06 січня 2022 р.м. ХерсонСправа № 540/4459/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Хом'якової В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі відповідач), в якому просить:
- визнати бездіяльність відповідача, щодо не поновлення пенсії позивачці - протиправною та дискримінаційною, визнати протиправними та дискримінаційними та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачці, викладене в листах відповідача №4455-3899/К-02/8-2100/21 від 09.07.2021 та визнати протиправними та дискримінаційними дії відповідача стосовно відмови поновити виплату пенсії позивачці;
- зобов'язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області вчинити певні дії - поновити виплату пенсії позивачці з 07.10.2009, на вказаний нею банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- стягнути з відповідача кошти в сумі 100000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачці.
В позові вказано, що ОСОБА_1 , громадянці України, 1952 року народження, була призначена пенсія за віком з 25.05.2000, яка виплачувалась до 31.05.2009. В подальшому позивачка виїхала на постійне проживання за кордон до Ізраїлю. Позивачка звернулася до відповідача 11.06.2021 з особистою заявою про поновлення пенсії з 07.10.2009, засвідченою нотаріально та легалізованою печаткою апостиль. Проте, відповідач рішенням №4455-3899/К-02/8-2100/21 від 09.07.2021 протиправно відмовив у поновленні пенсії, пославшись на недотримання вимог щодо порядку звернення за поновленням виплати пенсії.
Ухвалою від 25.08.2021 відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.09.2021.
15.09.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволені позову, посилаючись на недотримання порядку звернення із заявою про поновлення пенсії. 11.06.2021 до Головного управління ПФУ в Херсонській області надійшов через веб-портал електронних послуг лист представника позивача Меламеда Вадима про поновлення пенсії ОСОБА_1 з копією паспорта громадянина для виїзду за кордон, копією картки платника податків на ім'я ОСОБА_1 , копією довіреності від 15.09.2020, копією трудової книжки. Даний лист розглянутий, відповідь надана 09.07.2021 про недотримання порядку звернення за поновленням виплати пенсії. Безпосередньо ОСОБА_1 із заявою про поновлення пенсії не зверталася, жодного рішення щодо відмови у поновленні пенсії позивачу не приймалось. Оскільки питання про призначення пенсії навіть не розглядалося, нарахування пенсії не відбулось, то, відповідно до чинного законодавства України, підстави для виплати компенсації у Головного управління відсутні. Також, в своєму відзиві відповідач зазначає, що позивачем не обґрунтовано в чому саме полягає завдана Головним управлінням шкода, яку позивач оцінює в 100000 грн, не зазначено з яких саме міркувань ОСОБА_1 виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується. Також позивач не наводить доказів наявності втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних їй незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю Головного управління. Не обґрунтована наявність причинно-наслідкового зв'язку такої шкоди з рішеннями, діями чи бездіяльністю Головного управління.
Ухвалою від 29.09.2021 підготовче засідання відкладено до 22.11.2021, продовжено термін підготовчого провадження на 30 днів.
27.10.2021 року представником позивача подано відповідь на відзив зі змісту якої вбачається, що він не погоджується з позицією відповідача та наполягає на задоволенні позову з підстав, викладених у позові.
Ухвалою від 22.11.2021 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті в письмовому провадженні
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , перед виїздом за кордон проживала за адресою: АДРЕСА_1 .
25.05.2000 року, по досягненні пенсійного віку та наявності 37 років страхового стажу, позивачці була призначена пенсія за віком, видано пенсійне посвідчення.
29.12.2008 виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
Починаючи з 31.05.2009 року і станом на сьогоднішній день, позивачка призначеної по закону пенсії не отримує.
Позивачка стверджує, що через представника 11.06.2021 звернулась до відповідача із заявою про поновлення пенсії з 07.10.2009. До заяви було додано наступні документи: копія паспорта громадянина України для виїзду за кордон, виданого 11.09.2018 на ім'я ОСОБА_1 (дійсний до 11.09.2028) з відміткою про постійне місце проживання в Ізраїлі, копія картки платника податків на ім'я ОСОБА_1 , копія довіреності представника від 15.09.2020; копія трудової книжки від 05.09.1971 на ім'я ОСОБА_1 (копія заяви суду не надана). Листом від 09.07.2021 № 4455-3899/К-02/8-2100/21 відповідачем надано відповідь, що позивачкою не дотримано вимог законодавства щодо порядку звернення за поновленням виплати пенсії, правові підстави для розгляду питання про поновлення пенсії гр. ОСОБА_1 відсутні . Таке звернення за поновленням пенсії здійснюється відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, заява про поновлення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ. Відповідно до п. 2.9 Порядку 22-1, особа яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік. При цьому документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. До заяви представника позивачки від 11.06.2021 додані копії документів - паспорта громадянина України для виїзду за кордон, копія картки платника податків, копія довіреності представника позивачки ОСОБА_3 , копія трудової книжки ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не поновлення виплати пенсії позивач звернулася до суду з даним позовом.
Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створення мережі державних, комунальних, приватних закладів по догляду за непрацездатними.
Стаття 24 Конституції України, гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч. 3 ст. 25 Конституції України).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст. 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України №1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Зазначені положення Закону №1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення №25-рп/2009 від 07.10.2009.
Також, у Рішенні Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009 зазначено, що оспорюваними нормами Закону України №1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Рішення Конституційного Суду України має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
На підставі наведеного суд приходить до висновку, що з 07.10.2009 - дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України №1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу (07.10.2009) територіальні органи Пенсійного фонду України мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Суд зазначає, що з 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону України № 1058-ІV. Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18, в якій суд вважав за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 08.12.2015 у справі № 21-5653а15, від 12.04.2016 у справі № 462/9427/13-а, від 08.06.2016 у справі № 505/2135/14-а та від 11.10.2016 у справі № 404/4541/15-а, про те, що виниклі спори щодо поновленням виплати раніше призначених пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2015).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У п. 51 Рішення Європейського суду з прав людини від 07.11.2013 по справі "Пічкур проти України" (Заява №10441/06) зазначено: " 51.Суд вважає, що цю справу слід відрізняти від вищезазначеного рішення у справі "Карсон та інші проти Сполученого Королівства" (Carson and Offers v. United Kingdom), у якому відмінність у поводженні, що оскаржувалася, стосувалася відсутності індексації існуючих пенсій для тих, хто проживає в інших державах, при тому, що ніхто не ставив під сумнів право заявника на отримання пенсії як таке. Проте у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Суд доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії".
Також, у п. 54 Рішення Європейського суду з прав людини від 07.11.2013 по справі "Пічкур проти України" (Заява №10441/06) зазначено: "54. Вищезазначених міркувань Суду достатньо для висновку про те, що різниця у поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу".
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України №1382-IV від 11.12.2003 "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості.
Отже, право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
За наведених обставин, оскільки позивач 29.12.2008 виїхала на постійне місце проживання в Ізраїль, а пенсія їй була припинена в період проживання за кордоном, то, враховуючи той факт, що на даний час ОСОБА_1 не втратила громадянство України, що підтверджено документально та відповідачем не заперечується, вона має право на поновлення виплати пенсії.
Суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про поновлення пенсії з огляду на те, що така заява подана не нею особисто, а представником, з додаванням копій документів, а не оригіналів, виходячи з наступного.
У п. 1.5 "Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого 25.11.2005 Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 (у редакції Постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 за №13-1), зазначено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії,… подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Як зазначено у п. 2.9 Порядку № 22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Відповідно до п. 2.22 Порядку №22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.
При цьому, як зазначено у п. 2.23 Порядку №22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
Волевиявлення позивача щодо поновлення виплати пенсії оформлено ним письмово через його представника з наданням відповідних документів.
Даючи оцінку висновку відповідача щодо відсутності підстав для поновлення пенсії позивачу, суд зауважує наступне.
Відповідно до ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Тобто, однією з умов, які передбачають наявність у особи права на отримання пенсії є її належність до громадянства України.
Водночас, належність позивача до громадянства України підтверджено діючим паспортом громадянина України для виїзду за кордон.
Згідно з п.1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України є паспорт громадянина України.
Відповідно до п. 2 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 №719-V, паспорт громадянина України для виїзду за кордон - це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетину ним державного кордону України та перебування за кордоном.
Таким чином, громадянство України підтверджується як паспортом громадянина України так і паспортом громадянина України для виїзду за кордон. Строк дії паспорта становить десять років (п. 12 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон). На час звернення до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії паспорт був дійсний.
Для призначення пенсії в Україні особа повинна бути громадянином України, водночас відповідачем ця обставина не заперечується.
Щодо посилання відповідача на те, що документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу у 2000 році була призначена пенсія, яка виплачувалась їй до виїзду за кордон, що не спростовувалось відповідачем.
Отже, спірним питанням в справі є не призначення пенсії, а поновлення її виплати, як громадянину України.
Відповідно до п. 2.8 Порядку поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати:
1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3до Положення;
2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу;
3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім'ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника особою з інвалідністю або учасником війни тощо).
Отже, законодавством передбачено, що при поновлені пенсії позивач "може" подати документи про стаж та заробітну плату лише у тих випадках, коли відомості про набутий стаж не були враховані під час призначення пенсії.
Враховуючи наведене, поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі. Подання позивачем додаткових документів при поновленні виплати пенсії є виключно його правом та не створює відповідного обов'язку щодо їх подачі.
Враховуючи викладене, суд вважає неправомірною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо не поновлення виплати позивачу пенсії за віком.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії від 09.07.2021 №4455-3899/К-02/8-2100/21, то вони не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 12 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Приписами п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Суд зазначає, що лист Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 09.07.2021 №4455-3899/К-02/8-2100/21 не є рішенням у розумінні п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України та не має обов'язкового характеру.
З приводу вимог позивача провести поновлення та виплату пенсії з проведенням компенсації втрати частини доходів, згідно Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", то суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Проте, як вже зазначалось, виплата пенсії позивачу була припинена у зв'язку з його виїздом за кордон, а тому не здійснювалось нарахування пенсії і, в свою чергу, не було і не могло бути жодних затримок на один і більше календарних місяців виплати доходів. Тобто, суд не вбачає підстав для проведення компенсації втрати частини доходів за даних обставин.
Щодо вимог позивача про поновлення виплати пенсії з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 суд зазначив, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачеві, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. Тому ці вимоги є передчасними. При цьому в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.
Щодо здійснення виплати пенсії позивачу на вказаний нею банківський рахунок, суд вважає, що до відновлення виплати пенсії, вказані вимоги є також передчасними та направлені на захист ще не порушеного права, що суперечить ст. 5 КАС України, так як підлягає судовому захисту лише порушене право позивача.
Що стосується обґрунтованості вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 100000 грн, то відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 Цивільного кодексу України).
За приписами пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі, в тому числі, встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 12.11.2019 по справі № 818/1430/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до суду не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення моральної шкоди, що виходячи зі змісту наведених правових приписів, зумовлює відсутність правових підстав для стягнення останньої з відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У зв'язку із викладеним, судові витрати у розмірі 454,00 грн. на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 139, 241, 243-246, 250, 255, 295 КАС України, суд
вирішив:
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо не поновлення ОСОБА_1 виплати пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. 28 Армії, буд. 6, код ЄДРПОУ 21295057) поновити ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) виплату пенсії за віком з 07.10.2009.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору у розмірі 454,00грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м.Херсон, вул. 28 Армії, буд. 6, код ЄДРПОУ 21295057)
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до пп.15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.В. Хом'якова
кат. 112010200