ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
06 січня 2022 року м. Київ № 640/12913/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доМіністерства оборони України
провзяизнання протиправною дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач, МОУ) з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправними дії відповідача щодо ненадання публічної інформації за запитом від 04 березня 2021 року;
- зобов'язання відповідача надати позивачу копію документа, що запитувався згідно інформаційного запиту від 04 березня 2021 року, а саме: копію листів Департаменту фінансів МОУ на виконання протоколів Комісії МОУ з розгляду питань, пов'язаних з призначенням виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 14 січня 2021 року №5, 7, від 21 січня 2021 року №10, від 28 січня 2021 року №12, від 04 лютого 2021 року №17, від 15 лютого 2021 року №22 про здійснення розподілу коштів Командуванню Сухопутних Військ Збройних Сил України для подальшого перерахування центрам комплектування (обласним військовим комісаріатам, Київському міському військовому комісаріату);
- допустити рішення до негайного виконання.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно приховано відомості в частині прізвищ, імен, по-батькові отримувачів публічних коштів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/12913/21 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено про правомірність вчинених дій, оскільки відповідачем не може бути допущено розголошення інформації (персональних даних) щодо інших осіб, зазначених у запитуваних документах, у звязку з чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що у відповідь на «запит на отримання публічної інформації» від 04 березня 2021 року відповідач листом від 07 квітня 2021 року №248/109(з)/114 надіслано копії листів Департаменту фінансів щодо розподілу коштів Командуванню Сухопутних військ Збройних Сил України за протоколом №7, 10, 12, 17, 22; водночас, повідомлено, що Комісією МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум 14 січня 2021 року (протокол №5) прийнято рішення про повернення документів на доопрацювання, тому розподіл коштів не готувався. Додаток на 3 аркушах. З наявних в матеріалах копій листів вбачається, що інформація про прізвище, ім'я, по батькові приховані.
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, виходить з наступних міркувань.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 13 січня 2011 року №2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі по тексту - Закон №2939) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Надаючи тлумачення наведеному визначенню, суд враховує судову практику застосування адміністративними судами положень Закону України «Про доступ до публічної інформації», зазначену у довідці Вищого адміністративного суду України про вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 01 червня 2013 року, згідно з якою можна виокремити такі ознаки публічної інформації:
1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством;
2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;
3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;
4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків;
5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.
У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної.
Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 13 Закону №2939 розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, серед іншого, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Статтею 19 Закону №2939 визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (частина перша). Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (частина друга). Запит на інформацію має містити: - ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; - загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; - підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (частина п'ята).
Частиною першою статті 22 Закону №2939 визначено випадки, коли розпорядник інформації має право відмови в задоволенні запиту на інформацію, а саме:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Згідно з частиною четвертою статті 22 Закону №2939 у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.
Як вбачається з відповіді на запит позивача, йому направлено копії запитуваних протоколів, проте, останні не містять у відповідних колонках заповнення за встановленою формою - прізвище, ім'я, по-батькові осіб, щодо яких переказано кошти для здійснення виплат одноразової грошової допомоги.
Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Згідно зі статтею 11 Закон України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року №2657-XII (далі по тексту - Закон №2657-XII) інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення повноважень щодо верифікації та моніторингу державних виплат не потребує згоди фізичних осіб на отримання та обробку персональних даних.
Відповідно до статей 20, 21 Закону №2657-XII будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.
Правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних регулюються Законом України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року №2297-VI (далі по тексту - Закон №2297-VI).
Відповідно до статті 5 Закону №2297-VI об'єктами захисту є персональні дані.
Персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.
Персональні дані, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, оформленій за формою, визначеною відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», не належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, визначених Законом України «Про запобігання корупції».
Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Законом може бути заборонено віднесення інших відомостей, що є персональними даними, до інформації з обмеженим доступом.
Виходячи з норм Закону №2939-VI, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами і на будь-яких носіях та знаходилась у володінні розпорядника на момент звернення особи з запитом.
Системний аналіз визначення публічної інформації, наведеного у Законі №2939-VI, у взаємозв'язку з положеннями статті 13 Закону №2297-VI, якими передбачено перелік розпорядників публічної інформації, дає підстави для висновку, що інформація стосовно використання бюджетних коштів юридичними особами, які фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, є публічною.
За загальним правилом публічна інформація є відкритою. Винятки з цього правила встановлені, серед іншого, статтею 6 Закону №2939-VI та статтею 21 Закону №2657-XII, які відносять інформацію про фізичну особу (персональні дані) до конфіденційної, яка, у свою чергу, є інформацією з обмеженим доступом, що може бути поширена виключно за згодою особи.
Перелік відомостей, що є інформацією про фізичну особу (персональними даними), визначений законодавством, зокрема, частиною другою статті 21 Закону №2657-XII та Законом №2297-VI і не є вичерпним та може доповнюватись шляхом прийняття нових нормативно-правових актів.
Проте, частиною третьою статті 5 Закону №2297-VI обумовлено, що до такої інформації не може бути віднесена інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону №2657-XII.
Частина п'ята статті 6 №2657-XII також встановлює заборону обмеження доступу до інформації про розпорядження бюджетними коштами, зокрема, до інформації про прізвища, імена, по батькові фізичних осіб, які отримали ці кошти за винятком випадків коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
Відповідне правове регулювання наведено у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №815/623/16.
Статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» надано визначення поняття «публічна інформація з обмеженим доступом», відповідно до якої інформацією з обмеженим доступом є:
1) конфіденційна інформація;
2) таємна інформація;
3) службова інформація.
Відповідно до статті 7 вказаного Закону, конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Згідно Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року по справі №1-9/2012 до конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Разом з тим, ані даним Рішенням, ані Конституцією України, ані Законами України «Про доступ до публічної інформації» та «Про інформацію», не віднесено до конфіденційної інформації про прізвище, ім'я, по-батькові особи.
Як вбачається з запиту на надання публічної інформації, позивачем не порушувалося питання про надання відповідачем даних про національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреси, дати і місця народження осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень. Позивач просив надати лише перелік цих осіб.
Більш того, відповідно до частини п'ятої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов'язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.
Тобто, законодавцем даною нормою, фактично, закріплено виключення інформації, доступ до якої не може бути обмежено.
Отже, запитувана позивачем інформація не є конфіденційною, не може бути обмежена в доступі і підлягає наданню на запит.
За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині визнати протиправними дії відповідача щодо ненадання публічної інформації за запитом від 04 березня 2021 року.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача надати позивачу копію документа, що запитувався згідно інформаційного запиту від 04 березня 2021 року, а саме: копію листів Департаменту фінансів МОУ на виконання протоколів Комісії МОУ з розгляду питань, пов'язаних з призначенням виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 14 січня 2021 року №5, 7, від 21 січня 2021 року №10, від 28 січня 2021 року №12, від 04 лютого 2021 року №17, від 15 лютого 2021 року №22 про здійснення розподілу коштів Командуванню Сухопутних Військ Збройних Сил України для подальшого перерахування центрам комплектування (обласним військовим комісаріатам, Київському міському військовому комісаріату), суд зазначає наступне.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів, державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
В окремій думці судді Лоренцена, до якого приєдналися судді - Розакіс, Бонелло, Стражницька, Бірсан та Фішбах, висловленої з приводу рішення Європейського суду з прав людини у справі «Феррадзіні проти Італії» (Case of Ferrazzini v. Italy) (Заява №44759/98) від 12липня 2001 року, зазначено, що не підлягає сумніву те, що обов'язок сплачувати податки безпосередньо і суттєво торкається фінансових інтересів громадян і що в демократичному суспільстві оподаткування (його база, порядок сплати і стягнення, на відміну від судового спору, що виникає на підставі бюджетного закону) ґрунтується на застосуванні юридичних норм, а не забезпечується дискреційними повноваженнями органів влади.
Отже, як вбачається з наведених судових рішень, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
За змістом частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише у випадку визнання протиправної бездіяльності такого суб'єкта та якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Таким чином, суд не вправі перебирати на себе функції дозвільного органу та своїм рішенням зобов'язувати останнього прийняти відповідне рішення про продовження строку дії дозволу, оскільки за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження дозвільного органу щодо прийняття рішення про продовження строку дії дозволу є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією відповідача.
З урахування викладених обставин, суд не вбачає достатніх підстав для можливості застосування правил наведеної норми. А тому, - приходить до висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача розглянути інформаційний запит від 04 березня 2021 року з урахуванням висновків суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Водночас, суд зазначає, що частиною першою статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про:
1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць;
2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;
3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби;
4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності;
5) уточнення списку виборців;
6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань;
7) включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням.
Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.
Проте, оскільки рішення у даній справі не підпадає під вищеперелічені ознаки, у суду відсутні підстави для звернення його до негайного виконання.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України - (03168, м. Київ, пр-кт Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо ненадання публічної інформації за запитом ОСОБА_1 від 04 березня 2021 року.
3. Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути інформаційний запит ОСОБА_1 від 04 березня 2021 року з урахуванням висновків суду.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Аверкова