ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 січня 2022 року м. Київ № 640/23549/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивача у проведенні нарахування заробітної плати для обчислення пенсії у відповідності до архівної довідки від 22 квітня 2019 року № Б-49/06-03, видану архівним відділом адміністрації міста Донецьк за період з травня 1992 року по жовтень 1995 року,
- зобов'язати відповідача провести обчислення заробітку для призначення пенсії позивача згідно архівної довідки від 22 квітня 2019 року № Б-49/06-03, видану архівним відділом адміністрації міста Донецьк за період з травня 1992 року по жовтень 1995 року, та у зв'язку з цим провести перерахунок та виплату пенсійних виплат з 14 лютого 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач протиправно при призначені пенсії не врахував архівну довідку від 22 квітня 2019 року № Б-49/06-03, виданої архівним відділом адміністрації міста Донецьк, про розмір заробітної плати за період позивача з травня 1992 року по жовтень 1995 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачем 11 листопада 2021 року до суду подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що подана відповідачем довідка не була врахована при розрахунку заробітної плати для обчислення розміру пенсії, оскільки була видана органом державної влади, який знаходиться на окупованій території України. Крім того, відповідач звертає увагу суду, що період, зазначений у поданій довідці, становить менше ніж 60 місяців, а тому не може бути врахований при обчисленні розміру пенсії.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується копією довідки від 24 листопада 2016 року № 12903 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Фактичне місце проживання/перебування зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
14 лютого 2019 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по списку №2, надавши до заяви наступні документи: військовий квиток, диплом (свідоцтво, атестат) про навчання, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, заява про призначення/перерахунок пенсії, паспорт, трудова книжка або документи про стаж.
За результатами розгляду заяви позивача від 14 лютого 2019 року щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 27 лютого 2019 року № 40675/03 повідомило про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах, оскільки відсутні документи, які підтверджують стаж роботи зі шкідливими і важкими умовами праці.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року в адміністративній справі № 640/22402/20 визнано протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у відповідності до заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 14 лютого 2019 року та проведенні відповідних виплат.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 14 лютого 2019 року та провести відповідні виплати.
На виконання зазначеного рішення суду розпорядженням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 28 квітня 2021 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 14 лютого 2019 року.
Відповідно до розрахунку заробітної плати для обчислення пенсії, що наявний у матеріалах пенсійної справи, копія яких додана відповідачем до матеріалів справи, пенсія позивача обчислена із заробітної плати з 01 липня 2000 року по 30 листопада 2012 року за даними персоніфікованого обліку.
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою, в якій просив врахувати при обчисленні пенсії заробітну плату у відповідності до архівної довідки від 22 квітня 2019 року № Б-49/06-03, виданої архівним відділом адміністрації міста Донецьк за період з травня 1992 року по жовтень 1995 року.
Листом від 23 липня 2021 року № 2600-1201-8/118875 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача, що заява позивача залишається без виконання, оскільки подані документи видані органами або особами на тимчасово окупованій території, а тому є недійсними та не підлягають реєстрації.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Спірні правовідносини регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
З приводу невизнання архівної довідки від 22 квітня 2019 року № Б-49/06-03, виданої архівним відділом адміністрації міста Донецьк за період з травня 1992 року по жовтень 1995 року, з підстав її видачі органами або особами на тимчасово окупованій території, суд звертає увагу на наступне.
Зазначена довідка вже подавалась позивачем пенсійному органу при зверненні за призначенням пенсії та у її прийнятті відповідачем було відмовлено у її прийнятті з тих самих підстав, а саме у зв'язку з її видачою на тимчасово окупованій території.
Разом з тим, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року в адміністративній справі № 640/22402/20 вже надавалась правова оцінка діям пенсійного органу з цього приводу.
Так, у рішенні суду було зазначено: «В матеріалах справи міститься архівна довідка від 22 квітня 2019 року №Б-49/06-03, видана архівним відділом адміністрації міста Донецьк Донецької народної республіки, підтверджується пільговий стаж ОСОБА_1 в ДП управління №132 АТЗТ «Донбасстальконструкція» з 08 травня 1992 року по 12 жовтня 1995 року та видана архівним відділом адміністрації міста Донецьк Донецької народної республіки архівна копія наказу АОЗТ «Донбасстальконструцція» від 13 березня 1995 року №21 «Об итогах аттестации рабочих мест по условиям труда», якою затверджено перелік робочих місць та професій, працівників, які мають право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №2, зокрема, електрозварники ручного зварювання.
Відмова відповідача у призначенні пенсії мотивована, в тому числі тим, що документи додані позивачем на підтвердження пільгового трудового стажу, видані органами, що знаходяться на тимчасово окупованій території, а тому є недійсними і не створюють правових наслідків.
Суд не погоджується з такими доводами відповідача та зауважує, що до вказаних правовідносин застосуванню підлягають «намібійські винятки» Міжнародного суду Організації Об'єднаних Націй (далі по тексту - ООН), згідно з якими, документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» від 23 лютого 2016 року ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.
В даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову через неможливість перевірки достовірності інформації, у зв'язку з наданням довідки органом, що знаходиться на території, непідконтрольній українській владі».
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тобто, судом вже було встановлено протиправність дій відповідача щодо неврахування відомостей, зазначених у довідці від 22 квітня 2019 року №Б-49/06-03, видана архівним відділом адміністрації міста Донецьк, а тому інформація, зазначена у ній повинна бути врахована при вирішенні питання як щодо обчислення страхового стажу, так і при обчисленні заробітної плати.
Водночас, відповідач використав відомості, зазначені у довідці, щодо страхового стажу, тоді як відомості щодо заробітної плати не врахував, протиправно посилаючись на ті самі підстави щодо недійсності довідки.
Разом з тим, вирішуючи питання про право позивача на перерахунок розміру заробітної плати для обчислення пенсії згідно спірної довідки, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно статті 65 Закону № 1788-XII середньомісячний заробіток для обчислення пенсій береться за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд протягом усієї трудової діяльності незалежно від перерв у роботі та за період роботи починаючи з 1 липня 2003 року до моменту звернення за пенсією. Заробіток за період роботи до 1 липня 2003 року враховується на підставі документів про нараховану заробітну плату (виплати, дохід), виданих у встановленому законодавством порядку, а за період роботи починаючи з 1 липня 2003 року - за даними персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Статтею 40 Закону № 1058-IV передбачено, що Для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Судом встановлено, що архівна довідки від 22 квітня 2019 року № Б-49/06-03, виданої архівним відділом адміністрації міста Донецьк, охоплює за період з травня 1992 року по жовтень 1995 року, та підтверджує заробітну плату (дохід) позивача за 42 календарні місяці підряд.
Отже, вказана довідка про заробітну плату не може бути врахована при визначенні середньомісячного заробітку для обчислення пенсії, оскільки не відповідає вимогам ані статі 65 Закону №1788-XII (будь-які 60 календарних місяців роботи підряд), ані статі 40 Закону №1058-IV (будь-які 60 календарних місяців роботи підряд).
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги. Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем доведено правомірність вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.В. Аверкова