
Як дочірнє підприємство так і філія підприємства відповідача претензію позивача отримали, (докази наявні в матеріалах справи), водночас залишивши її без відповіді, та борг за договором відповідач не сплатив, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Виходячи з правової природи укладеного правочину, між сторонами склались відносини з поставки товару, які врегульовані § 1 та § 3 Глави 54 ЦК України.
За приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України
Відповідно до частин 1 та 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Наявними у справі доказами, поданими позивачем, підтверджується факт неналежного виконання відповідачем договору щодо оплати повної вартості товару, поставленого за видатковими накладними від 18.01.2019 №ИК-0000051, від 25.01.2019 №ИК-00001473, від 01.03.2019 №ИК-0000191, від 04.04.2019 №ИК-0000339 в межах договору поставки від 20.02.2018 №020088.
Враховуючи зазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 29364,16 грн вартості поставленого товару за договором суд вважає законними, обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, а отже, та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення 5975,64 грн пені суд зазначає наступне.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Судом встановлено факт неналежного виконання умов договору відповідачем в частині несплати вартості поставленого товару в сумі 29364,16 грн, що є порушенням з боку відповідача п. 6.1. договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
За змістом ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Відповідно до поданого у позові розрахунку, позивачем нараховано відповідачу 5975,64 грн пені.
Відповідно до п. 9.1. договору у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством України-на момент порушення. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання умов цього договору.
Згідно з п. 9.4. договору у разі порушення строків оплати поставленого Товару покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який проводяться нарахування, від суми, сплату якої построчено, за кожен день такого прострочення.
З огляду на зазначене, перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку пені, судом встановлено, що в порушення умов п. 9.4. договору позивачем здійснено нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Судом здійснено розрахунок пені в розмір облікової ставки НБУ, що визначений пунктом 9.4. договору. Згідно з розрахунком розмір пені склав 2948,25 грн.
Таким чином, враховуючи зазначене та встановлений судом факт неналежного виконання умов договору відповідачем щодо сплати вартості поставленого товару, вимоги позивача в частині стягнення 5975,64 грн пені задовольняються частково: підлягає стягненню 2948,25 грн пені, а в частині стягнення 3027,39 грн пені - суд відмовляє за необґрунтованістю.
Щодо стягнення з відповідача 4510,69 грн інфляційних збитків та 2495,76 грн 3% річних суд зазначає наступне:
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст.612 ЦК України).
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з п. 9.1. договору у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством України-на момент порушення. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання умов цього договору.
Відповідно до розрахунку, поданого позивачем у позові, останнім нараховано відповідачу 4510,69 грн інфляційних збитків та 2495,76 грн 3% річних.
З огляду на вищенаведене, перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем умов договору, суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 4510,69 грн інфляційних збитків та 2495,76 грн 3% річних.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову в частині стягнення з відповідача 29364,16 грн боргу за поставлений товар, 2948,25 грн пені, 4510,69 грн інфляційних збитків та 2495,76 грн 3% річних, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Щодо інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування у даній справі.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Позивачем у позові заявлено до стягнення з відповідача судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2270,00 грн.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, враховуючи, що спір виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати вартості поставлено товару, судовий збір в сумі 2270,00 грн покладається на відповідача.
Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Аромат" (вул. Івана Мазепи, буд. 10, м.Київ, 01010, код ЄДРПОУ 30737268) в особі Філії "Сумський молочний завод" (вул. Білопільський шлях, буд. 15, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 26438113) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПАП" (вул. Московська, 12, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 30198424) 29364,16 грн (двадцять дев'ять тисяч триста шістдесят чотири грн 16 коп.) боргу за поставлений товар, 2948,25 грн (дві тисячі дев'ятсот сорок вісім грн 25 коп.) пені, 4510,69 грн (чотири тисячі п'ятсот десять грн 69 коп.) інфляційних збитків та 2495,76 грн (дві тисячі чотириста дев'яносто п'ять грн 76 коп.) 3% річних, а також 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят грн 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.
3. В іншому відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256, ст. 257 ГПК України).
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повний текст рішення в зв'язку з відпусткою судді Котельницької В.Л. складено та підписано 10.01.2022.
Суддя В.Л. Котельницька