ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 січня 2022 року м. Київ № 640/9034/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Служби безпеки України (далі по тексту - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту у розмірі десяти прожиткових мінімумів, встановлених законом на 1 січня 2019 року - 19210 гривень відповідно до положень підпункту 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704;
- стягнути з відповідача на користь позивача одноразову грошову допомогу після укладення першого контракту у розмірі десяти прожиткових мінімумів, встановлених законом на 1 січня 2019 року - 19210 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно не виплачено позивачу одноразову грошову допомогу, розмір якої на дату укладання контракту становив 19210 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачем 04 серпня 2021 року подано відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, оскільки виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до підприємств, установ, організацій здійснюється за рахунок коштів цих органів.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
18 березня 2019 року між Міністерством оборони України та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу строком на три роки.
Наказом Міністра оборони України від 18 березня 2019 року № 131 ОСОБА_1 прийнято на військову службу, зараховано до списків особового складу Збройних Сил України та відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі.
Відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 28 березня 2019 року № 232-вк ОСОБА_1 направлено в розпорядження військового прокурора Південного регіону України.
Наказом Військової прокуратури Південного регіону України від 28 березня 2019 року № 245к призначено ОСОБА_1 прокурором Військової прокуратури Запорізького гарнізону Південного регіону України, зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види забезпечення.
Наказом Військової прокуратури Центрального регіону України від 09 жовтня 2019 року № 123 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора військової прокуратури Київського гарнізону Центрального регіону України, зараховано до списків особового складу військової прокуратури та поставлено на всі види забезпечення.
Позивач звернувся до Міністерства оборони України з заявою від 04 лютого 2021 року, в якому на підставі підпункту 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 просив виплатити йому одноразову грошову допомогу після укладення першого контракту.
Міністерство оборони України листом від 02 березня 2021 року № 248/П-157/199 відмовило позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту, зазначаючи, що виплата усіх видів грошового забезпечення провадиться за рахунок коштів тих державних органів, установ і організацій, до яких відряджені зазначені військовослужбовці
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704.
Згідно з пунктом 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до підпункту 8 пункту 6 Постанови № 704 передбачено виплачувати одноразову грошову допомогу військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу після укладення ними першого контракту в таких розмірах: особам рядового складу - вісім розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; особам сержантського і старшинського (молодшого начальницького) складу - дев'ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; особам офіцерського (середнього, старшого та вищого начальницького) складу - десять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
З аналізу положень Постанови № 704 слідує, що одноразова грошова допомога після укладення першого контракту належить до складу грошового забезпечення військовослужбовця та є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. Отже, виплата такої одноразової грошової допомоги має відбуватись за правилами та у порядку, встановленому для грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно з пунктом 7 Постанови № 704 видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів.
Пунктом 8 Постанови № 704 визначено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.
З метою впорядкування грошового і матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, відряджених до державних органів, установ та організацій Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, відряджених до державних органів, установ та організацій" № 104 від 07 лютого 2001 року.
Пунктом 1 Постанови № 104 передбачено, що військовослужбовцям, особам начальницького складу органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби, відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується грошове та здійснюється матеріальне забезпечення, передбачене законодавством для військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, особового складу органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби.
При цьому грошове забезпечення виплачується виходячи з окладів за посадами, займаними зазначеними особами в державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, інших виплат, установлених для відповідних працівників цих органів, установ та організацій, а також окладів за військовими (спеціальними) званнями і надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби.
Виплата одноразової грошової винагороди за підтримання високої бойової готовності військ, зразкове виконання службових обов'язків і бездоганну дисципліну відрядженим військовослужбовцям не провадиться.
Виплата грошового забезпечення провадиться за рахунок коштів тих державних органів, установ та організацій, до яких відряджені зазначені військовослужбовці, особи начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби.
Враховуючи, що одноразова грошова допомога є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, та з урахуванням того, що відповідно до наказів військових прокуратур позивача було поставлено на всі види грошового забезпечення, до яких також належить і одноразова грошова допомога при укладенні першого контракту, виплата позивачу такої допомоги повинна бути здійснено саме тієї установою, до якої позивача відряджено.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем доведено правомірність вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.В. Аверкова