вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
05.01.2022м. ДніпроСправа № 904/8361/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу:
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь Дніпроінвест", м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ САЛФИТ", м. Дніпро
про стягнення заборгованості за договором поставки № 010401 від 01.04.2021 року у загальному розмірі 360 484,65 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сталь Дніпроінвест" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ САЛФИТ" заборгованість за договором поставки № 010401 від 01.04.2021 року у загальному розмірі 360 484,65 грн., з яких: основний борг - 250 000,00 грн., штраф - 83 333,33 грн., 15% річних - 21 369,85 грн. та інфляційні втрати - 5 781,47 грн.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків - 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху., а саме надати фіскальний чек/квитанцію (оригінали або належним чином засвідчені копії), які підтверджують факт відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів на адресу відповідача.
20.10.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь Дніпроінвест" до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява вих. № б/н від 19.10.2021 про усунення недоліків позовної заяви.
Дослідивши поданий позов, суд зазначає наступне.
Згідно приписів частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до частин 3-4 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом приписів частин 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Згідно положень ч.1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Виходячи із вказаних вище положень Господарського процесуального кодексу України та беручи до уваги ціну позову (360 484,65 грн.), а також незначну складність характеру спірних правовідносин та обсяг необхідних доказів, що не потребує проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд поданої позовної заяви у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, та запропоновано учасникам справи подати до суду: позивачу у строк до 05.12.2021 року - відповідь на відзив на позовну заяву за правилами, встановленими частинами третьою - шостою статті 165 Господарського процесуального кодексу України (копію відповіді на відзив направити на адресу відповідача, докази надсилання надати до суду); відповідачу у строк до 25.11.2021 року - відзив на позовну заяву за правилами статті 165 Господарського процесуального кодексу України (копію відзиву направити на адресу позивача, докази надсилання надати до суду); заперечення проти розгляду справи у порядку спрощеного провадження (за наявності); заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень за правилами, встановленими частинами третьою - шостою статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
В зазначений строк відповідач відзив на позов не надав, але був належним чином повідомлений про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930018220751 (4901000476848), яке повернулось до суду 19.11.2021 з відміткою “вручено - 16.11.2021.
Отже, відповідач був обізнаний про перебування у провадженні Господарського суду Дніпропетровської області справи № 904/8361/21.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ч.2 ст.178 вказаного нормативно-правового акту.
Станом на час винесення рішення по справі відзив на позовну заяву, клопотання щодо необхідності надання додаткового строку на підготовку своєї правової позиції у справі від відповідача до канцелярії суду не надходило.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Виходячи з викладеного, а також враховуючи достатність наявних у справі доказів, згідно із ст.165 ГПК України, суд вбачає за можливе розглянути справу по суті заявлених вимог за наявними у ній документами відповідно до вимог ч.2 ст. 178 вказаного нормативно-правового акту.
За викладених обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд,
Позиція позивача, викладена у позовній заяві
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 010401 від 01.04.2021 року, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 250 000,00 грн.
У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем штраф у розмірі 83 333,33 грн., 15% річних у розмірі 21 369,85 грн. та інфляційні втрати у розмірі 5 781,47 грн.
Позиція відповідача
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов та ознайомлення з матеріалами справи.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ
Як вбачається з матеріалів справи, що 01.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сталь Дніпроінвест" (далі - Позивач, Покупець) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ САЛФИТ" (далі - Відповідач, Позичальник) укладено договір поставки № 010401 (далі - Договір).
Відповідно до положень пункту 1.1. Договору, Постачальник зобов'язується передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити на умовах викладених в даному договорі металопрокат, сортамент, кількість та ціна якого вказані у рахунках.
Пунктом 3.1. Договору передбачено, що ціна та товар встановлюється за домовленістю між Постачальником та Покупцем, з урахуванням ПДВ і вказується у рахунках та інших супровідних документах. Ціна фіксується на строк дії рахунку, який в ньому вказаний.
01.04.2021 між сторонами договору було підписано специфікацію №1 до Договору за якою відповідач повинен був поставити наступний товар:
- трубу безшовну 57x4 (7-8м) масою 8,5 т. за ціною 284 750 грн. з ПДВ;
- трубу безшовну 57x5 (9-12м) масою 10 т. за ціною 335 000 грн. з ПДВ;
- трубу безшовну 51x3 (9-12м) масою 3,5 т. за ціною 117 250 грн. з ПДВ.
У специфікації №1 вказано, що оплата за продукцію по даній специфікації здійснюєтьсяпокупцем наступним чином: 70% - передплата протягом 3-х банківських днів від дати рахунку, інші 30% вартості товару сплачується покупцем за фактом поставки товару на склад покупця протягом 3-х банківських днів. Термін постачання: 15 календарних днів, з моменту 70% передоплати покупцем рахунку та підписання специфікації сторонами.
01.04.2021 Відповідачем було виставлено рахунок на оплату №10402 від 01.04.2021 року для здійснення позивачем попередньої оплати (авансування) вищезазначеного товару.
Платіжним дорученням № 272 від 02.04.2021 Позивачем було перераховано на користь Відповідача суму коштів в розмірі 500 000 (п'ятсот тисяч) грн. із призначенням платежу: “сплата за трубу згідно рахунку № 10402 від 01.04.2021, у т.ч. ПДВ 20% 83 333,33 грн.”.
У зв'язку із тим, що станом на 14.05.2021 товар не було поставлено відповідачем на користь позивача, останнім було передано відповідачу лист вих.№ 1405/1 від 14.05.2021 в якому зазначено наступне: “прошу Вас повернути грошові кошти за не поставлений товар, згідно рахунку № 10402 від 01.04.2021 в сумі 500 000 (п'ятсот тисяч гривень). 00 коп.”
Платіжним дорученням № 309 від 24.05.2021 Відповідач, із посиланням на лист Позивача № 1405/1 від 14.05.2021, повернув суму коштів в розмірі 200 000 грн. В наступному, платіжним дорученням № 322 від 03.06.2021 Відповідач, також із посиланням на лист позивача № 1405/1 від 14.05.2021, повернув суму коштів в розмірі 50 000 грн.
Залишок суми попередньої оплати в розмірі 250 000 грн. відповідач не повернув.
У зв'язку із тим, що кошти були перераховані на користь Відповідача і у останнього виникла необхідність реєстрації податкової накладної, згідно підпункт а) пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, а відповідач не склав та не зареєстрував відповідну податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, позивачем платіжним дорученням № 350 від 26.05.2021 було перераховано на рахунок системи електронного адміністрування податку на додану вартість суму коштів в розмірі 84 000 грн., яка складає суму ПДВ від перерахованих раніше на користь відповідача 500 000 грн.
Згідно положень п.7.8. Договору, у разі порушення постачальником порядку складання та/або реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або не направлення податкової накладеної покупцю, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 20% від загальної вартості товару без врахування ПДВ, за податковою накладною яка складена з порушенням порядку складання податкової накладної та/або порядку реєстрації податкових накладених в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Сума ПДВ від 500 000 грн. складає 83 333 грн. 33 коп. Тобто сума оплаченого Позивачем товару без врахування ПДВ складає 416 666 грн. 67 коп.
Сума штрафу у розмірі 20% від загальної вартості товару без врахування ПДВ, за податковою накладною яка складена з порушенням порядку складання податкової накладної та/або порядку реєстрації податкових накладених в Єдиному реєстрі податкових накладних складає 83 333 грн. 33 коп.
Вище викладене стало причиною звернення з даним позовом до суду.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Внаслідок укладення договору поставки між сторонами згідно з пунктом першим частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами у справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Разом з тим, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання згідно із статтями 11, 509 Цивільного кодексу України, статтею 174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.
Правовідносини, які виникли між сторонами у справі за своєю правовою природою є відносинами з поставки товарів, на підставі укладеного між сторонами договору. Зазначені правовідносини урегульовані нормами Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга стаття 712 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до пункту першого статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як визначено положеннями статті 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.
При цьому, приписи частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що уклавши договір, сторонами узгоджено найменування, кількість та вартість товару, який буде поставлятися позивачем, строки поставки та умови оплати, і кожна зі сторін цього договору беззаперечно взяла на себе певні обов'язки, які відображені в його умовах.
Судом встановлено, що на виконання цих умов договору відповідачем 01.04.2021 було виставлено рахунок на оплату №10402 від 01.04.2021 року для здійснення позивачем попередньої оплати (авансування) вищезазначеного товару.
Платіжним дорученням №272 від 02.04.2021 року позивачем було перераховано на користь відповідача суму коштів в розмірі 500 000 (п'ятсот тисяч) грн. із призначенням платежу: “сплата за трубу згідно рахунку №10402 від 01.04.2021р. у т.ч. ПДВ 20% 83 333,33 грн.”.
У зв'язку із тим, що станом на 14.05.2021 року товар не було поставлено відповідачем на користь позивача, останнім було передано відповідачу лист вих.№ 1405/1 від 14.05.2021р. в якому зазначено наступне: “прошу Вас повернути грошові кошти за не поставлений товар, згідно рахунку №10402 від 01.04.2021р. в сумі 500 000 (п'ятсот тисяч гривень). 00 коп.”
Платіжним дорученням №309 від 24.05.2021р. відповідач, із посиланням на лист позивача №1405/1 від 14.05.2021р., повернув суму коштів в розмірі 200 000 грн. В наступному, платіжним дорученням №322 від 03.06.2021р. відповідач, також із посиланням на лист позивача №1405/1 від 14.05.2021р., повернув суму коштів в розмірі 50 000 грн.
Залишок суми попередньої оплати в розмірі 250 000 грн. відповідач не повернув.
Доказів повернення зазначеної заборгованості матеріали справи не містять та Відповідачем суду не надано.
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення залишку суми попередньої оплати в розмірі 250 000 грн є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення штрафу.
Відповідно п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
За приписами п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України).
Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Як вже вказувалось судом, відповідно до п.7.8. Договору, у разі порушення постачальником порядку складання та/або реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або не направлення податкової накладеної покупцю, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 20% від загальної вартості товару без врахування ПДВ, за податковою накладною яка складена з порушенням порядку складання податкової накладної та/або порядку реєстрації податкових накладених в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Частиною 1 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Зазначення сторонами у договорі про обов'язок відповідача здійснити реєстрацію податкових накладних у ЄРПН протягом передбаченого законодавством строку не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.
Таким чином, невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання та не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції.
Отже, встановлюючи відповідальність постачальника у виді штрафу у розмірі 20% від вартості партії продукції за яку податкову накладну не було складено, сторони тим самим фактично передбачили компенсацію позивачеві негативних наслідків, що можуть у нього виникнути в разі невиконання відповідачем передбаченого нормами податкового законодавства зобов'язання зі складення та реєстрації податкової накладної та неможливості отримання позивачем у зв'язку з цим податкового кредиту.
Тобто передбачена п. 7.8. Договору відповідальність продавця не пов'язана з виконанням ним своїх зобов'язань щодо поставки товару, оскільки виникає в разі невиконання продавцем вимог податкового законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 року у справі № 908/3565/16, від 10.05.2018 року у справі № 917/799/17, від 07.02.2019 року у справі № 913/272/18, від 11.07.2019 року у справі №908/2060/18.
За викладених вище обставин, суд дійшов висновку, що не реєстрація податкових накладних в ЄРПН не є правопорушенням у сфері господарювання, що відповідно до вимог ст. 218, 224 Господарського кодексу України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій.
Щодо стягнення 15% річних та інфляційних втрат.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційне нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є наслідком прострочення боржником грошового зобов'язання і способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України зобов'язальні правовідносини виникають з актів цивільного законодавства, а рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Така правова позиція відповідає висновкам, викладеним у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.05.2018 у справі № 914/1487/17.
У постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Аналізуючи поняття грошового зобов'язання, на яке можливе нарахування інфляційних втрат та 3% річних, суд враховує також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), яка містить посилання на те, що за змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц (п. 23 постанови).
Зазначений висновок щодо правової природи грошового зобов'язання викладений також і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (провадження №12-42гс20) (п. 73).
За таких обставин можна стверджувати, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом пункту 5.2. Договору при порушені Позичальником строку повернення поворотної фінансової допомоги передбаченого пунктом 2.7. цього Договору чи невиконання п. 3.3. цього Договору Позичальник зобов'язується сплати на користь Позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми (п.п. 5.2.3. Договору). .
Заявлені позивачем 3% річних у сумі 1 080,00 грн., розраховані позивачем із основної заборгованості за період з 06.05.2021 по 28.09.2021, а інфляційні втрати у сумі 1 260,00 грн. - за період прострочки сплати відповідачем основної заборгованості з травня по серпень 2021 року.
З огляду на те, що факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань з повернення фінансової допомоги є доведеним, а визначена позивачем і заявлена до стягнення сума є правильною, оскільки аргументів на спростування цього факту відповідач не навів, суд дійшов висновку, що відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання, що є підставою для нарахування та стягнення суми, на яку збільшився борг, з урахуванням індексу інфляції у розмірі та 15% річних від суми заборгованості.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 15% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Заперечення відповідача судом не приймається, оскільки вони є не обґрунтованими тане недоведеними, оскільки до заперечень не надано доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення.
На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин справи, які підтверджені належними доказами, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Щодо судового збору
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покласти на відповідача в сумі 4 157,27 грн. пропорційно задоволених вимог від суми штрафу, що підлягав стягненню до зменшення його розміру судом.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ САЛФИТ" (49050, м. Дніпро, вул. Володі Дубініна, буд. 8; код ЄДРПОУ 39518716) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь Дніпроінвест" (49130, м. Дніпро, пр-т Миру, буд. 47, кв.61; код ЄДРПОУ 43756164) основний борг у розмірі 250 000,00 грн., штраф у розмірі 9 000,00 грн., 15% річних у розмірі 21 369,85 грн., інфляційні втрати у розмірі 5 781,47 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 157,27 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано - 05.01.2022.
Суддя В.Г. Бєлік