79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
23.12.2021 справа № 914/2685/21 Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Стрийський міський комбінат комунальних підприємств
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунальник 1»
про стягнення 1073802,28 грн.
за участю представників:
від позивача не з'явився.
від відповідача не з'явився.
Суть спору: Позовні вимоги заявлено Стрийським міським комбінатом комунальних підприємств до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунальник 1» про стягнення 1073802,28 грн.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено в протоколах судового засідання.
Сторони явку представників в судове засідання 23.12.2021р. не забезпечили, про дату, час і місце судового засідання були належним чином повідомлені. Разом з тим, явка не визнавалась обов'язковою.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке.
11.10.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комунальник 1» (замовник) та Стрийським міським комбінатом комунальних підприємств (виконавець) було укладено договір № 66 про надання послуг з вивезення побутових відходів та використання сміттєзвалищ, відповідно до пункту 1.1. якого, на виконання вимог Закону України «Про відходи» та Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» виконавець надає послуги, а замовник приймає надані послуги та оплачує їх.
Згідно з пункту 1.2. договору, предметом даного договору є збір, вивезення ПВ, збір та вивезення відходів промислового виробництва IV категорії, доставка їх на сміттєзвалище, користування міським сміттєзвалищем. За даним договором замовник згідно укладених договорів та на підставі даного договору: проводить роботу по збору та вивезенню ПВ від населення м.Стрия з спеціально обладнаних площадок, контейнерів для сміття; вивозить по спеціально затверджених тарифах сміття (змет) з вулиць, парків, площ м.Стрия; вивозить ПВ за договорами від населення, юридичних осіб, приватних підприємців різної форми власності; вивозить ПВ від бюджетних організацій (лікарні, школи, дитячі дошкільні установи, спеціальні навчальні заклади, тощо).
Пунктом 2.2. договору сторони погодили, що відповідно до даного договору замовник поставляє на міське сміттєзвалище об'єми ПВ за результатами пресування:
а) від населення м.Стрия
місячна норма при використанні автомобіля марки КАМАЗ, який пресує ПВ у співвідношенні 2,5 до 1 м3;
місячна норма при використанні автомобіля марки ЗІЛ 130, який пресує ПВ у співвідношенні 2,0 до 1 м3;
б) від бюджетних організацій м.Стрия
місячна норма при використанні автомобіля марки ЗІЛ 130, який пресує ПВ у співвідношенні 2,0 до 1 м3;
вуличний змет 450 м3/місяць;
в) від юридичних осіб всіх форм власності та приватних підприємців згідно договорів
місячна норма при використанні автомобіля марки КАМАЗ, який пресує у співвідношенні 2,5 до 1 м3;
місячна норма при використанні автомобіля марки ЗІЛ 130, який пресує у співвідношенні 2,0 до 1 м3.
Згідно з пунктом 2.3. договору, замовник здає на сміттєзвалище в місяць і сплачує в розмірах, що визначено виконкомом міської ради №119 від 03.04.2009 р. ПВ: ПВ від населення по ціні 9,86 грн/ м3; ПВ від бюджетних організацій по ціні 9,00 грн/м3; ПВ від юридичних осіб та приватних підприємств по ціні 14,42 грн/м3; вуличний змет по ціні 9,00 грн/м3 . Ціна послуги може бути змінена на підставі рішення Стрийської міської ради.
Пунктом 2.4. договору встановлено, що оплата замовником за користування сміттєзвалищем проводиться щомісячно на підставі рахунків СМККП не пізніше 15 числа наступного місяця шляхом перерахування на розрахунковий рахунок. Об'єм послуг і вартість оплати послуги визначається п.2.3. даного договору. Згідно актів звірки, що проводиться один раз в квартал, встановлюється фактичний об'єм ПВ та стан взаєморозрахунків.
Відповідно до пункту 4.2. договору, дія даного договору з 11.10.2012 р. по 31.10.2022 р. Зміни і доповнення до даного договору оформляються у формі додатків за підписом сторін в договорі.
31.12.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комунальник 1» та Стрийським міським комбінатом комунальних підприємств було укладено додаток №1 до договору №66 від 11.10.2012р. про надання послуг з вивезення побутових відходів та використання сміттєзвалища.
Відповідно до пункту 1. додатку №1 сторони внесли зміни в розділ II п.2.2.а).: автомобіль марки КАМАЗё замінити на автомобіль марки МАЗ з обладнанням КО-427, який пресує ПВ у співвідношенні 6,0 до 1м/куб; автомобіль марки ЗІЛ 130 замінити на автомобіль марки МАЗ з обладнанням КО-427, який пресує ПВ у співвідношенні 6,0 до 1м/куб.
Згідно із пунктом 2 додатку №1 сторони внесли зміни в розділ ІІ п.2.2.б).: автомобіль марки ЗІЛ 130 замінити на автомобіль марки МАЗ з обладнанням КО-427, який пресує ПВ у співвідношенні 6,0 до 1м/куб.
Відповідно до пункту 3 додатку №1 сторони внесли зміни в розділ II п.2.2.в).: автомобіль марки КАМАЗ замінити на автомобіль марки МАЗ з обладнанням КО-427, який пресує ПВ у співвідношенні 6,0 до 1м/куб.
Згідно з пунктом 4 додатку №1 сторони внесли зміни в розділ 2.5: автомобіль марки МАЗ замінити на автомобіль DAF CF 75.250 який пресує ПВ у співвідношенні 8.0 до 1м/куб.
У відповідності до пункту 5 додатку №1 сторони погодили термін дії з 01.01.2014 р.
На виконання рішення №274 від 28.11.2016 р. виконавчого комітету Стрийської міської ради про зміну тарифу на послуги Стрийського МККП із захоронення твердих побутових відходів на міському сміттєзвалищі, сторони 03.01.2017 р. уклали додаток №2 до договору №66 від 11.10.2012р. про надання послуг з вивезення побутових відходів та використання сміттєзвалища.
Згідно з пунктом 1 та пунктом 2 додатку №2: найменування послуги за договором «Послуга з захоронення твердих побутових відходів на міському сміттєзвалищі». Обсяг надання послуг визначається виконавцем на підставі даних вагової.
Відповідно до пункту 3 додатку №2 до договору сторони внесли зміни в п.2.3. договору наступного змісту: «Тариф на захоронення замовником 1 тони ТПВ на міському сміттєзвалищі становить (з ПДВ): від бюджетних установ і організацій 124,62 грн; від інших споживачів 162,54 грн; дорожній змет 124,62 грн. Тариф на захоронення замовником 1 куб.м. ТПВ на міському сміттєзвалищі становить (з ПДВ): від населення 9,86 грн».
На виконання рішення №274 від 28.11.2016 р. виконавчого комітету Стрийської міської ради, про зміну тарифу на послуги Стрийського МККП із захоронення твердих побутових відходів на міському сміттєзвалищі та рішення №77 від 23.03.2016 р. виконавчого комітету Стрийської міської ради про внесення змін в рішення міськвиконкому №274 від 28.11.2016 р., сторони 03.04.2017 р. уклали додаток №3 до договору №66 від 11.10.2012р. про надання послуг з вивезення побутових відходів та використання сміттєзвалища.
У відповідності до пункту 1 додатку №3: «Тариф на захоронення замовником 1 тонни ТПВ на міському сміттєзвалищі становить (з ПДВ): від бюджетних установ і організацій 124,62 грн; від інших споживачів 162,54 грн. Тариф на захоронення замовником 1 куб. м ТПВ на міському сміттєзвалищі становить (з ПДВ): від населення 9,86 грн; дорожній змет, сміття з території кладовища м.Стрия 24.92 грн».
На виконання рішення №79 від 22.03.2018 р. виконавчого комітету Стрийської міської ради про внесення змін в рішення міськвиконкому №274 від 28.11.2016 р., сторони 02.04.2018 р. уклали додаток №4 до договору №66 від 11.10.2012р. про надання послуг з вивезення побутових відходів та використання сміттєзвалища (додаток №4).
У відповідності до пункту 1 додатку №4 до договору, облік завезених на міське сміттєзвалище відходів проводити в тоннах.
Пунктом 2 додатку №4 до договору, сторони внесли зміни в п. 2.3 договору наступного змісту: «Тариф на захоронення замовником 1 тони ТПВ на міському сміттєзвалищі становить (з ПДВ): для бюджетних установ і організацій міста Стрия - 124,62 грн.; для всіх інших підприємств, установ, організацій (в тому числі бюджетних) юридичних та фізичних осіб підприємців 162,54 грн; для населення міста Стрия 49,30 грн; дорожній змет, сміття з території кладовища м.Стрия 124,62 грн».
Позивач стверджує, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг не виконав, внаслідок чого станом на день подання позовної заяви існує заборгованість у сумі 1073802,28 грн. зі сплати основного боргу за послуги, надані за період жовтень 2020 року по травень 2021 року.
У зв'язку із несплатою за надані послуги у сумі 1073802,28 грн. позивач звертався до відповідача із претензією за вих.№409 від 17.06.2021 р., в якій просив у термін до 30.09.2021 р. погасити заборгованість за надані послуги.
Як зазначає позивач, вказана претензія залишена без відповіді та задоволення.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1073802,28 грн. основного боргу за послуги, надані з жовтня 2020 року по травень 2021 року.
Відповідач заперечив проти позовних вимог, зокрема зазначивши, що долучені позивачем до позовної заяви копії документів належним чином не засвідчені.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити повністю з наступних підстав.
Згідно з статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Встановлюючи певні умови виконання зобов'язань в договорі, сторони забезпечують стабільність, послідовність та правову певність поведінки учасників договірних відносин, що гарантує справедливість, розумність й добропорядність сторін під час виконання договору.
Водночас, недотримання вищезазначених умов виходить за обумовлені сторонами межі здійснення прав та обов'язків по договору, й надає одній зі сторін, яка його порушує, безпідставну перевагу в цих господарських відносинах, внаслідок чого порушується баланс приватноправових інтересів сторін договору, що є недопустимим.
За своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором про надання послуг, а саме таким різновидом договору про надання послуг.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 901 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Умовами пункту 2.4 договору передбачено, що оплата замовником за користування сміттєзвалищем проводиться щомісячно на підставі рахунків СМККП не пізніше 15 числа наступного місяця шляхом перерахування на розрахунковий рахунок.
За період з жовтня 2020 року по травень 2021 року вартість наданих послуг з поводження з ТПВ (захоронення ТПВ на полігоні ТПВ в м.Стрий) становила 1206490,95 грн, що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаними без зауважень сторонами та скріпленими печатками юридичних осіб.
Як стверджує позивач, а також вбачається з матеріалів справи, відповідач не в повному обсязі оплатив надані йому за договором послуги, у зв'язку з чим, станом на час звернення з позовною заявою існувала заборгованість в розмірі 1073802,28 грн. Докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення основного боргу в розмірі 1073802,28 грн. є обгрунтованою, підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню.
Щодо тверджень відповідача про неподання позивачем суду належним чином засвідчених копій письмових доказів, неповідомлення про причини, з яких письмові докази не можуть бути надані, та необгрунтування неможливості їх подання, що є підставою для відмови у їх прийнятті та відмови в задоволенні позовних вимог, суд зазначає таке.
Перш за все, слід зазначити, що відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує сам факт існування боргу, проте зазначив, що додані позивачем до позовної заяви копії документів належним чином не засвідчені у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим просив суд витребувати у позивача оригінали документів.
Водночас, відповідачем не спростовано належними доказами, зокрема документами бухгалтерського та податкового обліку, здійснення ним господарської операції на підставі договору від 11.10.2012 р. № 66 про надання послуг з вивезення побутових відходів та використання сміттєзвалищ, за період у якому виникла заборгованість.
Як встановлено частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною другою статті 91 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (частина 4 статті 91 Господарського процесуального кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, додані позивачем до позову документи засвідчені у встановленому законом порядку.
Слід зазначити, що оскільки такі докази не викликали у суду сумніви щодо їх відповідності оригіналам, судом ухвалою від 30.11.2021р. було відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про витребування в позивача оригіналів доказів.
Відтак, суд дійшов висновку про необгрунтованість та безпідставність твердження відповідача про відсутність в матеріалах справи належним чином завірених копій документів, наданих позивачем на підтвердження позовних вимог, як підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застосований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц та у постанові Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №918/1045/20.
Приписами ч.5 ст. 203 ЦК України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Тобто, укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням даного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанови від 16.02.2021 у справі № 927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 21.12.2020 у справі № 16/401/17, від 16.02.2021 у справі № 927/645/19). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
У ч.2 ст. 86 ГПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Водночас, частини 1, 3, 4 ст. 13 ГПК України регламентують, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зважаючи на викладене, за результатами дослідження та оцінки за правилами статті 86 ГПК України зібраних у справі доказів та обставин у сукупності, з урахуванням ст.ст. 2, 13, 14 ГПК України, судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення 1073802,28 грн заборгованості є обґрунтованими, підтвердженими належними і допустимими доказами, в свою чергу відповідачем не спростовані, а відтак підлягають до задоволення.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір в розмірі 16107,04 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1383 від 30.08.2021р.
Враховуючи, що позов у даній справі підлягає до задоволення в повному обсязі, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунальник 1» (82400, Львівська область, місто Стрий, вулиця Нижанківського, будинок 50, ідентифікаційний код 25240544) на користь Стрийського міського комбінату комунальних підприємств (82400, Львівська область, місто Стрий, вулиця Нижанківського, будинок 50, ідентифікаційний код 05759310) 1073802,28 грн. основного боргу та 16107,04 грн. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до Глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 04.01.2022р.
Суддя Петрашко М.М.