Р І Ш Е Н Н Я Справа № 932/9723/20
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Провадження № 2а/200/364/21
04 січня 2021 Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, у складі судді Кудрявцевої Т.О., розглянувши у судовому засіданні у приміщенні суду у м. Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до інспектора роти № 2 батальйону № 3 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Пересунька Максима Руслановича, Головного Управління Національної поліції у Дніпропетровській області, про визнання дій щодо складання постанови про адміністративне правопорушення незаконними, визнання постанови про притягнення до адміністративної відповідальності незаконною та скасування її, -
21 серпня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправними дії інспектора роти № 2 батальйону № 3 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Пересунька Максима Руслановича, щодо складенні відносно нього постанови серії ЕАМ № 2963981 від 12 серпня 2020 року та скасувати постанову інспектора роти № 2 батальйону № 3 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Пересунька Максима Руслановича, серії ЕАМ № 2963981, як протиправну.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 12 серпня 2020 року інспектор роти № 2 батальйону № 3 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Пересунько М.Р. своєю постановою серії ЕАМ № 2963981 притягнув його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП. Так, опівночі 12 серпня 2020 року він керував транспортним засобом марки «БМВ», моделі «320D», із іноземною реєстрацією НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Криворізькій у м. Дніпрі, коли був зупинений інспектором Пересуньком М.Р. Інспектор Пересунько М.Р. відразу почав складати постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності, не провівши фактичного розгляду справи, тобто, без роз'яснення йому його прав та обов'язків, від відібрання від нього пояснень щодо інкримінованого йому правопорушення, та без забезпечення права на захист. Ці процедурні порушення, незалежно від того, чи мало саме правопорушенні місце чи ні, є настільки суттєвими, що, на думку позивача, є підставою для визнання прийнятого інспектором рішення протиправним та його скасування. Така позиція позивача ґрунтується на правовому висновку Верховного Суду у рішенні від 15 березня 2019 року по справі № 686/11314/17, а також на практиці судів першої та апеляційної інстанції у подібних справах, ідентифікаційні ознаки яких ним не визначені. Через те, що інспектор не роз'яснив йому його права та не дав можливості їх реалізувати, вважає оскаржену постанову протиправною, через що і звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 25 серпня 2020 року позовну заяву залишено без руху.
17 вересня 2020 року до суду надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 , разом із доказами сплати ним судового збору.
02 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачам встановлено строк на подання відзиву та доказів, а саме: по 30 жовтня 2020 року включно.
26 жовтня 2020 року відповідачем - інспектором роти № 2 батальйону № 3 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Пересуньком М.Р. отримана копія позову та ухвали про відкриття провадження у справі від 02 жовтня 2020 року. Однак, відповідач правом на подання відзиву не скористався. Будь-яких письмових заяв чи клопотань до суду не надав.
Відповідач Головне Управління Національної поліції у Дніпропетровській області також не скористалось правом на подання відзиву на позовну заяву ОСОБА_2 .
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Згідно з вимогами ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до вимог ст. 251 КпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Згідно з вимогами ст. 258 КУпАП, протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення. Частиною 3 ст. 286 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, місцевий загальний суд, як адміністративний, має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, постановою від 12 серпня 2020 року серії ЕАМ № 2963981 у справі про адміністративне правопорушення, інспектором роти № 2 батальйону № 3 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Департаменту патрульною поліції Пересуньком М.Р. накладено на позивача адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень за скоєння ним правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КпАП України, що виразилось у керуванні ним о 00 годині 16 хвилині 12 серпня 2020 року на вул. Криворізькій, 68 у м. Дніпрі транспортним засобом марки «БМВ», моделі «320D», із іноземною реєстрацією НОМЕР_1 , без чинного обов'язкового полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що становить порушення п. 2.1. ґ ПДР України.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про дорожній рух», Правилами дорожнього руху України, що затверджені Постановою КМ України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, із змінами і доповненнями, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Законом України «Про Національну поліцію».
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно із вимогами ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають, зокрема, справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до вимог ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», водій має право знати причину зупинки транспортного засобу посадовою особою державного органу, яка здійснює нагляд за дорожнім рухом, а також прізвище і посаду цієї особи. Водій повинен мати при собі та на вимогу поліцейського пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Згідно із підпунктом «ґ» пункту 2.1 ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Згідно із вимогами п. 2.4.а ПДР України, водій, на вимогу поліцейського, повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), становить адміністративне правопорушення.
Згідно зі ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію», поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, засобів фото і кінозйомки, відеозапису. Відповідно до п. 4 розділу І Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 року № 1395 «Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, ст. 126 КУпАП. Відповідно до п. 2 розділу ІІІ цієї Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 126 КУпАП виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення. Отже, розгляд справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст.126 КУпАП, відповідно до положень ст. 222 КУпАП, віднесено до компетенції Національної поліції України, тобто оскаржену постанову винесено уповноваженою особою у визначеному законом порядку.
Згідно із вимогами ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно із вимогами ст. 293 КпАП України, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно положень ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно із вимогами ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд виходить із того, що позивачем самостійно факт керування транспортним засобом без чинного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не заперечується та ним не вказується на той факт, що він за законом звільнений від обов'язку із укладення такого договору. Заперечення позивачем своєї вини зводяться до того, що зупинка його транспортного засобу була незаконною, оскільки він правил порушень дорожнього руху України не вчиняв, а дії відповідача - інспектора Пересунька М.Р., не відповідали вимогам КУпАП України щодо процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення на засадах змагальності процесу, оскільки той усунув його від можливості реалізувати право на подання своїх пояснень, доказів чи заперечень, а також не дозволив залучити до участі у справі адвоката. В цей же час, як самостійно зазначив позивач у позові, при зупинці його транспортного засобу поліцейський повідомив йому причину такої зупинки - п. 10 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», яким передбачено право поліцейського зупиняти транспортні засоби, які зареєстровані в іншій країні, з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту. Через те, що автомобіль позивача не має державного реєстраційного номеру, а має номер із іноземною реєстрацією, зупинка його транспортного засобу відповідала вимогам закону.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у справі № 127/19283/17, рішення від 25.09.2019 року, право інспектора поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а також чинність полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, не пов'язується з обов'язком інспектора доводити водієві, що зупинка транспортного засобу була законною.
Тобто, вимоги мати при собі чинний поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та пред'явити його поліцейському при відповідній зупинці ТЗ, є імперативною та не залежить від будь-яких умов.
Крім цього, у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року по справі № 686/15383/17 зазначено, що за положеннями ст. 53 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» посадові особи відповідних підрозділів Національної поліції перевіряють документи водія транспортного засобу, які підтверджують наявність чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такий поліс. Сама по собі наявність чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності не спростовує факту адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, об'єктивна сторона якого полягає, зокрема, у непред'явленні відповідного договору на вимогу працівників поліції.
Обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення та є підставами для закриття провадження, визначені у ст. 247 КУпАП. Так, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; 3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу; 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.
Позивачем не доведено наявності жодної підстави, передбаченої ст. 247 КУпАП, для скасування постанови відповідача - інспектора Пересунька М.Р. про притягнення його до адміністративної відповідальності.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи те, що позивачем факт правопорушення не заперечується та не спростований наданими ним доказами, його доводи про можливість витребування поліцейським від водія для огляду документів, передбачених п. 2.1 ПДР України тільки у випадку доведення інспектором водієві факту вчинення іншого порушення ПДР України є хибними та спростованими наведеним вище, а решта його доводів не спростовує подію правопорушення та склад адміністративного правопорушення у його діях, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до інспектора роти № 2 батальйону № 3 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Пересунька Максима Руслановича.
При уточненні позовних вимог ОСОБА_1 зазначено другим відповідачем по справі Головне Управління Національної поліції у Дніпропетровській області, яке, як вбачається із змісту позову, позивач вважає тим суб'єктом владних повноважень, де проходить службу відповідач інспектор Пересунко М.Р. Однак, цей висновок є помилковим, оскільки Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України, що складається із структурних підрозділів та територіальних відокремлених підрозділів, зокрема, із Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області. Отже, Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області не входить до структури Головного Управління Національної поліції у Дніпропетровській області, яке є самостійною юридичною особою публічного права, тому фактично позовних вимог ОСОБА_1 до ГУ НП у Дніпропетровській області пред'явлено не було, та позивачем не надано доказів того, яким же чином даний відповідач порушив його права та інтереси.
Зважаючи на викладене, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 139 КАС України понесений позивачем судовий збір відшкодуванню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 6-11, 77, 121-123, 143, 243-246, 250-251, 286, 293, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до інспектора роти № 2 батальйону № 3 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Пересунька Максима Руслановича, Головного Управління Національної поліції у Дніпропетровській області, про визнання дій щодо складання постанови про адміністративне правопорушення незаконними, визнання постанови про притягнення до адміністративної відповідальності незаконною та скасування її, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду згідно з вимогами ч. 4 ст. 286 КАС України протягом десяти днів із дня отримання його копії особами, що брали участь у судовому засіданні, а особами, які не брали участь у судовому засіданні - протягом десяти днів зо дня отримання ними його копії.
Рішення набирає законної сили протягом десяти днів із дня його проголошення, або десяти днів зо дня отримання його копії учасниками процесу, які не брали участь у судовому засіданні, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.
Суддя Т.О. Кудрявцева