вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"05" січня 2022 р. м. Рівне Справа № 918/1113/21
Господарський суд Рівненської області у складі судді Н.Церковної за участю секретаря судового засідання С.Оліфер, розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (02088, м. Київ, вул. Харченка Євгенія, 42, код ЄДРПОУ 35871504) до відповідача Фізичної особи-підприємця Вознюк Оксани Олександрівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення 24 767,76
представники сторін у судове засідання не з'явилися:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Вознюк Оксани Олександрівни (далі - Відповідач), в якій просить стягнути 24 767,76 грн., з яких 16 322,78 грн. основного боргу, 990,83 грн. пені, 2 050,08 грн. інфляційних втрат, 4 191,48 грн. 20% річних за користування чужими коштами, 1 212,59 грн. штрафу та судовий збір в розмірі 2 270, 00 грн.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що 16.11.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» та фізичною особою - підприємцем Вознюк Оксаною Олександрівною було укладено договір поставки №А1488/1, згідно якого Позивач зобов'язався передати у власність Відповідача алкогольні напої, а Відповідач зобов'язався прийняти і оплатити Товар у порядку, визначеному умовами Договору.
На виконання умов Договору, Позивачем здійснювалося постачання Товару, а Відповідачем його оплата. Позивачем було поставлено Відповідачу Товар за видатковими накладними. Станом на 07.08.2020 року заборгованість становила 17 322,78 грн. 05.08.2021 року мала місце часткова оплата за накладною 19725/18236 від 31.07.2020 року в розмірі 1 000,00 грн. Оплата поставленого Товару Відповідачем належним чином та своєчасно так і не відбулася.
Станом на 05.08.2021 року заборгованість Відповідача по оплаті поставленого товару становила 16, 322,78 грн. та на даний момент залишається не сплаченою.
Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не подав.
Інших заяв і клопотань від сторін не надходило.
Прийняті у справі судові рішення та інші процесуальні дії.
Ухвалою суду від 09.12.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження.
До відділу обліку моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління Державної міграційної служби у Рівненській області 09 грудня 2021 року суд направив запит про надання відомостей щодо реєстрації місця проживання (перебування) громадянки Вознюк Оксани Олександрівни, що містяться в реєстрі територіальної громади/Єдиному державному демографічному реєстрі. 20 грудня 2021 року до господарського суду надійшло підтвердження, що Відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач в судове засідання 05.01.2022 року не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Відповідна ухвала суду надсилалася на адресу зазначену Позивачем у позовній заяві та зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: АДРЕСА_1 .
Органом поштового зв'язку повернуто ухвали суду з відміткою "адресат відсутній", що підтверджується повідомлиенням поштового зв'язку, яке знаходиться в матеріалах справи.
Згідно п.4 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місце проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до п. 99 постанови КМУ від 05.03.2009 року № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку", рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату. У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.
Відповідно до п.п. 116, 117 розділу "Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів" постанови КМУ від 05.03.2009 року № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку", у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення. Поштові відправлення, поштові перекази повертаються також у разі неможливості вручити їх через неправильно зазначену адресу або її відсутність (змита, відірвана чи пошкоджена в інший спосіб) та з інших причин, які не дають змоги оператору поштового зв'язку виконати обов'язки щодо пересилання поштових відправлень, поштових переказів. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідними відмітками є наслідками діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання та повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.
Таким чином, господарським судом вчинено заходи для повідомлення Відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань, а неотримання ухвали суду Відповідачем у справі є наслідком його бездіяльності щодо їх належного отримання.
З огляду на викладене, Відповідач вважається повідомленим про призначене судове засідання належним чином, а останній проявив протиправну процесуальну бездіяльність.
Крім того, слід зазначити, що на офіційному сайті Господарського суду Рівненської області були розміщенні повідомлення про дату, час та місце розгляду даної справи.
Суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.
Пунктом 1 ч.3 ст.202 ГПК України, встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Передбачене ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain") від 07.07.1989).
Беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч. ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Суд розглядає справу за відсутності такого учасника, відповідно до чинного законодавства за наявними матеріалами справи, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.
Суд приймає до уваги, що за приписами ст. 178 ГПК України подання суду відзиву на позовну заяву є правом Відповідача, і в разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - Вознюк Оксана Олександрівна 30.12.2021 року припинила підприємницьку діяльність за власним рішенням.
Відповідно до змісту ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Частиною 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Відповідно до ст.52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
Правовий аналіз статті 526 ЦК України встановлює, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, які полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання виникають, зокрема, з договорів та інших юридичних фактів (стаття 11 ЦК України). Зобов'язанням є правовідношення (частина перша статті 509 ЦК України), а змістом правовідношення - права й обов'язки його сторін.
Із аналізу вищенаведених приписів законодавства, ст.ст.598-609 ЦК України слідує, що однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи - підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з державного реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними із підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Отже, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою, як її права, так і обов'язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 05.06.2018 року по справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), постанові Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі № 320/9471/15-ц (провадження № 61-18132св18).
Також у постанові Великої палати Верховного Суду від 05.06.2018 року по справі №338/180/17 зазначено, що з 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі.
Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем. Разом з цим, на момент укладення правоченів із Позивачем, Відповідач перебував у статусі фізичної особи - підприємця.
Крім того, суд зазначає, що позивач також не з'явився в судове засідання, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Суд враховує, що явка представників сторін, судом обов'язковою не визнавалась.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 вказаної статті).
Враховуючи належне повідомлення учасників справи про судове засідання, призначене на 05.01.2022 року, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників сторін. У судовому засіданні 05.01.2022 року судом прийнято рішення у даній справі.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
16 листопада 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» та фізичною особою - підприємцем Вознюк Оксаною Олександрівною було укладено договір поставки №А1488/1.
Згідно п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця алкогольні напої, а Покупець зобов'язався прийняти і оплатити Товар в порядку, визначеному умовами цього Договору (а.с.5-6).
Згідно з частинами 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Постачання Товару здійснюється силами та за рахунок Постачальника, на умовах DDP відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотермс». Постачальник зобов'язаний поставити Товар за адресою, яка зазначена в його замовленні, а також в засвідчених Покупцем копіях ліцензій як місце здійснення діяльності, або за адресою, яка зазначена в засвідчених Покупцем копіях довідок про внесення місць зберігання алкоголю до Єдиного державного реєстру (п.3.1 та п. 3.2 Договору).
Пунктом 3.3 Договору передбачено, що Постачальник поставляє Товар Покупцю на підставі його замовлення.
Відповідно до п. 6.1 та п. 6.2 розрахунки за товар здійснюються Покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання Товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника або в іншому узгодженому Сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю Сторін - шляхом попередньої оплати. Датою оплати Покупцем вартості отриманого від Постачальника Товару є дата зарахування цих грошових коштів на рахунок Постачальника.
Згідно п. 5.1, 5.2 та 5.3 Договору ціна на товар визначена у Прайс-листі Постачальника, який діє на момент здійснення Покупцем замовлення. Ціна на товар зазначається Постачальником у видатковій накладній на Товар. Загальна сума Договору дорівнює загальній вартості товару, який Постачальник поставив Покупцю впродовж всього строку дії даного Договору згідно видаткових накладних на Товар.
На виконання умов Договору, Позивачем було поставлено Відповідачу Товар за видатковими накладними №19725/18236 від 31.07.2020 року на суму 7498,86 грн, №19726/18237 від 31.07.2020 року на суму 5 890,20 грн та №20427/18887 від 07.08.2020 року на суму 3 933,72 грн (а.с.8-10). Проте, в порушення умов спірного договору Відповідачем здійснено часткову оплату на загальну суму 1 000,00 грн за видатковою накладною №19725/18236 від 31.07.2020 року в розмірі 1000,00 грн у зв'язку з чим, у останнього наявна заборгованість за видатковими накладними №19725/18236 від 31.07.2020 року на суму 6 498,86 грн, №19726/18237 від 31.07.2020 року на суму 5 890,20 грн та №20427/18887 від 07.08.2020 року на суму 3 933,72 грн.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.
Доказів виконання зобов'язання щодо здійснення розрахунків на суму 16322,78 грн. відповідач на момент розгляду спору не надав.
З огляду на викладене, вимоги позивача щодо стягнення зазначеної вище суми, слід визнати обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 625 ЦКУкраїни боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Згідно із ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ст.509 ЦК України та ст.173 ГК України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 ст.193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За приписами п. 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, змістом взаємних договірних зобов'язань сторін є обов'язок Позивача поставити Відповідачу обумовлений договорами товар належної якості та кількості, який породжує обов'язок Відповідача прийняти зазначений товар та оплатити за нього встановлену договорами вартість у встановлений договорами строк.
Відповідно до п. 7.1 Договору у випадку порушення Покупцем строків оплати вартості одержаного від Постачальника Товару, Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати; у випадку порушення Покупцем строків оплати вартості одержаного від Постачальника Товару більше ніж на 30 календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф в розмірі сім відсотків від суми боргу.
Пунктом 9.2 Договору передбачено, що у випадку порушення Покупцем строків оплати отриманого від Постачальника Товару, Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки (п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.ч.4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України).
Згідно зі ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 Господарського Кодексу України).
Позивач нарахував та просить стягнути з Відповідача 990,83 грн. пені, 2 050,08 грн. інфляційних втрат, 4191,48 грн. 20% річних за користування чужими коштами, 1 212,59 грн. штрафу.
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України .
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Судом враховано, що відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. При цьому, Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення № 7-рп/2001 від 30.05.2001 року у справі № 1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі змісту цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Таким чином, згідно з нормами статті 61 Конституції України не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.
Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 Господарського кодексу України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.
В даному випадку, обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання, відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання, а тому згідно з приписами статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України, як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.
Отже, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.
Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Зокрема, останній такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.07.2019 року у справі № 910/7398/18. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 09.02.2018 року у справі № 911/2813/17, а відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує відповідні висновки, викладені в постановах Верховного Суду.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, інфляційних втрат, 20% річних за користування чужими коштами та штрафу, зробленого позивачем, та встановлено, що розрахунок проведено правильно.
Отже, суд дійшов висновку про правомірність застосування відповідальності, встановленої договором.
Враховуючи викладене, вимоги Позивача про стягнення 24767,76 грн., з яких 16 322,78 грн. основного боргу, 990,83 грн. пені, 2 050,08 грн. інфляційних втрат, 4 191,48 грн. 20% річних за користування чужими коштами, 1212,59 грн. штрафу є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача. Стягненню з Відповідача на користь Позивача підлягають витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити в повному обсязі.
2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Вознюк Оксани Олександрівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (02088, м. Київ, вул. Харченка Євгенія, 42, код ЄДРПОУ 35871504 ) 24 767,76 грн з яких: 16 322,78 грн основного боргу; 990,83 грн пені; 2 050,08 грн інфляційних втрат; 4 191,48 грн 20% річних за користування чужими коштами 1212,59 грн та 2270,00 грн судового збору
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повний текст рішення складено та підписано 06.01.2022 року.
Суддя Н.Церковна