Справа № 753/20234/20 Головуючий у суді І інстанції Заставенко М.О.
Провадження № 22-ц/824/277/2022 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
10 січня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Комфорт Сервіс» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 березня 2021 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Комфорт Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
У листопаді 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «Київ Комфорт Сервіс» (далі - ТОВ «Київ Комфорт Сервіс») звернулось до суду з вказаним вище позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за надані послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, яка складається із основного боргу у розмірі 7 756,60 грн, 3 % річних у розмірі 670,86 грн та інфляційної складової боргу у розмірі 1 401,79 грн, а також судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що ТОВ «Київ Комфорт Сервіс» надавало послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за адресою: АДРЕСА_1 .
21 липня 2016 між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій АДРЕСА_1, предметом якого є забезпечення виконавцем надання послуг у житловому будинку по АДРЕСА_1 , а споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом, у строк та на умовах, що передбачені цим договором.
Виходячи з умов зазначеного договору, споживач зобов'язаний оплачувати послуги у встановлений строк. Розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше, ніж до 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Послуги оплачуються в безготівковій формі.Наявність відносин між сторонами, отже, і виникнення цивільних прав та обов'язків, також підтверджується діями сторін: виконавець надавав послуги, надсилав споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату послуг, а споживач мав здійснювати оплату виставлених рахунків.
Згідно з умовами договору виконавець надав послуги відповідно до затвердженого (погодженого) тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг, однак відповідач, користуючись наданими послугами, не в повному обсязі виконувала зобов'язання по їх оплаті, у зв'язку з чим станом на 1 листопада 2020 року в неї виникла заборгованість у розмірі 7 756,60 грн. Оскільки відносини між сторонам є грошовим зобов'язанням, то відповідач має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми, розмір яких за розрахунками позивача складає 1 401,79 грн та 670,86 грн відповідно.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що уклавши договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій на умовах, викладених в ньому, сторони тим самим засвідчили свою згоду та взяли на себе зобов'язання виконувати умови, які були закріплені у цьому правочині про надання послуг, проте позивачем не доведено правомірність нарахування плати за житлово-комунальні послуги за спірний період в сумі відмінній, ніж передбачено вказаним договором, а тому є недоведеним та необґрунтованим факт наявності у відповідача заборгованості у загальному розмірі 9 829,26 грн.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів невідповідності висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач виконував функції експлуатуючої організації, а саме: забезпечував організацію комплексу заходів з технічного, адміністративного супроводження і належного управління та утримання житлового будинку по АДРЕСА_1 , в тому числі надавав відповідачу послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій у період з 21 липня 2016 року по 30 листопада 2018 року. Загальна сума нарахувань відповідачу за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за вищевказаний період становить 17 299,57 грн, а розмір щомісячних нарахувань за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не перевищував розмір щомісячних нарахувань, визначений умовами укладеного між сторонами договору. Окрім того, відповідач, як власник квартири АДРЕСА_1 , також отримувала послуги охорони та консьєржа, послуги з електропостачання, послуги з централізованого опалення, послуги холодного водопостачання для використання на полив прибудинкової території, що надавалися на підставі договорів, укладених між ТОВ «Київ Комфорт Сервіс» та виробниками/виконавцями послуг. Відсутність договору про надання таких послуг та відшкодування витрат виконавця, укладеного між сторонами, не звільняє споживача від сплати за отриманні житлово-комунальні послуги. У даному конкретному випадку між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини, за якими у належне на праві власності ОСОБА_1 житло надавалися житлово-комунальні послуги і остання вчиняла дії щодо їх часткової оплати, що свідчить про визнання нею наявності зобов'язань перед ТОВ «Київ Комфорт Сервіс».
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду апеляційної інстанції не надійшов.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції установив, що ТОВ «Київ Комфорт Сервіс» виконує функції експлуатуючої організації, а саме: забезпечує організацію комплексу заходів з технічного, адміністративного супроводження і належного управління та утримання, зокрема, житлового будинку по АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 та 21 липня 2016 року уклала з ТОВ «Київ Комфорт Сервіс» договір АДРЕСА_1 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за зазначеною вище адресою.
Згідно із пунктом 2.1 договору предметом цього договору є забезпечення виконавцем надання послуг у житловому будинку, а споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом, у строк та на умовах, що передбачені цим договором.
Пунктом 2.2 даного договору передбачено, що виконавець надає послуги відповідно до затвердженого (погодженого) тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг (додаток № 1).
Розмір щомісячної плати за надані послуги на дату укладення цього договору становить 624,48 грн відповідно до затвердженого (погодженого) тарифу (пункт 2.3 договору).
Додатком № 1 до договору АДРЕСА_1 від 21 липня 2016 року сторонамивизначено, що на момент укладення цього договору вони дійшли згоди про надання послуг з утримання житлового будинку та прибудинкової території за договірним тарифом 5,02 грн/м2 загальної площі власного житлового приміщення згідно складових тарифу на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, розрахованих відповідно до постанови КМУ від 1 червня 2011 року № 869.
У вказаному додатку наведено детальний перелік послуг утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які надаються позивачем відповідачу, їх періодичність та вартість кожної окремої послуги за 1 кв. м без ПДВ. Додаток № 1 є підставою для проведення взаємних розрахунків і платежів між виконавцем та замовником, а також є невід'ємною частиною до договору про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій від 21 липня 2016 року.
Повна вартість відшкодування забезпечення витрат виконавця за цим договором визначається загальною сумою, що складається з фактичних витрат понесених виконавцем, підтверджених у квитанції на оплату житлово-комунальних послуг за кожен місяць, що надається споживачу.
Згідно умов зазначеного договору споживач зобов'язаний оплачувати послуги у встановлений строк. Розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше, ніж до 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Послуги оплачуються в безготівковій формі.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, позивач вказував, що відповідно до умов договору він, як виконавець, надав послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій згідно затвердженого (погодженого) тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг, однак відповідач, споживаючи надані послуги, не в повному обсязі виконувала взяті на себе зобов'язання по їх оплаті, в результаті чого станом на 1 листопада 2020 року в неї виникла заборгованість у розмірі 7 756,60 грн, а також з урахуванням положень частини другої статті 625 ЦК України було нараховано інфляційні втрати та 3 % річних від простроченої суми, розмір яких складає 1 401,79 грнта 670,86 грн відповідно.
На підтвердження позовних вимог ТОВ «Київ Комфорт Сервіс» надало суду першої інстанції: модельний статут товариства; витяг з ЄДРПОУ; розрахунок заборгованості, інфляційної складової боргу та 3 % річних станом на 1 листопада 2020 року за житлово-комунальні послуги, які були надані відповідачу у розмірі здійснених нарахувань та оплат; оборотно-сальдову відомість по рахунку 360 за період з 1 квітня 2018 року по 24 листопада 2020 року; договір АДРЕСА_1 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 21 липня 2016 року; додаток № 1 до вказаного договору (а.с. 9-23).
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частини другої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Статтею 179 ЖК Української РСР визначено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюються з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 7 Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 8 жовтня 1992 року зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України № 45 від 24 січня 2006 року, власники квартир зобов'язані оплачувати надані житлово-комунальні послуги.
Отже, власник житлового приміщення несе також обов'язок з витрат на утримання будинку, споруд та прибудинкової території.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією продовжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 901 ЦПК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загальногокористування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені права та обов'язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг, зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, а обов'язком - оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов'язком виконавця надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель зобов'язаний, зокрема, забезпечувати експлуатацію будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд та об'єктів благоустрою, розташованих на прибудинкових територіях, згідно з умовами укладених договорів, стандартами, нормативами, нормами і правилами; вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги був визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
У відповідності до частини першої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції Закону, чинної на час пред'явлення позову та вирішення спору) надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Статтею 7 цього Закону визначені права і обов'язки споживача (індивідуального споживача), зокрема, правом споживача є одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а обов'язком - оплата наданих житлово-комунальних послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно із частиною першою статті 9 даного Закону України споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.
Відповідно до вимог статті 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за домовленістю сторін, крім випадку обрання управителя органом місцевого самоврядування. Ціна послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком з розрахунку на один квадратний метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення, якщо інше не визначено договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, та включає: 1) витрати на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку відповідно до кошторису витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, крім витрат на обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги, у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем; 2) винагороду управителю, яка визначається за згодою сторін. Кошторис витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території є невід'ємною частиною договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Водночас, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).
Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 2жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Так, матеріали справи містять договір АДРЕСА_1 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладений 21 липня 2016 року між ТОВ «Київ Комфорт Сервіс» та ОСОБА_1 , яким передбачено розмір щомісячної плати за надані послуги у фіксованому розмірі 624,48 грн відповідно до затвердженого (погодженого) тарифу, який є додатком № 1 та невід'ємною частиною зазначеного договору.
Натомість із розрахунку заборгованості вбачається, що починаючи з квітня 2018 року позивачем нараховувалась відповідачу щомісячно плата за надані послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, яка не відповідає домовленостям сторін на підставі узгоджених договором дій виконавця і споживача послуг у розмірі 624,48 грн щомісяця.
Доказів того, що сторони змінювали (збільшували) розмір плати за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій у встановленому законом та вказаним договором порядку у матеріалах справи немає.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості щомісячна плата за надані послуги не відповідає умовам укладеного між сторонами договору, а відтак є недоведеними розрахунки дійсної суми заборгованості відповідача за надання послуг утримання житлового будинку ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.
Також при дослідженні розрахунку заборгованості, інфляційної складової боргу та 3 % річних станом на 1 листопада 2020 року та оборотно-сальдової відомості по рахунку 360 колегією суддів установлено, що за період з квітня 2018 року по червень 2020 року ТОВ «Київ Комфорт Сервіс» нарахувало ОСОБА_1 суму боргу за спожиті послуги у загальному розмірі 6 076,59 грн, тоді як остання сплатила на користь позивача в цей проміжок часу 14 500,00 грн в рахунок погашення існуючої заборгованості, а саме: у травні 2018 року - 11 500,00 грн та у квітні 2019 року - 3 000,00 грн.
Позивач у вказаних документах зазначив, що станом на квітень 2018 року за відповідачем рахувалась заборгованість у розмірі 16 180,01 грн, тому, додавши до цієї суми нарахування за період з квітня 2018 року по червень 2020 року та віднявши суму здійснених оплат, вважав, що відповідач повинна відшкодувати йому ще 7 756,60 грн заборгованості за житлово-комунальні послуги (16 180,01 + 6 076,59 - 14 500,00 = 7 756,60 грн).
Утім, позивачем не надано жодних доказів, на підтвердження правових підстав визначення розміру вартості відшкодування виконавця за вищевказаним договором станом на квітень 2018 року на загальну суму 16 180,01 грн, зокрема, порядку та методики нарахування щомісячної плати за надані послуги з обслуговування житлового будинку та прибудинкової території до квітня 2018 року, а рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, не може ґрунтуватись на припущеннях.
Колегія суддів вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
На переконання колегії суддів саме по собі зазначення у розрахунку заборгованості загальної суми боргу за попередній період користування споживачем житлово-комунальними послугами не є належною і достатньою підставою для врахування цієї суми і стягнення залишку заборгованості за спірний проміжок часу.
Окрім того, як зазначав сам позивач в апеляційній скарзі, загальна сума нарахувань відповідачу за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з 21 липня 2016 року по 30 листопада 2018 року становить 17 299,57 грн, що суперечить даним, які містяться в розрахунку заборгованості та встановленим обставинам щодо боргових зобов'язань відповідача перед позивачем.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач також отримувала послуги охорони та консьєржа, послуги з електропостачання, послуги з централізованого опалення, послуги холодного водопостачання для використання на полив прибудинкової території, що надавалися на підставі договорів, укладених між ТОВ «Київ Комфорт Сервіс» та виробниками/виконавцями послуг, не заслуговують на увагу як необґрунтовані, адже обставини надання, оплати і стягнення боргу по такому виду житлово-комунальних послуг не були предметом судового розгляду з огляду на відсутність зазначення про них у позовній заяві та додатках до неї, а суд розглядає справи виключно в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів.
Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих позивачем як на підставу своїх вимог, дійсних обставин справи та правильно розтлумачених норм матеріального права, зробив законний і обгрунтований висновок, що уклавши 21 липня 2016 року договір АДРЕСА_1 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою: АДРЕСА_1 на умовах, викладених в ньому, сторони тим самим засвідчили свою згоду та взяли на себе зобов'язання виконувати умови, які були закріплені у цьому правочині про надання послуг, однак позивачем не доведено правомірність нарахування плати за житлово-комунальні послуги за спірний період в сумі відмінній, ніж передбачено вказаним договором, а тому є недоведеним та необґрунтованим факт наявності у відповідача заборгованості за надані послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, яка складається із основного боргу у розмірі 7 756,60 грн, 3 % річних у розмірі 670,86 грн та інфляційної складової боргу у розмірі 1 401,79 грн, а всього 9 829,26 грн.
Посилання апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні стороною позивача спірних правовідносин та положень законодавства, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Згідно із вимогами частини третьої, шостої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за розгляд справи в апеляційному суді відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Комфорт Сервіс» залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 березня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: Н.В. Ігнатченко
С.А. Голуб
Д.О. Таргоній