31 грудня 2021 року місто Київ
справа № 761/1723/20
провадження №22-ц/824/12595/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Стащуком Володимиром Анатолійовичем,
на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 14 липня 2021 року, ухвалене у складі судді Макаренко І.О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, сплачених за попереднім договором,-
У грудні 2019 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про стягнення коштів, сплачених за попереднім договором.
Позов обґрунтовано тим, що позивач мала придбати житловий будинок і земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , Ѕ частини яких належить відповідачці ОСОБА_2
15 жовтня 2019 року позивач уклала з відповідачем та іншими ми співвласниками даного будинку і земельної ділянки попередній договір, який, зокрема, містить такі умови: основний договір купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки повинен бути укладений до 21 листопада 2019 року; житловий будинок і земельна ділянка не мають прихованих недоліків; відповідач, інші співвласники житлового будинку, а також інші особи повинні бути зняті з реєстраційного обліку у житловому будинку у строк до укладання основного договору купівлі-продажу; в якості забезпечення укладання та виконання основного договору купівлі-продажу позивачем було передано відповідачу та іншим співвласникам 135500 грн., які включаються до загальної суми за основним договором. Частка відповідачки ОСОБА_2 в отриманій сумі відповідно до її частки у праві власності ( 1/ 2) становить 67750 грн.
21 листопада 2019 року позивач, відповідач та інші співвласники житлового будинку та земельної ділянки з'явились до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Панченка О.В. для укладання основного договору купівлі-продажу. Однак, основний договір не був укладений у зв'язку з невиконанням відповідачем умов попереднього договору, а саме: земельні ділянка має обмеження у її використанні як зона особливого режиму забудови; земельна ділянка належить до зсувонебезпечного району; частина земельної ділянки є територією зарезервованою для розвитку мережі зелених насаджень загального користування; відповідач не зняв з реєстраційного обліку усіх зареєстрованих у житловому будинку.
Позивач вважає, що, оскільки основні договори купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки укладені не були, а сторони попереднього договору лише домовилися їх укласти в майбутньому, передана позивачем відповідачу грошова сума у розмірі 67750 грн. є авансом, який у зв'язку з не укладанням основного договору купівлі-продажу підлягає поверненню.
Посилаючись на зазначені обставини, позивачка ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 14 липня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аванс у сумі 67750 грн., сплачений за попереднім договором від 15 жовтня 2019 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768 грн.40 коп., та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000 грн.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Стащук В.А. подав апеляційну скаргу, в який просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема, посилається на те, що доводи та обставини викладені в позовній заяві не відповідають дійсним обставинам справи, правове обґрунтування позову наведено суб'єктивно і не відповідає чинному законодавству, яке регулює спірні правовідносини. Поведінка продавців об'єктивно свідчить про реальність їх намірів продати нерухоме майно, продажу майна ніякі обставини не перешкоджали (арешти, заборони, відсутність правовстановлюючі документів), продавця за домовленістю прибули до нотаріуса для укладання основних договорів, але покупець змінила свої наміри. Доводи щодо характеристик земельної ділянки (обмеження), на які посилається позивач слід оцінити критично, зважаючи на те, що ці характеристики були відомі позивачу, наявні в витягу з ДЗК, а також перед продажем АО Домініон виготовлено детальний звіт за проведеним аудитом об'єкту нерухомого майна, відомості до якого внесені з відкритих джерел, який був відомий сторонам. Апелянт також зазначає про те, що позивачем не доведено, що кошти вона сплатила саме відповідачу.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Пінчук О.Г. просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. У відзиві, зокрема, зазначає про те, що суд першої інстанції правильно встановив факт отримання відповідачем при укладенні попереднього договору 67750 грн. як завдаток за основним договором; факт порушення відповідачем п.2.7 попереднього договору - відповідач та інші співвласники не знялися з реєстраційного обліку до укладення основного договору; факт наявності обмежень щодо використання земельної ділянки, які не були зазначені у попередньому договорі та стали відомі позивачу після укладення попереднього договору; основний договір не було укладено з вини відповідача, який не забезпечив виконання усіх істотних умов попереднього договору. Суд першої інстанції правильно застосував відповідні норми матеріального права та правові позиції Верховного Суду. Заперечуючи проти посилань на правові позиції Верховного Суду, які застосував суд першої інстанції, відповідач не наводить при цьому жодної правової позиції суду касаційної інстанції на свою користь.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 9 серпня 2021 року відкрито апеляційне провадження .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року у складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом установлено, що 15 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а також іншими співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 , та земельної ділянки АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:91:262:0032 було укладено попередній договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1852.
Відповідно до п.1 попереднього договору купівлі-продажу сторони зобов'язуються в строк до 29 листопада 2019 року укласти договори купівлі-продажу (основні договори): житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:91:262:0032.
При цьому сторони домовляються, що: а) продавці зобов'язуються звільнити житловий будинок та передати покупцеві протягом тридцяти календарних днів після укладення основного договору та зняти з реєстраційного обліку всіх, зареєстрованих в житловому будинку осіб, до укладення основного договору; б) в цілому сума договору купівлі-продажу нерухомості, що зазначена вище (основного договору), має становити 3681000 грн., що є еквівалент 150000 доларів США за комерційним курсом на день укладення договору купівлі-продажу.
Згідно з п.3 попереднього договору купівлі-продажу покупець передав, а продавці отримали від покупця гроші в сумі 135500 грн., що на день підписання договору еквівалентно 5000 Євро. Відповідно до абзацу 3 пункту 3 попереднього договору від 15 жовтня 2019 року, при укладенні основних договорів сума 135500 грн., що згідно курсу НБУ на день укладення цього договору еквівалентно 5000 Євро, буде вважатися як завдаток за об'єкти купівлі-продажу.
Відповідно до п.6 попереднього договору купівлі-продажу у разі, якщо продавці будуть відмовлятися (ухилятися) від укладення договору купівлі-продажу в визначений термін у п.1 цього попереднього договору, на вище зазначених умовах, він зобов'язується повернути покупцеві отриманий від нього аванс у розмірі 271000 грн.
Пунктом 2.7 попереднього договору встановлено обов'язок відповідача знятися з реєстраційного обліку до укладання основного договору.
21 листопада 2019 року в останній день, коли повинен був укладений основний договір, при оформленні у приватного нотаріуса документів до підписання основного договору, позивач від нотаріуса з'ясував, що відповідач не знявся з реєстраційного обліку, як не знялися з реєстраційного обліку й інші співвласники житлового будинку.
Крім того, судом установлено, що на противагу п.2.4 попереднього договору від 15 жовтня 2019 року земельна ділянка містила ряд недоліків та обмежень у використанні, про що не було зазначено у цьому договорі. У попередньому договорі від 15 жовтня 2019 року немає жодної згадки про те, що: а) земельна ділянка належить до зсувонебезпечного району; б) частина земельної ділянки є територією, зарезервованою для розвитку мережі зелених насаджень загального користування. Позивачу про зазначені обставини стало відомо лише 13 листопада 2019 року, зі звіту за результатами проведеного аудиту об'єкта нерухомості, складеного Адвокатським об'єднанням «Домініон».
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із невиконання відповідачем умов попереднього договору у зв'язку із чим наявний факт не укладення договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки з вини відповідача, а відтак передана відповідачу грошова сума у розмірі 67750 грн., що відповідає 1/2 частині від 135 500 грн. є авансом та підлягає поверненню позивачу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Надаючи оцінку аргументам апеляційної скарги в контексті установлених фактичних обставин справи, Київський апеляційний суд виходить із такого.
Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим суд, з'ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального
і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) вказано, що «суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. На суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Проте суди попередніх інстанцій зазначених вимог закону не врахували та дійшли передчасного й формального висновку про відмову в задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правові норми, які підлягають застосуванню, на що мали повноваження згідно з вимогами ЦПК України. Суди в достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін, по суті спір не вирішили, тому дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову. Висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову через помилкове правове обґрунтування позовних вимог є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції та статей 55, 124 Конституції України, оскільки позивач визначає предмет та підстави позову, а обов'язком суду є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог з визначенням правовідносин сторін, що випливають зі встановлених обставин та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин. Посилання позивачів у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню в цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог. Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи».
Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.
Аналіз цивільного законодавства свідчить, що перекваліфікація відповідного договору може мати місце, зокрема, при: (а) недійсності договору (зокрема, удаваності договору); (б) тлумаченні змісту договору. Перекваліфікація договору можлива тільки в тих випадках, коли вона відбувається в межах спору, що стосується такого договору. Саме такий висновок зумовлений тим, що по своїй суті перекваліфікація направлена на з'ясуванні справжньої волі сторін договору, який перекваліфіковується в інший. А це, відповідно, можливо зробити тільки в рамках спору щодо такого договору.
Відповідно до частин першої - третьої стаття 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Згідно частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Тлумачення статті 1212 ЦК України свідчить, що необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України
У справі, що переглядається, установлені судом першої інстанції обставини, зміст попереднього договору від 15 жовтня 2019 року та тлумачення його змісту (значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів, порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину) дозволяють зробити висновок про те, що сторони мали намір в майбутньому укласти договори купівлі-продажу будинку та земельної ділянки. Оскільки договори купівлі-продажу не були укладені, то підстава отримання від ОСОБА_1 67750 грн., що відповідає 1/2 частині від 135 500 грн., в рахунок продажу належної ОСОБА_2 1/ 2 частки житлового будинку та земельної ділянки, відсутня.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Отже, завдаток є способом забезпечення виконання зобов'язання та одночасно є способом платежу. Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.
За таких обставин, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність у позивача права вимоги повернення 67750 грн., проте помилився з мотивами такого висновку, оскільки таке право виникло у позивача на підставі статті 1212 ЦК України.
Подібний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 15 вересня
2021 року у справі № 756/5677/17 (касаційне провадження № 61-3351св20).
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
З огляду на викладене, та те, що відповідачем, як продавцем, у порушення умов попереднього договору не було повідомлено про існуючі недоліки та обмеження земельної ділянки, у порушення умов попереднього договору, а саме пункту 2.7, відповідач не знялася з реєстраційного обліку до 21 листопада 2019 року, що і слугувало підставою для не укладення основних договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки з вини відповідача, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є правильним, проте суд першої інстанції помилився з мотивами такого висновку, оскільки таке право виникло у позивача на підставі статті 1212 ЦК України, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для зміни судового рішення.
Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 376 ЦПК України).
Зважаючи на те, що обставини справи встановлені судом повно, але допущено незастосування закону, який підлягав застосуванню, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 липня 2021 року підлягає зміні в мотивувальній його частині з підстав, зазначених у цій постанові.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Зміна Київським апеляційним судом мотивів задоволення позовних вимог, не вплинуло на обсяг задоволених позовних вимог судом першої інстанції та не свідчить про зміну пропорційності задоволених позовних вимог, що давало б підстави Київському апеляційному суду здійснити розподіл судових витрат відповідно до правил статті 141 ЦПК України.
Тому колегія суддів вважає, що відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат за наслідком перегляду справи в апеляційному порідку.
У подальшому, 8 вересня 2021 року представником ОСОБА_1 - адвокатом
Пінчуком О. Г. через засоби поштового зв'язку до Київського апеляційного суду відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просить також стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені останньою витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000,00 грн.
Колегія суддів, вивчивши заявлене клопотання, перевіривши матеріали, додані до клопотання, дійшла висновку, що клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року
№ 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за замістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За правилами частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 у зв'язку з підготовкою відзиву на апеляційну скаргу, представником
ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надано: копію договору про надання правничої допомоги від 10 червня 2021 року № 10-06/21 про надання правничої допомоги; копію додатку № 3 від 25 серпня 2021 року до договору від 10 червня 2021 року № 10-06/21 про надання правничої допомоги; оригінал квитанції від 06 вересня 2021 року № 0.0.2255650700.1 про оплату витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000 грн.; оригінал меморіального ордеру від 06 вересня 2021 року № @2PL225689 щодо зарахування сплачених ОСОБА_1 8 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу на рахунок адвокатського об'єднання «Домініон» та оригінал звіту про надання професійної правничої допомоги станом на 06 вересня 2021 року.
Представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на адресу ОСОБА_2 було направлено копію відзиву для надання своїх пояснень щодо заявленої суми компенсації витрат на професійну правничу допомогу.
Доказів на спростування розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 у зв'язку з підготовкою відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 8 000 грн., ОСОБА_2 не надано.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про доведеність представником позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000,00 грн., а відтак вказана сума підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Стащуком Володимиром Анатолійовичем, задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 14 липня 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги у розмірі 8000 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус