справа № 208/8747/20
№ провадження 2/208/654/21
Іменем України
14 грудня 2021 р. м. Кам'янське
Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, у складі:
Головуючого, судді - Івченко Т.П.,
Секретар судового засідання - Задьора В.І.,
Представник позивача - адвокат Савко В.В.,
Представник відповідача - адвокат Серебряков Е.С.,
Представник 3-ої особи - ОСОБА_11
розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Кам'янське Дніпропетровської області в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженню відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», Приватний нотаріус Кам'янського міського нотаріального округу Ялова Ольга Михайлівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович «про витребування нерухомого майна у добросовісного набувача», суд -
встановив:
1.Позиція позивача.
21.10.2020 року позивач звернувся із даним позовом, заявив наступні позовні вимоги:
1) Витребувати у ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме: квартиру за адресою АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 ;
2) стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
24 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та мною, ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0310/0408/71-085, відповідно до якого позивач отримав кредит у розмірі 50000 доларів США, з кінцевим терміном повернення до 23 квітня 2023 року, для покупки квартири.
24 квітня 2008 року позивач ОСОБА_1 , набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна серії ВКК№699918, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського нотаріального округу Дніпропетровської області Кир'як С. А..
Відповідно до пункту 1.4 договору кредитні кошти призначені для здійснення розрахунків за договором купівлі-продажу, про який йшлося вище. 24 квітня 2008 року на забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 0310/0408/71-085 між ВАТ «Сведбанк» та позивачем, укладено іпотечний договір № 0310/0408/71-085-Z-1, відповідно до якого я передав в іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
28 листопада 2012 року між правонаступником ВАТ «Сведбанк» - ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу, відповідно до якого до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» начебто перейшли права вимоги за кредитними договорами, зокрема кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 0310/0408/71-085, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та позивачем, за іпотечним договором від 24 квітня 2008 року № 0310/0408/71-085-Z-1.
26 червня 2015 року, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об' єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, власником квартири за адресою квартира АДРЕСА_2 , стало ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».
Оскільки позивач вважав, що ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» незаконно переоформило на себе право власності на квартиру за адресою квартира АДРЕСА_2 , так як відсутні будь-які законні підстави для переоформлення права власності на належну позивачу квартиру - у липні 2015 року.
21 липня 2015 року позивач звернувся із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» «про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності», цивільна справа № 208/5301/15, в межах якої заявив наступні позовні вимоги:
1)Визнати за ОСОБА_1 право власності на 3-х кімнатну квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ;
2)Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Вектор Плюс» на користь ОСОБА_1 судові витрати.
30 березня 2016 року позивачем збільшено розмір позовних вимог, та викладено позовні вимоги у наступній редакції (т. 1 а.с. 162):
1)Скасувати запис про проведену державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме на квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , за № 10205206 та рішення про державну реєстрацію прав на їх обтяжень (з відкриттям розділу) за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», код ЄДРПОУ 38004195, індексний номер рішення 22433002 від 26.06.2015 року, здійснений приватним нотаріусом Суперфіном Борисом Михайловичем;
2)Визнати за ОСОБА_1 право власності на 3-х кімнатну квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ;
3)Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Вектор Плюс» на користь ОСОБА_1 судові витрати.
14 квітня 2016 року Заводським районним судом міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області винесено заочне рішення у цивільній справі № 208/5301/15, відповідно до якого мої позовні вимоги були задоволені в повному обсязі. Зазначене рішення було оскаржено ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», скарга якого була задоволена рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2016 року, а в задоволенні його позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням від 16 січня 2016 року Апеляційного суду, позивач подав касаційну скаргу та Постановою Верховного суду від 16 вересня 2020 мою касаційну скаргу було задоволено частково, та Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2017 року було скасовано, Заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 квітня 2016 року в частині позовних вимог про визнання права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , було скасовано. У задоволенні позовних вимог про визнання права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , відмовлено. Заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 квітня 2016 року в частині позовних вимог про скасування запису №10205206 про проведену державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме: квартиру за адресою АДРЕСА_1 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», індексний номер рішення №22433002 від 26 червня 2015 року, здійснений приватним нотаріусом Суперфіном Борисом Михайловичем, залишено без змін.
Задовольняючи частково касаційну скаргу позивача, Верховний суд виходив з того, що матеріал справи № 208/5301/15 не місять жодних документів та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» за вимогою їх не надав, що підтверджували б законність відступлення права вимоги за кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 0310/0408/71-085 та за іпотечним договором від 24 квітня 2008 року № 0310/0408/71-085- Z-1.
Скасуванням судом запису та рішення про державну реєстрацію права власності на спірне майно за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», фактично відновив право власності позивача на спірну квартиру. Таким чином, з моменту ухвалення вищевказаної постанови, тобто з 16 вересня 2020 року, право власності на спірну квартиру відновлено за позивачем.
Однак за час розгляду справи, треті особи встигли продати належну на праві власності позивачу, зазначену квартиру відповідачу по даній справі.
Так, 31 травня 2018 року за договором купівлі-продажу квартири, серія та номер: 7906, від 31.05.2018, спірну квартиру було відчужено ТОВ «Факторинговою компанією «Вектор Плюс» ОСОБА_3 , про що був зроблений відповідний запис в Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуженім об'єктів нерухомого майна приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, на підставі рішення під номером 41376443 від 31.05.2018.
Згодом, 09.12.2019 квартиру за адресою АДРЕСА_1 , за договором купівлі- продажу № 1984, НОЕ 217493 від 09.12.2019, було відчужено ОСОБА_2 , про що зроблений відповідний запис у Реєстрі, на підставі рішення приватного нотаріуса Кам'янського міського нотаріального округу Яловою Ольгою Михайлівною.
Вищеназвані дані підтверджуються Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, інформаційна довідка № 232975504 від 18.11.2020 року.
Таким чином, на час звернення із позовом, власником зазначеної квартири згідно до реєстраційних даних є ОСОБА_2 ..
Оскільки запис та рішення про державну реєстрацію прав на спірне майно за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» Постановою ВС скасовано, подальші продажі квартири відбулись у супереч законодавству України та фактично квартира вибули із власності законного власника проти його волі.
Відповідно до правової позиції Верховного суду України від 17 грудня 2014р. у справі № №6-140цс - власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
Також, у рішенні Верховного суду справа № 128/2526/16-ц від 03 липня 2019 року зазначено, що згідно з положеннями статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатим договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Просив врахувати правові висновки Верховного Суду України у постанові від 17 грудня 2014 року № 6-140цс14.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження 14-144цс18).
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у Верховним Судом України висловлено правову позиці щодо застосування статей 387, 388 Цивільного кодексу України у постанова від 21.12.20 р. по справі № 6-2233цс16). Верховним Судом України нагадано, що витребування май шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, які між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливив витребування майна від добросовісного набувача. Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з її волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має п витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК України).
Безумовно, відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 12 ЦПК особа звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного воло, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відлов Та звертаю вагу, що Постановою від 20.09.2020 Касаційного суду у справі № 208/5. суд скасував запис та рішення про державну реєстрацію права власності на спірне майно, за TOB «Факторингова компанія «Вектор Плюс», чим відновив моє право власності на спірну квартиру.
Оскільки запис та рішення про державну реєстрацію прав на спірне майно за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» Постановою ВС скасовано, подальші продажі квартири відбулись у супереч законодавству України та фактично квартира вибули із власності законного власника проти його волі.
Таким чином, позивачем обрано спосіб захисту, який ґрунтується на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України, як витребування майна у добросовісного набувача.
2.Позиція відповідача.
Відповідачем подано відзив на позов, яким позовні вимоги не визнані. В обґрунтування своєї позиції відповідачем зазначено наступне.
Факт того, що 24 квітня 2008 року між Позивачем та ВАТ «Сведбанк» був укладений кредитний договір за № 0310/0408/71-085 є доведеним та ніким не оспорюється. За даним договором ВАТ «Сведбанк» зобов'язувався надати Позивачу грошові кошти, а Позивач зобов'язувався виконати свої зобов'язання у повному обсязі, у терміни, передбачені договором (п. 1.1. кредитного договору). Таким чином, Позивач зобов'язувався забезпечити своєчасне повернення кредиту, сплати процентів, за користування ним. сплати комісії, у порядку та строки встановлені договором, а також сплату неустойки та відшкодування банку збитків у випадку неналежного виконання своїх зобов'язань, передбачених договором (п. 5.1.1. кредитного договору), а у разі непогашення заборгованості перед банком у строки передбачені договором, банк мав право звернути стягнення на предмет застави та/або звернутися до суду (п. 2.3. кредитного договору). Сторони договору погодили, що досягли згоди з усіх його істотних умов.
Уклавши кредитний договір і прийнявши на себе зобов'язання, зазначені в ньому, Позивач знав та усвідомлював всі наслідки, що могли настати в тому числі і у разі мого невиконання. Однак Позивачем не було вжило всіх дій та заходів для належного виконання прийнятих на себе зобов'язань за кредитним доктором. Ним не було доведено жодним належним і допустимим доказом, що він може виконати свої зобов'язання за договором не з власної волі. Посилання Позивача про те, що каси банку не працювали не є доказом того, що ним вчинялися дії щодо погашення кредиту. При цьому і сам Позивач не заперечував той факт, що він кредит не погашав, кошти за кредитним договором не сплачував, а відтак зобов'язання не виконував.
Підписанням вказаного іпотечного договору, Позивач засвідчив, що надає іпотекодержателю на розпорядження ним права власності на предмет іпотеки. Іпотечний договір Позивач підписував добровільно, без застосування примусу. Даний договір Позивачем не оскаржувався.
Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (стаття 36 Закону України «Про іпотеку»).
Аналіз наведених положень статей 17, 33, 36. 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави зробити висновок про те, що згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, зокрема невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання.
З урахуванням викладеного вбачається, що не лише згода у іпотечному договорі, а і порушення Позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором, його бездіяльність та безвідповідальність призвели до вибуття з його володіння майна - спірної квартири.
Таким чином, спірна квартира вибула з власності Позивача виключно за його власної волі.
У зв'язку з тим, що спірна квартира вибула з володіння Позивача за його власною волею, підстави для витребування у відповідача як добросовісного набувача спірної квартири відсутні.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Задоволення віндикаційного позову і витребування спірної квартири у відповідача, як добросовісного набувача, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 521 /836871 5-ц. у постанові Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 204/198/16-ц.
Враховуючи наведене вважаю, що задоволення позовних вимог про витребування у мене майна як добросовісного набувача призведе до порушення справедливого балансу в питаннях позбавлення відповідача та її родини належного відповідачу майна (житла).
3.Позиція третіх осіб.
3.1. ОСОБА_3
ОСОБА_3 будучи належним чином обізнана про спір, дату, час та місце судового розгляду, в порядку ст. 130 ЦПК України, своїм правом на подання відзиву не скористалася, заяв та клопотань не подавала, під час судового розгляду до засідань не прибувала, причину неявки суду не повідомляла.
3.2.ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс».
ТОВ «ФК «Вектор плюс» вважало позовні вимоги не обґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню. Позицію позивача про те, що оскільки запис та рішення про державну реєстрацію прав к.: спірне майно за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» Постановою ВС скасовано, подальші продаж квартири відбулись у супереч законодавству України. Вважає, що існують правові підстави для витребував, нерухомого майна - квартири за адресою АДРЕСА_1 від нинішнього власника ОСОБА_2 , яка є добросовісним набувачем цієї квартири, вважали помилковою.
В обґрунтування своєї позиції зазначив, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем права власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувач, відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача. Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
ВС в постанові від 13 листопада 2019 року по справі №645/4220/16-ц зазначив:
Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007року).
Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCUv. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999року).
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається е першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає праве договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинен тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, щ: будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законними. Вимогу щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-як. втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особі. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протокол: Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166- 168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).
Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушенні статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2020 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, №47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).
Обставини щодо вибуття спірної квартири з володіння позивача не з його волі не є преюдиційними. В позовній заяві позивач посилається на рішення у справі №208/5301/15-ц. Однак, у вказаній справі відповідач, треті особи (крім ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс») участі не приймали.
В постанові 18.12.2019 року по справі № 761/29966/16-ц ВС вказав, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
В позовній заяві позивач не заперечує, що отримав у банку кредитні кошти у сумі 50000 доларів СІЛА згідно з кредитним договором № 0310/0408/71-085 від 24 квітня 2008 року. Кошти були отримані позивачем для придбання квартири АДРЕСА_1 .
24 квітня 2008 року на забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором № 0310/0408/71-085 між ВАТ «Сведбанк» та позивачем було укладений іпотечний договір № 0310/0408/71-085- Z-1, відповідно до якого останній передав банку в іпотеку зазначену квартиру.
За умовами іпотечного договору, за вибором Іпотекодержателя застосовується один із наведених способів звернення стягнення на Предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя. Зокрема, згідно п. 12.3 іпотечного договору, передбачено звернення стягнення згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, викладене в пп. 12.3.1. та 12.3.2. цього пункту Договору:
12.3.1. Задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" у випадку задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п.12.3. Договору, договір про задоволення вимог. Іпотекодержателя, укладений шляхом, здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на Предмет іпотеки.
Сторони, з розумінням змісту статті 37 Закону України "Про іпотеку" свідчать, що право Іпотекодержателя зареєструвати право власності на Предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту п.12.3. цього Договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій Іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на Предмет іпотеки може бути оскаржене Іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він |доведе, що повністю виконав Основне зобов'язання.
Тобто, з укладенням іпотечного договору № 0310/0408/71-085-Z-1 від 24 квітня 2008 року сторони погодили можливість вибуття предмета іпотеки з власності іпотекодавця (позивача у даній справі) у випадку не виконання умов кредитного договору.
При цьому, іпотекодавець (позивач у даній справі) добровільно, за власного волею погодився на вибуття предмету іпотеки з його власності у випадку не виконання умов кредитного договору та звернення стягнення на предмет іпотеки в один із способів, як це передбачено договором іпотеки.
Позичальник (позивач у даній справі) свої зобов'язання по погашенню платежів за кредитним договором від 24 квітня 2008 року належними чином не виконував, що призвело до виникнення простроченої заборгованості, та як наслідок вжиття іпотекодержателем - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» дій спрямованих на захист своїх майнових прав та інтересів, тому числі дій, раніше погоджених сторонами нотаріально засвідченим договором.
Відтак, твердження позивача вибуття нерухомого майна (спірної квартири) з володіння власника не з його волі є безпідставним та помилковим.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, з урахуванням викладеного, позивачем не наведено будь-яких законних підстав для витребування нерухомого майна, яке було придбане добросовісним набувачем за відплатним договором.
Крім того, необґрунтоване витребування спірної квартири у нинішнього власника - ОСОБА_2 , яка є добросовісним набувачем, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки в такому випадку на останню буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Також, до позовних вимог позивача слід застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову на цій підставі.
Як вбачається з позовної заяви позивач про вибуття майна з його власності дізнався ще в липні 2015 року. З позовною заявою звернувся в кінці 2020 року.
Отже, просимо застосувати до позовних вимог позивача строк позовної давності та у зв'язку з цим відмовити в їх задоволенні.
Виходячи з вищевикладеного, враховуючи необґрунтованість та безпідставність позову, а також те, щ позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, просимо суд ухвалити рішення, яким задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особі ОСОБА_3 , Товариство з обмеженню відповідальністю «Факторингова компанія « Вектор плюс: Приватний нотаріус Кам'янського міського нотаріального округу Ялова Ольга Михайлівна, Приватні- нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович про витребувані нерухомого майна у добросовісного набувача, відмовити в повному обсязі.
3.3.Приватний нотаріус Кам'янського міського нотаріального округу Ялова Ольга Михайлівна.
Приватний нотаріус Ялова О.М., будучи належним чином обізнана про спір, дату, час та місце судового розгляду, в порядку ст. 130 ЦПК України, своїм правом на подання відзиву не скористалася, заяв та клопотань не подавала, під час судового розгляду до засідань не прибувала, причину неявки суду не повідомляла.
3.4.Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович.
Приватний нотаріус Чуловський В.А, будучи належним чином обізнаний про спір, дату, час та місце судового розгляду, в порядку ст. 130 ЦПК України, своїм правом на подання відзиву не скористався, заяв та клопотань не подавав, під час судового розгляду до засідань не прибував, причину неявки суду не повідомляв.
4.Заяви, клопотання, процесуальні питання.
21 грудня 2020 року позивачем подано позов до провадження суду.
21 грудня 2020 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу № 208/8747/21 передано судді Івченко Т.П.
23 грудня 2020 року Ухвалою Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області провадження у справі відкрито в загальному порядку та призначено до підготовчого розгляду.
21 грудня 2020 року через канцелярію суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, згідно до якої просить:
- накласти арешт та заборонити вчиняти будь-які інші дії щодо відчужувати, передавати в іпотеку, здійснювати інші дії спрямовані на відчуження чи обтяження спірного майна, а саме нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 668161812104).
23 грудня 2020 року Ухвалою Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області заяву позивача ОСОБА_1 «про забезпечення позову» задоволено частково, накладено заборону на вчинення будь-яких дій щодо перереєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 88,9 кв.м., житловою - 53,4 кв. м., що належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, квартири, серія та номер: р.№ 1984, НОЕ 217493. виданий 09.12.2019 року, приватним нотаріусом Кам'янського міського нотаріального округу Яловою Ольгою Михайлівною.
28 грудня 2020 року на офіційну електронну адресу Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Савко Віталія Вікторовича надійшло клопотання «про участь в судовому засіданні за межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, а саме «EasyCon».
28 грудня 2020 року Ухвалою Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Савко Віталія Вікторовича «про участь в судовому засіданні за межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, а саме «EasyCon» - задоволено.
03 лютого 2021 року через канцелярію суду від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Федорової Ольги Миколаївни надійшов відзив на позовну заяву.
08 лютого 2021 року через канцелярію суду від третьої особи Товариства з обмеженню відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» надійшов відзив на позовну заяву.
12 лютого 2021 року через канцелярію суду від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив.
23 лютого 2021 року через канцелярію суду від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Серебрякова Е.С. надійшла заява про ознайомлення з матеріалами цивільної справи № 208/8747/20.
24 лютого 2021 року на офіційну електронну адресу Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від третьої особи Товариства з обмеженню відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» надійшла заява про відкладення розгляду справи.
24 лютого 2021 року судом сформовано та направлено запит до Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам'янської міської ради щодо доступу до персональних даних відносно ОСОБА_3 .
18 березня 2021 року через канцелярію суду в рамках надання інформації Відділ формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам'янської міської ради повідомив, що відсутні будь-які відомості щодо ОСОБА_3 в Реєстрі Територіальної громади міста Кам'янське.
30 березня 2021 року через канцелярію суду від відповідача ОСОБА_2 надійшло заперечення на відповідь на відзив.
07 квітня 2021 року на офіційну електронну адресу Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від третьої особи Товариства з обмеженню відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» надійшла заява про неможливість прибуття до судового засідання та проведення судового засідання 07 квітня 2021 року без участі їхнього представника.
07 квітня 2021 року через канцелярію суду від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про виклик та допит свідка - ОСОБА_5 .
23 червня 2021 року на офіційну електронну адресу Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від третьої особи Товариства з обмеженню відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» надійшла заява про відкладення розгляду справи.
25 серпня 2021 року на офіційну електронну адресу Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду цивільної справи № 208/8747/20.
5.Норми права застосовані судом.
Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Ст. 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно зі ст.ст. 8, 55 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".
Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Ч. 3 ст. 215 ЦК України, якою передбачено - Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Ч. 1 ст. 387 ЦК України, - Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Ч. 1 ст. 388 ЦК України, Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
6.Фактичні обставини, висновки, мотиви ухваленого рішення.
Позивачем заявлені вимоги про витребування у ОСОБА_2 , як добросовісного набувача спірної квартири АДРЕСА_2 , на захист відновленого права власності позивача, на підставі Постанови Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 208/5301/15 провадження № 61-23681св18 (а.с. 24-28), згідно до ст.ст. 387, 388 ЦК України.
Відповідачем не визнані позовні вимоги.
Допитана в якості свідка ОСОБА_5 , заявлена відповідачем, в судовому засідання повідомила, що працює ріелтором з нерухомості, що ОСОБА_3 є її рідною матір'ю, яка за станом свого здоров'я та віком не може прибути до суду. Щодо угоди купівлі-продажу від 31.05.2018 року, то цей договір був укладений із ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», з метою набуття її матір'ю права власності на квартиру АДРЕСА_2 , для проживання. Але за станом здоров'я мати, в подальшому було прийнято рішення про відчуження квартири, на підставі чого її матір'ю 09 грудня 2019 року укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири, згідно до якого її відчужено ОСОБА_2 . На час укладання зазначених договорів, нотаріусами завжди перевірялися заборони на відчуження квартири, підстави для укладання договорів, і тому всі договору є дійсними, та відплатними, так як за квартиру її матір сплачувала кошти, і при продажу квартири від ОСОБА_2 отримувала також гроші, розмір яких відображено у договорах. Фактично її мати не встигла провести ремонтні роботи у зазначеній квартирі та почати там проживати, що пов'язано із станом її здоров'я. На час набуття матір'ю права власності на зазначену квартиру, квартира нею оглядалася, і в ній жодних особистих речей будь-якої особи не було, і в ній ніхто не проживав, жодних обтяжень на квартиру не існувало. Також жодних обтяжень прав на спірну квартиру не було встановлено і на час її відчуження на користь ОСОБА_2 ..
Згідно до Постанови Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 208/5301/15 провадження № 61-23681св18 (а.с. 24-28), встановлено:
24 квітня 2008 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , з одного боку, та ОСОБА_1 , з другого боку, було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна серії ВКК № 699918, посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського нотаріального округу Дніпропетровської області Кир'як С. А., згідно з яким ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_2 .
24 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0310/0408/71-085, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 50 000 доларів США з кінцевим терміном повернення до 23 квітня 2023 року. Відповідно до пункту 1.4 договору кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків за договором купівлі-продажу, укладеним між позичальником та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 з метою придбання трикімнатної квартири АДРЕСА_2 .
24 квітня 2008 року на забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 0310/0408/71-085 між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 0310/0408/71-085-Z-1, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
28 листопада 2012 року між правонаступником ВАТ «Сведбанк» -- ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу, відповідно до якого до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» перейшли права вимоги за кредитними договорами, зокрема кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 0310/0408/71-085, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1
28 листопада 2012 року правонаступником ВАТ «Сведбанк» -- ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено договір про відступлення прав за іпотечними договорами, зокрема за іпотечним договором від 24 квітня 2008 року № 0310/0408/71-085-Z-1, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 ..
Договір про відступлення прав за іпотечними договорами посвідчений 28 листопада 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І. О..
14 жовтня 2013 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на адресу ОСОБА_10 було направлено повідомлення про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 0310/0408/71-085 ПАТ «Сведбанк» на користь ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», відповідно до якого останньому було повідомлено про укладення договору факторингу від 28 листопада 2012 року та проінформовано про заборгованість за кредитним договором.
18 грудня 2013 року та 03 грудня 2014 року ОСОБА_1 на адресу ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» надіслано листи з вимогою надати копії документів, що підтверджують відступлення права вимоги за кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 0310/0408/71-085 та за іпотечним договором від 24 квітня 2008 року № 0310/0408/71-085-Z-1.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 08 липня 2015 року № 40322025 власником квартири АДРЕСА_2 є ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Запис про реєстрацію права власності здійснено 26 червня 2015 року..
Також згідно до зазначеної Постанови Верховного суду, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не надано ні державному реєстратору, ні суду належних доказів направлення іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення кредитного зобов'язання.
Свідоцтво від 26 червня 2015 року, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М. Є., не можна вважати належним та допустимим доказом, який підтверджує факт дотримання передбачених статтею 35 Закону України «Про іпотеку» вимог, оскільки доказів отримання ОСОБА_1 зазначеної у свідоцтві вимоги про усунення порушень немає. З огляду на вказане, ненадання державному реєстратору, зокрема приватному нотаріусу Суперфіну Б. М., всіх передбачених пунктом 46 Порядку документів, свідчить про відсутність підстав у державного реєстратора на вчинення дій по реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».Зазначені висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).
Також, Судом встановлено, що 18 грудня 2013 року та 03 грудня 2014 року ОСОБА_1 на адресу ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було надіслано листи з вимогою надати копії документів, що підтверджують відступлення права вимоги за кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 0310/0408/71-085 та за іпотечним договором від 24 квітня 2008 року № 0310/0408/71-085-Z-1. Доказів про надання ОСОБА_1 запитуваних документів, матеріали справи не містять. Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині скасування запису про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме: квартири АДРЕСА_2 , та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», код ЄДРПОУ: 38004195, індексний номер рішення: 22433002 від 26 червня 2015 року, здійснені приватним нотаріусом Суперфіном Б. М..
Також судом у Постанові зазначено, що підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Щодо відновлення права власності ОСОБА_1 на зазначену квартиру, то Верховний Суд зазначив, що заявивши вимогу про скасування запису про проведену державну реєстрацію прав на нерухоме майно, позивач намагався захистити своє право власності на квартиру від його порушення іншою особою - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», - за яким таке право було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 червня 2015 року. Скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірне майно за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відновило право власності позивача на спірну квартиру.
Отже, вирішуючи спір в частині позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» права власності на спірну квартиру, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України забезпечив повний та всебічний розгляд справи, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову у цій частині.
Таким чином, Верховний Суд своєю постановою відновив право власності право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру, станом на 16 вересня 2020 року, на час ухвалення Постанови Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 208/5301/15 провадження № 61-23681св18 (а.с. 24-28).
Цим же рішенням - Постановою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 208/5301/15 провадження № 61-23681св18 (а.с. 24-28), - Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2017 року скасовано. А також, заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 квітня 2016 року в частині позовних вимог про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 , скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 , відмовлено.
В той же час, заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 квітня 2016 року в частині позовних вимог про скасування запису № 10205206 про проведену державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», код ЄДРПОУ:38004195, індексний номер рішення: 22433002 від 26 червня 2015 року, здійснений приватним нотаріусом Суперфіном Борисом Михайловичем, залишити без змін.
А тому згідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, - Постановою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 208/5301/15 провадження № 61-23681св18 (а.с. 24-28), що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Звертаючись із позовом, позивач послався на приписи ст.ст. 387, 388 ЦПК України, якими передбачено:Згідно зі статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.
До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться усі випадки, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).
Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача.
Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесеннні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.
Відповідповідний правовий висновок викледений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року, справа № 183/1617/16.
Оскільки витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника, то суду необхідно з'ясувати та надати оцінку діям Особи позивача щодо володіння квартирою, інтересу до неї, вибуття її з фактичного володіння позивача, оскільки у запереченнях на позов відповідача посилався на те, що квартира вибула з володіння Особи позивача, через її бездіяльність. Верховний Суд зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 у справі № 338/180/17).
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності з одночасним застосуванням приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними ( недоцільним). Отже, вирішуючи спір, суд мав з'ясувати, який спосіб захисту є ефективним для захисту порушених прав особи, яка звернулася до суду з позовом.
Таким чином, судом встановлено, що право власності позивача ОСОБА_1 , на квартиру АДРЕСА_2 , згідно до договору купівлі-продажу від 23 травня 2008 року (а.с. 21), яке було порушено за наслідком прийняття та реєстрації рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_2 , за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», згідно до запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна від 26 червня 2015 року № 10205206, проведену індексним номером рішення 22433002 від 26 червня 2015 року приватним нотаріусом Суперфіном Борисом Михайловичем, відновлено згідно до Постанови Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 208/5301/15 провадження № 61-23681св18 (а.с. 24-28), тобто станом на 16 вересня 2020 року.
Тобто в період з 26 червня 2015 року і по 16 вересня 2020 року, право власності позивача ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , не обліковувалося за позивачем, і не визнавалося ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».
Крім того, з часу реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», станом на 26 червня 2015 року, і до ухвалення Постанови Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 208/5301/15 провадження № 61-23681св18 (а.с. 24-28):
1) в межах цивільної справи № 208/5301/15 Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2017 року Заочне рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності - відмовлено.
2) враховуючи, що Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2017 року у справі № 208/5301/15, набуло чинність 18 січня 2017 року, то саме з набуттям рішенням законної чинності ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», підтвердила наявність у неї прав власності на квартиру АДРЕСА_2 , починаючи з 26 червня 2015 року, згідно до реєстраційних даних (а.с. 18), а тому ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», як власник нерухомого майна, підтвердила набуття права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, згідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, та, діючи на підставі права власності, зареєстрованого за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», станом на 31 травня 2018 року відчужило дану квартиру ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , згідно до договору від 31 травня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Чуловським Володимиром Анатолійовичем Київського міського нотаріального округу м. Києва, - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41376443 від 31 травня 2018 року, що підтверджено витягом (а.с. 17).
3) 09 грудня 2019 року ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , відчужено квартиру АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , за договором купівлі-продажу квартири від 09 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Яловою О.М., Кам'янського міського нотаріального округу, згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50101840 від 09 грудня 2019 року, що підтверджено витягом (а.с. 17).
Таким чином, на час ухвалення Постанови Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 208/5301/15 провадження № 61-23681св18 (а.с. 24-28), право власності на спірну квартиру АДРЕСА_2 , з ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», двічі було перереєстровано, а саме: станом на 31 травня 2018 року за ОСОБА_3 , та станом на 09 грудня 2019 року за ОСОБА_2 ..
Факт того, що останній власник ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 , згідно до договору купівлі-продажу квартири від 09 грудня 2019 року, є добросовісним набувачем ніким не оспорюваний, що підтверджено як позиціє сторони позивача, так і сторони відповідача, та позицією інших учасників, і жодними доказами не спростований.
Щодо обраного способу захисту своїх порушених, не визнаних та оспорюваних прав власності на спірну квартиру, позивачем, згідно до ст.ст. 387, 388 ЦПК України, то судом враховується, що для витребування спірної квартири у добросовісного набувача, повинно бути обов'язково доведено, що на час укладання відплатного договору, особа, яка його відчужувала не мала не це право.
Так, згідно до ч. 1 ст. 387 ЦК України, - Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Ч. 1 ст. 388 ЦК України визначено, що - . Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
В той же час, як встановлено в ході судового розгляду, на час відчуження спірної квартири АДРЕСА_2 , ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на користь ОСОБА_3 , станом на 31 травня 2018 року, діяло, як власник нерухомого майна, згідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, з врахуванням того, що Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2017 року у цивільній справі № 208/5301/15, яким Заочне рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 квітня 2016 року було скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності - відмовлено.
Так і на час укладання договору купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , станом на 09 грудня 2019 року, ОСОБА_3 діяла також, як власник об'єкту нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 , згідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України.
А тому, суд приходить до висновку що, позивачем обрано неефективний (недоцільний), спосіб захисту який ґрунтується на приписах ст.ст. 337, 338 ЦК України, виходячи з наступного:
-на час відчуження спірної квартири, як ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», так і ОСОБА_3 , діяли в межах своїх зареєстрованих прав власності на об'єкт нерухомого майна, згідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, які мали право на відчуження зазначеної квартири АДРЕСА_2 , як станом на 31 травня 2018 року - відчужував ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», так і на 09 грудня 2019 року - відчужував ОСОБА_3 ;
-зазначені угоди проведені до відновлення права власності позивача ОСОБА_1 на спірну квартиру, тобто до ухвалення Постанови Верховним Судом від 16 вересня 2020 року у справі № 208/5301/15 провадження № 61-23681св18 (а.с. 24-28);
-на час укладання зазначених угод, позивач фактично не проживав у спірній квартирі, не користувався, і не володів нею, а тому позивачем не доведено, що по-перше відчужувачі не мали на час укладання вищезазначених договорів купівлі-продажу права на відчуження квартири АДРЕСА_2 , а набувач був обізнаний, на час укладання зазначених договорів, про відсутність такого права у відчужувача.
Таким чином, суд приходить до висновку що позивач має право на звернення із позовом згідно до приписів ч. 3 ст. 215 ЦК України, якою передбачено - Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин), саме такий спосіб захисту, на думку суду відповідає фактичним обставинам встановленим під час судового розгляду, та є ефективним для захисту порушених прав особи позивача.
А тому, заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 щодо витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві приватної власності, з підставі передбачених ст.ст. 337, 338 ЦК України, в ході судового розгляду не встановлено та позивачем не доведено, і задоволенню не підлягають вцілому, що не обмежує право позивача на захист своїх порушених прав в порядку ч. 3 ст. 215 ЦК України, як зазначено вище.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року )» (Постанови КЦС ВС від 07.10.2020 року у справі № 465/3586/17, від 08.10.2020 у справі № 712/22134/12, від 05.10.2020 у справі № 347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18).
7.Судові витрати.
Позивачем понесені судові витрати з оплати судового збору при зверненні із позовом у розмірі 840,80 гривень, що підтверджено квитанцією (а.с. 1), а також судового збору при зверненні із клопотанням про забезпечення позову у розмірі 420,40 гривень, що підтверджено квитанцією (а.с. 13).
Враховуючи, що позовні вимоги заявлені позивачем ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, а тому згідно до приписів ст. 141 ЦПК України, зазначені витрати понесені позивачем залишаються за позивачем.
Відповідачем ОСОБА_2 понесені витрати на отримання правової допомоги за договором № 09 від 25.01.2021 року у розмірі 1816,00 гривень (а.с. 91), що підтверджено актом № 1 прийняття-передачі виконаних робіт від 25 січня 2021 року, та квитанцією про оплату послуг з отримання правової допомоги у розмірі 6356,00 гривень від 27 січня 2021 року (а.с. 92).
При цьому, згідно до приписів ст. 141 ЦПК України, відповідачем не подано заяви про відшкодування понесених витрат, що відображено як у запереченнях (а.с. 124-125), так і у заяві (а.с. 206).
Іншими учасниками не подавалися докази понесених витрат при розгляді справи, та докази на їх підтвердження.
8.Забезпечення позову.
Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 грудня 2020 року заява ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволена, накладено заборону на вчинення будь-яких дій щодо перереєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 88,9 кв.м, житловою 53,4 кв.м, що належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, квартири, серія та номер р. № 1984 НОЕ 217493, виданий 09.12.2019 року, приватним нотаріусом Кам'янського міського нотаріального округу Яловою Ольгою Михайлівною (а.с. 36-38).
Згідно до ч.ч. 9, 10 ст. 158 ЦПК України, - У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Враховуючи приписи ч.ч. 9, 10 ст. 158 ЦПК України, вжиті заходи забезпечення позову ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 грудня 2020 року у справі № 208/8747/20, підлягають скасуванню, та зберігають свою дію до набрання законної сили рішенням суду від 14 грудня 2021 року.
Керуючись вимогами ст.ст. 10, 76, 141, 260, 263-265 ЦПК України, суд -
ухвалив:
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженню відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», Приватний нотаріус Кам'янського міського нотаріального округу Ялова Ольга Михайлівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович «про витребування нерухомого майна у добросовісного набувача», - відмовити у повному обсязі.
Судові витрати понесені стороною позивача, покласти на ОСОБА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Дніпровського апеляційного суду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua .
Сторони:
позивач - ОСОБА_1 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 ;
відповідач - ОСОБА_2 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ;
треті особи:
- ОСОБА_3 . Адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ;
-Товариство з обмеженню відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», юридична адреса реєстрації: 04073, місто Київ, проспект Московський, Будинок № 28А;
-Приватний нотаріус Кам'янського міського нотаріального округу Ялова Ольга Михайлівна, юридична адреса реєстрації: 51900, область Дніпропетровська, місто Кам'янське, вулиця Широка, будинок № 1;
-Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, юридична адреса реєстрації: АДРЕСА_5 .
Повний текст судового рішення складений 24 грудня 2021 року.
Суддя Івченко Т. П.