10 січня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/11967/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Козельщинської селищної ради про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
30 вересня 2021 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (надалі також - позивач) до Козельщинської селищної ради (надалі також - відповідач), відповідно до якого просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення дванадцятої позачергової сесії восьмого скликання Козельщинської селищної ради від 29.07.2021 "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ";
- зобов'язати Козельщинську селищну раду на найближчому пленарному засіданні чергової сесії затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у власність в розмірі земельної частки (паю) 4,8034 га, як члену ФГ "Бочко", із земель фермерського господарства "Бочко" для ведення фермерського господарства на території Бреусівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки 5322080400:00:001:1797 для ведення особистого селянського господарства та передати таку земельну ділянку у власність ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати пункт 2 рішення одинадцятої сесії восьмого скликання Козельщинської селищної ради від 14.07.2021 "Про розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок" відповідно до якого вирішено: розробити технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок комунальної власності площами: 4,8034 га (рілля) з кадастровим номером 5322080400:00:001:1797; 4,8033 га (рілля) з кадастровим номером 5322080400:00:001:1796; 4,8033 га (рілля) з кадастровим номером 5322080400:00:001:1798, що знаходиться за межами населених пунктів на території Козельщинської селищної ради Кременчуцького (Козельщинського) району Полтавської області з формуванням земельної ділянки загальною площею 14,4100 га (рілля) для ведення фермерського господарства.
В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено, що згідно норм Земельного кодексу України, єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також не проведено обов'язкову державну експертизу у визначених законом випадках та відсутні відомості щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та провадження у справі відкрито. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
17 листопада 2021 року до суду від відповідача надійшов відзив на позов, в яких відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що сільська рада не може прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою, який містить недоліки та передати у власність земельну ділянку не вилучивши її у попереднього користувача /а.с. 108-110/.
30 листопада 2021 року до суду надійшла заява в порядку п.3 ч.3 ст. 44 КАС України, відповідно до якої позивачем наведено пояснення та практику Верховного Суду, що згідно таких пояснень підлягає врахуванню судом /а.с. 147-150/.
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
ОСОБА_1 звернулась до відповідача із клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у власність в розмірі земельної частки (паю) 4,8034 га, як члену ФГ "Бочко", із земель фермерського господарства "Бочко" для ведення фермерського господарства на території Бреусівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки 5322080400:00:001:1797 для ведення особистого селянського господарства та передачі такої земельної ділянки у власність ОСОБА_1 /а.с. 11/.
Рішенням дванадцятої позачергової сесії восьмого скликання Козельщинської селищної ради від 29.07.2021 "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 " відмовлено у затвердженні вказаного вище проекту у зв'язку з невідповідністю статтям 32,121,134 Земельного кодексу України та статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" /а.с. 12/.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що ст. 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III (далі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Відповідно до п. б ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Частинами 1-3 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. "в" ч. 3 ст. 116 ЗК України).
У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Абзацом 2 ч. 1 ст. 123 ЗК України передбачено, що рішення про надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Отже, рішенню про надання або відмову у наданні земельної ділянки у власність або користування передує отримання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки та їх надання відповідному органу.
Частина 9 ст. 118 ЗК України встановлює, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
При вирішенні даного спору по суті, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом вище, однією із підстав для відмови у затвердженні поданого проекту землеустрою стала обставина перебування земельної ділянки кадастровий номер 5322080400:00:001:1797 у користуванні ФГ «Бочко», право користування яким не припинено, а договір оренди не розірвано.
Надавши оцінку вказаній обставині, судом враховано, що відповідно до частини 5 статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачені ст. 141 ЗК України. З їх аналізу вбачається, що згода землекористувача на передачу земельної ділянки особі у власність не є підставою для припинення ним права користування земельною ділянкою.
Таким чином, розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у користуванні можливе лише після припинення договору оренди.
Відповідно до матеріалів справи та проекту землеустрою між Козельщинською районною державною адміністрацією, як орендодавцем та ОСОБА_2 , як орендарем укладено договір оренди землі № 574 від 12 вересня 2011 року строком на 10 років, що зареєстрований відділом Держкомзему у Козельщинському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено відповідний запис від 28 грудня 2011 року /а.с. 86-87/.
Як зазначав відповідач, земельна ділянка, на яку претендувала позивач станом на дату звернення із заявою про затвердження проекту землеустрою перебувала у користуванні ФГ «Бочко» і право користування ФГ «Бочко» не припинено та договір оренди не розірвано.
Окремо суд наголошує, що позивачем також не підтверджено належними та допустимими доказами її членства в ФГ "Бочко".
Суд зазначає, що письмова згода землевласника (землекористувача), засвідчена нотаріально є лише необхідною частиною документації, що включається до проекту землеустрою. Проте, передачі у власність чи користування підлягають земельні ділянки, що не обтяжені іншими речовими правами на неї, тобто є вільними.
Відтак, на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення певної земельної ділянки, достатнім є долучення до клопотання заявника письмової згоди землевласника (землекористувача), засвідченої нотаріально. Проте, на стадії затвердження проекту землеустрою та передачі її у власність чи користування, бажана до відведення земельна ділянка має бути вільною.
Вказані висновки суду відповідають правовій позиції висловленої Верховним Судом у постановах від 15.06.2021 у справі №823/106/18, від 04.05.2020 у справі №816/1331/17, від 01.10.2020 у справі №120/4116/19-а.
Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що за наявності у ФГ «Бочко» права оренди на запитувану позивачем земельну ділянку, чинного та не скасованого договору оренди на земельну ділянку, у відповідача відсутні законодавчі підстави для передачі спірної земельної ділянки у власність позивача.
На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку щодо правомірності прийнятого відповідачем рішення, а відтак відсутності підстав для задоволення вимог позивача в частині визнати протиправним та скасувати рішення дванадцятої позачергової сесії восьмого скликання Козельщинської селищної ради від 29.07.2021 "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ", а також похідної від неї - зобов'язати Козельщинську селищну раду на найближчому пленарному засіданні чергової сесії затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у власність в розмірі земельної частки (паю) 4,8034 га, як члену ФГ "Бочко", із земель фермерського господарства "Бочко" для ведення фермерського господарства на території Бреусівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки 5322080400:00:001:1797 для ведення особистого селянського господарства та передати таку земельну ділянку у власність ОСОБА_1 ;
Надаючи оцінку вимогам ОСОБА_1 визнати протиправним та скасувати пункт 2 рішення одинадцятої сесії восьмого скликання Козельщинської селищної ради від 14.07.2021 "Про розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок" відповідно до якого вирішено: розробити технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок комунальної власності площами: 4,8034 га (рілля) з кадастровим номером 5322080400:00:001:1797; 4,8033 га (рілля) з кадастровим номером 5322080400:00:001:1796; 4,8033 га (рілля) з кадастровим номером 5322080400:00:001:1798, що знаходиться за межами населених пунктів на території Козельщинської селищної ради Кременчуцького (Козельщинського) району Полтавської області з формуванням земельної ділянки загальною площею 14,4100 га (рілля) для ведення фермерського господарства, суд зазначає наступне.
Пунктом 19 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
Конституційний Суд України у своєму рішенні №1-9/2009 №7-рп/2009 зазначив, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Також, у рішенні від 23.06.1997 (справа про акти органів Верховної Ради України) суд зазначив, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, і просити про їх захист.
Отже, виходячи зі змісту наведених норм, судовому захисту підлягає лише порушене право особи. До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб'єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 21.08.2018 року у справі № 295/14795/16-а, від 23.11.2018 року у справі № 296/10121/17, від 29.01.2019 року у справі № 826/10853/17, від 05.03.2019 року у справі № 360/2334/17, від 18.10.2019 року у справі № 813/38/16.
Вирішуючи переданий на розгляд суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась із позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, та наявність повноважень та правомірності дії відповідача в межах, визначених частиною 2 статті 2 КАС України.
Встановивши наявність у особи, яка звернулась з позовом до суду, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання вказаного права (інтересу) і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Зміст суб'єктивного матеріального права, або охоронюваного законом інтересу визначається не предметом позову, а його підставою.
Під підставою позову, слід розуміти фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога (вимоги) позивача. Зокрема, йдеться про юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, та які зумовлюють виникнення, зміну чи припинення спірних правовідносин, а також інші доказові факти, на підставі яких можна зробити висновок про наявність або відсутність зазначених юридичних фактів.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач наголошувала, що їй надано дозвіл на розробку проекту землеустрою на таку ділянку, відтак подальшими діями відповідача щодо розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок порушено її права.
Викладене суд вважає безпідставними, оскільки надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.
Зважаючи на відсутність інших спростувань правомірності прийнятого рішення, суд приходить до висновку, що пункт 2 рішення одинадцятої сесії восьмого скликання Козельщинської селищної ради від 14.07.2021 "Про розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок" жодним чином не порушує права та охоронювані законом інтереси позивача з підстав заявлених нею у позові.
Відтак, вимоги ОСОБА_1 в цій частині також не підлягають задоволенню.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог, у зв'язку із чим в задоволенні позовних вимог належить відмовити.
У відповідності до положень ст. 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 (с. Новоселівка, Козельщинський район, Полтавська область, 39150, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Козельщинської селищної ради (вул. Остроградського, буд. 75/15, смт. Козельщина, Полтавська область, 39100, ідентифікаційний код 21063513) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.Г.Ясиновський