ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.11.2021Справа № 910/4852/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Міністерства оборони України просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міроіл" вул. Марії Приймаченко, 1/27, м. Київ, 01042
про стягнення 122 106,00 грн.
Представники сторін:
Від позивача: Кривошея Д.А. - самопредставництво.
Від відповідача: не з'явився.
Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міроіл" про стягнення 122 106,00 грн. пені.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 286/1/20/19 про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) (моторні оливи) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 27.03.2020 року в частині своєчасної поставки продукції, у зв'язку з чим позивачем нарахована пеня у вказаній сумі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через відділ діловодства суду 14.04.2021 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 08.04.2021 року надійшла заява б/н б/д про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 року, за результатами розгляду заяви позивача про усунення недоліків позовної заяви останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4852/21, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також розмір заявлених позовних вимог господарським судом на підставі ч.2 ст. 247 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Через відділ діловодства суду 25.05.2021 року від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву про стягнення штрафних санкцій за порушення умов договору від 27.03.2020 року № 286/1/20/19, в яких відповідач просить суд здійснювати розгляд справи № 910/4852/21 згідно ст. 250 ГПК України за правилами загального позовного провадження, а також зазначає, що позовна заява не підлягає задоволенню, оскільки виконанню зобов'язань відповідача за Договором за другою партією товару перешкоджали форс-мажорні обставини та спірний Договір №286/1/20/19 від 27.03.2020 року є розірваним з 25.06.2020 року, та, окрім того, позовні вимоги щодо одночасного стягнення з відповідача штрафу та пені суперечать ст. 61 Конституції України. Додатково відповідач наголошує на факті прострочення оплати за поставлений товар з боку замовника - Міністерства оборони України. Заперечення судом долучені до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2021 року з урахуванням наданих сторонами заяв та клопотань по суті справи та доданих доказів, з метою всебічного, повного та об'єктивного розгляду судом всіх обставин, які мають істотне значення для вирішення спору, та надання сторонам можливості реалізувати право на доведення своєї правової позиції у спорі, в тому числі шляхом подання додаткових доказів по справі, що унеможливлює вирішення даної справи в межах спрощеного позовного провадження, на підставі ч. 6 ст. 250 ГПК України задоволено клопотання відповідача та ухвалено здійснювати розгляд справи №910/4852/21 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання призначено на 21.07.2021 року.
Проте, у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному судове засідання призначене на 21.07.2021 року не відбулось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2021 року підготовче засідання призначено на 05.08.2021 року.
Судом доведено до відома, що до початку судового засідання 27.07.2021 року від позивача надійшла відповідь б/н б/д на відзив на позову заяву разом з доказами направлення на адресу відповідача, в якій Міністерство оборони України не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що відповідачем підтверджено настання та існування форс - мажорних обставин з 06.04.2020 року по 21.04.2020 року, проте після 21.04.2020 року будь - яких доказів того, що форс - мажорні обставини тривають постачальником не надано та договірні зобов'язання не виконано, відтак застування санкцій згідно п. 8.2.1 Договору та ст. ст. 230, 231 ГК України є правомірним. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.
Також через канцелярію суду 04.08.2021 року від позивача надійшли додаткові пояснення разом з доказами направлення на адресу відповідача, в яких позивач зазначає, що додаткову угоду про розірвання спірного договору не було підписано та реалізовано сторонами, така додаткова угода не була оприлюднена на офіційному сайті ProZorro, при цьому вносити зміни до договору після закінчення терміну постачання не є можливим, та додатково наголошує, що штрафні санкції нараховані позивачем з урахуванням терміну дії форс-мажорних обставин, тобто вже після 15.05.2020 року. Подані документи долучено судом до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 року враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/4852/21 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 08.09.2021 року.
Проте, у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному судове засідання призначене на 08.09.2021 року не відбулось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 року судове засідання призначено на 07.10.2021 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2021 року судове засідання з розгляду справи по суті відкладено на 17.11.2021 року.
У судові засідання з розгляду справи по суті 07.10.2021 року та 17.11.2021 року з'явився уповноважений представник позивача, представник відповідача - не з'явився.
У зв'язку з відсутністю фінансування видатків на оплату послуг з пересилання поштових відправлень з 05.07.2021 року Господарським судом міста Києва зупинено відправку кореспонденції засобами поштового зв'язку, відтак ухвала суду від 21.09.2021 року сторонам не надсилалась.
При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищенаведене, а також зважаючи на отримання відповідачем попередніх ухвал суду у даній справі, в т.ч. від 05.08.2021 року про призначення розгляду справи по суті на 08.09.2021 року, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 910/4852/21 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Окрім цього про дату, час і місце розгляду даної справи по суті 17.11.2021 року відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105478529437.
Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання 07.10.2021 року та 17.11.2021 року суд не повідомлено.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з ч. 3 статті 202 ГПК України суд розглядає справу за відсутності учасника справи або його представника, якщо їх було належним чином повідомлено про судове засідання, у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Міроіл» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не забезпечено явку представника в судові засідання з розгляду справи по суті, за відсутності жодних заяв відповідача про відкладення та/або заперечень щодо розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами за відсутності представника відповідача.
В судовому засіданні з розгляду справи по суті 17.11.2021 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 17.11.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Особливості укладання договорів за державним замовленням (державних контрактів) визначаються Законом України "Про публічні закупівлі" та Законом України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони".
Відповідно до пункту 6 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Як встановлено судом за матеріалами справи, за результатами переговорної процедури закупівлі, яка проводилась через офіційний майданчик електронної системи публічних закупівель України ProZorro, оголошення UA-2020-02-07-002597-с, 27 березня 2020 року між Міністерством оборони України (замовник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Міроіл” (постачальник за договором, відповідач у справі) укладено Договір № 286/1/20/19 про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) (моторні оливи) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити у 2020 році мастильні засоби (09210000-4) (моторні оливи) (лот.4: (09211100-2) моторні оливи (олива моторна для автотракторних дизелів М-10Г2к (вищий сорт)), а саме: олива моторна для автотракторних дизелів М-10Г2к (вищий сорт) (далі - продукція) для потреб Міністерства оборони України згідно специфікації, а замовник забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно специфікації, а саме:
- Олива моторна для автотракторних дизелів М-10Г2к (вищий сорт) (61-000-7035), ГОСТ 8581-78; строк постачання - 30 календарних днів з дати підписання договору, в термін до 26.04.2020 року включно; загальна кількість - 30,0 т, ціна за одиницю, без ПДВ - 18 845, 30 грн., загальна сума вартості продукції, без ПДВ - 559 945,50 грн.;
- Олива моторна для автотракторних дизелів М-10Г2к (вищий сорт) (61-000-7035), ГОСТ 8581-78; строк постачання - 90 календарних днів з дати підписання договору, в термін до 25.06.2020 року включно; загальна кількість - 30,0 т, ціна за одиницю, без ПДВ - 18 845, 30 грн., загальна сума вартості продукції, без ПДВ - 559 945,50 грн.
Всього на суму 1 343 869,20 грн., в тому числі ПДВ - 223 978,20 грн.
Розділами 2-13 Договору сторони погодили якість продукції, яка постачається згідно специфікації, ціну договору, порядок здійснення оплати, поставку продукції, права та обов'язки сторін, відповідальність, строк дії договору, додаткові умови тощо.
Згідно п. 10.1 Договору останній набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2020 року, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення. Після закінчення терміну дії Договору коригування зобов'язань здійснюються на підставі підписаних обома сторонами актів звіряння.
Відповідно до п. 11.4 Договору зміни і доповнення до цього договору здійснюються тільки у письмовій формі шляхом укладення відповідних додаткових угод, які додаються до договору та будуть його невід'ємними частинами.
Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний представниками постачальника та замовника і скріплений печатками обох сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
За умовами п. 4.2 Договору постачальник зобов'язаний надати замовнику після постачання продукції комплект наступних документів:
4.2.1. Рахунок-фактуру на відвантажену продукцію, яка підписана керівником та головним бухгалтером постачальника (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).
4.2.2. Акт приймання-передачі (додаток № 22 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 року № 440).
4.2.3. Видаткову накладну постачальника, яка містить обов'язкові реквізити та підписана сторонами із зазначенням одержувачем замовника фактичної дати надходження продукції.
4.2.4. Повідомлення-підтвердження (додаток 12.4 Договору), яке оформлюється одержувачем замовника (відповідно до Порядку розподілу та доведення до військ виділених асигнувань, здійснення централізованої оплати товарів, робіт і послуг у Міністерстві оборони України, затвердженого наказом Міноборони України від 31.12.2016 року № 757).
4.2.5. Акт прийому-передачі продукції (додаток № 12.3 Договору).
Без вищезазначених документів або відсутності у них встановленої інформації, оплата постаченої продукції не здійснюється та такі документи повертаються постачальнику (п. 4.3 Договору).
У відповідності до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
За умовами пункту 3.1. Договору ціна цього Договору становить 1 119 891,00 грн., крім того ПДВ 223 978,20 грн. Ціна Договору, що підлягає оплаті, становить 1 343 869,20 грн., у тому числі ПДВ та вартість вантажних робіт в місцях завантаження і транспортні витрати.
Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Умовами п. 5.1 Договору сторони погодили, що постачальником продукція постачається на умовах DDP до складу замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року згідно з встановленими нормами відвантаження в тарі і упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт та збереження в межах термінів установлених діючими технічними умовами.
Постачання продукції одержувачам замовника постачальник здійснює виключно за номенклатурою, у кількостях в строки та за адресами, що зазначені в рознарядках Міністерства оборони України (п. 5.2 Договору).
Договір вважається виконаним при умові постачання 99% продукції (п. 5.5 Договору).
Відповідно до п. 2.2 Договору одержувачами продукції є військові частини, склади (бази) пального, Центри забезпечення пальним (далі - одержувачі замовника) згідно з рознарядками Міністерства оборони України, що є невід'ємною частиною цього договору.
Зокрема, додатково до Договору сторонами було підписано Додаток № 12.2 до Договору "Рознарядка на постачання ТОВ «Міроіл» олива моторна для автотракторних дизелів М-10Г2к (вищий сорт), ГОСТ 8581-78", копія якої наявна в матеріалах справи, за умовами якої замовником та постачальником погоджено місця постачання товару, а саме В/ч НОМЕР_1 та В/ч НОМЕР_2 , адресу, кількість та строки поставки товару в загальній кількості 60,00 тонн (40 тонн та 20 тонн відповідно), строки постачання: В/ч А3476 - 20 тонн в строк 30 календарних днів з дати підписання договору, в термін до 26.04.2020 року включно, та 20 тонн в строк 90 календарних днів з дати підписання договору, в термін до 25.06.2020 року включно); В/ч А2756 - 10 тонн в строк 30 календарних днів з дати підписання договору, в термін до 26.04.2020 року включно, та 10 тонн в строк 90 календарних днів з дати підписання договору, в термін до 25.06.2020 року включно), а також підписано Додаток № 12.1 до Договору «Порядок приймання продукції».
Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно п. 1 Додатку № 12.1 до Договору прийняття продукції за кількістю та якістю (за встановленими документами) здійснюється одержувачем замовника в присутності представника постачальника та оформляється актом, який складає одержувач замовника у термін до 3 діб після прибуття продукції до місця доставки. Належним чином оформлені документи, зазначені в п. 4.2 Договору, є підтвердженням прийняття продукції.
Прийняття продукції за кількістю та якістю оформлюється актом приймання - передачі (Додаток № 22 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України), який повинен бути складений в останній день приймання продукції. Належним чином оформлений і підписаний акт приймання - передачі є підтвердженням приймання продукції (п. 3 Додатку № 12.1 до Договору).
Продукція, яка поставлена з порушенням умов Договору, одержувачами замовника на приймається. Всі витрати, які при цьому виникають, несе постачальник.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Тобто, з урахуванням умов пунктів 1.1, 5.2 Договору, Специфікації до Договору та Рознарядки Міністерства оборони України, а також вищезазначених норм Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний поставити покупцю продукцію - олива моторна для автотракторних дизелів М-10Г2к (вищий сорт), ГОСТ 8581-78 у кількості 60,00 тонн загальною вартістю 1 343 869,20 грн. у строки до 26.04.2020 року (30 тонн) та 25.06.2020 року (30 тонн) включно.
Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки продукції за Договором в матеріалах справи відсутні.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
При цьому згідно п.п. 6.3.1 п. 6.3 Договору визначений обов'язок постачальника забезпечити поставку продукції у встановлені Договором строки, якому кореспондує передбачений п.п. 6.1.2 п. 6.2 Договору обов'язок замовника забезпечити приймання продукції згідно Специфікації одержувачами замовника, як тільки постачальник належним чином надасть її для приймання на умовах цього Договору.
Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору відповідачем поставлено позивачу продукцію - мастильні засоби (09210000-4) (моторну оливу) для техніки спеціального призначення за першою партією, що підтверджується, зокрема, наявними у матеріалах справи копіями:
- актів приймання-передачі військового майна - олива моторна для автотракторних дизелів М-10Г2к (вищий сорт) (61-000-7035) ГОСТ 8581-78, підписаних представниками постачальника та замовника: № 146 від 09.06.2020 року в кількості 3,96 т, № 132 від 04.06.2020 року в кількості 5,94 т, № 25 від 04.06.2020 року в кількості 9,90 т, № 27 від 09.06.2020 року в кількості 10,08 т, а також підписаних повноважними представниками сторін видаткових накладних № 558 від 03.06.2020 року на суму 221 738,41 грн./9,90 т, № 551 від 05.06.2020 року на суму 225 770,03 грн./10,08 т, № 568 від 05.06.2020 року на суму 88 695,37 грн./3,96 т, № 557 від 03.06.2020 року на суму 133 043,05 грн./5,94 т.
Окрім цього позивачем надані складені одержувачами замовника у відповідності до умов Договору Повідомлення - підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, оплачених у централізованому порядку, а саме: № 760/1729 від 23.06.2020 року на суму 225770,03 грн., № 321 від 24.06.2020 року на суму 88 695,37 грн., № 304 від 17.06.2020 року на суму 133 043,05 грн., № 760/1653 від 17.06.2020 року на суму 221738,41 грн.
В свою чергу заперечень щодо факту поставки продукції за вказаними видатковими накладними та актами приймання - передачі позивачем суду не надано.
Доказів пред'явлення претензій щодо якості та кількості поставки продукції у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або письмових повідомлень щодо невідповідності продукції вимогам нормативної або технічної документації, від позивача до суду не надходило.
Також суд зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).
Згідно п. 4.1 Договору розрахунок за фактично постачену продукцію здійснюється протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України належним чином оформлених документів, передбачених цим Договором, але не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року.
Поряд зі цим станом на час розгляду справи доказів наявності претензій відповідача як постачальника з питань здійснення оплати, окрім посилання в запереченнях на позовну заяву на невчасну оплату за поставлену продукції, та/або наявного спору щодо стягнення заборгованості позивача з оплати поставленої відповідачем продукції (моторної оливи) в матеріалах справи відсутні.
Доказів наявності на момент реалізації сторонами правовідносин за спірним Договором та звернення ТОВ «Міроіл» до замовника з відповідними листами, вимогами, претензіями щодо питання невчасного здійснення оплати за поставлену продукцію сторонами суду не надано.
У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Проте, як зазначено позивачем та вбачається з наявних у матеріалах справи копій актів приймання-передачі військового майна № 146 від 09.06.2020 року, № 132 від 04.06.2020 року, № 25 від 04.06.2020 року, № 27 від 09.06.2020 року, постачання продукції (оливи моторної) за першою партією здійснено відповідачем в кількості 29,88 т, тобто не в повному обсязі, та не поставлено продукцію у кількості 0,12 т на загальну суму 2687,74 грн., а за другою партією взагалі не здійснено постачання продукції кількістю 30,00 т вартістю 671 934,60 грн., відтак зобов'язання щодо поставки продукції у кількості 60,00 т, визначеної Договором, відповідачем виконано не в повному обсязі, з порушенням визначених Специфікацією та Рознарядкою обсягів та строків.
Як визначено умовами Договору, зокрема, п. 7.2 у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань постачальник сплачує замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірах, передбачених п. 7.3 Договору.
При цьому виходячи з положень спірного Договору можливість здійснення відповідачем постачання продукції позивачеві як замовнику жодним чином не ставиться в залежність від виконання Міністерством оборони України обов'язків з оплати вартості останньої.
Згідно п. 8.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна).
За умовами п. 8.2 Договору сторона, що не може виконувати зобов'язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п'яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Пунктом 8.3 Договору визначено, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ - сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.
Судом встановлено за матеріалами справи, що відповідно до умов п.п. 8.1, 8.2 Договору листами № 89/07 від 10.04.2021 року, № 104/07 від 22.04.2020 року відповідачем було повідомлено Департамент державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України про виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) під час виконання Договору № 286/1/20/19 від 27.03.2020 року та наявність негативних наслідків щодо недотримання строків поставки продукції (оливи моторної) згідно Договору.
При цьому до листа № 01/07 від 22.04.2020 року відповідачем було додано копію Сертифіката Запорізької Торгово-Промислової палати від 21.04.2020 року № 2300-20-0229, відповідно до якого період дії форс-мажорних обставин розпочався з 06.04.2020 року і станом на 21.04.2020 року (дату видачі сертифікату) триває.
Також листом № 146/03 від 14.05.2020 року відповідачем було надіслано додаток до повідомлення про виникнення форс - мажорних обставин № 89/07 від 10.04.2020 року, зокрема, копію сертифікату Запорізької Торгово-Промислової палати від 14.05.2020 року № 2300-20-0663, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) під час виконання відповідачем саме спірного Договору № 286/1/20/19 від 27.03.2020 року, та відповідно до якого період дії форс-мажорних обставин розпочався з 06.04.2020 і станом на 14.05.2020 року (дату видачі сертифікату) триває.
Суд зазначає, що згідно статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об'єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).
Частиною 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 року у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 року у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 року у справі № 913/785/17 та від 01.06.2021 року у справі № 910/9258/20 викладено висновок щодо застосування статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якого:
- статтею 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання;
- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Отже, виходячи з наведених норм законодавства, висновків Верховного Суду та умов Договору, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.
Виходячи з аналізу статті 218 Господарського кодексу України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов'язань.
Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
При цьому судом встановлено відсутність будь-якого документального підтвердження існування форс-мажорних обставин після 14.05.2020 року та відповідні сертифікати про виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у матеріалах справи відсутні.
Таким чином, за висновками суду, за першою партією відповідач, з урахуванням сертифікату про форс-мажорні обставини від 14.05.2020 року № 2300-20-0663 зобов'язаний був поставити продукцію у кількості 30,0 т вартістю до 15.05.2020 року, однак відповідачем було поставлено лише 29,88 т продукції, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі, проте не поставлено продукцію у кількості 0,12 т вартістю 2687,74 грн. з ПДВ.
За другою партією відповідач зобов'язаний був поставити продукцію у кількості 30,0 т вартістю 671 934,60 грн. з ПДВ до 25.06.2020 року, проте в матеріалах справи відсутні докази поставки відповідачем вказаної партії продукції.
В свою чергу вищезазначеним листом № 146/03 від 14.05.2020 року, враховуючи сертифікат ТПП України про настання форс - мажорних обставин, постачальником було надіслано на адресу позивача проекти додаткових угод про розірвання договорів, в тому числі Договору № 286/1/20/19 від 27.03.2020 року, за результатами розгляду якого Міністерством оборони України листом № 286/9/4567 від 24.06.2020 року було повернуто відповідачу вказані проекти без підпису для розгляду.
25 червня 2020 року ТОВ «Міроіл» листом № 197/07/01 повідомило замовника про погодження з умовами додаткових угод в частині та пропонувало внесення додаткових змін до їх змісту.
Поряд із цим листом № 197/07 від 25.06.2020 року ТОВ «Міроіл» звернулось до замовника з проханням щодо зменшення обсягу поставок зважаючи на сертифікати ТПП України та вважати укладені між сторонами договори, в тому числі спірний Договір № 286/1/20/19 від 27.03.2020 року розірваними з моменту закінчення поставки другої партії товару.
Проте, як встановлено судом, додаткові угоди до спірного Договору між сторонами укладені не були.
В подальшому у зв'язку із порушенням відповідачем зобов'язання в частині дотримання встановленого Договором строку поставки продукції та з метою досудового врегулювання спору позивачем направлено на адресу відповідача претензію № 286/9/7262 від 12.10.2020 року, копія якої наявна в матеріалах справи, з вимогами сплатити штрафні санкції за порушення строків виконання зобов'язань за Договором, нараховані на підставі пункту 7.3.2 Договору.
Наразі, як встановлено судом та зазначено в претензії, Міністерством оборони України було розглянуто Сертифікат про форс-мажорні обставини від 14.05.2020 року № 2300-20-0663, наявність та зміст якого не заперечується сторонами та, відповідно, визначено кінцевий термін поставки продукції за першою партією у кількості 30,0 т до 14.05.2020 року включно, з урахування вказаного сертифікату, що також не заперечується відповідачем.
Проте, зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Доказів сплати нарахованих позивачем штрафних санкцій матеріали справи не містять.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначається позивачем в позовній заяві, станом на момент подання позовної заяви відповідач свої зобов'язання щодо поставки продукції в повному обсязі та у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого позивачем нараховано відповідачу штрафні санкції у вигляді пені в сумі 122 106,00 грн., яку позивач просить суд стягнути в поданій позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження належного та вчасного виконання зобов'язань за Договором, а також сплати штрафних санкцій, та/або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.
Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним Договору № 286/1/20/19 про постачання для державних потреб мастильних засобів (моторні оливи) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 27.03.2020 року та/або його окремих положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу суд зазначає, що цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначає, що з метою виконання умов Договору № 286/1/20/19 від 27.03.2020 року товариством було укладено договір № 138 від 29.01.2018 року з товаровиробником - Товариством з обмеженою відповідальністю “НВП “Агрінол”, погоджено специфікацію, терміни виробництва та поставки, проте на адресу відповідача 08.04.2020 року від ТОВ “НВП “Агрінол” надійшло повідомлення, що підприємство підпало під дію форс-мажорних обставин - частина працівників віком 60+, які безпосередньо задіяні на виробництві моторних олив та тари, переведено на самоізоляцію у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року, у зв'язку з чим виробництво мастил, олив та тари вимушено зупинено.
Судом звертається увага, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Тобто відповідач, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов'язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору, а саме щодо здійснення фактичної поставки продукції в строк, визначений умовами Договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 року у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 року у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 року у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 року справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 року у справі № 910/1338/19.
Отже, враховуючи вищенаведене та оскільки відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, суд не приймає до уваги посилання позивача на обставини неможливості поставки товару у визначені Договором строки, у зв'язку з зупиненням ТОВ “НВП “Агрінол” виробництва мастил, олив, постачання яких є предметом спірного Договору.
При цьому, порушення контрагентом позивача своїх зобов'язань за договором поставки за своєю природою не є об'єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов'язання постачальником товару, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності та могли бути ним передбачені при укладенні договору.
Крім того суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі.
Зокрема, відповідно до п. 11.4 Договору зміни і доповнення до нього здійснюються тільки у письмовій формі шляхом укладення відповідних додаткових угод, які додаються до договору та будуть його невід'ємними частинами.
Проте, докази укладення між сторонами відповідної додаткової угоди до Договору в частині збільшення строків поставки продукції у відповідності до умов п. 11.4 Договору в матеріалах справи відсутні та сторонами суду не надані.
Відтак в контексті вищенаведеного суд зазначає, що укладаючи 27.03.2020 року Договір № 286/1/20/19 про постачання для державних потреб мастильних засобів (моторні оливи) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України), у пункті 1.1. якого вказано строк поставки першої партії продукції до 26.04.2020 року (включно) та другої партії товару до 25.06.2020 року (включно), позивач мав оцінити можливість своєчасного виконання договору, ризики та негативні наслідки для себе, у зв'язку з невиконанням зобов'язань в строк.
Окрім цього суд звертає увагу, що Договір № 286/1/20/19 про постачання для державних потреб мастильних засобів (моторні оливи) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 27.03.2020 року, укладений саме між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю “Міроіл”, та участь третіх осіб у договорі не передбачена.
В частині заперечень відповідача проти позовних вимог з посиланням на розірвання спірного Договору з ініціативи Міністерства оборони України як замовника суд зазначає, що відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору.
Так, пунктом 6.2 Договору передбачено право замовника достроково розірвати договір у разі невиконання зобов'язань постачальником, повідомивши його про це у строк 5 робочих днів.
Проте листи (повідомлення) позивача на адресу відповідача згідно п. 6.2 Договору щодо дострокового розірвання Договору № 286/1/20/19 про постачання для державних потреб мастильних засобів (моторні оливи) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 27.03.2020 року в матеріалах справи відсутні, у зв'язку з чим твердження відповідача про те, що Договір є розірваним за ініціативою позивача, є безпідставними та судом до уваги не приймаються.
Крім того, відповідно до п. 8.4 Договору у разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 30 календарних днів, кожна із сторін в установленому порядку має право розірвати договір. Якщо обставини, зазначені у пункті 8.1 Договору, будуть продовжуватись більше 30 календарних днів, то кожна із сторін буде вправі розірвати договір повністю чи частково і в такому випадку, жодна із сторін не буде мати права вимагати від іншої відшкодування можливих збитків.
Сторони можуть бути звільнені від відповідальності за часткове чи повне невиконання обов'язків за договором, якщо доведуть, що невиконання зобов'язань викликано неконтрольованою перешкодою, яка відбулась поза контролем сторін, і виникла після укладення договору.
У відповідності до п. 8.5 Договору продовження строку (терміну) виконання зобов'язань (постачання товару, виконання робіт, надання послуг) можливе у випадку істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх зобов'язань за договором у разі, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладені договору він може бути змінений або розірваний за згодою сторін.
При цьому враховуючи зміст листування сторін та фактичні обставини, за відсутності підписаної з боку відповідача проекту додаткової угоди про розірвання Договору суд зазначає, що звернення ТОВ «Міроіл» до позивача може бути розцінене виключно як пропозиція щодо розірвання спірного Договору, отже свідчить про відсутність підстав для стверджувального висновку про встановлення факту розірвання Договору за ініціативою відповідача згідно п. 8.4.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору здійснив поставку частини продукції та з порушенням визначеного строку, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Так, за першою партією, з урахуванням сертифікату про форс-мажорні обставини від 14.05.2020 року № 2300-20-0663, відповідач не здійснив постачання продукції в кількості 0,12 т на суму 2687,74 грн. в строк 14.05.2020 року включно, отже починаючи з 15.05.2020 року відбулося прострочення виконання зобов'язання з постачання продукції у вказаній частині, та за другою партією відповідач не здійснив поставку продукції у кількості 30,0 т вартістю 671 934,60 грн. до 25.06.2020 року включно, відтак починаючи з 26.06.2020 року відбулося прострочення виконання зобов'язання з поставки вказаної партії продукції.
Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з пунктом 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Отже, даною нормою, що належить застосуванню до правовідносин сторін, пов'язаних із виконанням зобов'язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України, чітко встановлено розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Відтак, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, неустойки, передбаченої пунктом 7.3.2. Договору.
Зокрема, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань постачальник сплачує замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірах передбачених пунктом 7.3. Договору (пункт 7.2. Договору).
Умовами Договору визначено види порушень та санкції за них, які застосовуються до постачальника, зокрема, відповідно до пункту 7.3.2. Договору за порушення строків постачання продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару визначеного актом приймання-передачі у випадках, а саме:
при постачанні залізничним транспортом (залізнична станція призначення), документом, що підтверджує поставку товару є належним чином сформована залізнична накладна з відміткою про надходження товару;
при постачанні автомобільним транспортом (бази, склади замовника, одержувача) датою постачання товару є дата, що зазначена у акті приймання-передачі товару (графа надходження).
Згідно п.7.3.6 Договору неустойка (пеня, штраф) за несвоєчасне постачання товару, яка передбачена п.7.3.2 Договору, нараховується за весь період прострочення.
Суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Отже, за висновками суду, положення пункту 7.3.2 Договору щодо нарахування пені від вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення, без визначення чіткого строку нарахування не дає іншого (більшого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями статті 232 ГК України, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.
У зв'язку із порушенням відповідачем зобов'язання в частині дотримання встановленого Договором строку поставки продукції, позивачем на підставі п. 7.3.2 Договору нараховано відповідачеві штрафні санкції у вигляді пені в сумі 122 106,00 грн. за період 15.05.2020 року - 23.12.2020 року, яку позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог суду не надано.
За результатами здійсненої судом перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення неустойки встановлено, що розмір пені, розрахований у відповідності до умов пункту 7.3.2. Договору, становить 122106,00 грн., при цьому розмір пені, заявленої позивачем до стягнення у вказаній сумі в межах визначеного позивачем періоду, тобто з дня, наступного за граничним днем виконання зобов'язань з поставки продукції, відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 121620,00 грн. пені підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з поставки продукції за Договором у встановлений строк та правомірність нарахованих в зв'язку з цим штрафних санкцій (пені), розмір заборгованості зі сплати яких відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної поставки продукції відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача штафних санкцій підлягають задоволенню в сумі 122 106,00 грн. пені.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "ГарсіяРуїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "ХіроБалані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії" свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
За таких обставин, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно Закону України "Про судовий збір" та відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Міроіл” (вул. Марії Приймаченко, буд. 1/27, м. Київ, 01042, код ЄДРПОУ 39248284) на користь Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) 122 106,00 грн. (сто двадцять дві тисячі сто шість грн. 00 коп.) пені та 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 05 січня 2022 року.
Суддя А.М. Селівон