10 січня 2022 року Справа № 915/1530/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТООПТПОСТАВКА» (61072, м. Харків, вул. Отакара Яроша, буд. 24-Б, кв. 18; адреса електронної пошти: alenabezverhie@gmail.com; ідентифікаційний код 42030760)
до відповідача: Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» (54055, м. Миколаїв, вул. 1 Слобідська, буд. 120; адреса електронної пошти: tender.mbz@gmail.com; ідентифікаційний код 07856371)
про: стягнення 14 544,95 грн,
Суть спору:
20.10.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТООПТПОСТАВКА» до Господарського суду Миколаївської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява б/н від 20.10.2021 (вх. № 15636/21) (з додатками), в якій позивач просить суд:
1. Прийняти позовну заяву та порушити провадження у справі.
2. Стягнути з Відповідача - Державне підприємство «Миколаївський бронетанковий завод» (код ЄДРПОУ 07856371) на користь Позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТООПТПОСТАВКА» (код ЄДРПОУ 42030760) суму боргу в розмірі 9 461,12грн. (Дев'ять тисяч чотириста шістдесят одну грн. 12 коп.) за отриманий Товар згідно Договору поставки № 1 від 26 вересня 2018р.
3. Стягнути з Відповідача - Державне підприємство «Миколаївський бронетанковий завод» (код ЄДРПОУ 07856371) на користь Позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТООПТПОСТАВКА» (код ЄДРПОУ 42030760) пеню в розмірі 4099,10 (Чотири тисячі дев'яносто дев'ять грн.10коп) та інфляційні втрати в розмірі 984,73 (Дев'ятсот вісімдесят чотири грн. 73коп), за порушення умов проведення розрахунків за Договором поставки № 1 від 26 вересня 2018р.
4. Стягнути з Відповідача судовий збір.
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: Договору поставки 1 від 26.09.2018; рахунку на оплату № А0000000003 від 02.10.2018; видаткової накладної № 3 від 02.10.2018; товарно-транспортної накладної № 02102 від 02.10.2018; виписок по особовому рахунку; претензій (2 шт.); акту звіряння; застосування норм статті 625 Цивільного кодексу України, статей 193, 222 Господарського кодексу України; та мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08.11.2021, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, останню було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1530/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; запропоновано позивачу надати суду докази, які свідчать про вихідні номери та дати претензій, що вказані в позові; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
Копія вказаної ухвали була направлена учасникам справи, на їх адреси місцезнаходження, визначені у відповідності до приписів ч. 2 ст. 27 ГПК України.
Так, позивач отримав копію ухвали 23.11.2021, що вбачається з наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400144511162.
Відповідач отримав копію ухвали 11.11.2021, що вбачається з наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення.
11.11.2021 до суду від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та продовження строку надання відзиву на позовну заяву.
Відповідне клопотання в частині ознайомлення з матеріалами справи було реалізовано представником відповідача 11.11.2021.
Також 11.11.2021 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, на виконання ухвали суду від 08.11.2021.
18.11.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Державне підприємство «Миколаївський бронетанковий завод» заперечує проти позову, вважає, що його подано з порушенням строків позовної давності.
Крім того, відповідач зазначає, що наданий позивачем акт звіряння не містить даних щодо договору відносно якого його складено, не містить печатки ДП «МБТЗ» та, відповідно, не може вважатися належним доказом у справі.
Станом на час розгляду справи будь-яких заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, від учасників справи до суду не надходило.
За правилами ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи перебування головуючого у даній справі судді Смородінової О.Г. у відпустці у період з 04.01.2022 по 06.01.2022 повний текст рішення у даній справі складено і підписано судом 10.01.2021.
Суд розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 252 ГПК України).
При цьому, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішив справу за наявними матеріалами.
Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд -
26 вересня 2018 року між Державним підприємством «Миколаївський бронетанковий завод», як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТООПТПОСТАВКА», як постачальником, був укладений Договір поставки № 1 (далі - Договір), відповідно до предмету якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, передбачених даним Договором, поставити покупцю автозапчастини (далі - товар), асортимент, комплектність, кількість та вартість якого зазначається в специфікаціях, що є додатками до цього Договору, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити поставлений товар в порядку та у строки, передбачені даним договором (п. 1.1).
За умовами даного Договору:
- поставка товару здійснюється видами транспорту, визначеними за згодою сторін. Постачальник зобов'язується поставити товар на умовах поставки DDP - склад покупця, м. Миколаїв, вул. 1-ша Слобідська, 120, відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів «INCOTERMS» у редакції 2010 року, якщо інші умови не визначені в Специфікації (п. 3.1);
- товар поставляється в наступні строки: 14 календарних днів з моменту здійснення передплати покупцем, якщо інший строк не визначений сторонами в специфікації (п. 3.2);
- оплата покупцем товару здійснюється за відповідним рахунком постачальника в національній валюті Україні, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у даному Договорі (якщо постачальник не повідомить покупцеві реквізитів іншого рахунку (п. 5.1);
- оплата по даному Договору, якщо інше не визначено в специфікаціях, здійснюється наступним чином: передплата у розмірі 50 % від суми специфікації здійснюється покупцем протягом 3 банківських днів від дати отримання рахунку постачальника на оплату; остаточний розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем не пізніше п'яти календарних днів від дати поставки товару (п. 5.2);
- за невиконання або неналежне виконання умов даного Договору сторони несуть відповідальність відповідно до умов цього Договору та згідно чинного законодавства України (п. 7.1);
- у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати товару, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості (п. 7.2);
- даний Договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2018 року. Закінчення строку дії даного Договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов'язань (у тому числі гарантійних) за даним Договором (п. 9.3).
Даний Договір скріплено підписами та печатками обох сторін.
Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача до відповідача щодо стягнення з останнього основного боргу за поставлений товар, а також пені та інфляційних втрат внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Таким чином, до предмета доказування у даній справі належить встановлення обставин порушення відповідачем грошового зобов'язання за укладеним між сторонами Договором.
Позивач підтверджує власну правову позицію такими доказами:
- Договір поставки № 1 від 26.09.2018;
- рахунок на оплату № А0000000003 від 02.10.2018;
- видаткова накладна № 3 від 02.10.2018;
- товарно-транспортна накладна № 02102 від 02.10.2018;
- виписки по особовому рахунку; претензії (2 шт.);
- акт звіряння.
Відповідач будь-яких доказів на підтвердження власної правової позиції суду не надав.
Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд встановив таке.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про поставку.
Так, згідно з приписами ч. ч. 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За умовами ч. 1 ст. 662 та ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Матеріали справи свідчать про таке:
На виконання умов вищенаведеного Договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 19461,12 грн, що підтверджується підписаними обома сторонами без будь-яких зауважень та заперечень:
- видатковою накладною № 3 від 02.10.2018;
- товарно-транспортною накладною № 02102 від 02.10.2018.
Крім того, позивачем було виставлено відповідачу рахунок № А0000000003 від 02.10.2018 на суму 19461,12 грн.
За даними Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТООПТПОСТАВКА», не спростованими та не запереченими Державним підприємством «Миколаївський бронетанковий завод», у визначений строк відповідач оплату товару не здійснив.
З метою досудового врегулювання спору позивач двічі звертався до відповідача з претензіями щодо погашення наявної заборгованості, на які відповідач не надав відповіді.
Разом із тим, 15.03.2019 та 15.04.2019 відповідач частково здійснив платежі за товар згідно Договору на загальну суму 10 000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунку (а.с. 12-13):
- платіж від 15.03.2019 на суму 5 000,00 грн;
- платіж від 15.04.2019 на суму 5 000,00 грн.
З урахуванням наведеного суд зауважує, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин обов'язок доведення факту своєчасності здійснення оплати за поставлений товар закон покладає на покупця.
Враховуючи викладені вище обставини справи, суд дійшов висновку, що в спірних правовідносинах відповідач дійсно порушив норми та приписи чинного законодавства в частині повноти та своєчасності здійснення розрахунків з позивачем за поставлений за Договором товар, в зв'язку з чим товариство цілком правомірно звернулося до господарського суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості.
З матеріалів справи судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТООПТПОСТАВКА» суму заборгованості Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» в розмірі 9461,12 грн (19461,12 грн - 10 000,00 грн) зазначено правильно.
За такого, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджені та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Окрім основного боргу, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача:
1. Пеню на загальну суму 4099,10 грн, у тому числі:
- виходячи із суми заборгованості 19461,00 грн за період з 09.10.2018 по 14.03.2019 на суму 1506,76 грн;
- виходячи із суми заборгованості 14461,00 грн за період з 15.03.2019 по 14.04.2019 на суму 221,08 грн;
- виходячи із суми заборгованості 9461,00 грн за період з 15.04.2019 по 27.09.2021 на суму 2371,26 грн.
2. Інфляційні витрати на загальну суму 984,73 грн, у тому числі:
- виходячи із суми заборгованості 19461,00 грн за період з 09.10.2018 по 14.03.2019 на суму 251,13 грн;
- виходячи із суми заборгованості 14461,00 грн за період з 15.03.2019 по 14.04.2019 на суму 36,85 грн;
- виходячи із суми заборгованості 9461,00 грн за період з 15.04.2019 по 27.09.2021 на суму 696,75 грн.
Стосовно заявленої позивачем до стягнення суми пені, суд зазначає таке.
За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до п. 7.2 Договору у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати товару, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості.
Отже, на підставі статті 549 ЦК України, статті 230 ГК України та умов Договору, позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.
Судом перевірено наведений позивачем розрахунок пені та встановлено, що відповідні нарахування товариством проведені з допущенням помилок, зокрема, при визначені періоду нарахування пені.
Так, позивачем не враховано положення ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до яких нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Оскільки договором не встановлено іншого строку нарахування пені, таке нарахування мало припинитися через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивачем розрахунок пені здійснено за сукупний період з 09.10.2018 по 27.09.2021.
Водночас, з огляду на приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені мало припинитися 09.04.2019.
Судом здійснено перерахунок розміру пені, виходячи з динаміки формування боргу, та встановлено, що обґрунтованою сумою нарахування пені у спірних правовідносинах є 1692,18 грн, у тому числі:
- виходячи із суми заборгованості 19461,12 грн за період з 09.10.2018 по 14.03.2019 на суму 1506,76 грн;
- виходячи із суми заборгованості 14461,00 грн за період з 15.03.2019 по 09.04.2019 на суму 185,42 грн.
Щодо заявленої до стягнення суми інфляційних втрат суд зазначає таке.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.
Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
На підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 12% річних.
За перевіркою суду нарахування інфляційних втрат позивачем проведено з помилками.
Судом здійснено перерахунок розміру інфляційних втрат та встановлено, що обґрунтованою сумою нарахування у спірних правовідносинах є 2452,51 грн, у тому числі:
- виходячи із суми заборгованості 19461,00 грн за період з 09.10.2018 по 14.03.2019 на суму 910,77 грн;
- виходячи із суми заборгованості 14461,00 грн за період з 15.03.2019 по 14.04.2019 на суму 130,15 грн;
- виходячи із суми заборгованості 9461,00 грн за період з 15.04.2019 по 27.09.2021 на суму 1411,58 грн.
Водночас, беручи до уваги те, що суд не може вийти за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України), з відповідача належить стягнути суму інфляційних втрат в розмірі, який був заявлений позивачем, - 984,73 грн.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача:
- основного боргу в розмірі 9461,12 грн;
- пені в розмірі 1692,18 грн;
- інфляційних втрат в розмірі 984,73 грн.
Водночас, суд зазначає, що відповідач у даній справи заявив про застосування строків позовної давності до вимог щодо стягнення основної заборгованості, так і до вимог щодо стягнення пені.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки.
Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно з частин 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013).
У відзиві відповідач зазначає, що відповідно до наданої позивачем видаткової накладної товар згідно з договором поставлений 03.10.2018. Згідно з пунктом 5.2.2 Договору остаточний розрахунок за поставлений товар здійснюється не пізніше п'яти календарних днів з дня поставки товару, тобто до 08.10.2018. Отже, в разі нездійснення такої оплати, зобов'язання вважається порушеним з 09.10.2018, про що відомо позивачу. Таким чином, відповідач зазначає, що строк позовної давності для звернення позивача ж суду щодо стягнення основної заборгованості за договором завершився 09.10.2021.
Водночас, суд звертає увагу відповідача на те, що згідно з ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
У даній справі відповідний розмір заборгованості відповідача у спірних правовідносинах підтверджується, зокрема, наданим позивачем до матеріалів справи актом звіряння взаємних розрахунків станом на 31.07.2019.
Судом відхиляються заперечення відповідача щодо неналежності вказаного доказу у спірних правовідносинах.
Так, суд зазначає, що наданий Акт звіряння взаємних розрахунків є технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств і має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку господарських операцій обома сторонами правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій.
Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Аналогічний правовий висновок відображений у постановах Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/19, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 21.10.2020 у справі № 910/5253/19.
У межах даної справи, наданий позивачем акт звіряння містить інформацію (щодо дат та сум відповідних господарських операцій), яка у повній мірі підтверджується первинними документами, а саме - видатковою накладною та банківськими виписками.
Що ж до посилань підприємства на відсутність вказівки на конкретний договір, суд зауважує, що відповідачем не надано доказів існування між сторонами будь-яких інших правовідносин, ніж ті, які виникли з договору, на підставі якого заявлені позовні вимоги у дані справі.
Також відхиляються судом заперечення відповідача стосовно відсутності печатки ДП «МБТЗ» на вказаному акті, оскільки відповідно до приписів ч. 3 ст. 58-1 Господарського кодексу України наявність або відсутність відбитка печатки суб'єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.
З урахуванням наведеного, суд вважає за можливе взяти до уваги наданий позивачем до матеріалів справи акт звіряння взаємних розрахунків, який фактично свідчить про визнання відповідачем боргу у спірних правовідносинах станом на 31.07.2019.
Крім того, суд звертає увагу, що п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності в силу п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, дія якого триває в даний час.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що позивач звернувшись до суду 20.10.2021, дотримався строку позовної давності щодо стягнення основної заборгованості, який в силу наведеного продовжено з 12.03.2020.
Водночас, щодо позовних вимог про стягнення пені, встановлено спеціальну позовну давність тривалістю в 1 рік.
За такого, судом за заявою відповідача застосовується позовна давність до вказаних вимог, а тому з відповідача підлягає до стягнення пеня лише за період з 12.03.2019 по 09.04.2019 (з урахуванням динаміки формування боргу) на суму 214,21 грн.
Тобто, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача пені в сумі 3884,89 грн (2406,92 грн у зв'язку з необґрунтованістю заявлених вимог та 1477,97 грн у зв'язку з пропуском позовної давності).
Таким чином, виходячи вищенаведеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.
Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача належить стягнути на користь позивача (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог) 5314,77 грн ((10660,06 / 14544,95) * 2270,00 = 1 663,69) судового збору.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» (54055, м. Миколаїв, вул. 1 Слобідська, буд. 120; ідентифікаційний код 07856371) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТООПТПОСТАВКА» (61072, м. Харків, вул. Отакара Яроша, буд. 24-Б, кв. 18; ідентифікаційний код 42030760) суму боргу в розмірі 9461,12 грн, пеню в розмірі 214,21 грн, інфляційні втрати в розмірі 984,73 грн, а також 1663,69 грн судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 3884,89 грн відмовити позивачу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТООПТПОСТАВКА» (61072, м. Харків, вул. Отакара Яроша, буд. 24-Б, кв. 18; ідентифікаційний код 42030760);
Відповідач: Державне підприємство «Миколаївський бронетанковий завод» (54055, м. Миколаїв, вул. 1 Слобідська, буд. 120; ідентифікаційний код 07856371).
Повне рішення складено та підписано судом 10.01.2022.
Суддя О.Г. Смородінова