ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
10.01.2022Справа № 910/196/22
Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали
за позовом Фізичної особи - підприємця Кадар Оксани Василівни ( АДРЕСА_1 )
до про1. Закарпатської обласної ради (88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, ПЛОЩА НАРОДНА, будинок 4); 2. Комунальної установи «УПРАВЛІННЯ СПІЛЬНОЮ ВЛАСНІСТЮ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД» Закарпатської обласної ради (88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, ПЛОЩА ШАНДОРА ПЕТЕФІ, будинок 14); 3. Державного підприємства «ПРОЗОРРО.ПРОДАЖІ» (01601, місто Київ, ВУЛИЦЯ БУЛЬВАРНО-КУДРЯВСЬКА, будинок 22); 4. Приватного підприємства «НАВІТА» (89410, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, село Невицьке, ВУЛИЦЯ ШЕВЧЕНКА, будинок 5); 5. Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАКУПКИ.ПРОМ.УА» (02121, місто Київ, Харківське шосе, будинок 201-203, літ. 4Г, приміщення 114); 6. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) визнання недійсними рішень, результатів аукціонів, договору оренди
Фізична особа - підприємець Кадар Оксана Василівна звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Закарпатської обласної ради, Комунальної установи «УПРАВЛІННЯ СПІЛЬНОЮ ВЛАСНІСТЮ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД» Закарпатської обласної ради, Державного підприємства «ПРОЗОРРО.ПРОДАЖІ», Приватного підприємства «НАВІТА», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАКУПКИ.ПРОМ.УА», ОСОБА_1 про визнання недійсними рішень, результатів аукціонів, договору оренди, в якій просила Суд:
1. Визнати недійсним рішення Закарпатської обласної ради від 20.12.2019 №1666 «Про затвердження Переліку об'єктів нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області [комунальної власності області], що можуть передаватись в оренду», - у частині включення до такого переліку будівлі Аптеки № 29 загальною площею 447,76 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 .
2. Визнати недійсним рішення Закарпатської обласної ради від 16.07.2020 № 1787 «Про об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області [комунальної власності області], що можуть передаватися в оренду» [долучається], - у частині включення до такого переліку будівлі Аптеки № 29 загальною площею 447,76 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 .
3. Визнати недійсним рішення Закарпатської обласної ради від 29.07.2021 № 342 «Про затвердження Переліку об'єктів нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області [комунальної власності області], що можуть передаватись в оренду», - у частині включення до такого переліку будівлі Аптеки № 29 загальною площею 447,76 кв.м, за адресою: АДРЕСА_3 .
4. Визнати недійсними результати електронного аукціону № ІІЕООІ-иА-20211020-59665, що відбувся 11.11.2021.
5. Визнати недійсним Договір оренди нерухомого майна від 30.11 .2021 № 05-07-01/153, укладений між Комунальною установою «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради [орендодавець] та ОСОБА_1 [орендар].
Суд, дослідивши матеріали позовної заяви Фізичної особи - підприємця Кадар Оксани Василівни та додані до неї документи, дійшов висновку, що вказана позовна заява і додані до неї документи підлягають поверненню з огляду на наступне.
Суд зазначає, що судовий захист прав суб'єктів господарювання передбачає їх звернення до відповідного судового органу з метою поновлення чи визнання прав зазначених суб'єктів, якщо ці права порушені, не визнаються чи оспорюються. Втім, таке звернення до суду обумовлене дотриманням вимог процесуального закону, що надає можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованого статтею 55 Конституції України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
При цьому слід враховувати, що право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до відкриття провадження у справі.
Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства і окремих осіб.
Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").
Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду.
Статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. (стаття 125 Конституції України).
Відповідно до статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцевий суд є судом першої інстанції і здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом. Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції. Місцеві адміністративні суди розглядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи). Юрисдикція місцевих судів щодо окремих категорій справ, а також порядок їх розгляду визначаються законом.
Конституційний Суд України у рішенні №2-рп/2007 від 12.06.2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).
При цьому, як слідує зі змісту рішення Конституційного Суду України №9-зп від 25.12.1997, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.
Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.
В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб'єктний склад правовідносин і характер діяльності суб'єктів (характер спірного правовідношення).
Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Підвідомчість справ загальним і господарським судам визначається законодавством.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
При цьому, згідно з ч. 1, 3 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Відповідно до ч.1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;
3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;
5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;
8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;
9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;
12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;
13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;
14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;
15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання;
16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.
17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.
Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.
В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб'єктний склад правовідносин і характер діяльності суб'єктів (характер спірного правовідношення).
Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Підвідомчість справ загальним і господарським судам визначається законодавством.
Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.
Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 Господарського процесуального кодексу України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.
Виходячи з викладених норм, спір підвідомчий господарському суду, якщо склад його учасників відповідає нормам ст. ст. 4, 45 Господарського процесуального кодексу України, а спірне правовідношення носить господарський характер.
До юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Положення пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України пов'язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не з об'єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов'язанні з вимогами до боржника за основним зобов'язанням, а з тим, що сторонами основного зобов'язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
У постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 905/2043/18 вказано, що під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об'єднанню підлягають вимоги, пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Отже, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Однорідними можуть вважатися позовні заяви, пов'язані однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим самим позивачем до одного і того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного і того самого відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
Об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №914/2191/16, від 23.10.2019 у справі №902/434/19, від 30.10.2019 у справі №922/1359/19.
Судом встановлено, що позовні вимоги позивача до відповідачів-1,2,3,4,5 про визнання недійсним рішення Закарпатської обласної ради від 20.12.2019 №1666 «Про затвердження Переліку об'єктів нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області [комунальної власності області], що можуть передаватись в оренду», - у частині включення до такого переліку будівлі Аптеки № 29 загальною площею 447,76 кв.м. за адресою: Закарпатська область, Тячівський район, смт.Тересва, вулиця Народна, 87; визнання недійсним рішення Закарпатської обласної ради від 16.07.2020 № 1787 «Про об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області [комунальної власності області], що можуть передаватися в оренду» [долучається], - у частині включення до такого переліку будівлі Аптеки № 29 загальною площею 447,76 кв.м. за адресою: Закарпатська область, Тячівський район, смт.Тересва, вулиця Народна, 87; визнання недійсним рішення Закарпатської обласної ради від 29.07.2021 № 342 «Про затвердження Переліку об'єктів нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області [комунальної власності області], що можуть передаватись в оренду», - у частині включення до такого переліку будівлі Аптеки № 29 загальною площею 447,76 кв.м, за адресою: Закарпатська область, Тячівський район, смт.Тересва, вулиця Народна, 87; визнання недійсними результати електронного аукціону № ІІЕООІ-иА-20211020-59665, що відбувся 11.11.2021 підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідношення носять господарський характер.
Проте, надавши правову кваліфікацію правовій природі спірних правовідносин, дослідивши зміст правовідносин сторін, Суд зазначає, що фактично позовні вимоги позивача до відповідача - 6 ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору оренди нерухомого майна від 30.11 .2021 № 05-07-01/153, укладеного між Комунальною установою «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради [орендодавець] та ОСОБА_1 [орендар] не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
Суд зазначає, що Цивільний процесуальний кодекс України встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства; а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Тобто, за певних умов обидві сторони у цивільному процесі можуть і не бути фізичними особами, якщо тільки такий спір не належить до юрисдикції іншого суду.
Таким чином, оскільки відповідач -6 у справі не є суб'єктом господарювання (фізичною особою-підприємцем), а даний спір не підпадає під критерії господарського спору за участю фізичної особи, що охоплюється ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на зміст статей 4, 20 Господарського процесуального кодексу України, подана позовна заява із вимогами до фізичної особи в частині визнання недійсним Договору оренди нерухомого майна від 30.11 .2021 № 05-07-01/153, не підлягає розгляду у господарських судах України.
Отже, судом встановлено, що в даній позовній заяві позивачем об'єднані позовні вимоги, які повинні розглядатися в порядку господарського та цивільного судочинства.
Згідно з ч.4 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п. 2 ч. 5. ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).
Враховуючи вищевикладене, Суд доходить висновку, що позовна заява Фізичної особи - підприємця Кадар Оксани Василівни до Закарпатської обласної ради, Комунальної установи «УПРАВЛІННЯ СПІЛЬНОЮ ВЛАСНІСТЮ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД» Закарпатської обласної ради, Державного підприємства «ПРОЗОРРО.ПРОДАЖІ», Приватного підприємства «НАВІТА», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАКУПКИ.ПРОМ.УА», ОСОБА_1 про визнання недійсними рішень, результатів аукціонів, договору оренди підлягає поверненню Заявнику.
При цьому, Суд звертає увагу заявника на те, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
Також Суд зазначає, що у зв'язку з поверненням позовної заяви Фізичної особи - підприємця Кадар Оксани Василівни, подана заява про вжиття заходів забезпечення позову не підлягає розгляду та повертається Заявнику.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 173, 174 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовну заяву Фізичної особи - підприємця Кадар Оксани Василівни до Закарпатської обласної ради, Комунальної установи «УПРАВЛІННЯ СПІЛЬНОЮ ВЛАСНІСТЮ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД» Закарпатської обласної ради, Державного підприємства «ПРОЗОРРО.ПРОДАЖІ», Приватного підприємства «НАВІТА», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАКУПКИ.ПРОМ.УА», ОСОБА_1 про визнання недійсними рішень, результатів аукціонів, договору оренди та додані до неї документи вважати неподаною та повернути Заявникові.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.
Дата складання та підписання повного тексту ухвали: 10 січня 2022 року.
Суддя О.В. Чинчин