"28" грудня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2504/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Борисової Н.В.
за участю представників:
від позивача: Федоровський В.В. - самопредставництво
від відповідача: адвокат Ющенко М.В. - ордер, адвокат Іванський А.Й. - ордер
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу№916/2502/21
за позовом: Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (вул. Прохорівська, 6, м. Одеса, 65091)
до відповідача: Державного підприємства «Український дитячий центр «Молода гвардія» (буд. 1 Миколаївська дорога, м. Одеса, 65053)
про повернення майна
1. Суть спору.
1.1. Позивач, Головного управління Державної служби України з надзвичайних сиітуацій в Одеській області (надалі ГУ ДСНС в Одеській області) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою, в якій просить суд зобов'язати Державне підприємство «Український дитячий центр «Молода гвардія» (надалі, ДП «УДЦ «Молода гвардія») повернути пожежне депо ЮДПК інвентаризаційний номер 101210027, об'ємом 1569 м3, площею 392,2 м2, висотою 4 м, загальною площею земельної ділянки 1210 м2, площею земльної ділянки під спорудою 396 м2, під дорожним твердим покриттям 814 м2, яке розміщено на земельній ділянці Відповідача.
2. Аргументи учасників справи
2.1. Аргументи Позивача
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги Позивач зазначає наступне.
На території Відповідача за адресою м.Одеса, вул Чорноморського козацтва, 172, знаходиться будівля пожежного депо яка знаходиться на балансі Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області.
Зазначена будівля пожежного депо збудована 18.04.1960р. Добровільним пожежним товариством на території Одеського Всеукраїнського дитячого центру «Молода гвардія», як постійно діюча пожежно-технічна виставка та пожежне депо дружин юних пожежників, де круглий рік з дітьми з усіх регіонів нашої держави проводилась виховна робота спрямована на запобігання пожежам. Щороку там проходили Всеукраїнські фестивалі дружин юних пожежників.
У лютому 2003 року, пожежну охорону було виведено із складу МВС та підпорядковано МНС. На базі УДПО УМВС в Одесі створюється Головне Управління МНС України в Одеській області.
У відповідності до Постанов Кабінету Міністрів України Позивач є правонаступником управління пожежної охорони МВС в Одеській області.
У відповідності до інвентарної картки №1 обліку основних засобів в бюджетних установах на обліку Позивача знаходиться будівля ЮДПК, введена в експлуатацію 18.04.1960 року, інвентарний номер 10310001, вартістю 214828 грн.
Як зазначає Позивач спірна будівля належить йому згідно з Постановою президії правління Добровільного пожежного товариства України №5/2 від 30.06.2000р., та розпорядження Управління державної пожежної охорони УМВС України в Одеській області від 17.12. 2000р. №275 відповідно до якого прийнято на баланс Учбово- методичний центр протипожежного виховання дітей на базі ДЦ «Молода гвардія».
У вересні 2020 року, Позивачу стало відомо, що Відповідач, без погодження з балансоутримувачем - ГУ ДСНС України в Одеській області, діючи самоуправно, здійснив взлом дверей, та змінив замки на будівлі пожежного депо, чим перешкоджає Позивачу у використанні пожежного депо.
Позивача вважає, що Відповідач самоуправно, без достатьної правової підстави привласнив належне Позивачу майно та використвоує його, чим порушує права та інтереси Позивача як власника цього майна.
2.2. Аргументи Відповідача
Відповідач вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так Відповідач з посиланням на ст. 1 Закону України «Про державну підтримку та особливості функціонування дитячих центрів «Артек» і «Молода гвардія» зазначає, що держава забезпечує підтримку державного підприємства «Український дитячий центр «Молода гвардія» як закладу оздоровлення і відпочинку дітей загальнодержавного значення шляхом повного або часткового здійснення фінансування будівництва і реконструкції об'єктів інфраструктури за рахунок загального фонду державного бюджету, установлення пільг з оподаткування, визначення особливостей правового режиму майна, закріпленого за дитячим центром на праві господарського відання, та земельних ділянок, наданим їм у постійне користування.
Майно, закріплене за ДЦ «Молода гвардія» на праві господарського відання, не підлягає відчуженню, а також передачі в оренду (крім передачу в оренду для розміщення аптечних кіосків, інженерно-технічних споруд зв'язку, банкоматів).
Територія, на який розташований ДЦ «Молода гвардія», належить до природно-заповідного фонду загальнодержавного значення та реакційних земель з правом забудови виключного значення та реакційних земель з правом забудови виключно для задоволення потреб зазначених дитячих центрів відповідно до генерального плану їх розвитку, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.02.2006 року, №107-р. ДЦ «Молода гвардія» віднесено до сфери управління Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорт.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.03.2006р. по справі №30/2-06-102 було визнано право власності на цілісний майновий комплекс ДЦ «Молода гвардія» (в тому числі на спірне пожежне депо), що розташований за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 172, вартістю 4 264 155 грн. 82 коп., за державою в особі органу, до сфери управління якого відноситься ДЦ «Молода гвардія» - Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.11.2011р., №1179-р. віднесено цілісний майновий комплекс державного підприємства «Український дитячий центр «Молода гвардія» до сфери управління Міністерства соціальної політики.
18.01.2012р., №18 наказом Міністерства соціальної політики України затверджено Статут ДП «УДЦ «Молода гвардія».
Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, №34540714 від 05.03.2015 р. цілісний майновий комплекс (до складу якого входить спірне пожежне депо) ДП «УДЦ «Молода гвардія» загальна площа об'єкта складає 45020,6 м2 є власністю держави у сфері управління Міністерства соціальної політики України.
Пожежне депо входить у комплекс будівель та споруд ДП УДЦ «Молода гвардія», що підтверджується Актом прийому-передачі цілісного майнового комплексу ДЦ «Молода гвардія» від 01.10.2006р. та інвентарізаційним описом основних засобів від 01.10.2006р.
Посилання Позивача на ст.400 ЦК України та трактування своїх позивних вимог, як власника пожежного депо ЮДПК, є безпідставними.
Пожежне депо ЮДПК №101210027 входить до складу цілісного майнового комплексу Державного підприємство «Український дитячий центр «Молода гвардія», що знаходиться у сфері уравління Міністерства соціальної політикиУкраїни, форма власності державна, а тому у Позивача відсутні законні підстави вребувати Пожежне депо ЮДПК №101210027.
3. Процесуальні питання, вирішені судом.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2021р. позовну заяву (вх.№2592/21 від 17.08.2021р.) передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельському О.В.
25.08.2021р. ухвалою суду позовну заяву (вх.№2592/21 від 17.08.2021р.) залишено без руху та встановлено Позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
07.09.2021р. від Позивача на адресу суду надійшла уточнена позовна заява (вх № 23565/21), разом із якою були надані докази усунення виявлених судом недоліків позовної заяви.
10.09.2021р. ухвалою суду позовна заява (вх.№2592/21 від 17.08.2021р.) була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/2504/21, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, та призначене підготовче засідання.
02.11.2021р. в підготовчому засіданні за ініціативою суду строк підготовчого засідання був продовжений на 15 днів, підготовче засідання було закрито, а справа призначена до розгляду в судовому засіданні по суті на 23.11.2021р., про що судом була постановлена протокольна ухвала.
01.12.2021р. від Відповідача в порядку ст. 169 ГПК України надійшло клопотання про долучення до справи додаткових доказів (вх. № 32328/21), разом із копією Технічного паспорту ДП «УДЦ «Молода гвардія» на 113 арк. Додаткові доказу судом були долучені до матеріалів справи.
23.11.2021р. в судовому засіданні була проголошена протокольна ухвала про перерву до 07.12.2021р. об 11:40 год.
07.12.2021р. з підстав того, що судове засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.11.2021р., не відбулось у зв'язку із надходженням до суду анонимного повідомлення про закладення вибухового приладу в адміністративній будівлі суду, ухвалою суду судове засіданя було відкладено на 21.12.2021р. о 12:40 год., про що сторони були повідомлені належним чином.
21.12.2021р., у зв'язку з неможливістю завершити розгляд справи по суті, судом проголошено протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні до 28.12.2021р. об 11:30 год.
28.12.2021р. Позивач надав суду клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу (вх. № 35272/21) та письмові тези до дебатів (вх. № 35225/21), які судом долучені до матеріалів справи.
В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах судових засідань.
Представник Позивача заявлені позовні вимоги підтримав повністю, просив суд їх задовольнити.
Представники Відповідача проти позову заперечували у повному обсязі, просили суд в задоволені позовних вимог відмовити.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України під час розгляду справи по суті судом були з'ясовані всі обставини, на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.
В судовому засіданні, 28.12.2021р. Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України по виходу з нарадчої кімнати проголошена вступна та резолютивна частини рішення.
4.Фактичні обставини, встановлені судом.
У 1924р. був створений дитячий санаторій Головкурсанупру на курорті Лузанівка в м. Одесі.
10.01.1956р. Постановою Ради Міністрів УРСР від №59 «Про організацію сезонного санаторного піонерського табору типу «Артек» в м. Одесі» постановлено реорганізувати дитячий санаторій Головкурсанупру на курорті Лузанівка в м. Одесі в сезонний санаторний піонерський табір типу «Артек» на 200 місць і найменувати його «Молода гвардія». Пунктом 2 цієї постанови постановлено прийняти з 1956р. сезонний санаторний піонерський табір «Молода гвардія» на республіканський бюджет.
02.11.1960р. Постановою Ради Міністрів УРСР №1805 «Про передачу Республіканського піонерського табору «Молода гвардія» з відання Міністерства охорони здоров'я УРСР у відання ЦК ЛКСМУ» постановлено провести передачу з відання Міністерства охорони здоров'я УРСР у відання ЦК ЛКСМУ безоплатно з усіма будинками, будівлями, спорудами, майном, інвентарем та автотранспортом.
02.11.1961р. рішенням виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих № 811 республиканському піонерському лагерю «Молода гвардія» були відведени земельні ділянки загальною площею 2,5 га (т.с.1, а.с.90-92).
Рішенням ЦК ЛКСМУ Республіканський піонерський табір «Молода гвардія» передано Спілці піонерських організацій України (надалі СПОУ) (протокол №5 засідання бюро ЦК ЛКСМУ від 3-5 грудня 1990р.) .
11.04.1991р. складено акт про передачу майна республіканського піонерського табору «Молода гвардія» від ЦК ЛКСМУ Координаційній раді Спілки піонерських організацій України. Відповідно до акту майно табору передано у власність безоплатно згідно з актом оцінки майна від 11.04.1991р. (т.с.1, а.с. 94-97).
Спільним листом від 29.05.1991р. ЦК ЛКСМУ та Координаційна рада СПОУ звернулися до Прем'єр-Міністра УРСР з проханням терміново прийняти рішення Кабінету міністрів УРСР про утримання та розвиток піонерського табору «Молода гвардія».
13.08. 1991р. Рада Міністрів УРСР листом за №28-1802\54 повідомила про передачу даного табору з відання Міністерства охорони здоров'я УРСР у відання ЦК ЛКСМУ безоплатно зі всіма будинками, спорудами, майном, інвентарем та автотранспортом та зазначила, що згідно діючого законодавства ЦК ЛКСМУ має право самостійно передати зазначений заклад в інше відання, а тому приймати рішення Кабінету Міністрів УРСР з даного питання не має потреби.
20.09.1991р. відповідно до протоколу №13 бюро ЦК ЛКСМУ вирішено передати СПОУ піонерський табір «Молода гвардія» з усіма будівлями, спорудами, автотранспортом, об'єктами будівництва, матеріальними цінностями по балансу на 01.07.1991р. та затвердити Акт передачі.
07.02.1992р. постановою бюро Координаційної ради СПОУ було реорганізовано Республіканський піонерський табір «Молода гвардія» в Дитячій центр «Молода гвардія» Координаційної спілки піонерських організацій України, затверджено статут ДЦ, який зареєстровано рішенням виконкому Суворовської райради народних депутатів від 17.04.1992р. за №928.
22.03.2000р. Федерацію дитячих організацій України як всеукраїнську спілку дитячих громадської організацій зареєстровано Міністерством юстиції України.
Відповідно до п.3 Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність» від 20.12.1991р., відповідно до якого Тимчасовій комісії Верховної ради України щодо націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ на території України було доручено продовжити роботу по з'ясуванню всіх обставин, пов'язаних з власністю на майно ВЛКСМ, ЛКСМУ та їх правонаступниками. До завершення роботи комісії було заборонено відчуження на користь інших осіб або громадян майна, яке належало ЛКСМ, ЛКСМУ (МДС) і перейшло Спілці молодіжних організацій України як правонаступнику ДКСМ (МДС).
Оскільки результати роботи комісії не були оприлюднені, а правовий статус майна комсомолу залишився невизначеним, на підставі Закону України «Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10.04.1992р., постанови Верховної ради України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 04.02.1994р., було встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Отже, форма власності майна піонерського табору «Молода гвардія» є державна (т.с. 1, а.с. 132-135).
28.12.1999р. постановою президії Правління Добровільного пожежного товариства України № 4/5 було вирішено з 01.04.2000р. на базі пожежно-технічної виставки та дитячого пожежного депо, розташованих на території ДЦ «Молода гвардія» створити Учбово-методичний центр (УМЦ) протипожежного виховання дітей із статусом юридичної особи.
30.06.2000р. постановою президії Правління Добровільного пожежного товариства України № 5/2 було зобов'язано директора Одеського обласного РБП ПР передати безоплатно будинок дитячого пожежного депо (ЮДП) та майно Учбово-методичного центру протипожежного виховання дітей на баланс управління державної охорони УМВС України в Одеській області та акт прийому-передачі направити на затвердження Гоові ДПТ України (т.с.1, а.с.22,23).
У грудні 2000р. комісією, створеною на підставі розпорядження начальника УДПО УМВС України в Одеській області № 275 від 17.12.2000р, був складений акт приймання-передачі товарно матеріальних цінностей про приймання від ОДПТ будинку ЮПК та макетів б/у витавки УМЦ ДЦ «Молода гвардія» (т.с.1, а.с.24-26).
06.11.2004р. КП ОМБТІтаРОН на замовлення Управління пожежної безпеки МЧС України в Одеській області був виготовлений Технічний паспорт на виробничу будівлю Технічного депо (т.с.1, а.с.32-36).
31.03.2006р. рішенням Господарського суду Одеської області по справі № 30/2-06-102 була задоволена позовна заява Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту та Фонду державного майна України. Визнано право власності на цілісний майновий комплекс Дитячого центру «Молода гвардія» за державою. Органом, до сфери управління якого відноситься Дитячий центр «Молода гвардія» зазначено Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту. Рішення набуло законної сили 20.06.2006р. та є чинним.
Відповідно до інвентаризаційного опису основних засобів, складеного за результатами інвентарізації основних засобів ДЦ «Молода гвардія», проведеної з 26.09.2006р. по 30.09.2006р. на підставі наказу Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту № 3110 ВІД 13.09.2006р. та розпорядження КМУ від 27.02.2006Р. № 107-р. до складу майна яке значиться на балансовому рахунку ДЦ «Молода гвардія» станом на 01.10.2006р. під № 56 значиться будівля Пожежного депо, вартістю 317 259,00 грн (т.с.1, а.с. 115-127).
01.06.2006р. комісією у складі представників Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту і ДЦ «Молода гвардія» за актом прийому-передачі відповідно до актів інвентаризації передала цілісний майновий комплекс дитячого центру «Молода гвардія» державному підприємству «Український центр сприяння розвитку дітей, молоді та сім'ї» (т.с.1,а.с.112-113).
18.04.2008р. КП ОМБТІтаРОН на замовлення УДЦ «Молода гвардія» був виготовлений Технічний паспорт на громадський будинок розташований у м. Одесі, по Миколаївській дорозі 172 (т.с.1, а.с.200-250, т.с.2, а.с.1-105), в якому під літ. Н із загальною площею 321,2 м2 значиться будівля пожежного депо (т.с.1, а.с.219), данна інформація також зазначена у Журналі підрахунку площі житлового будинку з нежитловими (вбудованими)приміщеннями по літ. Н (т.с.2, а.с.19).
18.01.2012р. на підставі наказу Міністерства соціальної політики України № 18 був затверджений у новій редакції Статут ДП «УДЦ «Молода гвардія». 25.01.2012р. проведена його державна реєстрація.
У п.1.1. Статуту зазначено зокрема, що він визначає загальні правові та еконмічні основи діяльності ДП «УДЦ «Молода гвардія», яке створено Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту наказом від 18.08.2005р. № 1668 «Про створення державних підприємств «Центральна дирекція з управління та реконструкції спортивних споруд», «Український центр сприяння розвитку дітей, молоді та сім'ї»; наказом Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту наказом від 24.10.2006р. № 3591 «Про внесення змін до статуту Державного підприємства «Український центр сприяння розвитку дітей, молоді та сім'ї» перейноване на ДП «УДЦ «Молода гвардія»; розпорядженням КМУ від 23.11.2011р. № 1179 ДП «УДЦ «Молода гвардія» передано до сфери управління Міністерства соціальної політики.
Відповідно до п.1.2. статуту ДП «УДЦ «Молода гвардія» засновано на державній власності та є державним унітарним підприємством (т.с.1, а.с.128).
05.03.2015р. Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області ДП «УДЦ «Молода гвардія» було видано Свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: Одеська обл, м. Одеса, Миколаївська дорога, 172, в якому було зазначена форма власності - державна, власник - Міністерство соціальної політики України.
27..02.2015р. на підставі наказу Міністерства юстції України № 607/5 від 02.04.2013р. до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі рішення держреєстратора Державної реєстраційної служби України № 19669279 був внесений відповідний запис про реєстрацію права власності на цілісний майновий комплекс ДП «УДЦ «Молода гвардія», загальною площею - 45020,6 м2, згідно технічного паспорта від 18.04.2008р.
30.09.2020р. на підставі службової записки працівника ДСНС в Одеські області Позивачу стало відомо що працівники відповідача забрали ключі від будівлі Пожежного депо.
Отже, на переконання Позивача оскільки спірна будівля Пожежного депо перебуває з 19.12.2000р. у нього на балансі під інвентарним номером 101310027 йому належать права власника на цю будівлю, отже дії Відповідача якими він самоуправно привласнив та експлуатує спірну будівлю порушують права Позивача, що й стало підставою для його звернення до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом.
5. Норми права застосовані судом
Згідно положень ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 р. (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Верховний Суд України у Аналізі практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України вказав наступне.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України).
До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Абзацом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, визначено способи захисту порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. (абз. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у ст. 16 ЦК України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.
Згідно зі статтею 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Положеннями статей 316, 317, 319 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Здійснення права власності полягає у володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд. Отже, власнику належать права володіння, користування та розпорядження річчю та здійснення будь-яких дій прямо не заборонених нормами закону.
Відповідно до ст. 179 Цивільного кодексу України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
За приписами ч. 2 ст. 184 Цивільного кодексу України, річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Частиною першою статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частина 1, 2 ст. 321 ЦК України встановлюють, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Діючим законодавством встановлено способи захисту права власності. Одним із таких способів захисту є визнання права власності у судовому порядку.
Стаття 328 ЦК України встановлює, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Діючим законодавством встановлено способи захисту права власності. Одним із таких способів захисту є визнання права власності у судовому порядку.
Стаття 386 ЦК України зазначає, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Стаття 387 ЦК України вказує: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Стаття 395. ЦК Укарїни зазначає, що речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Згідно з приписами ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положеньглави 29 ЦК України.
Відповідно до ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Стаття 398 ЦК України встановлює, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Стаття 400. Обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності чи інше право або яка є добросовісним володільцем.
1. Недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Частина 1 ст.401 ЦК України встановлює, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Відповідно до приписів ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог зокрема про: 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння, тощо.
Частина перша ст. 1213 ЦК України вказує, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
6. Висновки суду за результатами вирішення спору.
Згідно ст.4 ГПК України право на звернення до Господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, Позивач вказує в позові в чому саме полягає порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, наводить докази порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд має з'ясувати наявність або відсутність порушеного права чи законного інтересу Позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права та законного інтересу способам, визначеним у законодавстві і на підставі цього зробити висновок щодо відмови або задоволення позову.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписи ч.4 ст.74 ГПК України визначають, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (ч.5 ст.13 ГПК України).
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Так, допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2019 р. у справі № 909/327/18).
Як зазначено у Постанові ВС у складі суддів об'єднаної палати КГС у справі №910/19933/17 від 20.08.2019р. вирішуючи господарський спір, суд повинен з'ясувати:
1) чи існує у позивача право або законний інтерес, якщо так, то 2) чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем, якщо так то 3) чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
В процесі розгляду справи суд дійшов висновку, що дії Відповідача щодо розпорядження спірною будівлею Пожежного депо не порушують буд-яких прав Позивача оскільки:
Позивачем у Позовній заяві вказано що будівля пожежного депо ЮДПК на території Відповідача за адресом м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 172, було збудовано у 1963 році Добровільним пожежним товариством.
Виходячи із зазначеного, Позивач вважає що первинне право власності належало Добровільному пожежному товариству, проте, ГУ ДСНС України в Одеській області не наведено жодних доказів того, що саме Позивач є правонаступником Добровільного пожежного товариства або отримало від нього в законний спосіб будівлю пожежного депо об'ємом 1569 куб.м., площею 392,2 кв.м., висотою 4,0м., загальною площею земельної ділянки 1210 м2, площа земельної ділянки під спорудою 396 кв.м., під дорожнім твердим покриттям 814 кв.м.,
Із матеріалів справи не вбачається жодного причинно-наслідкового зв'язку права повного господарського відання чи оперативного розпорядження на зазначене в позові майно із Позивачем та не відображено, відповідно до яких нормативних документів, та фінансово-господарської документації формувались активи та зобов'язання Управління пожежної охорони УВС в Одеській області станом на дату створення та на дату первинного реформування.
Таким чином, суд погоджується з твердженням Відповідача, що Позивачем не було подано належних доказів чи посилань на нормативно-правові акти які б стверджували що ГУ ДСНС України в Одеській області або його попередники: є чи були правонаступниками Добровільного пожежного товариства та в який спосіб отримали право власності на предмет спору.
Згідно із чинним ЦК України, існують такі причини набуття права власності, а саме: цивільні правочини, отримання у спадок, новостворене майно (ст. 331), переробка речі (ст. 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333), безхазяйна річ (ст. 335), набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336), знахідка (ст. 338), бездоглядна домашня тварина (ст. 341), скарб (ст. 343), набувальна давність (ст. 344), викуп пам'ятки історії та культури (ст. 352), реквізиція (ст. 353) та конфіскація (ст. 354).
Крім того, право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним з таких правовстановлювальних документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, лізингу; спадковим договором; свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів; свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності на об'єкти нерухомого майна; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права на утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, за наявності відмітки на ньому про реєстрацію відповідних прав тощо.
Тобто, доказами законного набуття права власності відповідного до положень чинних цивільного та господарського кодексів та роз'яснення Мін'юсту, може бути один з перелічених документів.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарсько процесуального кодексу України (далі - ГПК України), доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює обов'язок доказування, а саме те що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що Позивач, всупереч вимогам чинного законодавства обґрунтовує своє право власності лише перебуванням спірної споруди в нього на балансі, що підтверджує копією інвентарної картки №691 обліку основних засобів. При цьому, Позивач на навів правових підстав передачі оспорюваного об'єкта у власність або доказів, що він набув оспорюванне майно у власність на підставах, не заборонених законом.
Згідно з Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженим наказом Мінфіну України від 07.02.2013р. № 73, баланс - це форма звіту, що відображає активи, зобов'язання та власний капітал підприємства. Баланс - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання та власний капітал.
Відповідно до ст. 9. Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Наказ Міністерства фінансів України №818 від 13.09.2016р встановив таку форму інвентарної картки із графами, які повинні містити реквізити первинного документу бухгалтерського обліку - це акт про введення в експлуатацію, якщо основний засіб збудовано господарським чином або акт приймання - передачі, якщо основний засіб надійшов до установи в інший спосіб, передбачений П(С)БУ №7.
Згідно п. 9 Порядка № 818 інвентарна картка обліку основних засобів заповнюється на підставі акта введення в експлуатацію основних засобів, акта приймання-передачі основних засобів, технічної та іншої супровідної документації, а також інших первинних документів.
Проте у копії інвентарної картки №69 відсутнє посилання на первинний документ бухгалтерського обліку, як законну підставу взяття на баланс основного засобу, або акт введення в експлуатацію або акт приймання - передачи, як це встановлено Наказом Міністерства Фінансів України №818 від 13.09.2016р.
На переконання суду, надані Позивачем докази не є належним підтвердженням права власності на будівлі пожежного депо об'ємом 1569 куб.м., площею 392,2 кв.м, висотою 4.0 м., загальною площею земельної ділянки 1210 м2, площа земельної ділянки під спорудою 396 кв.м., під дорожнім твердим покриттям 814 кв.м.
При цьому, в матеріалах справи наявне свідоцтво про право власності за ДП «УДЦ «Молода гвардія» на цілісний майновий комплекс, що розташований за адресом м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, буд. 172.
Відповідно до інформації що вказана у технічному паспорті до цілісного майнового комплексу за адресом м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, буд. 172 - пожежне депо ЮДПК входить до складу цього комплексу.
Виходячи із наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що Позивач у встановлений процесуальним законом спосіб не навів належних та допустимих доказів наявності у нього будь-яких законних прав на спірне пожежне депо ЮДПК, а також доказів порушення Відповідачем цих прав.
Інші аргументи та доводи Позивача не спростовують висновків до яких дійшов суд.
Щодо реалізації учасниками справи процесуальних прав суд зазначає таке.
Згідно із пунктами 1, 2 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом (частини перша, друга статті 13 ГПК України).
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункти 1, 3, 4 частини п'ятої статті 13 ГПК України).
За умовами пунктів 2, 3 частини першої статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У пункті 24 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення ЄСПЛ "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).
З урахуванням викладеного судом вжиті всі можливі заходи для надання учасникам справи можливості для реалізації ними своїх процесуальних прав, передбачених ГПК України, в тому числі, права на висловлення (викладення шляхом надіслання на поштову/електронну адреси суду) своєї позиції по суті спору.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінивши подані учасниками справи аргументи та докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області позовні вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами, є необґрунтовані, а тому задоволенню не підлягають.
7. Судові витрати.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню, судові витрати у справі слід віднести за рахунок Позивача.
Щодо відшкодування судових витрат Відповідача за рахунок Позивача у розмірі 27500 грн.
Відповідачем подано клопотання про відшкодування судоивх витрат на професійну правничу допомогу, в якій просить покласти на Позивача судові витрати Відповідача у розмірі 27500 грн.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Також ст. 126 ГПК України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
У частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Частиною 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" закріплено перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги: - договір про надання правової допомоги; - довіреність; - ордер; - доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Частиною 3 ст. 26 Закону встановлено, що повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Згідно з положеннями пункту 4 статті 1, частини третьої статті 27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Відповідно до положень статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 «Послуги. Загальні положення» цього Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
З огляду на предмет договору про надання правової допомоги, об'єктом оплати за договором є надані адвокатом юридичні послуги, зокрема, у зв'язку із вирішенням спору в суді.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача відповідно до положень ст. 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» можуть бути використані судом в якості джерела права.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу представником ДП «УДЦ «Молода Гвардія» надано суду договір про надання правової допомоги № 137/П/3 від 13.12.2021р., додаткову угоду №1 від 13.12.2021р. до договору, акт прийняття-передачі наданих послуг №1, рахунок № 1 від 13.12.2021р. за договором на суму 27500,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.12.2021р. між ДП «УДЦ «Молода Гвардія» та адвокатом Іванським А.Й. укладено договір №137/П/3 про надання правової допомоги, відповідно до п. 1.1 якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.
Згідно п.2.1 Договору, клієнт доручає, а адвокат здійснює правову допомогу клієнту, в обсязі та на умовах, які передбачені цим договором, а саме: представництво та захист інтересів клієнта у всіх установах, підприємствах та органах незалежно від форми власності, в тому числі в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, в правоохоронних органах та органах судової влади всіх рівнів щодо захисту інтересів клієнта у Господарському суді Одеської області у справі №916/2504/21 за позовом Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про повернення пожежного депо ЮДПК інвентарний номер 101210027, за що клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар (винагороду) у розмірі та на умовах визначених додатковим договором.
У п.4.1 Договору встановлено, що отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару.
При визначенні розміру гонорару враховується: обсяг і час роботи, що потрібний для належного виконання доручення; ступінь складності правових питань, що стосуються доручення; вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання; необхідність виїзду у відрядження; важливість доручення з точки зору інтересів клієнта; особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; професійний досвід, науково-теоретична підготовка та кваліфікація адвоката. (п. 4.2 Договору).
Окрім того, до Договору про надання правової допомоги від 13.12.2021 року, сторонами було укладено додаткову угоду №1, де відповідно до п.1 дана додаткова угода визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Адвоката за надання правової допомоги щодо представництва та захисту інтересів Клієнта у всіх установах незалежно від форми власності та в судах всіх інстанцій щодо ведення справ у судових (місцеві суди, апеляційні суди, державна виконавча служба), адміністративних та інших установах, організаціях усіх форм власності, з усіма правами наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі та потерпілому в тому числі з правом подавати від імені Клієнта заяви, довідки та документи, в тому числі позовні заяви, заяви про апеляційне оскарження, апеляційне та касаційні скарги, отримувати все необхідні довідки та документи, бути представником Клієнта у судах всіх інстанцій при розгляді господарських справ з усіма правами, наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі, заявнику втому числі з правом пред'явлення позову, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання повністю або частково позову, зміни підстав або предмету' позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, укладання мирової угоди, оскарження рішень судів всіх інстанцій, у відповідній виконавчій службі з питань, пов'язаних з виконанням судових рішень з правом подання виконавчого листа до стягнення, сплачувати від імені Клієнта відповідні платежі, знайомитися з матеріалами справ, робити витяги з них, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал та інших документів, що є у справі, збирати відомості про факти, що можуть використовуватись як докази у справі, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, виступати у судових дебатах, заявляти клопотання та відводи, давати свої усні та письмові пояснення судові, подавати свої докази, міркування, щодо питань, які виникають під час судового розгляду і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, розписуватися від імені Клієнта на позовних заявах, скаргах, клопотаннях, запитах та на заявах про апеляційне оскарження, апеляційних та касаційних скаргах.
Пунктом 2 додаткової угоди визначено вартість наданої адвокатом полсуги, а саме: представництво та захист інтересів клієнта у всіх установах, підприємствах та органах незалежно від форми власності, в тому числі в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, в правоохоронних органах та органах судової влади всіх рівнів щодо захисту інтересів Клієнта у Господарському суді Одеської області у справі №916/2504/21 за позовом Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про повернення пожежного депо ЮДПК інвентарний номер 101210027, яка складає 27500,00 грн.
Крім того, між відповідачем та адвокатом складено акт № 1 прийняття-передачі вищевказаної послуги за договором про надання правової допомоги від 13.12.2021р., вартістю 27500,00 грн. При цьому, в акті відзначена, що замовник не має претензій до виконавця стосовно наданих послуг, та цей акт є підставою для розрахунків.
Таким чином, як встановлено судом, між ДП «УДЦ «Молода гвардія» та адвокатом Іванським А.Й. у договорі про надання правової допомоги та додаткової угоди до нього погоджено порядок обчислення гонорару: на підставі виставленого рахунку, шляхом сплати на рахунок адвоката у розмірі 27500,00 грн.
Приймаючи до уваги, що при розгляді справи у судових засіданнях брав участь як представник відповідача в тому числі адвокат Іванський А.Й. на підставі ордеру ОД№026811, зазначеним представником підписувалися заяви по суті справи та клопотання, відповідно до положень ч. 4 статті 126 ГПК України щодо врахування співмірності витрат на оплату послуг адвоката із ціною позову, складністю справи та наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на надання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг, в тому числі приймаючи до уваги вплив вирішення справи на репутацію відповідача та публічний інтерес, суд зазначає, що понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу у даній справі є обґрунтованими та підтверджуються належними та достатніми доказами.
За таких обставин, з огляду на результат вирішення справи № 916/2504/21, підтверджені Відповідачем судові витрати на професійну правничу допомогу, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, підлягають до стягнення з Позивача.
Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд бере до уваги висновок, зазначений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 зі справи №922/445/19. В абзацах другому та третьому пункту 6.5 цієї постанови зазначено, що згідно зі змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).
У постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 зі справи №922/445/19 та від 22.11.2019 зі справи №910/906/18 викладено правову позицію відповідно до якої положення частини п'ятої статті 126 ГПК України свідчить про те, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Щодо обсягу виконаних адвокатом робіт та часу на їх виконання суд зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Також суд вважає за необхідне вказати на те, що сама по собі справа № 916/2504/21 є складною та розглядалася в порядку загального позовного провадження з огляду на суть позовних вимог, склад сторін, характер спірних правовідносин, обсяг поданих матеріалів, що свідчить про значних обсяг документів які підлягали дослідженню Відповідачем та його представником.
З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованим та доведеним Відповідачем обсяг та розмір отриманих від адвоката Іванського А.Й. адвокатських послуг на суму 27500,00 грн., їх реальність.
Дослідивши надані документи, врахувавши, що позивач клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не подав, суд визнає обґрунтованою та підтвердженою належними та достатніми доказами суму судових витрат у розмірі 27500,00 грн., яка згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається у разі відмови в позові - на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У позові - відмовити повністю.
2. Судові витрати по справі покласти на Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (вул. Прохорівська, №6, м. Одеса, код ЄДРПОУ 38643633)
3. Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних сітуацій в Одеській області (вул. Прохорівська, 6, м. Одеса, 65091, код ЄДРПОУ 38643633) на користь Державного підприємства «Український дитячий центр «Молода гвардія» (Миколаївська дорога, буд. 172, м. Одеса, 65053, код ЄДРПОУ 33636307) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27500 (двадцять сімь тисяч п'ятсот) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст. 327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 10 січня 2022 р.
Суддя О.В. Цісельський